Постанова 4802 № 165/2904/21

Справа № 165/2904/21 Головуючий у 1 інстанції: Ушаков М. М. Провадження № 22-ц/802/47/22 Категорія: 80 Доповідач: Карпук А. К. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 січня 2022 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Карпук А.К. суддів Бовчалюк З.А., Киці С. І., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Шахта №9 «Нововолинська» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за апеляційною скаргою відповідача Державного підприємства «Шахта №9 «Нововолинська» на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 20 жовтня 2021 року,- встановив: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Шахта №9 «Нововолинська» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, покликаючись на такі обставини. Починаючи з 06 квітня 2015 року працював електрослюсарем підземним 4-го розряду на ДП «Шахта №9 «Нововолинська», 30 грудня 2020 року був звільнений з роботи за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, згідно ст.38 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги у розмірі трьохмісячного середнього заробітку. При звільненні з роботи підприємство повинно було виплатити йому заборгованість по заробітній платі, яка станом на 02.06.2021 складає 12956,32 грн. Оскільки ДП «Шахта №9 «Нововолинська» на момент звільнення не провело з ним повного розрахунку, тому сума середнього заробітку, який відповідач зобов`язаний сплатити на його користь за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2020 по 07.09.2021 включно, складає 98136,61 грн, які позивач просив стягнути на його користь , а також просив стягнути 12956,32 грн. заборгованої заробітної плати. Рішенням Нововолинського міського суду від 20 жовтня 2021 року позов задоволено частково. Постановлено стягнути з Державного підприємства «Шахта №9 «Нововолинська» на користь ОСОБА_1 12956 грн. 32 коп. заборгованої заробітної плати, 98136 грн. 61 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2020 року по 07 вересня 2021 року включно. Стягнути з Державного підприємства «Шахта №9 «Нововолинська» на користь ОСОБА_1 5000 грн. витрат, понесених позивачем за надання правничої допомоги адвоката. Стягнути з Державного підприємства «Шахта №9 «Нововолинська» на користь ОСОБА_1 908 грн. сплаченого судового збору. В апеляційній скарзі відповідач Державне підприємство «Шахта №9 «Нововолинська» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Вказує, що позивач пропустив строк звернення до суду. Стягуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд не врахував критеріїв розумного та справедливого балансу інтересів звільненого працівника та його колишнього роботодавця та безпідставно стягнув завищену суму. При стягненні витрат на професійну правничу допомогу суд залишив поза увагою вимоги процесуального закону про співмірність витрат із наданою професійною правничою допомогою. У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує на законність та справедливість рішення суду першої інстанції. Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справ. За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою прийняття постанови у даній справі є 06.01.2022, тобто, дата складення повного судового рішення. Вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду зміні з таких підстав. Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що «за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2019 року у справі N 607/14495/16-ц (провадження N 61-42314св18) вказано, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював електрослюсарем підземним 4-го розряду на ДП «Шахта №9 «Нововолинська», 30 грудня 2020 року був звільнений з роботи за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, згідно ст.38 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги у розмірі трьохмісячного середнього заробітку (а.с.8). З довідки ДП «Шахта №9 «Нововолинська» від 02 червня 2021 року вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача становить 580,69 грн. (а.с.9). Згідно з довідкою ДП «Шахта №9 «Нововолинська» від 02 червня 2021 року, заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 становить 12956,32 грн. (а.с.10). Відповідачем не заперечується та обставина, що позивачеві ОСОБА_1 у день звільнення не було виплачено усіх належних сум. Встановивши наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначені обставини дають підстави для застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП . Аргументи відповідача щодо пропуску строку позовної давності апеляційний суд відхиляє, оскільки невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням. На час звернення до суду з позовом позивачеві ОСОБА_1 , згідно з довідкою про заборгованість по заробітній платі, не виплачено лікарняних, вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 КЗпП України, колективним договором, тобто не виплачено усіх сум, що належать ОСОБА_2 , а тому перебіг строку позовної давності для звернення до суду з даними вимогами не розпочався. Разом з тим, апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 98136.61 грн. з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що розмір не доплаченої заробітної плати становить 12956.32 грн. На думку апеляційного суду, визначений місцевим судом розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, є завищеним та не відповідає вимогам справедливості та співмірності, а тому підлягає зменшенню, враховуючи наступне. Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми ( висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16). У пункті 91 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором. - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум. - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Апеляційний суд при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні враховує розмір невиплачених сум, їх характер, зокрема, ту обставину, що основна сума заборгованості складається із розміру вихідної допомоги , при цьому заробітна плата за виконану позивачем роботу виплачена, а також ту обставину, що позивач звернувся з позовом про стягнення недоплачених сум більше, як через вісім місяців після звільнення. З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що на користь позивача слід стягнути середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 12956.32 грн., тому рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню на користь позивача, необхідно змінити. Доводи апеляційної скарги про неспівмірність стягнутих витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд відхиляє у зв`язку з таким. Виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У Постанові ОП КГС ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 зазначено, що у розумінні положень частини п`ятої статті 141 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, є можливим лише на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. У позовній заяві позивач ОСОБА_1 зазначив, що розмір витрат, понесених на професійну правничу допомогу, становить 5000 грн. На підтвердження понесених витрат подав договір про надання професійної правничої допомоги, попередній розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, у якому зазначив характер правової допомоги, кількість витраченого часу, ставку гонорару, фактично сплачену суму гонорару, квитанцію до прибуткового касового ордеру. Зазначені докази додані позивачем до позовної заяви та відповідно до ухвали Нововолинського міського суду від 10 вересня 2021 року про відкриття провадження у справі, були надіслані відповідачу, встановлено строк на подачу відзиву на позовну заяву. Відповідач Державне підприємство «Шахта №9 «Нововолинська» у відзиві на позовну заяву не висловлювало заперечень щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у визначеному позивачем розмірі, не висловлювало клопотання про зменшення понесених позивачем витрат, не наводило з приводу цього питання будь-яких аргументів, та просило розглядати справу у відсутності представника відповідача. За таких обставин у суду першої інстанції не було підстав вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, з власної ініціативи. Відповідно до положень пункту 4 «б» частини 1 статті 382 ЦПК України, у разі зміни чи скасування рішення суду, апеляційний суд зазначає про новий розподіл судових витрат. З матеріалів справи вбачається, що ціна позову становить 111092.93 грн., а тому при зверненні до суду належав до сплати судовий збір у розмірі 1110.93 грн. Позивач при зверненні до суду з позовом сплатив судовий збір у розмірі 915 грн., хоча виходячи із ціни позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні належав до сплати судовий збір у розмірі 981 грн. 36 коп. За вимогами про стягнення заробітної плати позивач звільнений від сплати судового збору в дохід держави. Оскільки позовні вимоги задоволено частково, що становить 23.33 % від заявлених позовних вимог, то на користь позивача необхідно стягнути 213.47 грн. сплаченого судового збору (23.33%х915 грн.). З відповідача в дохід держави необхідно стягнути 195 грн. 92 копійки судового збору, з яких 66,36 грн. недоплачений позивачем судовий збір, за подання позовної заяви. Відповідачем при подачі апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 1666.40 грн. У зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги (76.67%), з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача Державне підприємство «Шахта №9 «Нововолинська» необхідно стягнути 1277.63 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Відповідно до положень статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. У зв`язку з тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та розподілу судових витрат змінити. Керуючись статтями 368, 373, 374,382, 389 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу Державного підприємства «Шахта №9 «Нововолинська» задовольнити частково. Рішення Нововолинського міського суду від 20 жовтня 2021 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення та стягнення судового збору змінити. Стягнути з Державного підприємства «Шахта №9 «Нововолинська» (код ЄДРПОУ 41936988) на користь ОСОБА_1 12956 (дванадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість) грн. 32 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнути з Державного підприємства «Шахта №9 «Нововолинська» (код ЄДРПОУ 41936988) на користь ОСОБА_1 213 грн. 47 копійок сплаченого судового збору при зверненні до суду. Стягнути з Державного підприємства «Шахта №9 «Нововолинська» (код ЄДРПОУ 41936988) в дохід держави 195 грн. 93 копійки судового збору. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Шахта №9 «Нововолинська» (код ЄДРПОУ 41936988) 1277.63 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України. Головуючий Судді