Постанова Житомирський апеляційний суд № 279/2714/21

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №279/2714/21 Головуючий у 1-й інст. Шульга О. М. Категорія 83 Доповідач Шевчук А. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шевчук А.М., суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С., за участі секретаря судового засідання Баліцької Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №279/2714/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області про звільнення майна з під арешту за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 29 липня 2021 року, яка постановлена під головуванням судді Шульги О.М. у м.Коростені, в с т а н о в и в: У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області. Просить зняти арешт із транспортного засобу "Volkswagen Transporter Т4", 1998 року випуску, колір білий, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 . Позов обґрунтовує тим, що 12 червня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу №7570/20/000203 купила вищезазначений автомобіль. Під час звернення до сервісного центру 1843 для проведення державної реєстрації зміни власника транспортного засобу їй повідомили про неможливість вчинення реєстрації у зв`язку з наявністю арешту на вказаний транспортний засіб від 03 квітня 2012 року номер НОМЕР_3 , який накладений ст.сл. СУ ГУМВС в Львівській області Гелецьким В.І. Вона 15 червня 2020 року направила на адресу ГУМВС в Львівській області заяву про зняття арешту, але станом на день звернення до суду із позовом жодної відповіді від відповідача не отримала. Наявність арешту на автомобіль за відсутності правових підстав для цього порушує її право на рухоме майно, внаслідок чого вона позбавлена змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 24 травня 2021 року провадження у справі було відкрито (а.с.15). Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 29 липня 2021 року провадження у справі закрито з підстав, передбачених п.1 частини першої ст.255 ЦПК України. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі №727/2878/19 спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Зазначає, що вона не має жодного відношення до кримінального провадження, в рамках якого було накладено арешт та позбавлена можливості збирати докази в кримінальному провадженні. Вважає, що наявні всі процесуальні підстави для продовження розгляду справи у порядку цивільного судочинства Коростенським міськрайонним судом Житомирської області. Від відповідача відзиву на апеляційну скаргу не надходило. За положеннями частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Учасники справи до суду не з`явилися. ОСОБА_1 спрямувала до суду заяву, в якій зазначила, що апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі, розгляд справи просить провести у її відсутність. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні підстави, які б надавали можливість провести розгляд спору в порядку цивільного судочинства відповідно до позиції Верховного Суду від 30 червня 2020 року, висловленої у справі №727/2878/19, оскільки інформація про рух кримінальної справи, в рамках якої накладено слідчим арешт, відсутня та у відзиві на позов відповідач такої інформації також не надав, а суд не наділений повноваженнями на самостійне відшукування доказів. Колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитися з висновком суду першої інстанції з наступних мотивів. Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України). Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Відповідно до п.1 частини першої ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства. У постанові від 30 червня 2020 року в справі №727/2878/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та незнятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Згідно з частиною четвертою ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 12 червня 2020 року придбала в ТзОВ «АВТО ЛЕНД-АРТ» транспортний засіб "Volkswagen Transporter Т4", 1998 року випуску, колір білий, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу транспортного засобу від 12 червня 2020 року №7570/20/000203 (а.с.8). Старшим слідчим СУ ГУМВС Гелецьким В.І. у межах кримінального провадження 03 квітня 2012 року №СТ4/8-3276 накладено арешт на вказаний транспортний засіб (а.с.10). Діючий Кримінальний процесуальний кодекс України, ухвалений Верховною Радою України 13 квітня 2012 року, набрав чинності 20 листопада 2012 року. До вказаної дати на території України діяв Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року. Отже, арешт на спірний автомобіль накладений (03 квітня 2012 року) за правилами КПК України 1960 року (діяли до 19 листопада 2012 року). До встановлення обставини закриття (чи незакриття) кримінального провадження та часу вчинення відповідних процесуальних дій у кримінальному провадженні, у межах якого накладено арешт на транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що провадження у цій справі може бути закрито, а тому висновок суду першої інстанції про закриття провадження у порядку цивільного судочинства є передчасним. Посилання суду першої інстанції на те, що він не зобов`язаний у такій категорії справи збирати з власної ініціативи докази, що стосуються предмета спору, узгоджується із положеннями чинного цивільно-процесуального законодавства, але така обставина не є підставою для закриття провадження у справі, поки беззаперечно не буде встановлено, що справа дійсно не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 липня 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 ст.6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]». Виходячи із засад змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, має керувати ходом судового процесу, роз`яснювати учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України, вживати заходів для виконання учасникам справи їхніх обов`язків. Відповідно до частини третьої ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному дослідженні наявних у справі доказів (частина перша ст.89 ЦПК України). Із огляду на вищевикладене, допущені судом порушення норм процесуального права призвели до постановлення помилкової ухвали, яка підлягає скасуванню на підставі ст.379 ЦПК України, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,379,381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 29 липня 2021 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: