Постанова 4856 № 120/5741/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/5741/21-а Головуючий у І інстанції: Богоніс М.Б. Суддя-доповідач: Залімський І. Г. 05 січня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Залімського І. Г. суддів: Сушка О.О. Мацького Є.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся з позовом до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, в якому просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 19.05.2018 по 19.03.2021 в сумі 384 696,31 грн. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30.08.2021 позов задоволено частково, ухвалено: стягнути з Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.05.2018 по 19.03.2021 в сумі 16 966,37 грн; в задоволенні решти позовних вимог відмовити. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням у частині відмови у задоволенні позову, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30.08.2021 скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що навіть із застосуванням принципу співмірності позов підлягав до задоволення у частині стягнення відповідача середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 19.05.2018 по 19.03.2021 в сумі 197 265,07 грн. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в частині відмови у задоволення позову, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Зазначив, що особи рядового і начальницького складу мають право на речове майно особистого користування, або грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, що реалізується за їх бажанням, тобто шляхом подання відповідної заяви (рапорту). Таким чином, умовою для виникнення такого обов`язку у органу де проходять службу військовослужбовці є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби. Однак, позивачем під час проходження служби не подавалося такого рапорту. А тому, на думку відповідача, відсутні правові підстави компенсувати йому час затримки у виплаті грошової компенсації вартості неотриманого речового майна. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2021, з урахуванням п.7 ч.1 ст.306, ст.307, 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив службу у Центрально - Західному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. Наказом відповідача від 16.05.2018 №102/ОС-18 позивача звільнено зі служби у зв`язку із скороченням працівників з 18.05.2018. Позивач зазначає, що на день звільнення, відповідачем не повністю проведено із ним розрахунку по усім видам забезпечення, а саме не було нараховано та виплачено грошової компенсації за неотримане речове майно. З метою нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, позивач у лютому 2021 року звернувся до відповідача із відповідною заявою. 19.03.2021 відповідачем на картковий рахунок позивача здійснено нарахування грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 16967,12 грн. Вважаючи, що відповідачем протиправно не проведено повного розрахунку із ним у зв`язку із звільненням - не нарахування та не виплату у день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за не своєчасний розрахунок при звільненні за період з 19.05.2018 по 19.03.2021. Водночас, суд вважає, що у порівнянні із виплаченою сумою компенсації за неотримане речове майно в сумі 16967,12 грн, заявлену до стягнення позивачем суму 384 696,31 грн не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації. З огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 16 966,37 грн. Колегія суддів не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції та враховує наступне. Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. У постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Так, предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати. Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Разом із тим, у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 Верховний Суд акцентує увагу на тому, що спірні відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норми спеціального процесуального закону. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17. За правилами частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти. Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів 19.03.2021, проте позивач до суду з цим позовом звернувся 31.05.2021, тобто з пропуском установленого процесуальним законом місячного строку. При цьому, посилання позивача на те, що про позивачу стало відомо лише 25.02.2021 з відповіді на запит його адвоката, апеляційний суд не вважає такими, що свідчать про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду, адже позивач не зазначає з яких причин йому не було відомо про зарахування вказаних коштів на його банківський рахунок саме 19.03.2021 Відповідно до п.3 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Згідно із ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Згідно частин третьої та четвертої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. З огляду на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду без поважних причин, колегія суддів вважає за необхідне скасувати спірне рішення суду першої інстанції, а позовну заяву - залишити без розгляду. Відповідно до ч.6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. За приписами ч.2 ст.139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд, керуючись вказаними положеннями статті 139 КАС України, виходить з того, що судове рішення ухвалено на користь суб`єкта владних повноважень, яким не понесено витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, у зв`язку із чим судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишити без розгляду. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий Залімський І. Г. Судді Сушко О.О. Мацький Є.М.