Постанова 4873 № 910/14750/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "15" грудня 2021 р. Справа№ 910/14750/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Куксова В.В. суддів: Шаптали Є.Ю. Тищенко А.І. при секретарі Пнюшкову В.Г. за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 15.12.2021. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2021 (повний текст складено 26.04.2020) та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/14750/20 (суддя Підченко Ю.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВДА ЕНЕРГО" до Державного підприємства "Гарантований покупець" треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" 2) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 3) Кабінет Міністрів України про стягнення 17 155 570,40 грн., ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕВДА ЕНЕРГО" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Гарантований Покупець" (далі - відповідач) про стягнення 15 436 750, 89 грн боргу, 448 166, 72 грн пені, 1 170 921, 60 грн штрафу та 107 131, 95 грн 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на дату подання позову відповідач має прострочену заборгованість за куплену електроенергію, що підтверджується актами купівлі-продажу електроенергії та Витягами з виписки з поточного банківського рахунку позивача. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2021 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВДА ЕНЕРГО" задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВДА ЕНЕРГО" заборгованість в розмірі 15 436 750, 89 грн., пеню в розмірі 223 623,43 грн., штраф в розмірі 582 289, 34 грн., 3% річних в розмірі 53 496, 98 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 257 333, 55 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Гарантований покупець" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2021 у справі №910/14750/20 скасувати в частині стягнення вартості електроенергії у розмірі 15 436 750, 89 грн., пені в розмірі 223 623,43 грн., штрафу в розмірі 582 289, 34 грн., 3% річних в розмірі 53 496, 98 грн. та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Також, скаржник звернувся із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2021 у справі №910/14750/20, обґрунтовуючи клопотання тим, що повний текст рішення надійшов на адресу скаржника 05.05.2021. Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що що суд першої інстанції не дослідив належним чином умови укладеного між сторонами у справі договору щодо встановленого в договорі та порядку здійснення оплати товару. Також скаржник зазначає, що матеріали справи не містять доказів, що підтверджують дату отримання Гарантованим покупцем актів купівлі-продажу. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2020 апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2021 у справі №910/14750/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Шаптали Є.Ю., Яковлєва М.Л. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2021 апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2021 у справі №910/14750/20 - залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині. Від скаржника через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшло клопотання щодо виконання ухвали суду від 04.06.2021, до якої додано платіжне доручення №619 від 23.06.2021 про сплату судового збору в розмірі 366 663,62 грн. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2021 задоволено клопотання Державного підприємства "Гарантований покупець" про поновлення строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2021 у справі №910/14750/20. Відновлено Державному підприємству "Гарантований покупець" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2021 у справі №910/14750/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2021 для спільного розгляду з апеляційною скаргою Державного підприємства "Гарантований покупець" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/14750/20. Призначено справу до розгляду на раніше визначену дату 18.08.2021. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Евда Енерго" про відшкодування витрат на правничу допомогу задоволено. Стягнуто з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Евда Енерго" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 грн. Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Гарантований покупець" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/14750/20 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не враховано, що ціна позову могла бути розрахована простим матеатичним шляхом або шляхом застосування онлайн-калькуляторів, які є у відкритому доступі та не потребують спеціальних знань для застосування, а тому стягнення заявленої суми витрат на правничу допомогу не відповідають критерію розумності, справедливості та співмірності. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Гарантований покупець" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/14750/20. Призначено справу до розгляду на 18.08.2021. 12.07.2021 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення. 02.08.2021 від Кабінету Міністрів надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу у справі №910/14750/20. 12.07.2021 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2021 у справі №910/14750/20. У зв`язку із перебуванням головуючого судді Куксова В.В. у щорічній відпустці з 12.07.2021 по 20.08.2021 розгляд апеляційних скарг Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2021 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/14750/20 не відбувся. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2021 у зв`язку перебування судді Яковлєва М.Л. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/14750/20. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2021 для розгляду справи №910/14750/20 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко А.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 апеляційні скарги Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2021 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/14750/20 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Тищенко А.І., Шаптали Є.Ю. Призначено справу до розгляду на 20.10.2021. 19.10.2021 від представника відповідача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшло клопотання про закриття провадження в частині стягнення боргу. 19.10.2021 від представника позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з угодою про взаєморозуміння та врегулювання суперечностей. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2021 відкладено розгляд апеляційних скарг Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2021 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/14750/20 на 17.11.2021. 17.11.2021 від представника позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла заява про відмову від частини позовних вимог, а саме: від позовної вимоги про стягнення з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВДА ЕНЕРГО" 223 623,43 грн. - пені, 582 289,34 грн. - штрафу та 53 496,98 грн. - 3% річних та витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн при апеляційному розгляді даної спарви. 19.11.2021 від представника відповідача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшло клопотання про закриття провадження в частині стягнення боргу в розмірі 15 436,750 89 грн. У зв`язку із перебуванням судді Тищенко А.І. з 01.11.2021 по 15.11.2021 на лікарняному та з 16.11.2021 по 19.11.2021 у відпустці, а також судді Шаптали Є.Ю. з 08.11.2021 по 20.11.2021, розгляд апеляційних скарг Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2021 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/14750/20 не відбувся. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 призначено справу до розгляду на 15.12.2021. 10.12.2021 від представника позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. В судове засідання 15.12.2021 з`явився представник відповідача, який підтримав заявлені клопотання про закриття провадження у справі. Інші учасники апеляційного провадження в судове засідання 15.12.2021 не з`явилися. Про поважність неявки суд апеляційної інстанції не повідомив. Законом України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) викладено в такій редакції: "4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином". Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"№ 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом. У зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд справи підлягає здійсненню у розумний строк з огляду на ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11, пункту 4 розділу Х Прикінцевих положень ГПК України. Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки учасники апеляційного провадження про дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності інших учасників апеляційного провадження.. В судовому засіданні 15.12.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду. У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне. Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 30.06.2019 між Державним підприємством "Енергоринок" (далі також ДПЕ), Державним підприємством "Гарантований Покупець" (далі також гарантований покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕВДА ЕНЕРГО" (далі також - виробник) укладено додаткову угоду № 92/01 до договору від 18.11.2016 № 12675/01, відповідно до умов якої з метою реалізації вимог Закону України "Про ринок електричної енергії" в частині правонаступництва гарантованого покупця за договором купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом між ДПЕ та виробником електричної енергії, уклали цю додаткову угоду про зміну сторони зобов`язання договору про купівлю-продаж електричної енергії між ДПЕ та суб`єктом господарювання, що виробляє електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії від 18.11.2016 № 12675/01 та приведення такого договору у відповідність до Типового договору про купівлю-продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом між гарантованим покупцем та суб`єктом господарювання, що виробляє електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 №

641. Сторони дійшли згоди в преамбулі договору слова "Державне підприємство "Енергоринок", що діє на підставі ліцензії на право здійснення підприємницької діяльності з оптового постачання електричної енергії від 18.01.2012 № 579645 та має статус платника податку на прибуток на загальних умовах" замінити на слова "Державне підприємство "Гарантований покупець", що діє на підставі ліцензії на провадження господарської діяльності зі здійснення функцій гарантованого покупця". Відповідно до п. 1.1. договору, виробник за "зеленим" тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за "Зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 (далі також - Порядок). Згідно з п. 2.4. договору, сторони погодили, що виробник за "зеленим" тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку та за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом встановлені Регулятором, у національній валюті України. Пунктом п. 2.5 договору передбачено, що вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у виробника за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом. Розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробника за "зеленим" тарифом, з урахуванням ПДВ (п. 3.2 договору). Відповідно до п. 3.3 договору оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у виробників за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку. Згідно з п. 10.1 Порядку, до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію. До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію. Пунктом 10.4 Порядку передбачено, що після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом двох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів. У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії продавець здійснює таку оплату протягом двох робочих днів з дати отримання від гарантованого покупця підписаного акта купівлі-продажу. Відповідно до п. 3.1 договору обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку та на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку. Згідно з п. 8.3 Порядку фактичний обсяг відпущеної/відібраної продавцем електричної енергії визначається в кожному розрахунковому місяці, щодо якого здійснюється оплата відповідно до договору. У п. 7.4 договору сторони також погодили строк дії договору та вказали, якщо виробник за "зеленим" тарифом є суб`єктом господарювання, який має ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії, та Регулятором вже встановлено йому "зелений" тариф, договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє на строк дії "зеленого" тарифу (до 01.01.2030). Спір у справі виник у зв`язку з тим, на думку позивача, що відповідач не повністю виконав свої зобов`язання з оплати електричної енергії у січні-липні 2020 року, у зв`язку з чим виникла заборгованість. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті купленої електричної енергії за "зеленим тарифом". При цьому, посилання відповідача не те, що порушення грошового зобов`язання сталося не з його вини не прийнято судом першої інстанції, оскільки недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника без підтвердження цього належними доказами, не є підставою для звільнення відповідача у даній справі від виконання своїх договірних зобов`язань, в тому числі в частині здійснення своєчасної оплати вартості прогнозного обсягу виробництва електричної енергії за "зеленим тарифом". Посилання відповідача на те, що момент оплати за куплену електроенергію не настав, судом першої інстанції не взяті до уваги, оскільки матеріалами справи підтверджено те, що акти купівлі-продажу електричної енергії підписані обома сторонами та відповідач не заперечує стосовно об`єму купленої електричної енергії. Розглянувши апеляційні скарги Державного підприємства "Гарантований покупець", колегія суддів дійшла висновку, що вони не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України). Відповідно до ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Згідно ч. 2 ст. 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Частиною 1 ст. 275 Господарського кодексу України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію (ч. 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України). Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. При цьому, нормами спеціального законодавства, зокрема, частиною 2 ст. 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що гарантований покупець зобов`язаний купувати у суб`єктів господарювання, яким встановлено "зелений" тариф, або у суб`єктів господарювання, які за результатами аукціону набули право на підтримку, всю відпущену електричну енергію, вироблену на об`єктах електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за встановленим їм "зеленим" тарифом, аукціонною ціною з урахуванням надбавки до нього/неї протягом всього строку застосування "зеленого" тарифу або строку дії підтримки, якщо такі суб`єкти господарювання входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця. При цьому у кожному розрахунковому періоді (місяці) обсяг відпуску електричної енергії, виробленої на об`єкті електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), визначається за вирахуванням обсягу витрат електричної енергії на власні потреби в електричній енергії відповідного об`єкта електроенергетики згідно з показниками приладів обліку на власні потреби. Гарантований покупець зобов`язаний купувати електричну енергію, вироблену генеруючими установками споживачів, у тому числі енергетичних кооперативів, встановлена потужність яких не перевищує 150 кВт, за "зеленим" тарифом в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії такими споживачами. За змістом ч. 4-5 ст. 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" гарантований покупець зобов`язаний купувати весь обсяг електричної енергії, відпущеної виробниками, які за результатами аукціону набули право на підтримку, за аукціонною ціною з урахуванням надбавки до неї протягом всього строку надання підтримки, якщо такі виробники входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця. Обсяг відпущеної такими виробниками електричної енергії у кожному розрахунковому періоді (місяці) визначається за вирахуванням обсягу витрат електричної енергії на власні потреби в електричній енергії відповідного об`єкта електроенергетики згідно з показниками приладів обліку на власні потреби. Купівля-продаж такої електричної енергії здійснюється на підставі договору купівлі-продажу електричної енергії між гарантованим покупцем та суб`єктом господарювання, який за результатами аукціону набув право на підтримку, що укладається відповідно до частини п`ятої статті 71 цього Закону. Гарантований покупець здійснює оплату електричної енергії, купленої за "зеленим" тарифом та за аукціонною ціною, за фактичний обсяг відпущеної електричної енергії на об`єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), на підставі даних комерційного обліку, отриманих від адміністратора комерційного обліку, у порядку та строки, визначені відповідними договорами. Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Як вбачається з доводів позивача, обсяг виробленої ним за "зеленим" тарифом та прийнятої відповідачем за договором електроенергії у січні-липні 2020 склав 3 506 210, 00 кВт*год, загальною вартістю 20 036 664, 88 грн. з ПДВ, що підтверджується актами купівлі-продажу електроенергії за січень-липень 2020. Відповідачем же було здійснено оплату за відпущену у січні-липні 2020 електроенергію у загальному розмірі 4 599 913,99 грн. Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Щодо тверджень скаржника відносно ненадходження коштів від ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго", які, по суті, зводяться до відсутності бюджетного фінансування, колегія суддів зазначає, що згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 даного Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Між сторонами виникли господарські відносини, а приписи Господарського кодексу України не передбачають привілейованого становища суб`єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, по відповідальності за порушення зобов`язань. За таких обставин, факт відсутності бюджетного фінансування, в т.ч. через ненадходження коштів від ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго", в будь якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов`язань щодо оплати придбаної електроенергії, оскільки, такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов`язання. Колегія суддів зазначає, що відсутність бюджетних асигнувань чи будь яких інших надходжень коштів від контрагентів боржника не виправдовує його бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, про що, зазначав Європейський суд з прав людини у рішеннях "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та "Бакалов проти України". Судом апеляційної інстанції також відхиляються твердження скаржника про те, що виконання грошових зобов`язань відповідача перед позивачем повинно здійснюватися протягом 2021-2022 років шляхом оформлення облігацій внутрішньої державної позики з терміном обігу п`ять років. Так, відповідно до пункту 4 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України про удосконалення умов підтримки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії" від 21.07.2020, що набрав чинності 01.08.2020, Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом з метою погашення заборгованості державного підприємства "Гарантований покупець" перед суб`єктами господарювання, які виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії, що утворилась станом на 1 серпня 2020 року, доручено розробити та подати до Верховної ради України законопроект щодо відшкодування такої заборгованості протягом 2021-2022 років шляхом оформлення облігацій внутрішньої державної позики з терміном обігу п`ять років. Однак, наразі відсутній будь-який нормативних акт, який би на законодавчому рівні встановлював інший порядок та спосіб виконання зобов`язань Державного підприємства "Гарантований покупець" перед позивачем, ніж передбачено договором, додатковою угодою та Порядком. Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач допустив неналежне виконання грошового зобов`язання за актами купівлі-продажу електроенергії за січень-липень 2020, у зв`язку з чим й утворилася заборгованість у загальному розмірі 15 436 750, 89 грн. Станом на час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач належних і допустимих доказів щодо погашення заборгованості, яка утворилась перед позивачем, суду не надав, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню та, відповідно, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість в розмірі 15 436 750,89 грн. З огляду на викладене, враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем взятих на себе згідно договору грошових зобов`язань по оплаті придбаної у позивача електричної енергії, що не спростовано відповідачем шляхом реалізації своїх процесуальних прав та подачі відповідних доказів, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 15 436 750,89 грн., з урахуванням наступного. Також, на стадії апеляційного розгляду справи, відповідачем було здійснено погашення заборгованості на суму 15 436 750, 89 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями. Статтею 231 ГПК України визначено підстави для закриття провадження у справі. Так, відповідно до частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо: 1) спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства; 2) відсутній предмет спору; 3) суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу; 4) позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом; 5) після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу або третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; 6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі. Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. У справі №910/14750/20 предметом вимог за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВДА ЕНЕРГО" є, зокрема, зокрема, стягнення заборгованості у розмірі 15 436 750,89 грн. Як установлено судом апеляційної інстанції, під час розгляду даної апеляційної скарги скаржником сплачено 15 436 750,89 грн. за постачання електричної енергії по договору. Таким чином, на час розгляду Північним апеляційним господарським судом апеляційної скарги Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2021 у справі № 910/14750/20 сума основного боргу у розмірі 15 436 750,89 грн. сплачена. За таких обставин, враховуючи, що внаслідок сплати Державним підприємством "Гарантований покупець" грошових коштів у розмірі 15 436 750,89 грн. за договором, відсутній предмет позову щодо стягнення заборгованості у розмірі 15 436 750,89 грн., що є підставою для закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 15 436 750,89 грн., згідно з пунктом 2 частини 1 статті 231 ГПК України та скасування рішення в цій частині на підставі ч. 1 ст. 278 ГПК України. Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №13/51-04 та постановах Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №916/144/18, від 09.03.2021 у справі №914/1034/18. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 09.03.2021 у справі №914/1034/18, викладено наступну правову позицію стосовно застосування норм процесуального права: - посилаючись на процесуальні обмеження, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до статті 241 ГПК України рішення суду першої інстанції, у разі подання апеляційної скарги, набирає законної сили після прийняття постанови апеляційним господарським судом за наслідками апеляційного перегляду, а відтак залишення без змін рішення суду першої інстанції про стягнення боргу, якого не існувало на момент прийняття такого рішення, свідчить про невиправдане втручання у право особи на мирне володіння його майном. - не зважаючи на те, що, як встановив апеляційний господарський суд, суд першої інстанції в межах наданих доказів прийняв законне і обґрунтоване рішення, зайвий формалізм не повинен створювати надмірний тягар для сторін. Фактично, стягнення боргу за рахунок іпотечного майна у разі відсутності такого боргу порушить принцип справедливості; - в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", завданням суду є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, прав і свобод, тоді як особливо вузьке тлумачення процесуальних норм суперечить цим завданням. Верховний Суд зауважує, що суд апеляційної інстанції не був позбавлений можливості врахувати встановлені фактичні обставини, оскільки відповідно до статті 278 ГПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу; - зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для залишення без змін рішення суду першої інстанції, з урахуванням тієї обставини, що на момент розгляду апеляційним судом справи предмет спору вже був відсутній, а тому враховуючи вимоги статей 231, 278 ГПК України, апеляційному суду слід було скасувати судове рішення першої інстанції та закрити провадження у справі. З урахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, дійшов висновку про необхідність застосування для закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 15 436 750,89 грн., саме приписів пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України та скасування рішення суду першої інстанції в цій частині на підставі ч. 1 ст. 278 ГПК України, оскільки вказана процесуальна дія забезпечить врегулювання між сторонами розміру наявних та сплачених грошових вимог, визначення дійсного стану розрахунків між сторонами на момент вирішення спору судом апеляційної інстанції, що узгоджується з приписами ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, забезпечить дотримання принципу справедливості, а також приписів Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо попередження втручання у право особи на мирне володіння його майном при подальшому виконанні учасниками спору рішення суду як у добровільному та/або примусовому порядку. Крім того, за несвоєчасну оплату за продану електроенергію позивач нарахував до стягнення з відповідача штраф в розмірі 1 164 578, 68 грн. та пеню в розмірі 447 246, 86 грн. Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України). Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України). Пунктом 4.6 договору передбачено, що гарантований покупець несе відповідальність за порушення порядку оплати виробнику за "зеленим" тарифом, що визначений у главі 10 Порядку. Гарантованому покупцю нараховується пеня в розмірі 0,1% від неоплаченої згідно з Порядком (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє на день розрахунку) за кожен день прострочення оплати. З гарантованого покупця може стягуватися додатково штраф у розмірі 7% від неоплаченої згідно з Порядком за ненадходження понад 30 днів на рахунок виробника за "зеленим" тарифом належних коштів відповідно до порядку оплати. Сплата гарантованим покупцем пені та штрафу здійснюється з поточних рахунків гарантованого покупця на поточні рахунки виробників за "зеленим" тарифом. Так, судова колегія перевіривши розрахунок штрафу та пені, погоджується із висновком суду першої інстанції, що він є арифметично вірним, а тому вимоги про стягнення 1 164 578,68 грн. 7 % штрафу та 447 246, 86 грн. пені є обґрунтованими. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сплата процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Перевіривши розрахунок 3%, колегією суддів встановлено, що він є арифметично вірним, відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі на суму 106 993, 97 грн. Що стосується заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності. За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України). За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц. Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 (постанова від 18.03.2020) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Отже, враховуючи ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором у спірний період, а також специфіку відносин, які існують на ринку електричної енергії в Україні, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що обґрунтованим є зменшення розміру заявлених до стягнення з відповідача пені, штрафу та 3% річних на 50%. Отже, позов в цій частині підлягає частковому задоволенню зі стягненням з відповідача пені в розмірі 223 623,43 грн., 3% річних в розмірі 53 496, 98 грн. та штрафу в розмірі 582 289, 34 грн. Водночас, враховуючи те, що 17.11.2021 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів (канцелярію) Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про відмову від позову (частини позовних вимог) в частині стягнення з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВДА ЕНЕРГО" 223 623,43 грн. - пені, 582 289,34 грн. - штрафу та 53 496,98 грн. - 3% річних, рішення суду у вказаній частині підлягає визнанню нечинним, а провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає закриттю на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231, ч. 2 ст. 274 ГПК України. У зв`язку з наведеним, клопотання відповідача щодо зменшення розміру неустойки, 3% річних та інфляційних втрат., яке заявлено на стадії апеляційного розгляду справи, підлягає залишенню без розгляду на підставі ст. 169, 170 ГПК України. Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 23.04.2021 через загальний відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Евда Енерго" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, яким Товариство просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 грн. Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Як вбачається із позовної заяви, позивачем було заявлено орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000, 00 грн. та повідомлено, що докази на підтвердження понесення таких витрат будуть надані в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Справу № 910/14750/20 розглянуто за правилами загального позовного провадження. Повний текст рішення складено та підписано 26.04.2021, а докази на підтвердження понесених судових витрат подані до суду позивачем 23.04.2021. Таким чином, з огляду на наведені вище обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Евда Енерго" дотрималося вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. За приписами ст. 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. На підтвердження понесених позивачем судових витрат у матеріалах справи наявні наступні докази: - копія договору № 07/09/20 про надання правової допомоги від 07.09.2020; - копія акту від 16.04.2021 наданих послуг (правової допомоги) за договором про надання правової допомоги від 07.09.2020 від 07.09.2020 з детальним описом виконаних робіт по справі № 910/14750/20; - виписка по рахунку АО "Тауер" за 28.10.2020; - копія рахунку на оплату № 11 від 28.10.2020; - платіжне доручення № 1532 від 28.10.2020; - копія листа ТОВ "Евда Енерго"; - роздруківка рішення № 17 Розширеного засідання Ради адвокатів Харківської області від 21.03.20218; - копія ордеру ЖТ №087354 від 09.09.2020; - копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю ЖТ № 000877. За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Частинною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави (глави 63 "Послуги. Загальні положення" підрозділу 1 розділу III Книги п`ятої цього Кодексу) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Відповідно до Акту наданих послуг (правової допомоги) за договором про надання правової допомоги від 07.09.2020 № 07/09/20 від 16.04.2021, Адвокатське об`єднання "Тауер"" надало, а клієнт прийняв правову (правничу) допомогу на загальну суму 10 000, 00 грн. Як вбачається з рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2021, позовні вимоги задоволено частково з урахуванням зменшення неустойки та 3% річних на 50%, а тому й витрати на професійну правову допомогу мають бути відшкодовані позивачу відповідачем у повному обсязі. Враховуючи, що відповідачем було сплачено суму основного боргу (15 436 750,89 грн.) лише на стадії апеляційного розгляду справи, що стало підставою для скасування рішення суду першої інстанції у наведеній частині позовних вимог, і щодо яких провадження у справі закрито згідно з пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про стягнення з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Евда Енерго" суми понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн. Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного додаткового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин. Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи. Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення 15 436 750,89 грн. (сума основного боргу, яка сплачена відповідачем під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції) та закриття провадження у справі у цій частині. Також, враховуючи те, що 17.11.2021 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів (канцелярію) Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про відмову від позову (частини позовних вимог) про стягнення з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВДА ЕНЕРГО" 223 623,43 грн. - пені, 582 289,34 грн. - штрафу та 53 496,98 грн. - 3% річних, рішення суду у вказаній частині підлягає визнанню нечинним, а провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає закриттю на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231, ч. 2 ст. 274 ГПК України. Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що згідно з ч. 3 ст. 231 ГПК України визначено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. Враховуючи, що відповідачем було сплачено суму основного боргу (15 436 750,89 грн.) на стадії апеляційного розгляду справи, що стало підставою для скасування рішення суду першої інстанції у наведеній частині позовних вимог, і щодо яких провадження у справі закрито згідно з пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, а тому судовий збір в сумі 257 333, 55 грн. за розгляд справи судом першої інстанції підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Крім того, суд апеляційної інстанції, керуючись ст. ст. 2, 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладає на Державне підприємство "Гарантований покупець", оскільки саме відповідачем ініційоване апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою. Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку, суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним під час подання відповідної апеляційної чи касаційної скарги. Частиною 4 статті 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що у разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги. Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 230 ГПК України та ч. 4 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», скаржнику підлягає поверненню 50% сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, що становить 9 668,36грн. Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, 270, 274, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2021 у справі №910/14750/20 - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2021 у справі №910/14750/20 - скасувати в частині стягнення 15 436 750, 89 грн. основного боргу. В цій частині прийняти нове рішення, яким в частині стягнення 15 436 750, 89 грн. основного боргу провадження у справі №910/14750/20 закрити згідно з пунктом 2 частини 1 статті 231 ГПК України. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2021 у справі №910/14750/20 - залишити без змін. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВДА ЕНЕРГО" про відмову від частини позовних вимог, а саме: від позовної вимоги про стягнення з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВДА ЕНЕРГО" 223 623,43 грн. - пені, 582 289,34 грн. - штрафу та 53 496,98 грн. - 3% річних - задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2021 у справі №910/14750/20 в частині стягнення з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВДА ЕНЕРГО" 223 623,43 грн. - пені, 582 289,34 грн. - штрафу та 53 496,98 грн. - 3% річних - визнати нечинним. Провадження у справі № 910/14750/20 в частині стягнення з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВДА ЕНЕРГО" 223 623,43 грн. - пені, 582 289,34 грн. - штрафу та 53 496,98 грн. - 3% річних - закрити згідно з ст. 274 Господарського процесуального кодексу України. Повернути Державному підприємству "Гарантований покупець" 9 668,36 грн. судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги, в іншій частині судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на Державне підприємство "Гарантований покупець". Апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/14750/20 - залишити без задоволення. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/14750/20 - залишити без змін. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва. Матеріали справи №910/14750/20 повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України. Повний текст постанови складено 24.12.2021. Головуючий суддя В.В. Куксов Судді Є.Ю. Шаптала А.І. Тищенко