Постанова Львівський апеляційний суд № 463/1932/21

Справа № 463/1932/21 Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І. Провадження № 22-ц/811/2953/21 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П. Категорія справи:41 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 грудня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Цяцяка Р.П., суддів Ванівського О.М. та Шеремети Н.О., за участю секретаря Симця В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника Акціонерного товариства „УНІВЕРСАЛ БАНК", на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 17 червня 2021 року, В С Т А Н О В И В: У лютому 2021 року Акціонерне товариство „УНІВЕРСАЛ БАНК" (в подальшому - „Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просило стягнути зі згаданого відповідача на користь Банку заборгованість за кредитним договором від 04.05.2018 року у розмірі 31 331 грн. 81 коп. та судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 04.05.2018 року між Банком та відповідачем було укладено кредитний договір, згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом. Однак, взятих на себе зобов`язань відповідач не виконував, в результаті чого станом на 03.12.2020 року у нього перед Банком виникла заборгованість у розмірі 31 331 грн. 81 коп., яка і є предметом позовних вимог і яка складається з 13 844 грн. 43 коп. заборгованості за тілом кредиту, а 17 487 грн. 38 коп. - заборгованість за пенею та комісією (а.с. 3-6). Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства „УНІВЕРСАЛ БАНК" заборгованість за кредитним договором від 04.05.2018 року у розмірі 7 500 грн., а також 2 270 грн. судового збору (а.с. 45-47). Дане рішення оскаржив представник Банку. Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм матеріального права. Вважає неправомірним задоволення позовної вимоги Банку про стягнення з відповідача 13 844 грн. 43 коп. заборгованості за тілом кредиту лише частково, а саме - у розмірі 5 000 грн., оскільки «заборгованість за тілом кредиту включає в себе платежі за послугою розстрочка, адже Відповідачем була оформлена 1 розстрочка на суму 5 645.00 грн., тобто окрім використаних 5 000.00 грн. кредитного ліміту, Відповідачем було використано 5 645.00 грн. з ліміту розстрочки та покупки частинами» (а.с. 52-55). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. ЦПК України встановлено, що: - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12 і 81); - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76); - належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77). Банком в обґрунтування заявлених ним позовних вимог було подано до суду (зокрема) копію підписаної 04.05.2018 року відповідачем Анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг (а.с. 8). Згідно з наданим Банком розрахунком, заборгованість відповідача за вищезгаданим кредитним договором станом на 03.12.2020 року становить 31 331 грн. 81 коп. і складається із 13 844 грн. 43 коп. заборгованості за тілом кредиту та 17 487 грн. 38 коп. заборгованості за пенею та комісією (а.с. 7). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку - АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, тому такі повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. У вищезгаданій Анкеті-заяві, підписаній відповідачем 04.05.2018 року, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Отже, відсутні підстави вважати, що у даному випадку Банк та відповідач, як сторони договору, обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді Анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг та з урахуванням «Умов і правил надання банківських послуг, Тарифів, Таблиці обчислення вартості кредиту та Паспорту споживчого кредиту», оскільки згадані Умови, Правила, Тарифи, Таблиці та Паспорти (на які міститься посилання у згаданій Анкеті-заяві) - це значні за обсягом документи, що стосуються усіх аспектів надання банківських послуг та потребують, як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Умов, Правил, Тарифів, Таблиць та Паспортів, тим більше - співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем Банк дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Вище наведена правова позиція знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Як вірно зазначено в оскаржуваному рішенні суду, Банк у поданому ним позові сам зазначає, що «Відповідач отримав кредит у розмірі 5 000 грн.» (а.с. 5), а також вірно зазначено, що Банк «не долучив жодного доказу, який би підтверджував, що кредитний ліміт збільшено до суми 13844,43 грн.». Як в позовній заяві Банку, так і у поданому ним Розрахунку заборгованості, відсутні посилання на те, що «заборгованість за тілом кредиту включає в себе платежі за послугою розстрочка», а також розрахунок такої «послуги розстрочки». Апеляційна скарга також не містить доводів, які б пояснювали правову природу «послуги розстрочка» та порядок нарахування сум за «користування» такою «послугою». Відтак, доводи апеляційної скарги з посиланням на «послугу розстрочка» до уваги прийматися не можуть. Частиною 2 (абзац 2) статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін. На твердження самого позивача, яке міститься у поданому ним позові, «Відповідач отримав кредит у розмірі 5 000 грн.» (а.с. 5), а відтак суд і стягнув на користь позивача з відповідача одержані останнім 5 000 грн. кредитних коштів. Половина суми від 5 000 грн. (одержаних відповідачем на підставі договору про споживчий кредит) становить 2 500 грн., які і були стягнутими оскаржуваним рішенням на користь позивача в якості неустойки за порушення відповідачем взятих на себе за згаданим договором зобов`язань. Вищенаведені доводи, якими суд обгрунтував оскаржуване рішення в частині часткового задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за пенею та комісією (а саме - у розмірі 2 500 грн.), апелянтом в жодній мірі не спростовано. Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення. Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, що судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають. Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини шостої статті 19 ЦПК України). Згідно з частиною дев`ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року - 2 270, 00 грн. Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ціна позову у цій справі складає 31 331 грн. 81 коп., яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270, 00 грн. х 100 = 227 000, 00 грн). Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 31 331 грн. 81 коп., судові рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ч.3 п.2 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1, представника Акціонерного товариства „УНІВЕРСАЛ БАНК", залишити без задоволення, а рішення Личаківського районного суду міста Львова від 17 червня 2021 року- без змін. Постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає. Повну постанову складено 30 грудня 2021 року. Головуючий: Цяцяк Р. П. Судді: Ванівський О.М. Шеремета Н.О.