Ухвала КАС ВС № 380/6871/20

УХВАЛА 30 грудня 2021 року м. Київ справа № 380/6871/20 адміністративне провадження № К/9901/47365/21 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Васильєвої І.А., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.03.2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2021 року у справі № 380/6871/20 за позовом Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Головного управління ДПС у Львівській області, Головного управління ДКС України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: 23.12.2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.03.2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2021 року у справі № 380/6871/20 (надіслана на адресу суду 20.12.2021 року). Скаржник просив суд поновити строк на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції посилаючись на те, що попередньо подані касаційні скарги вже були повернуті скаржнику ухвалами Верховного Суду через невикладення підстав касаційного оскарження. Суд звертає увагу, що як вбачається з електронної системи діловодства Верховного Суду, касаційна скарга подана скаржником втретє і попередньо подані касаційні скарги повернуті останньому ухвалами Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року та від 24 листопада 2021 року через не викладення підстав касаційного оскарження судових рішень. При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом встановлено наступне. Звертаючись втретє з касаційною скаргою, підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункт 3 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України з посиланням на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 43.4-1 статті 43 Податкового кодексу України у подібних правовідносинах. Перевіривши касаційну скаргу суд звертає увагу, що частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Згідно з пунктом 3 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги з`ясовано, що посилання скаржника як на підставу касаційного оскарження судових рішень на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 43.4-1 статті 43 Податкового кодексу України у подібних правовідносинах є необгрунтованим, оскільки, як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, який є загальнодоступним для ознайомлення, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи застосували правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 28 травня 2020 року у справі №640/19410/18, від 18 червня 2019 року (справа №826/3490/18), від 13 червня 2019 року (справа №812/1017/16), від 5 лютого 2019 року (справа №826/7672/17) та дійшли висновку, що до повернення коштів, що рахуються як переплата надміру сплачених податкових зобов`язань з податку на додану вартість не може застосовуватись пункт 43.4-1 ст. 43 ПК України, адже вони зараховані до бюджету з поточного рахунку Управління комунальної власності тому підлягають поверненню тільки на поточний рахунок Управління комунальної власності. При цьому скаржником не зазначено, в чому неправомірність застосування судами таких висновків Верховного Суду, та, з врахуванням наведеної скаржником підстави не може свідчити про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Касаційна скарга є ідентичною попередньо поданій касаційній скарзі і не містить обґрунтувань, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України і не є належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 3 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. З урахуванням змін до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 330, 332, 355, 359 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.03.2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2021 року у справі № 380/6871/20 повернути особі, яка її подала. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена. Суддя І.А. Васильєва