Постанова 4855 № 640/11715/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11715/20 Суддя (судді) першої інстанції: Іщук І.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 грудня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Василенка Я.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Стоян Олена Геннадіївна про визнання бездіяльності протиправною, скасування Наказів від 02.01.2020 року №1/к, від 02.01.2020 №2/к та Наказу про призначення,- В С Т А Н О В И В: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Стоян Олена Геннадіївна , в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо неналежного розгляду скарг ОСОБА_1 від 03.03.2020 та 10.04.2020 на дії голови ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Стоян Олени Геннадіївни, зокрема, не вчинення дій, визначених статтею 9 Закону України "Про державну службу" та підпунктом 30 пункту 12 Положення "Про Міністерство юстиції України", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228; - зобов`язати Міністерство юстиції України вчинити дії, на підставі та в порядку, визначених статтею 9 Закону України "Про державну службу" та підпунктом 30 пункту 12 Положення "Про Міністерство юстиції України", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228, а саме: скасувати акти територіальних органів Мін`юсту, що суперечать законодавству: накази голови ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області: № І/к від 02.01.2020 "Про скасування наказу від 16.12.2019 №854/к "Про звільнення ОСОБА_3 ; №2/к від 02.01.2020 "Про звільнення ОСОБА_3 " у порядку переведення до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) відповідно до п.5 ст. 36 КЗпП України та відповідний наказ про призначення у зв`язку з переведенням ОСОБА_3 на посаді в Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро), а також вжити заходів реагування та притягнути винних осіб до відповідальності. В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що позивач вважає лист Міністерства юстиції України №І9284/Г-7551/14.4 від 27.04.2020 за підписом Державного секретаря Мін`юсту на його скарги надано не в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством, є фактичною "відпискою" державного органу та прямо суперечить вимогам законодавства. Так, відповідачем грубо порушено положення частини п`ятої статті 9 Закону України "Про державну службу", а також підпунктів 5, 30 пункту 12 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228, не забезпечено розгляд звернення по суті та не надано обґрунтованої відповіді. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2021 року позов задоволено частково: - зобов`язано Міністерство юстиції України повторно розглянути скарги ОСОБА_1 від 03.03.2020 та 10.04.2020 на дії голови ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Стоян Олени Геннадіївни, зокрема, не вчинення дій, визначених статтею 9 Закону України "Про державну службу" та підпунктом 30 пункту 12 Положення "Про Міністерство юстиції України", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228; - стягнути з Міністерства юстиції України (Городецького, 13. м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622) на користь фізичної особи-підприємця скарги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1681.60 грн; - в іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що ОСОБА_1 звернувся до Міністерства юстиції України із скаргою 03.03.2020, зареєстрована в Мін`юсті 11.03.2020 за № Г-7551, в якій просив скасувати накази голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області: від 02.01.2020 № 1/к "Про скасування наказу від 16.12.2019 №854/к "Про звільнення ОСОБА_3 " та від 02.01.2020 № 2/к "Про звільнення ОСОБА_3 ". У відповідності до вимог статті 20 Закону України "Про звернення громадян" ОСОБА_1 було направлено лист Мін`юсту від 09.04.2020 № 16688/Г-7551/14 за підписом Державного секретаря Міністерства, зокрема повідомлено, що у зв`язку із необхідністю з`ясування об`єктивних даних, що можуть суттєво вплинути на розгляд скарги від 03.03.2020, відповідь на звернення буде надано у строки, визначені частиною першою статті 20 Закону України "Про звернення громадян", але не пізніше сорока п`яти днів з дня надходження. З метою повного та об`єктивного розгляду вказаного звернення до його розгляду залучено Управління з питань запобігання та виявлення корупції (службова записка від 19.03.2020 № 735-14.4-20), а також витребувано інформацію щодо порушених ОСОБА_1 у зверненні від 03.03.2020 питань у ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області та Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Мін`юсту від 19.03.2020 № 1316/14.4/32-20). 10.04.2020 ОСОБА_1 направив на адресу Міністерства юстиції України лист в додаток до вищевказаної скарги, зареєстрований в Мін`юсті 15.04.2020 за № Г-10967, у якому повторно просив скасувати вищевказані накази, а також, вжити заходів реагування та притягнути винних осіб до відповідальності. В результаті розгляду вказаних звернень позивача від 03.03.2020 та 10.04.2020, Мін`юстом в межах повноважень та в термін, визначений статтею 20 Закону України "Про звернення громадян", не пізніше сорока п`яти днів з дня його надходження надано відповідь щодо поставлених питань. У вказаній відповіді Мін`юст зазначив про те, що для всебічного розгляду викладених питань у листах ОСОБА_1 . Міністерством юстиції України направлено лист до Національного агентства з питань запобігання корупції. Таким чином, відповідь на звернення ОСОБА_1 у листі Мін`юсту від 27.04.2020 за № 19284/Г-7551/14.4 за підписом Державного секретаря Мін`юсту надана у межах повноважень. Також відповідач зазначає, що ОСОБА_1 не є належним позивачем в частині зазначеного предмету спору, оскільки безпосередньо його права, свободи або законні інтереси не порушено. Позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги у повному обсязі, з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу та зазначив, що відповідачем не надано оцінку твердженням позивача про протиправну дію голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області. За наведених у відзиві обставин, позивач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що позивач звернувся до Міністерства юстиції України із скаргою 03.03.2020, зареєстрована в Мін`юсті 11.03.2020 за № Г-7551, в якій просив скасувати накази голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області: від 02.01.2020 № 1/к "Про скасування наказу від 16.12.2019 №854/к "Про звільнення ОСОБА_3 " та від 02.01.2020 № 2/к "Про звільнення ОСОБА_3 ". Листом від 09.04.2020 № 16688/Г-7551/14 Мін`юсту за підписом Державного секретаря Міністерства, позивача зокрема повідомлено, що у зв`язку із необхідністю з`ясування об`єктивних даних, що можуть суттєво вплинути на розгляд скарги від 03.03.2020, відповідь на звернення буде надано у строки, визначені частиною першою статті 20 Закону України "Про звернення громадян", але не пізніше сорока п`яти днів з дня надходження. ОСОБА_1 10.04.2020 направив на адресу Міністерства юстиції України лист в додаток до вищевказаної скарги, зареєстрований в Мін`юсті 15.04.2020 за № Г-10967, у якому повторно просив скасувати вищевказані накази, а також, вжити заходів реагування та притягнути винних осіб до відповідальності. Листом від 27.04.2020 за № 19284/Г-7551/14.4 за підписом Державного секретаря Мін`юсту позивачу повідомлено, що його скарга розглянута та для всебічного розгляду викладених питань у листах ОСОБА_1 . Міністерством юстиції України направлено лист до Національного агентства з питань запобігання корупції. Зазначено, що Міністерство юстиції України не є органом, уповноваженим на розгляд спорів, пов`язаних із вступом, проходженням та припиненням державної служби, а також їх досудового урегулювання. Крім цього, зазначено, що питання щодо можливого неправомірного скасування наказу Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області від 16.12.2019 №854/к "Про звільнення ОСОБА_3 " та щодо призначення останньої в порядку переведення до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) може бути розглянуто в судовому порядку. Вважаючи, що лист Міністерства юстиції України № 19284/Г-7551/14.4 від 27.04.2020 є формальною "відпискою", яка прикриває бездіяльність суб`єкта владних повноважень, невиконання обов`язків, покладених на нього відповідно до приписів чинного законодавства, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог частково суд першої інстанції виходив з того, що вчинення відповідачем дій, на підставі та в порядку, визначених статтею 9 Закону України "Про державну службу" та підпунктом 30 пункту 12 Положення "Про Міністерство юстиції України", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228 є дискреційним повноваженням, а отже належним захистом порушених прав позивача є повторно розглянути скаргу позивача та надати вичерпну відповідь на поставленні питання. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 40 Конституції України закріплено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права на звернення регулює Закон N 393/96-ВР, за приписами частини першої статті 1 якого громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. У статті 3 Закону N 393/96-ВР визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (частина перша). Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства (частина друга). Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо (частина третя). Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб (частина четверта). За приписами статті 4 Закону N 393/96-ВР до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності. У частині першій статті 5 Закону N 393/96-ВР передбачено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду (частина перша статті 7 Закону N 393/96-ВР). Порядок розгляду звернень громадян урегульовано в розділі II Закону N 393/96-ВР, зокрема, його статтями 14 (розгляд пропозицій (зауважень) громадян), 15 (розгляд заяв (клопотань)) та 16 (розгляд скарг громадян). Згідно із частиною першою статті 14 Закону N 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи зобов`язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду. Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 15 Закону N 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Приписами статті 18 Закону N 393/96-ВР закріплені права громадянина при розгляді заяви чи скарги, якою передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень. У статті 19 Закону N 393/96-ВР визначено обов`язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг, у частині першій якої закріплено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. За приписами частини першої статті 20 Закону N 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Судом першої інстанції встановлено, що Міністерством юстиції України було розглянуто звернення позивача від 03.03.2020 і 10.04.2020, зареєстровані в Мін`юсті 13/04/2020 за №Г-10662 та 15.04.2020 за №Г-10967, щодо можливих неправомірних дій голови ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Стоян О.Г. та листом від 27.04.2020 №19284/Г-7551/14.4 повідомвлено позивача про те, що питання щодо можливого неправомірного скасування наказу Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області від 16.12.2019 №854/к "Про звільнення ОСОБА_3 " та щодо призначення ОСОБА_3 в порядку переведення до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) може бути розглянуто у судовому порядку. Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем в термін встановлений вимогами Закону N 393/96-ВР розглянуто скарги позивача та надано відповідь, а отже в даному випадку відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправних дій відповідача щодо не розгляду скарг. Щодо задоволення позовних вимог позивача, шляхом зобов`язати Міністерство юстиції України повторно розглянути скарги ОСОБА_1 від 03.03.2020 та 10.04.2020 на дії голови ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Стоян Олени Геннадіївни, зокрема, не вчинення дій, визначених статтею 9 Закону України "Про державну службу" та підпунктом 30 пункту 12 Положення "Про Міністерство юстиції України", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи у скаргах позивач просив відповідача перевірити дії голови ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Стоян Олени Геннадіївни, зокрема, не вчинення дій, визначених статтею 9 Закону України "Про державну службу" та підпунктом 30 пункту 12 Положення "Про Міністерство юстиції України", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228. Проте, як вбачається з Листа від 27.04.2020 за № 19284/Г-7551/14.4 за підписом Державного секретаря Мін`юсту останнім не надано оцінку обставинам, які викладені позивачем в скарзі щодо голови ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Стоян Олени Геннадіївни. Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд. Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта. Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 826/17220/17. Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом. Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16, від 6 березня 2019 року у справі № 200/11311/18-а, від 16 травня 2019 року у справі № 818/600/17 та від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а. Відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011). Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). Суд наголошує, що відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», № 40450/04, пункт 64). Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), № 21987/93, пункт 95). При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення. Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях українських судів. Зокрема, у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі № 2а-204/12). З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що за встановлених обставин, судом першої інстанції правомірно зобов`язано Міністерство юстиції України повторно розглянути скарги ОСОБА_1 від 03.03.2020 та 10.04.2020 на дії голови ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Стоян Олени Геннадіївни, зокрема, не вчинення дій, визначених статтею 9 Закону України "Про державну службу" та підпунктом 30 пункту 12 Положення "Про Міністерство юстиції України", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228 Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права. У свою чергу, вказані в апеляційній скарзі доводи відповідача не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 311, 315-316, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді: О.О. Беспалов Я.М. Василенко