Постанова 4855 № 640/4451/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/4451/20 Суддя (судді) першої інстанції: Качур І.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 грудня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Кузьменка В. В., Парінова А. Б., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення суб`єкту владних повноважень про звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 виражене у формі наказу ГУНП України в Київській області № 2729 від 13.12.2019 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУНП в Київській області» та Наказу Головного управління НП в Київській області № 679 о/с від 20.12.2019 року; - зобов`язати відповідача сплатити позивачу середній заробіток за увесь час вимушеного прогулу. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що службовим розслідуванням установлено грубе порушення службової дисципліни зі сторони позивача, який не прибув без поважним причин для направлення на проходження стажування в ГУНП у Донецькій та Луганській областях. До Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скарну не надходив. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 працював у Фастівському відділі Васильківського відділу Головного управління Національної поліції України в Київській області на посаді помічника чергового та мав спеціальне звання - сержант поліції. 30.10.2019 року до Фастівського ВП надійшла службова телеграма відповідно до якої ОСОБА_1 направили на стажування до Головного управління НП України в Луганській області. На той час позивач не міг поїхати на тривалий час до Луганської області оскільки у останнього хворіла донька, про що ОСОБА_1 повідомив керівництво. 24.01.2020 року ОСОБА_1 був ознайомлений з Наказом ГУНП України в Київській області № 679 о/с від 20.12.2019 року про звільнення зі служби в поліції на підставі п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» та Наказом ГУНП України в Київській області. Підставою звільнення слугував висновок службового розслідування та Наказ ГУНП № 2729 від 13.12.2019 року якими встановлено порушення в діях ОСОБА_1 порушення службової дисципліни , яке виразилось у невиконанні вказівки начальника. Вважаючи вказані дії, а також наказ про звільнення необґрунтованим та незаконним, позивач звернувся з позовом до суду. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не може бути віднесений до категорії осіб, які призначені на нову посаду у розумінні Положення №1625, а тому і не може бути направлений для проходження стажування, у зв`язку із чим направлення позивача на стажування є протиправним. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначаються Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-УІІІ (далі по тексту - Закон №580). Частиною першою статті 3 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами. Частиною першою статті 8 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Згідно частини першої статті 17 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. Частиною першою статті 18 Закону України "Про Національну поліцію" зокрема встановлено, що поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва. У разі вчинення протиправних діянь, відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про Національну поліцію", поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Частиною другою вказаної статті встановлено, що підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначається Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження визначає Дисциплінарний статут Національної поліції України, затверджений Законом України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" (далі по тексту - Дисциплінарний статут). Частиною першою статті 1 Дисциплінарного статуту встановлено, що службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників. У відповідності до частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов`язує поліцейського: 1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки; 3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; 4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; 5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; 6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; 7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; 9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень; 10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів; 11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; 12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення; 13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції; 14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння. Згідно частини першої статті 11 Дисциплінарного статуту за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Статтею 12 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, порушення службової дисципліни позивачем, полягало у невиконанні наказу від 30.10.2019 року №2369 в частині нездійснення виїзду на стажування до Донецької та Луганської областей без поважних причин. Вказаний наказ прийнято відповідно до вимог розділу ІХ Положення про організацію післядипломної освіти працівників Національної поліції України, затвердженого наказом МВС від 24 грудня 2015 року №1625 та листа Національної поліції України від 26 січня 2018 року №1053/01/12-2918 "Про організацію проведення стажування в системі Національної поліції України", з метою закріплення та вдосконалення на практиці професійних знань, умінь, навичок і компетенцій, здобутих у результаті первинної підготовки. Організаційно-правові засади організації післядипломної освіти працівників Національної поліції України (далі - поліція), що проходять службу (працюють) на посадах, які за класифікацією професій належать до категорій керівників, професіоналів, фахівців та робітничих кадрів (далі - працівники поліції) визначає Положення про організацію післядипломної освіти працівників Національної поліції України, затвердженого наказом МВС від 24 грудня 2015 року №1625 (далі по тексту - Положення). Розділом ІІІ Положення визначено види післядипломної освіти: спеціалізація - складова спеціальності, що передбачає профільну спеціалізовану освітньо-професійну чи освітньо-наукову програму підготовки працівників поліції; перепідготовка - професійне навчання, спрямоване на оволодіння працівниками поліції іншою професією; підвищення кваліфікації - підвищення рівня готовності працівника поліції до виконання її професійних завдань та обов`язків або набуття особою здатності виконувати додаткові завдання та обов`язки шляхом набуття нових знань і вмінь у межах професійної діяльності або галузі знань; стажування - набуття працівником поліції досвіду виконання завдань і обов`язків певної професійної діяльності або галузі знань. Пунктом 1 розділу ІХ Положення передбачено, що стажування працівників поліції здійснюється з метою формування і закріплення на практиці професійних знань, умінь, навичок і компетенцій, здобутих у результаті теоретичної підготовки. У відповідності до пункту 2 розділу ІХ Положення стажування проходять: працівники поліції, які зараховані до кадрового резерву, - для просування по службі; працівники поліції, які вперше призначені на посади керівного складу Національної поліції України; інші працівники поліції - при призначенні на нову посаду. Згідно пункту 10 розділу ІХ Положення особи, які проходять стажування, зобов`язані: своєчасно прибути до місця стажування; сумлінно та у відповідні строки виконувати зазначені в плані заходи; брати участь у нарадах, які проводяться за місцем стажування; вести облік проведеної роботи в щоденнику згідно з планом стажування; після закінчення строку стажування підготувати звіт та подати його на затвердження керівникові, на якого покладено організацію стажування. З аналізу наведених правих норм вбачається, що призначення стажування можливе виключно щодо трьох категорій співробітників поліції, а саме: працівники поліції, які зараховані до кадрового резерву, - для просування по службі; працівники поліції, які вперше призначені на посади керівного складу Національної поліції України; інші працівники поліції - при призначенні на нову посаду. При цьому, Положення чи будь-які інші нормативно-правові акти не містять посилань на можливість проведення стажування щодо інших категорій поліцейських. У свою чергу, можливість призначення стажування щодо зазначених трьох категорій, передбачає певні зміни у становищі поліцейського, які сталися, або мають статися відносно його посади, що, в свою чергу, передбачає його зацікавленість у такому стажуванні. Як вірно зазначено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом, ОСОБА_1 не був зарахований до кадрового резерву для просування по службі, вперше призначеним на посади керівного складу Національної поліції України чи призначений на нову посаду. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що підстави для призначення стажування ОСОБА_1 відсутні. Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, нездійснення позивачем виїзду на стажування до Донецької та Луганської областей без поважних причин, спростовується наданими до матеріалів справи доказами. Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом, позивачем подано пояснення на підтвердження поважності причин щодо неможливості здійснення виїзду на стажування та відповідні докази на підтвердження таких обставин, що підтверджується і самим відповідачем оскільки 04.11.2019 до керівництва ГУНП в Київській області надійшла доповідна записка, на той час тимчасово виконуючого обов`язки начальника УКЗ ГУНП в Київській області підполковника поліції Андрєєва К.В. щодо можливих порушень службової дисципліни окремими працівниками ГУНП в Київській області, які виразились у невиконанні наказу від 30.10.2019 № 2369. З огляду на зазначене, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу від 30.10.2019 року №2369 в частині направлення для проходження стажування до ГУ НП в Луганській та Донецькій областях ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Згідно частини першої статті 5 Дисциплінарного статуту поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов`язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика. Частиною четвертою статті 5 Дисциплінарного статуту зокрема передбачено, що у разі одержання наказу, що суперечить закону, підлеглий не повинен виконувати його, про що зобов`язаний невідкладно в письмовій формі доповісти керівнику, який віддав (видав) наказ, та своєму безпосередньому керівникові, а в разі наполягання на його виконанні - письмово повідомити про це прямому керівнику. Враховуючи протиправність наказу від 30.10.2019 року №2369 в частині направлення для проходження стажування до ГУ НП в Луганській та Донецькій областях ОСОБА_1 , невиконання якого стало підставою для прийняття наказів про накладення дисциплінарного стягнення та звільнення зі служби, суд приходить до висновку про відсутність підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Частиною третьою статті 19 Дисциплінарного статуту передбачено, що під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби. Як вірно зазначено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом, матеріали справи не містять доказів врахування вищезазначених критеріїв при накладенні на позивача дисциплінарного стягнення, неможливості застосування інших заходів дисциплінарного впливу та необхідності застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції. Аналогічна позиція щодо обґрунтування виду дисциплінарного покарання викладена також у постановах Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року (справа №21-1288а15) та від 20 жовтня 2015 року (справа №21-2103а15), та крім того зазначено, що дискредитація звання рядового проступку, що підриває довіру та авторитет таких органів і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби. Частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок). Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку). Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13. Як вбачається з матерів справи та не заперечується апелянтом, заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці служби становить 21 612,84 грн, а саме: за жовтень 2019 року - 10806,42 грн, за листопад 2019 року - 10806,42 грн. Згідно додатку до листа Міністерства соціальної політики України "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік" кількість робочих днів у жовтні 2019 року становить 22 днів, у листопаді 2019 року - 21 робочий день. Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складає 502,62 грн. Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в даному випадку з 20.12.2019 року по 15.04.2021 року, що становить 330 днів. З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 20.12.2019 року по 15.04.2021 року становить 165 864,60 грн. Вказані обставини апелянтом також не заперечуються. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують позицію суду першої інстанції та відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя В. В. Кузьменко Суддя А. Б. Парінов (Повний текст постанови складено 30.12.2021 р.)