Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/1099/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/1099/21 пров. № А/857/17692/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Судової-Хомюк Н.М., суддів Носа С.П., Сеника Р.П., розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 травня 2021 року у справі № 460/1099/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,- суддя в 1-й інстанції Гудима Н.С., час ухвалення рішення 07.05.2021 року, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складання повного тексту рішення 07.05.2021 року, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі-відповідач, ГУ ПФУ в Рівненській області), в якому просить: - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Рівненській області від 03.11.2020 №8691-8590/К-02/8-1700/20 в частині зменшення відсоткового значення розміру раніше призначеної пенсії за вислугу років з 80 % до 60 % місячної заробітної плати та обмеження виплати пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 01 жовтня 2020 року перерахунок та виплату позивачу пенсії за вислугу років в розмірі 80 відсотків від суми місячної заробітної плати на підставі довідки Рівненської обласної прокуратури про розмір заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсій №21-530 від 15.10.2020, без обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Рівненській області та з 01.08.2013 року на виконання судового рішення їй призначено пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ у розмірі 80 відсотків від заробітної плати. 19 жовтня 2020 року позивач звернулася до відповідача із заявою про проведення перерахунку пенсії за вислугу років у розмірі 80 відсотків від заробітної плати, зазначеної у довідці Рівненської обласної прокуратури №21-530 від 15.10.2020, за результатами розгляду якої ГУ ПФУ у Рівненській області перерахувало пенсію, однак у розмірі 60 відсотків заробітної плати (замість 80 відсотків) та обмежило її розмір десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність, про що повідомило позивача листом від 03.11.2020. Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача щодо зменшення відсоткового значення розміру її пенсії та застосування обмежень максимальним розміром пенсії та зауважує, що безумовною обставиною для перерахунку пенсії є підвищення заробітної плати працюючих працівників прокуратури та зміна чинного законодавства відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року №7-р(ІІ)/2019. Поряд з тим зміни, які були внесені до Закону України «Про прокуратуру» в частині визначення відсоткового розміру пенсії та встановлення обмеження максимальним розміром пенсії не підлягають застосуванню при перерахунку пенсії, призначеної до набрання чинності цими змінами. Крім того, право на отримання пенсії у розмірі 80 відсотків місячної суми заробітної плати та щодо виплати пенсії без обмеження суми пенсії максимальним розміром підтверджено постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 13.09.2016 у справі №569/8865/16-а161/4948/16-а. З наведених підстав позивач просив позов задовольнити та рішення суду у межах суми стягнення пенсії за один місяць допустити до негайного виконання. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07 травня 2021 року у справі № 460/1099/21 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо зменшення ОСОБА_1 відсоткового значення розміру пенсії з 80% до 60% місячної заробітної плати при здійсненні її перерахунку з 01 жовтня 2020 року на підставі довідки Рівненської обласної прокуратури про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій за №21-530 від 15 жовтня 2020 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області здійснити з 01 жовтня 2020 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII на підставі довідки Рівненської обласної прокуратури про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій за №21-530 від 15 жовтня 2020 року, у розмірі 80% від суми місячної заробітної плати, з урахуванням раніше проведених виплат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що обмеження пенсії максимальним розміром не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи». Крім того, судом не взято до уваги судове рішення у справі № 569/8865/16-а від 13.09.2016, на підставі якого позивачу було проведено перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром пенсії. Просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 травня 2021 року у справі № 460/1099/21 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2021 відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 травня 2021 року у справі № 460/1099/21 та надано учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом п`ятиденного строку з моменту вручення копії цієї ухвали. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2021 призначено розгляд справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. 27.10.2021 ОСОБА_1 подано клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справи № 580/5962/20. 20.12.2021 ОСОБА_1 подала заяву про відвід головуючої судді Судової-Хомюк Н.М.. яка була обґрунтована тим, що головуючою суддею не розглянуто клопотання про зупинення провадження у справі. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2021 заяву ОСОБА_1 про відвід головуючої судді Судової-Хомюк Наталії Михайлівни у справі № 460/1099/21 визнано необґрунтованою. Питання про вирішення відводу судді Судової-Хомюк Н.М. передано судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому ч. 1 ст. 31 КАС України. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.12.2021 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід головуючої судді Судової-Хомюк Наталії Михайлівни у справі № 460/1099/21. 23.12.2021 ОСОБА_1 подано клопотання про зупинення провадження у справі у якому позивач просить розглянути подане нею 26.10.2021 клопотання. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.12.2021 відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі №460/1099/21. Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України). Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, суд зазначає наступне. Задовольняючи частково позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що в ході розгляду цієї справи судом встановлено протиправність дій відповідача у спірних правовідносинах щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії позивача з 80% до 60% від місячної заробітної плати при здійсненні її перерахунку з 01 жовтня 2020 року, та відсутність правових підстав для визнання протиправними дій відповідача в частині обмеження її розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, то з метою повного та ефективного захисту порушених прав та інтересів позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області слід зобов`язати здійснити з 01 жовтня 2020 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII на підставі довідки Рівненської обласної прокуратури про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій за № 21-530 від 15 жовтня 2020, у розмірі 80% від суми місячної заробітної плати, з урахуванням раніше проведених виплат. Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та з 01.08.2013 року на виконання постанови Рівненського міського суду від 05.09.2013 по справі №569/15187/13-а (а.с.43-45) їй призначено пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в розмірі 80 % від заробітної плати, що не заперечується обома сторонами. Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 13.09.2016 по справі № 569/8865/16-а, яка набрала законної сили 19.12.2016, Рівненське об`єднане управління ПФУ Рівненської області зобов`язано здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 згідно із ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на час призначення пенсії), виходячи із розміру 80% від заробітної плати, що відображена у довідці прокуратури Рівненської області від 10.06.2016 №18-387-вих-16, з 01.07.2016 без обмеження максимального розміру пенсії (а.с.46-47). 19 жовтня 2020 року позивач звернулася до ГУ ПФУ у Рівненській області із заявою про перерахунок пенсії за вислугу років (а.с.22), до якої долучила довідку Рівненської обласної прокуратури №21-530 від 15.10.2020 про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій, станом на 11 вересня 2020 року за відповідною (прирівняною) посадою «начальник відділу» (а.с.27). Вказана довідка видана відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020. Листом ГУ ПФУ у Рівненській області від 03 листопада 2020 року №4637-4540/К-02/8-2100/20 відповідач повідомив позивача про здійснений на підставі її заяви перерахунок пенсії з 01 жовтня 2020 року у розмірі 60 відсотків заробітної плати на посаді начальника відділу та застосування обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність (а.с.20-21). Позивач, вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, викладене у листі від 03 листопада 2020 року №4637-4540/К-02/8-2100/20, щодо зміни (зменшення) при перерахунку відсоткового значення розміру пенсії за вислугу років з 80% до 60% від місячної заробітної плати та її обмеження максимальним розміром, протиправним, звернулася з цим адміністративним позовом до суду. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. На час призначення позивачу пенсії (березень 2004 року) особливості пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих прокуратури визначалися статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (далі Закон № 1789-XII) (до 15 липня 2015 року). Відповідно до частини першої цієї статті Закону № 1789-XII прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку. Законом України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі Закон № 3668-VI) у статтю 50-1 Закону № 1789-ХІІ внесено зміни, відповідно до яких пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. Законом України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі Закон № 1166-VII) у статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ у частинах другій і п`ятій цифри «80» замінено цифрами «70». Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі Закон № 76-VIII) у статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ у частинах другій та п`ятій цифри «70» замінено цифрами «60». За правилами частини вісімнадцятої цієї статті (у редакції, чинній до 01 січня 2015 року) призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи. З 01 січня 2015 року умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначалися Кабінетом Міністрів України. Водночас, 15 липня 2015 року набрав чинності Закон № 1697-VII, відповідно до Розділу ХІІ «Прикінцеві положення» якого визнано таким, що втратив чинність із набранням чинності цим Законом, зокрема, Закон № 1789-XII, крім, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, що втратили чинність з 15 грудня 2015 року. З набранням чинності Законом № 1697-VII пенсійне забезпечення працівників прокуратури регулюється положеннями статті 86, за правилами частин першої, другої якої прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років. Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. Згідно з частиною двадцятою цієї статті призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки. Вирішуючи питання щодо визначення норм права, які регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. За загальним правилом норма права діє щодо відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до правовідносин застосовується той закон, під час дії якого вони настали. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Ураховуючи наведене, до правовідносин щодо визначення відсоткового значення розміру пенсії, право на перерахунок якої виникло після набрання чинності Законом № 1697-VII, повинні застосовуватись виключно норми цього Закону, оскільки застережень щодо застосування норми, що визначала розмір місячного заробітку у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, Закон № 1697-VII не містить та не встановлює окремого порядку обчислення відсоткового розміру під час перерахунку раніше призначеної пенсії з урахуванням норми Закону № 1789-XII, що визначала розмір місячного заробітку у відсотках та яка діяла на момент призначення пенсії, тобто одночасного застосування норм, які передбачені різними законами. Такий правовий висновок узгоджується з покладеним в основу Закону № 1697-VII принципом єдності системи прокуратури України, що забезпечується, зокрема єдиним статусом прокурорів, який передбачає однакове матеріальне та соціально-побутове забезпечення, зокрема пенсійне забезпечення прокурорів. Ураховуючи наведене, розмір відсотків, який враховується під час перерахунку пенсії, має бути співмірним із тим, який застосовується під час призначення пенсії працівникам прокуратури. Встановлення різних підходів до порядку обчислення відсоткового розміру під час перерахунку пенсії після набуття чинності Законом № 1697-VII порушує справедливий баланс між інтересами працівників прокуратури, яким пенсія призначається відповідно до цього Закону, та тими, яким вона була призначена відповідно до Закону № 1789-XII, ставить у нерівне становище працівників прокуратури, які отримали право на пенсію відповідно до Закону № 1697-VII. У рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 зазначено, що положення частини першої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Апеляційний суд зазначає, що гарантією належного пенсійного забезпечення працівників прокуратури є право на безумовний перерахунок розміру пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Таке право за своєю суттю направлене на збільшення розміру виплачуваної працівнику прокуратури пенсії, а гарантія дотримання конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо недопущення зменшення такого розміру у випадку перерахунку пенсії, має бути забезпечена виплатою пенсії в раніше встановленому розмірі. Ураховуючи наведене, апеляційний дійшов переконання, що до правовідносин щодо визначення відсоткового значення розміру пенсії, право на перерахунок якої виникло після набранням чинності Законом № 1697-VII, повинні застосовуватись виключно норми цього Закону, зокрема частини другої статті 86, якими встановлено, що пенсія призначається у розмірі 60 % від суми місячної (чинної) заробітної плати працівників прокуратури, а не норма, що визначає розмір місячного (чинного) заробітку у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії. На час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії стаття 50-1 Закону № 1789-ХІІ відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1697-VII у частині перерахунку пенсії втратила чинність. Відтак, на спірні правовідносини поширюються положення частини другої статті 86 Закону № 1697-VII, у силу вимог яких пенсія працівникам прокуратури призначається (перераховується) в розмірі 60 % від суми місячної (чинної) заробітної плати. Отже, позовні вимоги у частині здійснення перерахунку пенсії у розмірі 80 % від суми місячної заробітної плати є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги щодо застосування при перерахунку пенсії, призначеної працівнику прокуратури відповідно до Закону № 1789-XII, обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, апеляційний суд зазначає таке. За змістом статті 2 Закону № 3668-VI, який набрав чинності 01 жовтня 2011 року, максимальний розмір пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про прокуратуру», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Цим Законом було внесено зміни до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, положення частини п`ятнадцятої якої викладено в аналогічній редакції. При цьому абзацом першим пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI встановлено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом. Абзацом другим цього пункту визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), установленому цим Законом. На думку апеляційного суду, положення пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI спрямовані на врегулювання питань, які виникли у зв`язку із застосуванням Закону № 3668-VI стосовно осіб, у яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір, а саме надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас з моменту, коли особа набуде право на перерахунок, на розмір її пенсії будуть поширюватися загальні правила щодо обмежень. Закон № 1789-ХІІ утратив чинність (крім окремих положень, які не стосуються спірних правовідносин) у зв`язку з набранням чинності Законом № 1697-VII, за правилами абзацу шостого частини п`ятнадцятої статті 86 якого максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Ураховуючи наведене, з моменту набрання чинності Законом № 1697-VII питання призначення та перерахунку пенсій працівникам прокуратури врегульовувалися нормами цього Закону, зокрема статтею 86, частиною п`ятнадцятою якої були встановлені обмеження пенсії максимальним розміром. З огляду на викладене апеляційний суд дійшов переконання, що пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI не скасовує обмеження максимального розміру пенсії, призначеної працівнику прокуратури до набрання чинності цим Законом, а встановлює особливе регулювання щодо застосування такого обмеження до осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом № 3668-VI, і в яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір, зокрема, шляхом надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас з моменту відповідності розміру пенсії максимальному розміру пенсії, поширення на її розмір загальних правил щодо обмежень, установлених статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ, а з 14.10.2014 абзацом шостим частини п`ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII. Судом першої інстанції безспірно встановлено, що внаслідок перерахунку пенсії позивача її розмір перевищив максимальний. З огляду на наведене на спірні правовідносини поширюються положення абзацу шостого частини п`ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII, які встановлюють обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. З урахуванням наведеного позовні вимоги ОСОБА_1 у частині здійснення перерахунку пенсії без обмеження її максимальним розміром також є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Окрім того, аналізуючи питання правомірності встановлення таких обмежень, необхідно зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо можливості встановлення обмежень розміру соціальних виплат. Так, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави. Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) свідчить про те, що, неодноразово висловлюючи правову позицію щодо можливості обмеження розміру соціальних виплат, ЄСПЛ, не заперечуючи право держав зменшувати такий розмір, не сформулював правової позиції щодо достатнього розміру таких соціальних виплат, підкреслюючи водночас необхідність забезпечення прозорості, недискримінаційного характеру відповідних змін, не покладення надмірного тягаря на заявників внаслідок такого втручання держави. Така практика свідчить про достатньо широке поле для розсуду, яке ЄСПЛ залишає державам у питаннях соціального забезпечення. Наведене свідчить про те, що ЄСПЛ визнає можливість того, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі ураховує всі відповідні обставини справи і з`ясовує: чи було законним таке втручання, чи переслідувало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується. За аналогічних обставин ЄСПЛ не констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа Valkov and Others v. Bulgaria (заява № 2033/04); справа Khoniakina v. Georgia (заява № 17767/08)). Хоча виплати соціального страхування є «майном» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак обмеження максимальним розміром пенсій працівникам прокуратури не може вважатися порушенням їх права володіння цим майном, оскільки такі здійснені державою шляхом введення нових законодавчих положень з метою регулювання політики соціального забезпечення. Встановлені обмеження не є непропорційними та не призводять до порушення сутності пенсійних прав. Водночас розмір пенсії працівників прокуратури, з урахуванням встановлених обмежень максимальною сумою, залишається вищим середньомісячного розміру пенсії в Україні. Тобто, встановлення максимального розміру пенсії для працівників прокуратури не поставило їх у невигідне становище, оскільки їх право на соціальне забезпечення було за ними збережене, вони не були позбавлені своїх засобів для існування і не були піддані ризикові недостатності таких засобів для життя. Тому встановлення максимального розміру пенсії не можна вважати таким, що поклало на працівників прокуратури надмірний чи непропорційний тягар, чи порушило їх право на мирне володіння своїм майном. При цьому таке обмеження не є дискримінаційним, оскільки стосується не лише працівників прокуратури, а й інших категорій пенсіонерів, зокрема поширюється на пенсії, призначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення». Таким чином, на переконання суду апеляційної інстанції, твердження позивача про відсутність правових підстав для застосування обмеження пенсії при проведенні її перерахунку на підставі наданих ним довідок, є помилковим. Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 580/234/19, від 10 вересня 2021 року у справі №580/5238/20, від 21 грудня 2021 року у справі № 580/5962/20. Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та помилково задоволені судом першої інстанції. Приписами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. На переконання апеляційного суду, при вирішенні публічно-правового спору, що розглядається, суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у своєму рішенні, обставинам справи, що призвело до помилкового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Відтак оскаржуване рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти постанову про відмову в задоволенні заявленого позову. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 травня 2021 року у справі № 460/1099/21 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді С. П. Нос Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 30 грудня 2021 року