Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 308/10023/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 308/10023/17 пров. № А/857/15548/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Бруновської Н.В., Запотічного І.І., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Ужгородської міської ради на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року, ухвалене суддею Плехановою З.Б. у м. Ужгороді Закарпатської області о 17:00, повний текст якого складений 22 червня 2021 року, у справі №308/10023/17 за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про стягнення заборгованості з виплати середньої заробітної плати,- ВСТАНОВИВ: 10 жовтня 2017 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача Ужгородської міської ради, у якому просив стягнути з Ужгородської міської ради на його користь кошти у розмірі 343 456,24 грн, в тому числі: -заборгованість з виплати середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу за період з 25.02.2014 по 25.11.2014 у сумі 103 289,08 грн; -заборгованість з виплати середньої заробітної плати за час затримки проведення розрахунку при звільненні з 27.11.2015 по 29.09.2017 у сумі 240 167,16 грн. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2020 року, позов задоволено. Постановою Верховного суду від 15 жовтня 2020 року у справі №308/10023/17 касаційну скаргу Ужгородської міської ради на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 жовтня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2020 року задоволено частково. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 жовтня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2020 року в цій справі скасовано. Верховний Суду ухвалив нове рішення, яким постановив: 1) відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про стягнення заборгованості з виплати середньої заробітної плати за час затримки проведення розрахунку при звільненні. 2) справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про стягнення заборгованості з виплати середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу направити на новий судовий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з Ужгородської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.02.2014 по 25.11.2014 року в розмірі 103289,08 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд вказав на те, що записами трудової книжки підтверджується перебування позивача протягом спірного періоду на посаді міського голови м.Ужгорода. При звільненні позивача з посади у зв`язку із закінченням повноважень заробітна плата за згаданий період не виплачена. Оскільки постановою Ужгородського міськрайонного суду від 25 листопада 2014 року у справі №308/3199/14-а визнано незаконним рішення про припинення повноважень позивача, як міського голови, яке було єдиною підставою для звільнення його з публічної служби з посади органу місцевого самоврядування, то він відповідно до ст. 235 КЗпП України має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто за період з 25 лютого 2014 року по 25 листопада 2014 року. Суд наголосив, що відповідач не заперечує, що за вказаний період позивач не отримував заробітну плату. Середній заробіток, що підлягав виплаті позивачу за спірний період судом обраховано відповідно до Постанови КМУ від 08.02.1995 №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати». Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адмністративного позову відмовити. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не було досліджено обставин відсутності предмету спору на час розгляду адміністративної справи. Згідно доводів скаржника, відповідачем було відновлено право, за захистом якого позивач звернувся до суду, шляхом виплати коштів у сумі 343456,24 грн, в тому числі заборгованість із виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 103289,08 грн, а тому, на думку скаржника, при вирішенні спірних правовідносин судом першої інстанції підлягали застосуванню положення п.8 ч.1 ст. 238 КАС України. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав. Суд першої інстанції встановив, що відповідно до постанови Ужгородської міської виборчої комісії Закарпатської області від 04 листопада 2010 року № 41 «Про визнання міського голови м. Ужгород обраним» ОСОБА_1 обіймав посаду Ужгородського міського голови. Рішенням позачергової пленарної ХХ сесії міськради VI скликання від 24 лютого 2014 року № 1191 «Про дострокове припинення повноважень міського голови ОСОБА_1 » достроково припинено повноваження позивача як міського голови м. Ужгорода. У березні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення, прийняте на позачерговій пленарній ХХ сесії міськради VI скликання від 24 лютого 2014 року № 1191 «Про дострокове припинення повноважень міського голови ОСОБА_1 », вказуючи, що це рішення прийняте з порушенням норм Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Регламенту Ужгородської міської ради VI скликання, затвердженого рішенням міськради від 08 квітня 2011 року № 14, з порушенням вимог щодо таємного голосування та під тиском третіх осіб. Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 листопада 2014 року (справа № 308/3199/14-а) адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним і скасовано рішення, прийняте на позачерговому пленарному засіданні ХХ сесії Ужгородської міської ради VI скликання від 24 лютого 2014 року № 1191 «Про дострокове припинення повноважень міського голови ОСОБА_1 »; постанову в частині визнання протиправним і скасування зазначеного рішення міськради звернено до негайного виконання. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року змінено резолютивну частину рішення суду першої інстанції в частині негайного виконання, виклавши її, зокрема без вказівки на негайне його виконання з огляду на неможливість такого відповідно до приписів статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 жовтня 2015 року залишено без змін рішення суду першої інстанції в частині, що не була змінена апеляційним судом, та рішення суду апеляційної інстанції. Згідно із розпорядженням міського голови м. Ужгород від 26 листопада 2014 року №271-р «Про поновлення на роботі» ОСОБА_1 приступив до виконання службових обов`язків міського з 26 листопада 2014 року на підставі постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області постановою від 25листопада 2014 року (справа № 308/3199/14-а). Розпорядженням міського голови м. Ужгород від 26 листопада 2015 року № 151-рк «Про звільнення ОСОБА_1 та виплату компенсації відпустки» позивача звільнено з посади міського голови з 26 листопада 2015 року у зв`язку із закінченням строку повноважень (пункт 1 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Вирішено виплатити ОСОБА_1 компенсацію щорічної невикористаної відпустки в кількості 29 календарних днів за час роботи з 24 лютого 2014 року по 23 лютого 2015 року та 34 календарні дні за час роботи з 24 лютого 2015 року по 26 листопада 2015 року. У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до міського голови м. Ужгород із заявою, в якій повідомив, що рішенням XX сесії Ужгородської міської ради VI скликання від 24 лютого 2014 року № 1191 «Про дострокове припинення повноважень міського голови ОСОБА_1 » було достроково припинено його повноваження як міського голови м. Ужгорода. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 25 листопада 2014 року це рішення ради визнано незаконним та скасовано. На підставі цього рішення суду 26 листопада 2014 року він приступив до виконання повноважень міського голови. При проведенні розрахунку при його звільненні у зв`язку із закінченням терміну повноважень він не отримав середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з 25 лютого 2014 року по 25 листопада 2014 року). Враховуючи наведене, просив надати йому інформацію про розмір його середньоденного заробітку на посаді, яку він обіймав, станом на дату примусового припинення його повноважень (24 лютого 2014 року) та на дату закінчення цих повноважень після вступу на зазначену посаду новообраного міського голови. Одночасно, з урахуванням обчисленого середньоденного заробітку, просив нарахувати та виплатити йому заборгованість із заробітної плати за час вимушеного прогулу з 25 лютого 2014 року до 25 листопада 2014 року, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. У відповідь на заяву ОСОБА_1 , міським головою м. Ужгород листом від 07 серпня 2017 року № П-02423/06-06 повідомлено, що відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі поновлення на роботі працівника, звільненого без законної підстави, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Для обчислення середньої заробітної плати застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №

100. Середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Враховуючи вищевикладене, зазначено, що захист порушених трудових прав та інтересів здійснюється в судовому порядку. В додатку до вказаного листа долучено довідку, яка засвідчує, що ОСОБА_1 працював в Ужгородській міській раді на посаді міського голови і його середньоденний заробіток на період з 25 лютого 2014 року по 25 листопада 2014 року складав 549,41 грн. Середньоденний заробіток на час звільнення (листопад 2015 року) - 523,24 грн. Невиплата на час звільнення позивача з посади коштів, які, на думку позивача, підлягали виплаті при звільненні, зумовили звернення позивача за захистом свого порушеного права. Також позивачам заявлено вимоги про виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Так, рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 08.10.19 (справа №308/10023/17), яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.01.20, поданий ОСОБА_1 позов до Ужгородської міської ради задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з виплати середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу (період з 25.02.2014 по 25.11.2014) та заборгованість з виплати середньої заробітної плати за час затримки проведення розрахунку при звільненні. Постановою Верховного Суду від 15.10.2020 вищевказані рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовані. Справу в частині позовних вимог про стягнення середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу ВС направив на новий судовий розгляд і з врахуванням суб`єктного складу та предмету позову - до Закарпатського окружного адміністративного суду, а в задоволенні вимог про стягнення заборгованості з виплати середньої заробітної плати за час проведення розрахунку при звільненні - відмовлено. Ухвалюючи судове рішення суд касаційної інстанції вказав, що під час розгляду справи за позовом ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, згідно з яким його повноваження були припинені достроково, питання про виплату середнього заробітку за час, коли позивач був усунений від виконання своїх службових обов`язків, судом не розглядалося (справа № 308/3199/14-а). Водночас судами залишилось нез`ясованим питання на на підставі якого саме розпорядчого акту відповідача припинено публічну службу позивача у лютому 2014 року. Не встановлено, чи приймалось відповідачем відповідне рішення (розпорядження), яким на виконання рішення XX серії Ужгородської міської ради VI скликання прийнято рішення від 24 лютого 2014 року за № 1191 «Про дострокове припинення повноважень міського голови ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади міського голови, та чи було це рішення предметом судового оскарження. І оскільки питання наявності чи відсутності законних підстав для звільнення позивача перебувало поза межами площини дослідження обставин у судовій справі №308/3199/14-а, суд касаційної інстанції прийшов до висновку про недоречність посилання судів попередніх інстанцій на приписи ст. 78 КАС України з тих підстав, що в цій справі предметом спору було оскарження рішення Ужгородської міської ради від 24.02.14 №1191, як рішення суб`єкта владних повноважень, а не вирішення питання правомірності звільнення позивача з публічної служби. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Суд апеляційної інстанції зауважує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає, насамперед, у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази. При цьому суд може вживати заходи щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина четверта статті 9 КАС України). Зі змісту ухвали Закарпатського окружного адміністративного суду від 04.11.2020 про відкриття повадження у справі слідує, що судом першої інстанції вживались заходи щодо встановлення фактичних обставин у справі, в тому числі шляхом витребування додаткових доказів. З врахуванням вказівок Верховного Суду при повторному судовому розгляді в даній справі Закарпатський окружний адміністративний суд зобов`язав Ужгородську міську раду надати суду: розпорядчий акт відповідача, на підставі якого припинено публічну службу позивача у лютому 2014 року, та рішення (Розпорядження), яким на виконання рішення Ужгородської міської ради VI скликання прийнято рішення від 24 лютого 2014 року за №1191 "Про дострокове припинення повноважень міського голови ОСОБА_1 " позивача звільнено з посади міського голови та чи було це рішення предметом оскарження, а також витребувано особову справу позивача. На виконання даної ухвали відповідач пред`явив розпорядчий акт: рішення № 1191 від 24.12.2014 "Про дострокове припинення повноважень міського голови ОСОБА_1 " та надав пояснення про те, що окремих рішень про звільнення позивача з посади міського голови на його виконання не приймалось. Також суд першої інстанції у рішенні вказав на те, що судом було вивчено особову справу позивача, надану відповідачем на вимогу суду, та оглянуто трудову книжку позивача. Критерії оцінки правомірності визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до яких судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Положеннями ч.1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги в контексті висновків суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно з ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. За змістом ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень Згідно з ч. 1 ст. 55 Конституції України та п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №9-зп від 25.12.1997 (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Тобто, право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього. Пунктом 8 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду. Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав, свобод або законних інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто, під час розгляду справи, адміністративний суд повинен встановити наявність або відсутність порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. При цьому, ініціюючи позов, особа на власний розсуд визначає, чи порушені її права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, а саме встановлення, що рішення, дія або бездіяльність дійсно протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу. За правилами п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення. Таким чином, при встановленні під час розгляду справи виправлення відповідачем оскаржуваних позивачем порушень, суд має вирішити питання можливості закриття провадження у справі. При цьому, варто акцентувати увагу, що вирішуючи зазначене питання, суд має з`ясувати чи не призведе закриття провадження у справі до того, що законні права та інтереси позивача не будуть відновлені навіть після виправлення відповідачем оскаржуваних порушень. Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача конкретних сум спірних виплат, ОСОБА_1 вважав порушеними свої права внаслідок бездіяльності відповідача, яка виразилась у невиплаті належних при звільненні сум за період його роботи з 24.02.2014 по 25.11.2014 на посаді міського голови м.Ужгорода. Апеляційний суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів. У випадку задоволення судом позовних вимог, прийняте рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач звертався до суду. Судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду від 08.10.2019 у даній справі (№308/10023/17) Ужгородською міською радою ОСОБА_1 виплачено кошти у розмірі 343456,24 грн, в тому числі заборгованість з виплати середньої заробітної плати за період роботи з 25.02.2014 по 25.11.2015 у сумі 103289,08 грн, що підтверджується наданим на розгляд суду меморіальним ордером №69 від 05.03.2020. Отже, на момент вирішення даної справи, грошові кошти, стягнення яких є предметом спірних правовідносин, виплачені позивачу у повному обсязі. Суд апеляційної інстанції зазначає, що прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Наведені обставини зумовлююють висновок, шо на час ухвалення судом першої інгстанції оскаржуваного рішення - 31 05.2021 відсутній предмет спору та дана обставина є визначальною для правильного його вирішення. Відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. З огляду на те, що оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень на виконання рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а не самостійно, положення п.8 ч.1 ст.238 КАС України, на думку суду апеляційної інстанції, не підлягають застосуванню. Суд апеляційної інстанції зауважує, що зі змісту рішення суду від 31.05.2021 та протоколу судового засідання від 31.05.2021 вбачається, що розгляд адміністративної справи судом відбувся без участі відповідача та з участю представника позивача. Однак, обставини виплати відповідачем коштів, за стягненням яких позивач звернувся до суду, представником позивача не повідомлено, чим введено суд першої інстанції в оману. При цьому, жодних пояснень на спростування доводів скаржника та/або належних доказів в розумінні статті 72 КАС України на підтвердження продовження існування порушення прав у спірних правовідносинах (в контексті визначених позивачем підстав позову та способу захисту) після усунення відповідачем порушення, позивачем до суду не надано. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (пункт 145) Європейський суд з прав людини зазначив, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату, а ухвалення рішень, які безпосередньо не призводять до змін в обсязі прав, та до забезпечення їх примусової реалізації не відповідає змісту цього поняття та зазначеній нормі міжнародного права. Відсутність "бажаного результату" виключає можливість визначення ефективності правового захисту, оскільки "бажаний результат" встановлює межі (кінцеву мету) правового захисту, який полягає у використанні передбачених законом можливостей для поновлення порушеного, визнання невизнаного, чи присудження оспорюваного права саме в цих межах. Кодекс адміністративного судочинства України спрямовує правосуддя в адміністративних справах саме на забезпечення реалізації права особи на ефективний судовий захист, створюючи судам всі необхідні механізми для гарантування цього. Суд апеляційної інстанції вважає за доцільне звернути увагу на положення пунктів 53-55 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень», які передбачають, що згідно з тлумаченням Європейського суду з прав людини право на справедливий суд, зафіксоване в статті 6 Конвенції, означає те, що судове рішення повинно бути таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу; Конвенція не передбачає теоретичного захисту прав людини, а має на меті гарантувати максимальну ефективність такого захисту; рішення повинно бути сформульоване таким чином, щоб його можна було втілити в життя; нечітке рішення, яке можна тлумачити по-різному, підриває ефективність та надійність судового процесу. Аналізуючи наведені правові норми та обставнини справи, що існували на час ухвалення судом першої інстанції рішення у даній справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають. Неврахування наведених обставин у їх сукупності призвело до прийняття судом першої інстації незаконного рішення, що має наслідком його скасування. Відповідно до статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строки, встановлені статтею 309 КАС України. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 317, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Ужгородської міської ради задовольнити, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року у справі №308/10023/17 - скасувати. В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про стягнення заборгованості з виплати середньої заробітної плати відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Глушко судді Н. В. Бруновська І. І. Запотічний