Постанова 4824 № 757/32098/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 грудня 2021 року м. Київ Справа №757/32098/20-ц Апеляційне провадження №22-ц/824/14410/2021 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В. за участю секретаря Федорчук Я.С. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва постановлену під головуванням судді Батрин О.В. 17 травня 2021 року у м. Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, третя особа: Національне антикорупційне бюро України про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, В С Т А Н О В И В У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Офісу Генерального прокурора, третя особа: Національне антикорупційне бюро України про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 17 травня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, третя особа: Національне антикорупційне бюро України про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції зазначив, що даний позов стосується обставин, які виникли в кримінальному процесі, підлягає встановленню та доказуванню саме в кримінальному процесі, а тому даний позов не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Не погодився із зазначеним судовим рішенням ОСОБА_1 , його представником подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність та необґрунтованість судового рішення, як такого, що постановлене з порушенням норм процесуального права та невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку, що надсилання листа заступником Генерального прокурора України до Європейського суду з прав людини є «вчиненням процесуальної дії, яка виходить з його повноважень та спрямована на виконання завдань кримінального провадження». Оскаржуваний лист заступника Генерального прокурора України не є процесуальним документом або процесуальною дією у розумінні Кримінального процесуального кодексу України. Також суд першої інстанції безпідставно зробив висновок, що оскаржуваний лист заступника Генерального прокурора має на меті вручення ОСОБА_1 повідомлення про підозру. Зазначає, що в оскаржуваній ухвалі відсутня оцінка доводів позивача, що є порушенням норм процесуального права. На підставі викладеного, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для розгляду по суті до суду першої інстанції. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Якубенко В.М. підтримав апеляційну скаргу з підтсав викладених у ній та просив її задовольнити. Представник Офісу Генерального прокурора - Цимбалістий Т.О., та представник Національного антикорупційного бюро України - Пилипенко С.М. заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, просили ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що предметом спору у вказаній цивільній справі є визнання недостовірною та такою, що порушує честь, гідність, ділову репутацію позивача інформацію, поширену 04 травня 2020 року заступником Генерального прокурора Любовичем Андрієм Олександровичем в листі на адресу Європейського Суду з прав людини, та її спростування в частині фрагментів, а саме: - «... ОСОБА_1 є одним з організаторів вчинення цього злочину, оскільки ще за півроку до звернення ТОВ «Золотий Мандарин Ойл» до ЄСПЛ він розробив та узгодив з іншими співучасниками злочинну схему щодо відступлення права вимоги між пов`язанами підприємствами та подальшого звернення ТОВ «Золотий Мандарин Ойл» до ЄСПЛ (стор. 3) - «Восени 2014 року ОСОБА_1 став народним депутатом України, посаду якого та раніше сформовані зв`язки в адвокатському середовищі надалі підчас реалізації протиправної схеми використав для впливу на службових осіб Міністества юстиції України...», (стор. 3) - « ... ОСОБА_2 та ОСОБА_1 використовують матеріали кримінального провадження, доступ до яких, вочевидь, отримали з порушенням вимог кримінального процесуального законодавства України ...» (стор. 4) - « ... який, окрім іншого, користуючись своїми повноваженнями та впливом як народного депутата України спонукав його до укладення угоди про дружнє врегулювання у справі «Фельдман проти України»...» (стор. 6) - « ... ОСОБА_1 замість того, щоб користуватися встановленими законом способами захисту своїх інтересів, зловживаючи довірою цих авторитетних представників громадянського суспільства, розвинув медійну кампанію, спрямовану для здійснення тиску на слідство та створення ілюзії «надуманості» кримінального провадження... ».(стор. 10) - « ... ОСОБА_1 змушував ОСОБА_3 підготувати на ім`я вказаних організацій відеозвернення, в якому надати неправдиву інформацію про нібито незаконне затримання ОСОБА_3 детективами Національного бюро та тиском на нього.» (стор. 10). - « ... ОСОБА_1 , користуючись повноваженнями народного депутата України в інтересах свого офіційного помічника ОСОБА_4 , звернувся до прокуратури з вимогами, які полягали у втручанні у діяльність слідства у кримінальному провадженні № 52016000000000436...» (стор. 12). -« .. . ОСОБА_1 на сьогодні є єдиним з числа осіб, причетних до вчинення кримінального правопорушення, якого ще не притягнуто до кримінальної відповідальності ...» (стор. 14). При цьому, судом встановлено, що детективами Національного бюро здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №52017000000000361 за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (організація заволодіння чужим майном в особливо великому розмірі), ч. 3 ст. 209 КК України (відмивання доходів) в діях ОСОБА_1 .. З аналізу зібраних під час досудового розслідування матеріалів, зокрема документів, показань свідків, висновків експертів у детективів НАБУ виникли підстави для повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні згаданих кримінальних правопорушень. Враховуючи те, що дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_2 є суддею Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), то в позивача наявний імунітет, передбачений ст. 1 Шостого протоколу до Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи 1996 року. У зв`язку з цим, з метою позбавлення ОСОБА_1 імунітету до вручення йому повідомлення про підозру заступником Генерального прокурора України Чумаком В.В. 12 лютого 2020 року скеровано до ЄСПЛ відповідний лист з проектом повідомлення про підозру. У подальшому, у відповідь на лист ЄСПЛ від 04 травня 2020 року №66874601ММ заступником Генерального прокурора України А. Любовичем надіслано додатковий лист в якому викладено підтвердження об`єктивності наданої раніше ЄСПЛ інформації щодо обґрунтованості підстав для повідомлення ОСОБА_1 про підозру. Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції). У відповідності до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду є, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України). Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових, відносин та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. В порядку визначеному пунктом1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. В силу частини першої статті 256 ЦПК України Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 3 квітня 2019 року у справі № 757/4403/16-ц зазначив, що у порядку цивільного судочинства не можна розглядати спір про спростування інформації органу досудового розслідування про проведення процесуальних дій, їх хід і здобуті результати, оскільки таку інформацію слід оцінювати у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом. Інформація, яку позивач просив визнати недостовірною, взята з контексту конференції, на якій не стверджувалося про його винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, а зазначалося, що слідство вивчає питання причетності позивача до участі у протиправних діях. Тому презумпція невинуватості не була порушена. У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 колегія суддів Великої Палати Верховного Суду задовольнила касаційну скаргу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України та вказала на те, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. У відкритті провадження за ними слід відмовляти на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, а у разі, якщо провадження було відкрите, - закривати його на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Постановою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №760/16924/18 закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_5 до Національного антикорупційного бюро України про захист честі, гідності та ділової репутації та Верховним Судом зазначено, що позов пред`явлений для спростування набуття позивачем статусу підозрюваного та спростування факту про повідомлення особи про підозру в кримінальному провадженні і відповідні відносини не є цивільними й не стосуються майнового чи немайнового цивільного права або інтересу позивача; оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Суди не звернули увагу, що не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на спростування набуття статусу «підозрюваний у кримінальному провадженні» чи спростування факту про повідомлення особи про підозру в кримінальному провадженні та ініціювання позовного провадження з такою метою, а тому такий позов не підлягає судовому розгляду». За загальним правилом критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. З наведених обставин справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів з метою захисту честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації. Оспорювана позивачем інформація була викладена у листах до Європейського суду з прав людини з проханням позбавити ОСОБА_1 імунітету як члена сім`ї судді ЄСПЛ з метою виконання завдань кримінального провадження та виконання усіх етапів кримінального процесу. Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що позивач ні на час звернення відповідача з листом, ні на час розгляду даної справи не є учасником кримінального провадження, а направлені відповідачем листи не є процесуальними документами вчиненими в порядку КПК України. Суд першої інстанції здійснив посилання на три постанови Верховного Суду, що наведені вище, і в кожній з цих справ мова йшла про спростування інформації органу досудового розслідування про проведення процесуальних дій, їх хід і здобуті результати. Саме тому недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Однак, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. Як наголосила Велика Палата Верховного Суду, правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова ВП ВС від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, п. 68). При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин У даній справі, як вже вказано вище позивач не є учасником кримінального провадження, мова не йде про докази отримані в рамках такого провадження, дане звернення не є таким, що здійснено в рамках КПК України. А отже правовідносини у даній справі є відмінними від правовідносин, що були предметом розгляду Верховного Суду у справах на які здійснено посилання судом першої інстанції. Крім того, слід звернути увагу на те положеннями ст.ст. 255, 256 ЦПК України визначено, що суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства і повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Вказане кореспондується з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституції України щодо гарантованого права на справедливий і публічний розгляд справи судом. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Виходячи з положень ст.ст. 374, 379 ЦПК України суд апеляційної інстанції вважає наявними підстави для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, тому вона підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню до районного суду для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 17 травня 2021 року - скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: А.М. Андрієнко Н.В. Поліщук Повний текст постанови складений 28 грудня 2021 року.