Ухвала КАС ВС № 1.380.2019.006850

УХВАЛА 29 грудня 2021 року м. Київ справа № 1.380.2019.006850 адміністративне провадження № К/9901/46871/21 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі №1.380.2019.006850 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Першої кадрової комісії Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: 20 грудня 2021 року до касаційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 . Перевіривши матеріали касаційної скарги Суд зазначає таке. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Так, у тексті касаційної скарги заявник указує, що підставами касаційного оскарження судових рішень у справі №1.380.2019.006850 є: - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме те, що суд апеляційної інстанції не урахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24 червня 2021 року у справі №280/5009/20 щодо обов`язку кадрових комісій перевірки обставин, викладених у заявах заявників та постановах від 24 квітня 2019 року у справі №815/1554/17 та від 05 грудня 2019 року у справі №804/7399/16 щодо обов`язку дотримання суб`єктом владних повноважень принципу правової визначеності при звільненні прокурора саме на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»; - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме оскільки судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, яке полягає у помилковому тлумаченні пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14 жовтня 2014 року, підпункту 2 пункту 19 та пункту 12 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ від 19 вересня 2019 року, пунктів 5 та 6 абзацу 3 пункту 11 розділу І та пункту 5 розділу ІІІ Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221, пунктів 3, 12, 16 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого Генеральним прокурором від 17 жовтня 2019 року №233, а також у незастосуванні статей 3, 8, 9, 19, 21, 22, 24, 43, 64, 131-1 Конституції України та порушено норми процесуального права, яке полягає у недотриманні судом статей 2, 4, 19, 77 - 79, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, а також у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме стосовно правильного застосування положень пунктів 16, 17 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо позачергових заходів із реформи органів прокуратури», пункту 7 та абзацу З пункту 11 Розділу І, пунктів 1-5 розділу II, пунктів 1, 2 Розділу V Порядку проходження атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора №221 від 03 жовтня 2019, пунктів 3,12,16 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого Генеральним прокурором від 17 жовтня 2019 року №233 у спорах, предметом яких є питання законності рішень кадрових комісій за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, що стосується атестації прокурорів (перший етап атестації), а також застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» №1697-УІІ від 14 жовтня 2014 року. Щодо посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин. Тобто, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Так, всупереч вимогам статті 328, 330 КАС України заявником не зазначеного чіткого переліку норм права, які були неправильно застосовані судом апеляційної інстанції та щодо застосування яких не ураховано висновок Верховного Суду та не обґрунтовано подібності правовідносин у справах. З огляду на викладене, Суд відхиляє посилання заявника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Щодо посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише посилання на такий підпункт, необхідно указати конкретну норму права щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду та обґрунтувати свою позицію щодо її застосування. Зі змісту оскаржуваних судових рішень Судом установлено, що позивачем подано заяву до відповідача про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію, у якій просила перевести її на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора і для цього допустити до проходження атестації. 29 жовтня 2019 року Кадровою комісією №1 прийнято рішення №27 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора» згідно з яким ОСОБА_1 за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора набрала 68 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, яка не допускається до проходження наступних етапів атестації. Наказом Генерального прокурора України №1459ц від 13 листопада 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу забезпечення підтримання публічного обвинувачення управління підтримання публічного обвинувачення в суді Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 18 листопада 2019 року. Підставою зазначено рішення кадрової комісії №1. Суд зауважує, що подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі №200/5038/20-а викладено висновок щодо застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», яким керувався відповідач при звільненні позивача. Так, Верховний Суд зазначив, що положення Закону №113-IX на день їх виконання відповідачем і прийняття оскаржуваного наказу були (та є) чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само були чинними і положення Порядку №221, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні. Верховний Суд також зауважив, що позивач подаючи заяву на підставі пунктів 9, 10 розділу І Порядку №221, цілком і повністю був ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації та погодився на їх застосування. Тобто позивач розумів наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації та можливе звільнення з підстав, передбачених Законом №113-IX. В іншому разі позивач мав повне право відмовитися від проведення такої атестації та не подавати відповідної заяви чи окремо оскаржувати відповідний Порядок проходження прокурорами атестації, чого він не зробив. Верховний Суд зазначив, що законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, вказав, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю. Відповідно набрання позивачем за результатами іспиту у формі анонімного тестування під час першого етапу атестації менше прохідного балу для успішного складання іспиту, є безумовною підставою згідно з пунктом 16 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX і пункту 5 розділу ІІ Порядку №221 для його недопуску до наступних етапів атестації та прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Прийняти інше, крім указаного рішення, у кадрової комісії рішення не було правових підстав. Суд звертає увагу, що постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі №1.380.2019.006850 прийнято з урахуванням указаних висновків Верховного Суду. З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі №1.380.2019.006850. Одночасно Суд роз`яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення. Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 КАС України Суд, - УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі №1.380.2019.006850 - повернути особі, яка її подала. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. ........................... Ж.М. Мельник-Томенко Суддя Верховного Суду