Постанова 4857 № 260/4347/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/4347/20 пров. № А/857/17748/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Судової-Хомюк Н.М., суддів Носа С.П., Сеника Р.П., за участі секретаря судового засідання Лутчин А.М., представника позивача: Майор І.В. представника відповідача: Євченинець Р.М., Марканич В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Закарпатської митниці Держмитслужби на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року у справі № 260/4347/20 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОМІОН АВТО ГРУП» до Закарпатської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, суддя в 1-й інстанції Гаврилко С.Є., час ухвалення рішення 16 год.28 хв, місце ухвалення рішення м. Ужгород, дата складання повного тексту рішення 26.07.2021,- В С Т А Н О В И В: 09 грудня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОМІОН АВТО ГРУП» (далі ТзОВ «ДОМІОН АВТО ГРУП», позивач) звернулося в суд з позовом до Закарпатської митниці Держмитслужби (далі також Закарпатська митниця, відповідач) та просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Закарпатською митницею Держмитслужби від 17.08.2020 року № 00000147719, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем мито на товари, що ввозяться па територію України суб`єктами підприємницької діяльності на загальну суму 1 680 880,66 грн., в тому числі за податковим зобов`язанням 1 287 104,53 грн та за штрафними (фінансовими санкціями (штрафами) 321 776,13 грн.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Закарпатською митницею Держмитслужби від 17.08.2020 року № 00000167719 яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем ПДВ з ввезених на митну територію України товарів на загальну суму 339 984,55 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями 271 987,64 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 67 996,91 грн.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Закарпатською митницею Держмитслужби від 17.08.2020 року № 00000157719 яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем мито па нафтопродукти, транспортні засоби па загальну суму 91042,25 грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями 72 833,80 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 18 208,45 грн.; стягнути судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що донарахування грошових зобов`язань за спірними податковими повідомленнями-рішеннями зумовлено не підтвердженням походження товарів з Європейського Союзу за наслідками документальної невиїзної перевірки. Позивач вважає, що відповідач безпідставно переглянув та відмовив позивачу у застосуванні преференційного режиму оподаткування товарів, що увозилися з території Європейського Союзу та були випущені у вільний обіг на території України за наслідками їх митного оформлення. Зазначає, що ні у іноземних митних органів ні митних органів України на час митного оформлення товарів, які увозилися на територію України не виникало сумнівів щодо документів, які подавалися позивачем для митного оформлення товарів. Такі документи в повній мірі відповідали встановленим вимогам, ідентифікували товари, підтверджували походження товарів з Європейського Союзу та надавали позивачу право на застосування преференційного режиму оподаткування при їх митному оформленні. Матеріали справи не містять доказів які б спростовували відомості про Європейське походження товарів та встановлювали, що країною походження товарів є країна, яка не входить до числа країн Європейського Союзу. Позивач також вважає, що оскільки відповіді компетентних органів іноземних держав не є належно перекладеними на українську мову, відтак, не є належними та допустимими доказами у справі. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Закарпатської митниці Держмитслужби від 17 серпня 2020 року № 00000147719. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Закарпатської митниці Держмитслужби від 17 серпня 2020 року № 00000157719. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Закарпатської митниці Держмитслужби від 17 серпня 2020 року № 00000167719. Не погодившись з прийнятим рішенням Закарпатська митниця Держмитслужби подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення винесені з дотриманням норм матеріального права, оскільки прийняті відповідно до норм чинного законодавства. Направлення митницею запиту для проведення перевірки уповноваженими органами декларацій інвойсів, сертифікатів з перевезення, декларацій походження відповідає нормам статті 33 Протоколу І «Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» (далі - Протокол І) до Угоди та у порядку визначеному наказом Держмитслужби України від 13.09.2010 №1050 «Про затвердження Порядку направлення до Держмитслужби звернень митних органів щодо проведення перевірки сертифікатів про походження товарів». На запит митниці, компетентним органом Словацької Республіки, Республіки Литви і Чеської республіки за результатом процесу перевірки декларацій інвойсів та сертифікатів перевезення, повідомлено митні органи України, що декларації інвойси та сертифікати перевезення, не відповідають вимогам щодо правильності й точності, та письмово наведено обґрунтування причин, з яких товар, що експортований з території Європейського Союзу і адресу позивача, не відповідає вимогам положень Протоколу І щодо «преференційної походження товарів» в рамках Угоди. Пунктом 6 статті 33 «Перевірка підтверджень походження» Протоколу 1 встановлено, якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції. Таким чином, згідно надісланої відповіді уповноважених іноземних митних органів щодо не підтвердження преференційного походження товарів, до задекларованого позивачем спірного товару, не може бути застосовано умови преференційного режиму оподаткування товарів в рамках Угоди та відповідно відсутні підстави для оподаткування ввезеного товару при здійсненні його митного оформлення в Україні за зниженим (тарифна преференція) рівнем ставок ввізного мита за преференцією «410». Таким чином апелянт вважає, що за результатами перевірки обґрунтовано та правомірно встановлено порушення пункту 1 статті 16 Протоколу 1 до Угоди, в частині відсутності підтвердження статусу походження товару, ввезеного за декларацією інвойсом, як таким, що походить з певної країни в розумінні цього Протоколу та підпадає під дію цієї Угоди, частини 7 статті 36 та частини 1 статті 257, частини 1 статті 270, частини 1 статті 281 Митного кодексу України, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, що діяли на день подання до митного оформлення товару, що призвело до несплати митних платежів в повному обсязі та заниження податкових зобов`язань позивача. Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції невірно застосовано терміни «країна походження товару» що є підставою для встановлення пільгової ставки ввізного мита та «преференційне походження товару», що є підставою для застосування встановленої Угодою преференційної ставки ввізного мита. А покликання суду першої інстанції на те, що відповіді компетентних іноземних органів не вказують на їх відношення до позивача не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи, оскільки відповіді іноземних митних органів відповідають нормам Угоди та чітко вказують на не підтвердження преференційного походження та відповідно відсутність підстав для застосування преференційної ставки ввізного мита. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням норм процесуального права та правильного застосування норм матеріального права. Вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем до матеріалів справи не надано запитів для проведення перевірки уповноваженими органами Словацької Республіки. Республіки Литви та Чеської Республіки декларацій інвойсів і виданих уповноваженими органами сертифікатів з перевезення (походження) товару форми EUR.1. Із наявних у справі листів ДФС України та ДМС України про направлення відповідей компетентних органів на адресу відповідача не можливо встановити їх відношення до позивача ТзОВ «ДОМІОН АВТО ГРУП», до митних декларації, які були предметом перевірки та декларацій інвойсів та сертифікату з перевезення (походження) товару форми EUR. 1. які були використані як підстава для застосування преференції при митному оформленні товарів. Також звертає увагу на те, що суд першої інстанції вірно зазначив, що наявні у матеріалах справи документа складені різними іноземними мовами, без їх засвідченого перекладу на мову судочинства не забезпечують встановлення та перевірку обставин, які входять до предмету доказування. Натомість позивачем додано до матеріалів справи документи передбачені митним законодавством та Угодою, на підставі яких здійснювалося митне оформлення товарів, що увозилися на територію України із застосуванням преференції. А з наявних в матеріалах справи «довільних» перекладів результатів перевірки судом першої інстанції вірно встановлено, що такі не відповідають вимогам, що ставляться до таких результатів, зокрема статтею 33 частиною 5 Протоколу

1. Позивач зазначає, що відмова у наданні права на преференції можлива лише у тому випадку, коли така преференція не була надана. У спірному ж випадку преференція позивачеві була надана, та відповідно ним використана, ще заздалегідь до здійснення відповідної перевірки відповідно до У годи та Протоколу

1. Відтак просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, пояснення учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до наказу Закарпатської митниці Держмитслужби від 02.07.2020 №291, проведено документальну невиїзну перевірку ТзОВ «ДОМІОН АВТО ГРУП» з дотримання вимог законодавства України з питань митної справи щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів в частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування згідно поданих митних декларацій типу ІМ 40 АА та ДЕ (далі - митні декларації). За результатами проведеної перевірки 30 липня 2020 року Закарпатською митницею Держмитслужби складено Акт № 0039/20/7.7-19/41083774 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТзОВ «ДОМІОН АВТО ГРУП» дотримання законодавства України з питань митної справи щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів в частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за період з 03.07.2017 по 19.07.2019 згідно 100 митних декларацій типу ІМ 40 АА та ДЕ». У висновках акту перевірки зазначено, що документальною невиїзною перевіркою встановлено порушення ТзОВ «ДОМІОН АВТО ГРУП»: 1) пункту 1 статті 16 Протоколу 1 до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 року № 1678-341, та статті 15 пункту 1 Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, ратифікованої Законом України від 08 листопада 2017 року № 2187-VIII, в частині відсутності підтвердження статусу преференційного походження товарів ввезених за деклараціями інвойс та сертифікатом з перевезення (походження) товару EUR.1 як такими, що походять з певної країни в розумінні Протоколу 1 і Доповнення 1 та підпадають під дію цієї Угоди, статті 36 частини 7, статті 257 частини 1, статті 270 частини 1, статті 281 частини 1 Митного кодексу України від 13 березня № 4495-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита, згідно 100-та митних декларацій типу ІМ 40 АА та ДЕ, наведених в Додатку № 2 до акта перевірки, на загальну суму 1 359 938,33 грн.; 2) статті 190 пункту 190.1 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість згідно 100-та митних декларацій типу ІМ 40 АА та ДЕ наведених в Додатку № 2 до акта перевірки, на загальну суму 271 987,64 грн.. Згідно акту перевірки, така була проведена згідно зі статтею 351 частиною 2 пунктом 2, статтею 336 частиною 1 пунктом 7, статтею 345 МК України. На підставі акта перевірки Закарпатською митницею Держмитслужби прийнято податкові повідомлення-рішення, а саме: -№ 00000147719 від 17 серпня 2020 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами підприємницької діяльності на загальну суду 1680880,66 грн., в тому числі за податковим зобов`язанням 128 7104,53 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 321 776,13 грн. (Т. 3 а.с.а.с. 170, 171). -№ 00000167719 від 17 серпня 2020 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем ПДВ з ввезених на митну територію України товарів на загальну суму 339 984,55 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями 271 987,64 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 67 996,91 грн. (Т. 3 а.с.а.с. 172, 173). -№ 00000157719 від 17 серпня 2020 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем мито на нафтопродукти, транспортні засоби (крім транспортних засобів, що були ввезені на митну територію України та поміщенні в митний режим транзиту) на загальну суму 91 042,25 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями 72 833,80 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 18208,45 грн.. Рішенням «Про результати розгляду скарги» від 21 жовтня 2020 року за № 08-1/10-06/13/13744 Державною митною службою залишено без змін вищезазначені податкові повідомлення-рішення, а скаргу позивача без задоволення. Позивач вважаючи прийняті митним органом податкові повідомлення-рішення протиправними та незаконними звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що аналізуючи наявні у справі докази, відповідачем до матеріалів справи не надано запитів для проведення перевірки уповноваженими органами Словацької Республіки, Республіки Литви та Чеської Республіки декларацій інвойсів і виданих уповноваженими органами сертифікатів з перевезення (походження) товару форми EUR.1. Із наявних у справі листів ДФС України та ДМС України про направлення відповідей компетентних органів на адресу відповідача не можливо встановити їх відношення до позивача ТОВ «ДОМІОН АВТО ГРУП», до митних декларації, які були предметом перевірки та декларацій інвойсів та сертифікату з перевезення (походження) товару форми ЕUR.1, які були використані як підстава для застосування преференції при митному оформленні товарів. Суд вказав про те, що позбавлений можливості повно та правильно зрозуміти зміст таких документів, а також встановити правильність тлумачення відповідачем змісту документів складених іноземною мовою при їх використанні під час перевірки та як наслідок прийняття спірних рішень, оскільки наявні у матеріалах справи складені різними іноземними мовами документи без їх засвідченого перекладу на мову судочинства не забезпечують встановлення та перевірку обставин, які входять до предмету доказування. Також зазначив про те, що відсутні підстави вважати, що листи, видані компетентними органами Словацької Республіки, Республіки Литви та Чеської Республіки, на які покликається відповідач, мають відношення до позивача, стосуються документів позивача та засвідчують обставини саме так як це сформульовано відповідачем у акті документальної перевірки. Відхиляючи доводи відповідача про те, що відповідно до статті 254 Митного кодексу України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, подаються митному органу офіційною мовою митних союзів, членом яких є України, іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, суд вважав, що ця норма не відміняє вимоги процесуального законодавства в адміністративних справах. Також суд зазначив, що результати перевірок повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього Протоколу. Аналізуючи у сукупності положення статті 33 Протоколу 1 суд першої інстанції відзначив, що митні органи країни імпорту можуть вирішити призупинити надання преференційного режиму для товарів, щодо яких здійснюється перевірка, до надходження результатів цієї перевірки (частина 4 статті 33 Протоколу 1). В той же час, якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції. При цьому як свідчать обставини справи позивачу було надано преференцію при митному оформленні товарів для їх випуску у вільний обіг на території України. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем додано до матеріалів справи документи передбачені митним законодавством та Угодою, на підставі яких здійснювалося митне оформлення товарів, що увозилися на територію України із застосуванням преференції та виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі вважав, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення - скасуванню, з наступних підстав. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України. Платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України). Датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України є дата подання контролюючому органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання контролюючим органом у визначених законодавством випадках (п.216.4 ст.216 ПК України). Крім того, базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів. При визначенні бази оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, перерахунок іноземної валюти у валюту України здійснюється за курсом валюти, визначеним відповідно до статті 39-1 цього Кодексу (ст.190 ПК України). Датою виникнення податкових зобов`язань з податку на додану вартість у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення (п.187.8 ст.187 ПК України). Відповідно до ч.1 ст.271 МК України, мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому, одним із видів мита є ввізне мито (п.1 ч.2 ст.271 МК України), яке встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України (ст.272 МК України). Пунктом першим частини 1 статті 276 МК України визначено, що платниками мита є особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом. Базою оподаткування митом товарів, що переміщуються через митний кордон України, є зокрема для товарів, на які законом встановлено адвалорні ставки мита, - митна вартість товарів. Обов`язок із сплати митних платежів виникає, зокрема: у разі ввезення товарів на митну територію України - з моменту фактичного ввезення цих товарів на митну територію України (ч.1 ст.289 МК України). Відповідно до п.4 ч.1 ст.281 МК України, ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України. Ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України (п.5 ст.280 МК України). Однак, у відповідності до ст.281 МК України передбачені тарифні пільги (тарифні преференції). Зокрема, допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори. Поряд із цим, слід вказати, що країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару (ч.2-3 ст.36 МК України). Враховуючи вищевикладене, основною умовою для застосування пільгової ставки ввізного мита є підтвердження країни походження товару. Частиною третьою статті 43 МК України визначено, що сертифікат про походження товару - це документ який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення. Відповідно до частини восьмої, дев`ятої статті 43 МК України у разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або органом доходів і зборів встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати органу доходів і зборів для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості. Додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 44 МК України у разі ввезення товару на митну територію України, сертифікат про походження товару подається обов`язково на товари, до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені МК України. Згідно з частиною першою статті 45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей. Відповідно до п.1 ст.29 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони вчиненої 21.03.2014 та 27.06.2014 в м.Брюсселі та ратифікованої Законом України № 1678-VII від 16 вересня 2014 року (далі - Угода). Кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди (далі - Графіки). При цьому, частиною 1 статті 16 Протоколу №1 «Щодо визначення концепції «Походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» (далі Протоколу №1) вищевказаної Угоди товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу. В свою чергу, сертифікат з перевезення товару EUR.1, зазначений в статті 16 цього Протоколу, має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником (ч.1 ст. 17 Протоколу №1). Експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR. 1, а також бланк заяви (ч. 2 ст. 17 Протоколу №1). Більш того, експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу (ч. 3 ст.17 Протоколу №1). Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу (ч. 4 ст. 17 Протоколу №1). За митними деклараціями позивачем задекларовано до митного оформлення та здійснено митне оформлення в режимі імпорту для вільного обігу товар: «сідельні тягачі для напівпричепів, напівпричепи для перевезення вантажів, вантажні автомобілі для перевезення вантажів», з поданням до митного оформлення декларацій інвойсів, складених експортерами. на експортних інвойсах, і сертифікатів з перевезення товару форми EUR.1, та із застосуванням преференційної (зниженої) ставки ввізного мита щодо товарів, які імпортуються з території ЄС та мають преференційне європейське походження, за зниженим (тарифна преференція) рівнем ставок ввізного мита, передбачених пунктом 1 статті 29 розділу IV Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, від 27.06.2014, ратифікованої Законом України від 16.09.2014 №1678-VII, (далі - Угода) Керуючись статтею 33 Протоколу І «Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» (далі - Протокол І) до Угоди та у порядку визначеному наказом Держмитслужби України від 13.09.2010 №1050 «Про затвердження Порядку направлення до Держмитслужби звернень митних органів щодо проведення перевірки сертифікатів про походження товарів», Закарпатською митницею ініційовано направлення запитів щодо перевірки уповноваженими органами Словацької Республіки, Республіки Литви та Чеської Республіки декларацій інвойсів, складених експортерами цих країн на рахунках, фактурною вартістю товарів, що не перевищує 6000,00 Євро, і виданих уповноваженими органами сертифікатів з перевезення (походження) товару форми EUR.1, згідно з переліком зазначеним в Додатку № 1 до акта перевірки. У відповідь на запити Закарпатської митниці ДФС в частині перевірки декларацій інвойсів, складених на експортних інвойсах, на адресу Закарпатської митниці ДФС листами ДФС України від 08.11.2019, листами Державної митної служби України від 30.01.2020,19.12.2019 доведено відповіді уповноваженого органу Словацької Республіки, Республіки Литви, Чеської Республіки щодо не підтвердження достовірності й правильності складених експортерами декларацій інвойсів і виданого відповідним митним офісом сертифікату з перевезення (походження) товару EUR.1 та не підтвердження, за виявлених обставин, преференційного походження оформлених на адресу українського підприємства ТОВ «ДОМІОН АВТО ГРУП» товарів в рамках Протоколу І до Угоди. Компетентними органами Словацької Республіки, Республіки Литви та Чеської Республіки вищенаведеними листами (зазначеними в підпункті 2.6. акту перевірки), направлено результати процесу перевірок декларацій інвойсів та сертифікату з перевезення (походження) товару форми EUR.1, і письмово наведено обґрунтування причин, з яких товари, що експортовані з території Європейського Союзу на адресу українського підприємства ТОВ «ДОМІОН АВТО ГРУП», не відповідають вимогам положень Протоколу І та Доповнення І щодо «преференційного походження товарів» в рамках Угоди. Враховуючи зазначене, за результатами проведення документальної невиїзної перевірки прийнято рішення про неправомірність застосування підстав для надання (отримання) пільги і звільнення від оподаткування за преференцією «410» та сплати ввізного мита за зниженим (тарифна преференція) рівнем ставки ввізного мита, передбаченого Угодою для товарів, що імпортуються з території ЄС та мають преференційне походження, і задекларованого позивачем згідно митної декларації та, з врахуванням належної ставки ввізного мита розраховано суму заниження податкових зобов`язань позивача на загальну суму 1 631 925,97 грн., в тому числі: - ввізне мито 1 359 938,33 грн.; - податок на додану вартість 271 987,64 грн.. Відповідно до пункту 1 статті 29 Глави І розділу IV Угоди кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони відповідно до Графіків, встановлених у Додатку 1-А до цієї Угоди. Статтею 26 розділу IV Угоди встановлено, що положення Глави І застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. У відповідності до пункту 2 статті 26 розділу IV Угоди, термін «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі І до цієї Угоди. Відповідно до пункту 1 статті 16 Протоколу І, товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію Угоди за умови подання одного з таких документів: (a) сертифікату з перевезення товару ЕІЖ.1, зразок якого наведений у додатку III до протоколу, або (b) у випадках, вказаних у статті 22 (1) Протоколу І, - декларації інвойс, наданої експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати. При цьому згідно підпунктом (Ь) пункту 1 статті 22 Протоколу І Декларація інвойс, зазначена в статті 16(1)(Ь) цього Протоколу, може бути складена експортером будь-якої партії товару, що складається з одного чи декількох місць товарів, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро. Пунктом 2 статті 32 Протоколу І передбачено, що з метою забезпечення правильного застосування цього Протоколу Європейський Союз і Україна повинні допомагати один одному через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності підтверджень походження товарів та правильності інформації, що міститься в документах. Згідно положень статті 33 Протоколу І, митні органи країни імпорту мають право здійснювати подальші перевірки підтверджень походження у довільному порядку або тоді, коли мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог даного Протоколу І. Законом України від 08 листопада 2017 року № 2187-УІІІ «Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження» Україна приєдналася до Конвенції, яка набрала чинності з 01 лютого 2018 року. Згідно статті 1 Конвенції «Ця Конвенція встановлює положення про походження товарів, що продаються згідно із відповідними угодами, укладеними між Договірними Сторонами. У Доповненні І викладено загальні правила для концепції походження товарів та методів адміністративного співробітництва. У Доповненні II викладено конкретні положення, які застосовуються між певними Договірними сторонами та відмінні від положень, зазначених у Доповненні І». Відповідно до статті 83 Глави 5 Розділу IV Угоди, Підкомітетом Україна - ЄЄ з питань митного співробітництва прийнято Рішення від 21 листопада 2018 року № 1/2018 про заміну Протоколу І «Щодо визначення концепції «походження товарів і методів адміністративного співробітництва» до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони. Вказані зміни почали діяти з 1 січня 2019 року. У статті 1 заміненого Протоколу І «Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» зазначено, що з метою імплементації цієї Угоди застосовуються Доповнення І і відповідні положення Доповнення II до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження. Відповідно до пункту 1 статті 15 Доповнення І, товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження: (a)сертифікат з перевезення товару ЕІЖЛ, зразок якого наведений у Додатку III а; (b)сертифікат з перевезення товару ЕІЖ-МЕО, зразок якого наведений у Додатку III Ь; (c)у випадках, вказаних у Статті 21(1), декларація (надалі іменуватиметься «декларацією походження» або «декларацією походження ЕІЖ-МЕБ»), надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати. Відповідно до часу (дати) здійснення зовнішньоекономічних операцій, положення Протоколу І застосовуються до декларацій інвойсів, складених експортерами країн Європейського Союзу на рахунках, фактурною вартістю товарів, що не перевищує 6000 Євро та виданих уповноваженими органами сертифікатів з перевезення товару форми ЕІЖ.1 прі оформленні експорту товарів з країн Європейського Союзу до 31.12.2018, а з 01.01.2019 до складених експортерами «декларацій походження» або «декларацій походження ЕUR MED»: на будь-яку партію товару, що складається з однієї або більше одиниць упаковки, що походять: з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро та виданих уповноваженим] органами сертифікатів з перевезення товару форми ЕUR.1, при оформленні експорту товарів країн Європейського Союзу, застосовуються вимоги положень Доповнення І до Регіональне конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (в рамка Угоди). Пунктом 3 статті 21 «Умови складання декларації про походження або декларації про походження ЕUR MED » Доповнення І Регіональної Конвенції, згідно з відповідною Угодою, встановлено, що декларація про походження ЕUR MED може бути складена, якщо відповідні товари можуть вважатися такими, що походять з Договірної Сторони-експортера, Договірної Сторони-імпортера чи однієї з інших Договірних Сторін відповідно до Статті 3, з якими застосовується кумуляція та виконуються вимоги цієї Конвенції. Згідно положень пункту 5 статті 21 Доповнення І «Експортер, який складає декларацію про походження або декларацію про походження ЕUR MED, повинен бути готовим у будь- який час на вимогу митних органів Договірної сторони-експортера надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цієї Конвенції». Пунктами 3 та 5 статті 32 Доповнення І визначено, що перевірка має бути здійснена митними органами Договірної сторони - експортера. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути якнайшвидше повідомлені про її результати. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних Сторін і відповідають іншим вимогам цієї Конвенції. Згідно частини 7 статті 36 Митного кодексу України повністю вироблені або піддані достатній переробці товари преференційного походження визначаються на основі законів України, а також міжнародних договорів України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України. Пунктом 6 статті 33 «Перевірка підтверджень походження» Протоколу 1 встановлено, якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції. Таким чином, згідно надісланої відповіді уповноважених іноземних митних органів щодо не підтвердження преференційного походження товарів, до задекларованого позивачем спірного товару, не може бути застосовано умови преференційного режиму оподаткування товарів в рамках Угоди та відповідно відсутні підстави для оподаткування ввезеного товару при здійсненні його митного оформлення в Україні за зниженим (тарифна преференція) рівнем ставок ввізного мита за преференцією «410». Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 351 Митного кодексу України документальна невиїзна перевірка проводиться у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про не підтвердження автентичності поданих митному органові документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України. Статтею 352 Митного кодексу України передбачено, що отримані від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджені відомості щодо вартісних, кількісних або якісних характеристик, країни походження, складу та інших характеристик, які мають значення для оподаткування товарів, їх ввезення (пересилання) на митну територію України або на територію вільної митної зони чи вивезення (пересилання) за межі митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, можуть використовуватись як матеріали для підготовки висновків за результатами перевірок. Враховуючи вищевикладене та положення пунктів 2, 3 статті 22, статей 32 і 33 Протоколу 1, колегія суддів вважає, що перевіркою встановлено порушення позивачем : - пункту 1 статті 16 Протоколу 1 до Угоди в частині відсутності підтвердження статусу походження товару ввезеного за декларацією-інвойс від 01.06.2018 №633/06, як такого, що походить з певної країни в розумінні цього Протоколу та підпадає під дію цієї Угоди; - частини 7 статті 36 Митного кодексу України, яка передбачає, що повністю вироблені або піддані достатній переробці товари преференційного походження визначаються на основі законів України, а також міжнародних договорів України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України; - частини 1 статті 257 Митного кодексу, згідно з якою декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення; - частини 1 статті 270 Митного кодексу, згідно з якою правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, митом, крім особливих видів мита, встановлюються цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; - частини 1 статті 281 Митного кодексу України, якою допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори. Позивачем в митних деклараціях задекларовано країну походження імпортованого товару - Європейський Союз (ЕЕГ). Частиною 1 статті 43 Митного кодексу України визначено: документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару. Тому, відповідно до встановленого контролюючим органом документального не підтвердження преференційного походження товару (в рамках Протоколу І), оформленого позивачем в митному режимі імпорту за митними деклараціями, до товару обґрунтовано застосована пільгова ставка ввізного мита, яка застосовується у рамках режиму найбільшого сприяння, встановленого Законом України від 19.09.2013 № 584-VII «Про Митний тариф України». Колегія суддів не приймає в якості доказів щодо підтвердження країни походження товару Висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової комісійної автотоварознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12020070000000216 від 30.07.2021, оскільки такий вид експертизи був проведений не у відповідності до вимог статті 102-106 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд першої інстанції на наведені обставини не звернув належної уваги, не дав їм відповідної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку щодо наявності правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову. Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Положення ч.1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України). Отже, розглянувши усі подані документи і матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню. Відповідно до ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи тому, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нову постанову якою в позові відмовити. Судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ч. 3 ст.243, ст. ст. 139, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Закарпатської митниці Держмитслужби задовольнити. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року у справі № 260/4347/20 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОМІОН АВТО ГРУП» до Закарпатської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді С. П. Нос Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 29 грудня 2021 року