Постанова 4812 № 473/3386/21

20.12.21 22-ц/812/2277/21 МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 473/3386/21 Провадження № 22-ц/812/2277/21 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2021 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах : головуючого Темнікової В.І., суддів Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В., із секретарем судового засідання Горенко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Ротар М.М. в приміщенні того ж суду, за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа Вознесенський міськрайонний відділ державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про звільнення майна з-під арешту, - В С Т А Н О В И В : У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив суд зняти арешт з майна та заборону на його відчуження, обтяжене на підставі постанови про накладення арешту майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, номер 2785115832, виданої 15.08.2012 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції та на підставі постанови про накладення арешту майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія та номер 40766005, виданої 26.11.2013 року Відділом державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції; скасувати запис про державну реєстрацію обтяжень № 8712361 у спеціальному розділі, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 12.02.2015 року реєстратором Вознесенського міськрайонного управління юстиції у Миколаївській області на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції від 26.11.2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, винесеної з виконання виконавчого провадження № 40766005, яким застосовано обтяження у виді арешту всього нерухомого майна належного ОСОБА_1 ; скасувати запис про державну реєстрацію обтяжень № 12876630, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 15.08.2012 року реєстратором Миколаївської філії підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції від 15.08.2012 року про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, винесеної з виконання виконавчого провадження 33312730, яким застосовано обтяження у виді арешту всього нерухомого майна, належного ОСОБА_1 . В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що на початку січня 2020 року він вирішив розпорядитися належним йому на праві власності нерухомим майном. З цією метою звернувся до нотаріальної контори, де нотаріус повідомив про наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно арешту на все нерухоме майно та заборони на його відчуження. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 15.12.2020 року у спеціальному розділі міститься запис про обтяження № 8712361, за яким постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження номер 40766005, виданою 26.11.2013 Відділом державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції, застосовано вид обтяження - арешт нерухомого майна та заборонено здійснення відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику, лише в межах суми боргу. Також у Єдиному реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за номером 12876630 зареєстровано обтяження - арешт нерухомого майна на підставі постанови про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони його відчуження номер 2785115832, виданої 15.08.2012 державним виконавцем ВДВС Вознесенського міськрайонного управління юстиції Козаченко А.В. Жодної інформації ні про наявність судового провадження, ні про наявність будь-якого виконавчого провадження чи виконавчого документа, за яким він є боржником позивачу не було відомо. З метою з`ясування підстав накладання арешту та зняття обтяження він звернувся до відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області та просив зняти арешт з належного йому майна. Листом № 355 від 13.02.2020 року відділ ДВС повідомив, що 10.07.2012 року було відкрите виконавче провадження №33312730 про стягнення з нього на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 16748,86 грн. 15.08.2012 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 28.09.2012 року державним виконавцем Козаченко А.В. на підставі п.2 ч. 1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» було повернуто виконавчий документ стягувачу. Крім того, 18.11.2013 року державним виконавцем Морозовою М.В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження номер 40766005 про стягнення на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу у розмірі 16748,86 грн. та 26.11.2013 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 27.03.2014 року державним виконавцем на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» було повернуто виконавчий документ стягувачу. Враховуючи, що строк зберігання матеріалів виконавчих проваджень складає 3 роки, наведені вище виконавчі провадження знищені. Крім того, ДВС також повідомила, що на виконанні у Відділі ДВС перебуває виконавче провадження №56346353 про стягнення на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 08 грудня 2020 року виконавче провадження №56346353 завершене у зв`язку з виконанням. Постановою про завершення виконавчого провадження №56346353 від 08.12.2020 року припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення у цьому виконавчому провадженні. Листом №4-1968-11/031-08 від 24.12.2020 року Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса) повідомило, що підстави для зняття арешту з майна боржника, визначені ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» по виконавчих провадженнях №33312730 та №40766005 відсутні. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. Відповідно до пункту 3.17 Інструкції про проведення-виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року №512/5 в редакції чинній на момент повернення виконавчого документа стягувачу, у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо). Підстави для зняття арешту з майна боржника визначені у частині 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». Частиною ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачена можливість зняття арешту за рішенням суду. Отже, виконавчі провадження №33312730 та №40766005 знищені у зв`язку з їх завершенням та закінченням строків зберігання, але арешт з майна боржника не знято. Будь-які виконавчі провадження щодо ОСОБА_1 відсутні. Запис про ОСОБА_1 у реєстрі боржників відсутній. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання, визначені статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на момент відкриття та завершення виконавчого провадження закінчилися, а відповідач протягом тривалого часу не вживав заходи щодо їх поновлення. Наявність запису про обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є перешкодою в реалізації прав розпорядження власним майном, а відтак, права підлягають захисту. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано обмеження у вигляді арешту нерухомого майна № 8712361 від 12.02.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, об`єкт обтяження все нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 40766005 від 26.11.2013 року Відділом державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції. Скасовано обтяження у вигляді арешту нерухомого майна за № 12876630 від 15.08.2012 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, об`єкт обтяження невизначене майно, все нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 2785115832 від 15.08.2012 року, державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції. Не погодившись із вказаним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2021 року та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволені позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що 19.02.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступниками якого є ПАТ КБ "ПриватБанк" і АТ КБ "ПриватБанк") та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до якого банк надав останньому кредитні кошти у розмірі 8000,00 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 30.11.2011 р. по справі №1407/2-1605/2011 було задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - стягнуто на користь Банка з ОСОБА_1 16453,52 грн. заборгованості за кредитним договором б/н від 19.02.2008 року, що утворилася станом на 30.06.2011 р. та 295,34 грн. судових витрат. Крім того, заочним рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 10.02.2015 р. по справі №473/5948/14-ц було задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та стягнуто на користь Банка з ОСОБА_1 ще 11009,04 грн. заборгованості за кредитним договором б/н від 19.02.2008 року, що утворилася станом на 30.11.2014 р. та 243,60 грн. судових витрат. Банком тричі подавалися виконавчі листи по вказаним рішенням суду до органу ДВС, по ним 10.07.2012 р., 18.11.2013 та 17.04.2015 р. відкривалися виконавчі провадження ВП №33312730, ВП №40766005 та ВП №47277737, однак 28.09.2012 р., 27.03.2014 р. та 30.11.2015 р. виконавчі листи поверталися стягувачу без виконання на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження" (відсутність у боржника майна) Банком було повідомлено суд першої інстанції, що ОСОБА_1 не виконав рішення судів та не сплатив на користь банка кредитну заборгованість, адже за ОСОБА_1 обліковується непогашена кредитна заборгованість. На сьогоднішній день рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 30.11.2011 р. по справі №1407/2-1605/2011 та від 10.02.2015 р. по справі №473/5948/14-п позивачем не виконані, борг банку не повернутий. Вказаний факт не заперечувався позивачем. Пунктом 2 ч.1 ст.47 Закону України від 21.04.1999 р. № 606-ХІУ «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент проведення виконавчих дій) визначено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Арешт, накладений на майно боржника, знімається та скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення лише при певних умовах: у разі закінчення виконавчого провадження (за винятками) та повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. Судом першої інстанції не враховано, що є виключення коли арешт не може бути знято, у даному випадку виконавчий документ було повернуто не суду або іншому органу (посадовій особі), який його видав, а стягувачу, який не відноситься до кола цих осіб. Зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу. Позивач пред`явив позов, зі змісту якого не вбачається спору між сторонами про право власності (володіння, користування розпорядження) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, не містить позов і матеріально-правових вимог до відповідача, а тому позовна заява не підлягає розгляду в порядку позовного провадження, оскільки передбачається інша форма звернення та порядок вирішення. Позивач є боржником перед банком, є стороною виконавчого провадження. У пункті 24 постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» судам роз`яснено, що вимоги сторони виконавчого провадження про зняття арешту з майна розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця про оцінку майна в процесуальному порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, оскільки є процесуальною дією державного виконавця незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець, залучений ним суб`єкт оціночної діяльності чи особа, яка рецензувала звіт про оцінку майна) здійснювала відповідні дії, так як виконавчо-процесуальні відносини виникли між сторонами виконавчого провадження та державним виконавцем і між державним виконавцем та суб`єктом оціночної діяльності. Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може бути залученим судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. На підставі викладеного, апелянт вважає, що заявлені позивачем вимоги не можуть розглядатися у позовному провадженні, оскільки у такому випадку позивач одночасно має бути й відповідачем, так як його майно арештовано державним виконавцем і він є боржником за виконавчим провадженням, що є неможливим відповідно до вимог статей 42, 48,175,447 ЦПК України. Тому, на думку апелянта, такий позов взагалі не підлягає розгляду в порядку позовного провадження. Від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що відповідач ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» мав усі можливості, надані йому законом отримати судовий захист своїх порушених прав (за його твердженням) - отримав судові рішення та звернув їх до примусового виконання. Проте, виконавчі документи в порядку примусового виконання у наведених виконавчих провадженнях були повернуті стягувачу без виконання на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». Відтак, повернення виконавчого документа стягувачу відбувалося без участі чи відома позивача, та, відповідно, не з його вини. Між тим, відповідач вказує, що виконавчі провадження за його заявою було відкрито 10.07.2012 року, 18.11.2013 року та 17.04.2015 року. Посилаючись на ст. 22, ч.3 ст. 23, 24 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час ухвалення судового рішення та відкриття виконавчого провадження, та враховуючи, що виконавчий документ у виконавчому провадженні №33312730 державним виконавцем Козаченко А.В. на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» було повернуто стягувачу 28.09.2012 року, вважає, що річний строк його пред`явлення до примусового виконання після переривання встановлюється з 29.09.2912 року та закінчується, відповідно 28.09.2013 року. Як зазначає відповідач, вдруге ним подано виконавчий документ до виконання та відкрито виконавче провадження 18.11.2013 року, тобто, з пропуском встановленого законом строку. Проте, в порушення вимог статті 22 - 24 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження 18.11.2013 року було відкрито та 26.11.2013 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Відтак, річний строк пред`явлення виконавчого листа до виконання, встановлений законом у відповідача сплив ще 28.09.2013 року і поновлений судом не був. Станом на день ухвалення судом рішення у справі, як і станом на час розгляду апеляційної скарги на рішення Вознесенського міськрайонного суду від 20.10.2021 року відсутні судові рішення про поновлення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання. Також відсутнє будь-яке виконавче провадження про примусове стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» грошової суми. Як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться. Відтак, твердження відповідача про протиправність рішення суду в частині зняття арешту з майна боржника є помилковим та спрямоване на порушення конституційних прав позивача щодо вільного розпорядження власним майном, що є грубим порушенням охоронюваних законом прав людини і громадянина. Оскільки станом на час звернення до суду з даним позовом відсутні будь-які виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», а виконавчі провадження №33312730, №40766005, №47277737 знищені, він не є боржником за жодним виконавчим провадженням, що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру боржників, з Автоматизованої системи виконавчих проваджень, то відповідно, необхідність у арешті належного йому майну та наявність обмеження на розпорядження ним відсутня. Посилається, що позивач звертався до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Вознесенського ВДВС Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту у виконавчих провадженнях № 33312730 та № 40766005. Проте, ухвалою від 18.01.2921. у справі № 400/180/21 було відмовлено у відкритті та вказано, що захист порушених прав сторони виконавчого провадження має здійснюватися в порядку, встановленому розділом V11 ЦПК України. У лютому 2021р. позивач звертався до суду зі скаргою на бездіяльність державної виконавчої служби щодо не зняття арешту у виконавчих провадженнях № 33312730 та № 40766005, проте ухвалою від 23 березня 2021р. йому було відмовлено у задоволенні скарги. Посилаючись на викладене, а також на те, що ним вичерпані всі можливості захисту його конституційного права на вільне розпорядження власним майном, просив апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2021 року без змін. Учасники процесу до судового засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України). Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України). Рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає. Так, задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що за даними, які містяться в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, арешти накладено на майно позивача в межах виконавчих проваджень № 33312730 та № 40766005. Виконавче провадження № 40766005 було завершене у 27.03.2014 році, відомостей про чинність виконавчого провадження № 33312730 у справі немає, при цьому відповідачем не надано доказів про повторне пред`явлення виконавчих документів до виконання. Враховуючи наявні у справі відомості та доводи позивача про те, що на примусовому виконанні виконавчі документи щодо боржника ОСОБА_1 не перебувають, суд дійшов висновку, що наразі відсутнє будь-яке відкрите виконавче провадження з приводу примусового виконання будь-якого рішення, де боржником є позивач. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходив з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. Оцінивши належність, допустимість, а також достатність наявних у справі доказів, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, враховуючи те, що чинним законодавством України не передбачено іншого порядку захисту прав позивача за даних обставин справи, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. При цьому суд виходив з того, що ст. 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним. У порядку цивільного судочинства власник майна може вимагати звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності, такі вимоги виступають способом захисту зазначеного права і виникають з цивільних правовідносин, тому відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Підстави та порядок зняття арешту при виконанні рішень суду визначено Законом України «Про виконавче провадження». В силу частини 1 статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції на час винесення рішення про закінчення ВП), арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Згідно з частини 2 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. Відповідно до частини 5 статті 60 Закону України «Про виконавче провадження», у випадках завершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду. Позивач має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, однак, враховуючи обставини даної справи, не може цього зробити через наявність обтяження на належне йому майно. Отже, вирішуючи спір, суд вважав, що справа підлягає розгляду у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Як зазначено в статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 606-XIV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення). Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Частиною першою статті 57 Закону № 606-XIV передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Згідно п.2 ч.1 та ч.5 ст. 47 Закону України № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону. Випадки, коли виконавче провадження підлягає закінченню передбачені ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час завершення виконавчого провадження). Вказана стаття містить вичерпний перелік підстав для вчинення відповідної процесуальної дії державного виконавця. При цьому, закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого документа стягувачу є різними процесуальними діями з різними наслідками їх застосування. Зокрема, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених ст. 47 Закону України № 606-XIV, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом встановлених вказаним законом строків, а також у разі поновлення строків пред`явлення виконавчого листа до виконання. Повернення виконавчого документа не є закінченням виконавчого провадження. У відповідності до вимог статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно ч. 4, 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» (чинний на час звернення з скаргою до суду) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Статтею 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (частина перша статті 448 ЦПК України). Отже, сторони виконавчого провадження в порядку цивільного судочинства мають право звернутися зі скаргою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Такі рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Таким чином, нормами ЦПК України, а саме розділом V11 ЦПК України та Законом України «Про виконавче провадження» чітко врегульовано питання щодо оскарження дій державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, сторонами виконавчого провадження, якщо вони вважають, що його рішенням, дією або бездіяльністю порушено їх права чи свободи. Відповідно до матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся з позовом до АТ КБ «ПриватБанк». Як на підставу позову посилається на те, що листом № 355 від 13.02.2020 року відділ ДВС повідомив, що 10.07.2012 року було відкрите виконавче провадження №33312730 про стягнення з нього на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 16748,86 грн. 15.08.2012 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 28.09.2012 року державним виконавцем Козаченко А.В. на підставі п.2 ч. 1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» було повернуто виконавчий документ стягувачу. Крім того, 18.11.2013 року державним виконавцем Морозовою М.В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження номер 40766005 про стягнення на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу у розмірі 16748,86 грн. та 26.11.2013 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 27.03.2014 року державним виконавцем на підставі п.2 ч. 1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» було повернуто виконавчий документ стягувачу. Враховуючи, що строк зберігання матеріалів виконавчих проваджень складає 3 роки, наведені вище виконавчі провадження знищені. Листом №4-1968-11/031-08 від 24.12.2020 року Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса) повідомило, що підстави для зняття арешту з майна боржника, визначені ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» по виконавчих провадженнях №33312730 та №40766005 відсутні. Тому, посилаючись на те, що виконавчі провадження №33312730 та №40766005 знищені у зв`язку з їх завершенням та закінченням строків зберігання, але арешт з майна боржника не знято, будь-які виконавчі провадження щодо ОСОБА_1 відсутні, запис про ОСОБА_1 відсутній у реєстрі боржників, строки пред`явлення виконавчого документа до виконання, визначені статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на момент відкриття та завершення виконавчого провадження закінчилися, просив зняти арешт та заборону відчуження з майна, які накладені при здійсненні державними виконавцями процесуальних дій в межах виконавчих проваджень №33312730 та №40766005. Отже, з аналізу тексту позову ОСОБА_1 убачається, що він фактично не згоден з діями державного виконавця щодо винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 28.09.2012 року на підставі п. 2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» в межах виконавчого провадження номер № 33312730 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу у розмірі 16748,86грн. та постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 27.03.2014 року на підставі п. 2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» в межах виконавчого провадження номер № 40766005 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу у розмірі 16748,86грн. в частині не вирішення державним виконавцем питання щодо зняття арешту з майна, який було накладено в межах зазначених виконавчих проваджень. Тобто фактично позивач не згоден з процесуальними діями державних виконавців під час виконання рішення суду про стягнення з нього на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу у розмірі 16748,86грн., а його звернення до суду направлене на оскарження дій державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, як сторони виконавчого провадження, яка вважає, що діями та рішенням державного виконавця порушено її права та свободи. Не вбачається зі змісту прозову також спору між сторонами про право власності (володіння, користування розпорядження) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, не містить позов і матеріально-правових вимог до відповідача. Отже, позивач є боржником перед банком та стороною виконавчого провадження. У пункті 24 постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» судам роз`яснено, що вимоги сторони виконавчого провадження про зняття арешту з майна розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця про оцінку майна в процесуальному порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, оскільки є процесуальною дією державного виконавця незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець, залучений ним суб`єкт оціночної діяльності чи особа, яка рецензувала звіт про оцінку майна) здійснювала відповідні дії, так як виконавчо-процесуальні відносини виникли між сторонами виконавчого провадження та державним виконавцем і між державним виконавцем та суб`єктом оціночної діяльності. Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може бути залученим судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Зазначене свідчить про те, що нормами ЦПК України передбачено звернення до суду особи за захистом своїх прав у порядку судового контролю саме зі скаргою на дії державного виконавця за правилами розділу V11 ЦПК України, а не з позовом. При цьому законодавством не передбачено можливості звернення до суду з позовом, а не зі скаргою на дії державного виконавця, з тих підстав, що особа звертається до суду уже після закінчення виконавчого провадження. Навіть у разі знищення виконавчих проваджень, ОСОБА_1 не позбавлений можливості звертатися з вимогами про їх відновлення, а після цього з оскарженням дій державних виконавців за правилами розділу V11 ЦПК України. Заявлені позивачем вимоги не можуть розглядатися у позовному провадженні з огляду і на те, що у такому випадку позивач одночасно має бути й відповідачем, так як його майно арештовано державним виконавцем і він є боржником за виконавчим провадженням, що є неможливим відповідно до вимог статей 42, 48,175,447 ЦПК України. За такого, оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду не зі скаргою на дії державного виконавця, а з позовом, його звернення у такому вигляді не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому посилання позивача в позовній заяві на статтю 41 Конституції України, статті 317, 319, 321 ЦК України щодо захисту права власності є безпідставними, оскільки за змістом поданої позовної заяви між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, тобто арешт майна не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог закону щодо виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби. За такого суд помилково вважав, що є підстави для вирішення вимог ОСОБА_1 щодо арешту його майна по суті в даному позовному провадженні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Враховуючи викладене, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки арешт був накладений на майно ОСОБА_1 як боржника у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання виконавчого документа, а тому він не може виступати позивачем у даній справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні. Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), постанові від 29 липня 2020 року в справі № 161/3171/19 (провадження № 61-2484св20), ухваленій Верховним Судом у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, постанові від 20 січня 2021 року в справі № 157/298/19 (провадження № 61-20261св19), ухваленій Верховним Судом у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19). Те, що ОСОБА_1 вже звертався до суду зі скаргою на бездіяльність посадових осіб Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та йому відмовлено у задоволенні скарги, з одного боку не перешкоджає йому оскаржити винесену судом ухвалу по справі № 473/518/21, а з іншого, не є достатньою підставою для звернення з такими ж вимогами шляхом пред`явлення позову. Отже, оскільки судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, яке потягло ухвалення помилкового рішення, воно в силу положень частини 1 статті 377 ЦПК України підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі. Керуючись ст. ст. 367, 368,374, 377, 381, 382 ЦПК України, судова колегія, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2021 року скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа Вознесенський міськрайонний відділ державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про звільнення майна з-під арешту закрити. Роз`яснити позивачу його право на звернення до суду за захистом своїх прав в порядку скарги на дії державного виконавця. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді Повний текст постанови складено 28 грудня 2021 року.