Постанова Запорізький апеляційний суд № 336/910/20

Дата документу 28.12.2021 Справа № 336/910/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №336/910/20 Головуючий у 1 інстанції Дмитрюк О.В. Провадження № 22-ц/807/3650/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 грудня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів, - В С Т А Н О В И ЛА: У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів. В обґрунтування позову зазначено, що з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 04.12.2003 р. В період шлюбу у них народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 06.12.2004 р. вирішено питання про стягнення аліментів з відповідача по справі на її користь у розмірі 1/3 частини усіх видів доходу, з моменту подачі позову і до повноліття дітей. Не зважаючи на рішення суду, відповідач не виконує батьківських обов`язків щодо утримання дітей, через що має заборгованість зі сплати аліментів. Так, відповідно до розрахунку заборгованості від 31.01.2020 р. Шевченківського ВДВС з вересня 2004 р. по 31.12.2019 р. на підставі виконавчого листа від 2004 р. заборгованість зі сплати аліментів складає 196542,79 грн. Враховуючи відомості з розрахунку заборгованості по аліментам від 31.01.2020 р., в силу положень ч.1 ст.196 СК України, позивач має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення (з 15.09.2004 р. по 31.01.2020 р.), що загалом складає 4 638 142,88 грн. Беручи до уваги приписи ч.1 ст.196 СК України, за позовом ОСОБА_2 просить стягнути з відповідача на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 15.09.2004 р. по 31.01.2020 р. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 червня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пеню за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітніх дітей за період з 15.09.2004 р. по 31.01.2020 р. у розмірі 196 542 грн. 79 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 1965,43 грн. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про доручення доказів до справи, просив долучити копії платіжних документів про сплату ним аліментів . Колегія суддів не приймає до уваги надані ОСОБА_1 до апеляційної скарги докази з таких підстав. Статтею 367 ЦПК України, визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Так, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. З матеріалів справи вбачається, що відповідач був обізнаний про розгляд справи, отримував судові повістки. В ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідач користувався послугами адвоката, який подавав клопотання про відкладення розгляду справи (а.с. 31) та приймав участь у судових засіданнях, звертався з клопотаннями до доручення документів до справи (а.с. 45). Звертався з клопотанням про зупинення провадження у справі (а.с. 54) тощо. В клопотанні про долучення доказів до справи доказів відповідач посилається на те, що ним були передані адвокату для долучення до матеріалів справи всіх необхідні докази,в тому чималі квитанції про сплату ним аліментів. Відповідач особисто уклав договір про надання правової допомоги з адвокатом, а тому відповідач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням адвокатом процесуальних дій. Колегія суддів зазначає, що подання доказів після розгляду справи у суді першої інстанції порушує принципи змагальності та диспозитивності сторін, тому не приймає, як доказ, подані ОСОБА_1 копії квитанцій, оскільки відповідачем не зазначено обставин неможливості подання вказаних документів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Частина 2, 4 ст. 43 ЦПК України встановлено зобов`язання учасників справи щодо сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавання усіх наявних у них доказів в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18 (провадження № 61-17205 св 19). ОСОБА_2 надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позовні вимоги ґрунтуються на законі та є обґрунтованими. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя у справі № 2-4253/04 з ОСОБА_1 на користь позивача стягнуто аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, до їх повноліття. Відповідач ухилився від виконання вказаного батьківського обов`язку, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка відповідно до розрахунку державного виконавця Шевченківського ВДВС м.Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області станом на 31.01.2020 р. складає 196 542,79 грн. (а.с.18-20). Стосовно розміру заборгованості по аліментам на підставі якого виконано розрахунок пені, ухвалою Шевченківського районного суду від 13 квітня 2021 року (справа №336/454/21) за заявою ОСОБА_1 про зобов`язання державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м Дніпро) Світлої Л.В. здійснити повторний розрахунок заборгованості в межах виконавчого провадження № 60832294 з урахуванням всіх без виключення квитанцій зі сплати грошових коштів на користь стягувача у проміжок часу з 01.01.2009 року по 06.12.2019 року, відмовлено. Вказана ухвала в апеляційному порядку не оскаржена та набрала законної сили. Крім того, ухвалою Шевченківського районного суду від 13 листопада 2020 р. (справа 336/966/20) за скаргою ОСОБА_5 на дії Державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дншро) Світлої Л.В. щодо правомірності відкриття виконавчого провадження, відмовлено. Вказана ухвала суду першої інстанції залишена без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року. Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законно, сили не доводяться при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині не вірного розрахунку заборгованості колегією суддів відхиляються, оскільки в рамках розгляду скарги ОСОБА_1 вказаним обставинам була надана належна оцінка. Положеннями статті 180 СК України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За приписами ч.2 ст.141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку. Таким чином, судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що зазначений висновок підтверджується і наявністю відповідальності за ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків, як передбачено у частині четвертій статті 155 СК України. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 182 СК України у редакції, чинній на час ухвалення рішення про стягнення аліментів). У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця. Відповідно до ч.1 ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Судом першої інстанції обчислення пені у разі виникнення заборгованості зі сплати аліментів вірно здійснено з урахуванням висновків Таких правових висновків щодо порядку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц (провадження №14-616цс18). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 був обізнаний про необхідність утримувати дітей, у тому числі і на підставі відповідного судового рішення про стягнення з нього аліментів, свої зобов`язання у повному обсязі та вчасно не виконував; починаючи з вересня 2004 року, щомісячно, по січень 2020 року аліменти не сплачував, у зв`язку з чим виникла заборгованість за період з 15.09.2004 р. по 31.01.2020 р., що складає 196 542,79 грн. З наданого розрахунку позивача неустойка (пеня) за несвоєчасну сплату аліментів складає 4 638 142,88 грн. Здійснюючи розрахунок пені, судом першої інстанції вірно враховано положення ч. 1 ст.196 СК України про те, що розмір пені обмежений розміром заборгованості, на який нараховується пеня, та зроблено висновок про те, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня за прострочення сплати аліментів у розмірі 196 542,79 грн. Колегією суддів не встановлено обставин, які б звільняли боржника від сплати неустойки. Таким чином, судом першої інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 червня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 28 грудня 2021 року. Головуючий Судді: