Постанова 4807 № 329/1004/20

Дата документу 24.12.2021 Справа № 329/1004/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 329/1004/20 Головуючий у 1 інстанції: Покопцева Д.О. № 22-ц/807/2972/21 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Кухаря С.В. Полякова О.З. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 02 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договорів оренди земельних ділянок, стягнення заборгованості з орендної плати та зобов`язання відповідача негайно передати земельні ділянки, ВСТАНОВИВ У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання договорів оренди земельних ділянок, стягнення заборгованості з орендної плати та зобов`язання відповідача негайно передати земельні ділянки. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний брат, ОСОБА_3 , після смерті якого вона успадкувала дві земельні ділянки з кадастровими номерами 2325583500:02:037:0013 та 2325583500:02:037:0011 на території Новомихайлівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області. Вона зареєструвала своє право власності на цю спадщину, та отримавши 01.06.2018 та 23.05.2018р. інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, довідалася, що вони в 2008р. передані спадкодавцем в оренду відповідачу на 49 років. Позаяк вона не отримувала з 2018 по 2020 рр. орендної плати за землю, просить про розірвання цих договорів оренди земельних ділянок, стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 37 181 грн 31 коп та зобов`язання відповідача негайно передати земельні ділянки. Рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 02 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі; призначити посмертну судову психіатричну експертизу ОСОБА_3 ; призначити судово-технічну експертизу розписок про отримання грошових коштів у якості орендної плати ОСОБА_3 ; оплату судових витрат покласти на відповідача. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначила, що апеляційну скаргу вважає безпідставною та такою, яка не підлягає задоволенню з огляду на її необґрунтованість. Зокрема, посилання позивача на недодержання сторонами договору оренди земельної ділянки вимог законодавства в частині порушення порядку набуття прав на землю, що виходить за межі судового розгляду. Відповідач заперечує проти призначення судово-технічної експертизи, посилаючись на те, що за життя ОСОБА_3 останнім не спростовувався та не оспорювався факт отримання грошових коштів за договором оренди земельної ділянки. Також ОСОБА_2 заперечує проти призначення посмертної судової психіатричної експертизи, посилаючись на те, що позивач просить суд розірвати договір оренди землі у зв`язку із невиконанням умов договору, а не на підставі його недійсності. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно зі статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що спадкодавцю ОСОБА_3 на праві власності на підставі державних актів від 14.11.2005 р. та від 26.03.2008 р. належали дві земельні ділянки з кадастровими номерами 2325583500:02:037:0013 та 2325583500:02:037:0011 на території Новомихайлівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області (а.с. 5960). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а.с. 58). Рішенням від 20.12.2017 р. Чернігівського районного суду Запорізької області визнано за позивачем право власності в порядку спадкування за законом на земельні ділянки, площею 6,1098 га та 6,1133 га, розташовані на території Новомихайлівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області, які, відповідно до державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №266591 та ЗП №137918, належали її брату, ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6162). 25.05.2018 р. та 01.06.2018 р. позивачу видана інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, завдяки чому остання довідалася, що вони в 2008 р. передані спадкодавцем в оренду відповідачу на 49 років (а.с. 910). Сторони в судовому засіданні не спростовували, що в період з 2018 по 2020 рр. позивач орендну плату як новий власник не отримувала. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що укладаючи договір оренди землі, сторонами договору були погодженні всі умови, необхідні для такого правочину, даний договір скріплений підписами сторін, у визначеному порядку пройшов державну реєстрацію. Також судом зазначено, що з моменту укладення договору оренди землі він жодною із сторін не оспорювався впродовж майже 10 років, до смерті спадкодавця питання неправомірності використання відповідачем орендованої земельної ділянки не порушувалося, що свідчить про фактичне визнання і виконання обома сторонами умов вчиненого правочину і про те, що доводи позивача ґрунтуються на припущеннях, а тому задоволенню не підлягають. Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного. 18 лютого 2008 року між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем ОСОБА_2 укладено договори оренди землі, зареєстровані в Державному земельному кадастрі 03 березня 2008 року та 26 травня 2008 року (а.с. 8297). Строк дії зазначених догорів становить 49 років, відповідно до положень пункту 8 зазначених договорів. Орендна плата, згідно із положеннями пунктів 913 договорів, вноситься орендарем один раз за весь період оренди у розмірі 73 942 грн 30 коп за кожну ділянку; орендна плата вноситься один раз на момент підписання акту прийома-передачі земельної ділянки; розмір орендної плати не переглядається. Копії актів від 01 грудня 2007 року (а.с. 92) та від 18 лютого 2008 року (а.с. 87) про передачу та прийом земельних ділянок суду надані із підписами сторін. Матеріали судової справи містять розписки від 06 березня 2008 року та від 28 травня 2008 року, якими засвідчується факт отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 73 943 грн в рахунок орендної плати за договором оренди землі від 18 лютого 2008 року за № 040828100003 та у розмірі 73 943 грн в рахунок орендної плати за договором оренди землі від 18 лютого 2008 року за № 040828100004. Зазначені розписки підписані сторонами. Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент укладання договору) передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду землі", істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Згідно з положеннями статей 21, 22 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Частиною першою статті 32 Закону України "Про оренду землі" визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору,в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України. Основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Відповідно до пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України, підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Враховуючи наведені вище правові положення законодавства України, колегія доходить до висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати. При цьому, під поняттям систематичності варто розуміти два та більше випадки несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. Такі висновки суду узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду у справах від 31.08.2021 № 467/1445/18, від 15.09.2021 № 274/4716/20, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 у справі № 183/262/17. У справі, яка переглядається, встановлено, що з моменту підписання договору та теперішній час земельна ділянка оброблялася орендарем ОСОБА_2 . Про передачу грошових коштів за договором оренди землі між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 обидві сторони були обізнані, про що свідчать розписки про повне отримання грошових коштів від 06.03.2008 та від 28.05.2008, підписані сторонами зазначеного договору. Оскільки договорами оренди землі від 18 лютого 2008 року № 040828100003 та від 18 лютого 2008 року № 040828100004 зазначено, що орендна плата вноситься один раз у розмірі 73 943 грн (сума однакова за обома договорами), колегія доходить до висновку, що ОСОБА_2 виконала у повному обсязі зобов`язання зі сплати орендної плати за землю. Установивши, що відповідач вчасно сплатила орендодавцю ОСОБА_3 передбачену договором оренди землі оренду плату, чим виконала умови цього договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для розірвання договору оренди землі, укладеного щодо належної ОСОБА_1 (як правонаступнику) земельної ділянки. Доводи апеляційної скарги щодо призначення посмертної судової психіатричної експертизи ОСОБА_3 та судово-технічної експертизи розписок про отримання грошових коштів на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції. Оскільки позивач просить розірвати договір на підставі порушення умов виконання договору в частині систематичної несплати орендної плати за землю, а питання щодо дійсності даного договору сторонами не оспорюються, колегія суду вважає зазначені доводи неспроможними. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Законом України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 3241), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено із додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381383 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 02 червня 2021 року по цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 24 грудня 2021 року. Головуючий О.В. Крилова Судді: С.В. Кухар О.З. Поляков