Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/6659/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua Головуючий у першій інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Епель О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 грудня 2021 року Справа № 640/6659/20 Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Епель О.В., суддів: Губської Л.В., Кузьмишиної О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства внутрішніх справ України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про стягнення коштів, упущеної вигоди та маральної шкоди, В С Т А Н О В И В : Історія справи. ОСОБА_1 (далі - Позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - Відповідач), в якому просила: - стягнути з Відповідача на користь Позивачки середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 (перший день після дати звільнення з роботи) по 02.02.2018 (день винесення судом рішення про поновлення); - стягнути з Відповідача на користь Позивачки середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.02.2018 у справі № 826/6350/16 за період з 03.02.2018 (перший день затримки виконання рішення) по 15.01.2019 (день видання наказу МВС про звільнення позивача); - стягнути з Відповідача на користь Позивачки середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за час затримки розрахунку за період з 19.02.2019 (перший день після звільнення з МВС) по день винесення судом рішення у цій справі; - стягнути з Відповідача на користь Позивачки упущену вигоду у розмірі 530 986,00 грн; - стягнути з Відповідача на користь Позивачки моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2021 року адміністративний позов частково: стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 59 453,98 грн. У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено. Ухвалюючи таке рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Позивачка має право на отримання середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 по 02.02.2018, тобто з дня звільнення по день її фактичного поновлення. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивачки середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку за період з 19.02.2019 (перший день після звільнення з МВС) по день винесення судом рішення у цій справі, суд дійшов висновку, що станом на час розгляду цієї справи затримки розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу не відбулось, так як розмір заявленої до стягнення суми середнього заробітку у розмірі 59 453,98 грн за час вимушеного прогулу встановлений даним судовим рішенням. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивачки середнього грошового забезпечення (середнього заробітку) за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.02.2018 у справі № 826/6350/16 за період з 03.02.2018 по 15.01.2019, зазначив, що фактично ОСОБА_1 поновлено на посаді 21.02.2018 наказом МВС України № 176о/с, винесеним на виконання вказаного судового рішення. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача упущеної вигоди у розмірі 530 986,00 грн, суд виходив з того, що в період з 18.02.2019 по 31.12.2019 Позивачка здійснювала підприємницьку діяльність та отримала за вказаний період дохід у розмірі 530 986,00 грн та не довела протиправної поведінки Відповідача, яка б призвела до отримання нею збитків на таку ж суму. Також суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди нормативно та документально не підтверджена, а тому підстав для її задоволення немає. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Позивачка та Відповідач подали апеляційні скарги. Позивачка у своїй скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції у частині відмови в задоволенні її позовних вимог та ухвалити в цій частині постанову, якою позов задовольнити повністю, а в іншій частині рішення суду змінити, визначивши середній заробіток, що підлягає стягнення на її користь, у розмірі 62497,89 грн. В обґрунтування заявлених апеляційних вимог Позивачка посилається на порушення судом першої інстанції принципів рівності всіх учасників справи, змагальності сторін, диспозитивності, офіційного з`ясування всіх обставин справи. При цьому, Позивачка вважає, що 21.02.2018 на виконання судового рішення її було лише формально поновлено на посаді, а фактично поновлення відбулося 16.01.2019, оскільки до цього часу їй не було надано робоче місце, було відмовлено в наданні відпусток, не нараховувалося та не виплачувалося грошове забезпечення. Також, Позивачка вказує, що 15.01.2019 її було звільнено з органів внутрішніх справ через скорочення штатів та з 16.01.2019 призначено на вакантну посаду за її згодою. Водночас, Апелянтка зазначає, що такі обставини не досліджувалися судом першої інстанції взагалі. Разом з тим, Позивачка у своїй скарзі стверджує про наявність достатніх, на її думку, правових підстав для стягнення з Відповідача зазначених нею збитків та моральної шкоди і вважає, що судом першої інстанції помилково було застосовано норми Господарського кодексу України. Крім того, Апелянтка вважає, що при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції помилково застосував кількість робочих, а не календарних днів, що призвело до неправильного визначення суми, яка мала становити 62 497,89 грн. Відповідач у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог та ухвалити постанову, якою відмовити в позові повністю. У своїй скарзі Відповідач зазначає, що Позивачка у позові в цій справі просила стягнути на її користь грошове забезпечення, а не середній заробіток, що не передбачено нормами бюджетного законодавства і може розцінюватися як нецільове використання коштів. Також, Апелянт зазначає, що на виконання рішення суду у справі № 826/6350/16 Позивачку було поновлено на тій посаді, з якої її було звільнено, та виконано відповідне судове рішення 21.02.2018, а не 16.01.2019, як стверджує Позивачка. З цих та інших підстав Апелянти вважають, що оскаржуване ними рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2021 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження. У строк, установлений судом, відзиви на апеляційні скарги не надходили. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав. Обставини справи, установлені судом першої інстанції. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.02.2018 у справі №826/6350/16, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.05.2018, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України «По особовому складу Департаменту оперативно-технічних заходів» від 06.11.2015 №2365 о/с дск в частині звільнення ОСОБА_1 з посади оперуповноваженого 5-го відділу 3-го управління та поновлено ОСОБА_1 на вказаній посаді з 02.02.2018. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.02.2020 у справі №826/6350/16 виправлено описку в пункті 3 резолютивної частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.02.2018 у справі № 826/6350/16 та зазначено датою поновлення Позивачки на посаді «з 07.11.2015». На виконання рішення суду від 02.02.2018 у справі № 826/6350/16, Відповідачем винесено наказ «По особовому складу» від 21.02.2018 № 176 о/с, яким поновлено ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого 5-го відділу 3-го управління Департаменту оперативно-технічних заходів Міністерства внутрішніх справ України з 02.02.2018. Листом МВС України від 02.11.2018 № 15672/05/22-2018 ОСОБА_1 було повідомлено про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням усіх посад, які можуть заміщуватися працівниками міліції. Наказом МВС України від 15.01.2019 № 15 о/с, відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів - у зв`язку з відсутністю можливості подальшого використання на службі), скоротивши термін попередження, капітана міліції ОСОБА_1 (М-001719), оперуповноваженого (за рахунок посади оперуповноваженого) 5-го відділу 3-го управління Департаменту оперативно-технічних заходів, із 15.01.2019. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.01.2019 №16 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду провідного інспектора відділу планування та контролю Управління координації діяльності авіації. Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 18.02.2019 № 130о/с ОСОБА_1 звільнено із займаної посади, згідно зі статтею 38 (за власним бажанням) Кодексу законів про працю України. Позивачка, вважаючи, що фактично її було поновлено на роботі лише 16.01.2019, у зв`язку з чим вона набула право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.11.2015 по 02.02.2018 та з 03.02.2018 по 15.01.2019 (за затримку виконання рішення суду) та за період з 19.02.2019 - середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, а також упущеної вигоди в розмірі 530986,00 грн та моральної шкоди на суму 50000,00 грн, звернулася до суду з цим позовом. Нормативно-правове обґрунтування. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100). Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Відповідно до п.п. 2, 3 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати в тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Згідно зі ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника і збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. У статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Висновки суду апеляційної інстанції.

1. Щодо позовних вимог про стягнення на користь Позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 по 02.02.2018. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що особа, яка була протиправно звільнена із займаної посади та поновлена на роботі в порядку, визначеному законодавством, набуває право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який визначається, згідно з приписами Порядку № 100, шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів, що минули починаючи з дня незаконного звільнення, по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі. Перевіряючи рішення суду в частині вирішенні таких позовних вимог, судова колегія звертає увагу на те, що судовим рішенням від 02.02.2018 у справі № 826/6350/16 Позивачку було поновлено на посаді, з якої її було незаконно звільнено з 07.11.2015. Питання щодо стягнення з Відповідача на користь Позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.11.2015 по 02.02.2018 (дата ухвалення відповідного рішення суду про поновлення на роботі, яке в цій частині підлягає негайному виконанню) у вказаній судовій справі не вирішувалося. Разом з тим, відповідно до вищенаведених приписів трудового законодавства Позивачка набула право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.11.2015 по 02.02.2018. При цьому, як було правильно встановлено судом першої інстанції, Кількість днів вимушеного прогулу, які підлягають оплаті (за період з 07.11.2015 по 02.02.2018), складає 562 дні, а середньоденний заробіток за останні два місяці перед звільненням, згідно з інформацією, наявною у справі, 105,79 грн. З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх правових підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.11.2015 по 02.02.2018 у розмірі 562 х 105,79 грн = 59 453,98 грн, з якої при виконанні судового рішення підлягає нарахуванню та утриманню сума обов`язкових податків і зборів. Доводи Апелянтки - Позивачки про те, що суд повинен був застосування не Порядок № 100, а Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу ОВС, затверджену наказом МВС від 31.12.2007 № 499, що була чинною станом на дату її звільнення, та обчислити належний їй середній заробіток з урахуванням календарних, а не робочих днів, апеляційний суд відхиляє, оскільки саме Порядком № 100 врегульовано питання щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не Інструкцією, на яку посилається Апелянтка. При цьому, колегія суддів відзначає, що наведеною Інструкцією врегульовано виключно питання щодо порядку виплати грошового забезпечення та не передбачено можливість її застосування при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу при звільненні. Тому, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно визначив нормативно-правовий акт, що підлягає застосуванню при вирішенні таких позовних вимог, та обчислив відповідну суму з дотриманням вимог законодавства. Доводи Апелянта - Відповідача про те, що ОСОБА_1 у своєму позові просила стягнути середнє грошове забезпечення, що суперечить бюджетному законодавству, апеляційний суд відхиляє, оскільки у позовних вимогах Позивачка уточнювала відповідне визначення та вказувала «середній заробіток» і рішенням суду першої інстанції на її користь з Відповідача стягнуто саме середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 59 453,98 грн, а не грошове забезпечення. Твердження Апелянта - Відповідача про те, що на виконання рішення суду у справі № 826/6350/16 Позивачку було поновлено на тій посаді, з якої її було звільнено, та виконано відповідне судове рішення 21.02.2018, а не 16.01.2019, як стверджує Позивачка, колегія суддів відхиляє, оскільки це не спростовує наявності у ОСОБА_1 права на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.11.2015 по 02.02.2018.

2. Щодо позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивачки середнього грошового забезпечення (середнього заробітку) за час затримки виконання рішення суду від 02.02.2018 у справі № 826/6350/16 за період з 03.02.2018 (перший день затримки виконання рішення) по 15.01.2019 (день видання наказу МВС про звільнення позивача). Перевіряючи рішення суду в частині вирішенні таких позовних вимог, судова колегія зазначає, що питання контролю за виконанням рішення суду врегульовано ст.ст. 382, 383 КАС України та Законом України «Про виконавче провадження» і не може бути підставою для звернення з новим позовом. Тобто, поведінка Відповідача щодо виконання судового рішення у вказаній справі (зокрема, затримка у його виконанні) може бути предметом судового розгляду в тій справі, в якій винесено відповідне судове рішення. Тому, звертаючись з такими позовними вимогами, ОСОБА_2 неправильно обрала спосіб захисту свого права, яке вона вважає порушеним.

3. Щодо позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивачки середнього грошового забезпечення (середнього заробітку) за час затримки розрахунку за період з 19.02.2019 (перший день після звільнення з МВС) по день винесення судом рішення в цій справі. Перевіряючи рішення суду в частині вирішенні таких позовних вимог, судова колегія зазначає, що станом на час розгляду справи затримки розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу не відбулось, так як розмір заявленої до стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу встановлений безпосередньо цим судовим рішенням. З приводу доводів Апелянтки про те, що 21.02.2018 на виконання судового рішення її було лише формально поновлено на посаді, а фактично поновлення відбулося 16.01.2019, оскільки до цього часу їй не було надано робоче місце, було відмовлено в наданні відпусток, не нараховувалося та не виплачувалося грошове забезпечення, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів цієї справи, правовідносини між Позивачкою та Відповідачем щодо її поновлення на посаді 21.02.2018, звільнення через скорочення штату 15.01.2019 та наступне працевлаштування, відбулися на підставі відповідних наказів, які в цій справі не оскаржуються (відповідні позовні вимоги щодо їх протиправності та/або щодо протиправності дій чи бездіяльності Відповідача не заявлені) та в межах певних правовідносин, що також не є предметом судового розгляду в цій справі. При цьому, Позивачкою не було надано суду жодних доказів, які б підтверджували визнання у встановленому законодавством порядку протиправними певних рішень, дій чи бездіяльності Відповідача з цього приводу. Доводи Апелянтки про те, що 15.01.2019 її було звільнено з органів внутрішніх справ через скорочення штатів та з 16.01.2019 призначено на вакантну посаду за її згодою, але такі обставини, на її переконання, не досліджувалися судом першої інстанції взагалі, спростовуються матеріалами цієї справи. Разом з тим, у контексті аналізу наведених доводів апеляційної скарги судова колегія зазначає, що позовні вимоги в цій справі ОСОБА_1 заявлено виключно щодо стягнення відповідних коштів, а не щодо визнання протиправними певних рішень, дій чи бездіяльності Відповідача. Згідно з частиною п`ятою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, стверджуючи про неналежне та несвоєчасне виконання Відповідачем рішення суду у справі № 826/6350/16, Позивачка фактично обрала неправильний спосіб захисту своїх прав та інтересів, які вона вважає порушеними. Водночас, колегія суддів зазначає, що в межах виниклих спірних правовідносин підстави для стягнення на користь Позивачки з Відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 19.02.2019 відсутні.

4. Щодо позовної вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивачки упущеної вигоди. Перевіряючи рішення суду в частині вирішенні таких позовних вимог, судова колегія зазначає, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника і збитками; 4) вини. Разом з тим, за відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьму, важливим елементом доказу наявності понесених витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника і збитками сторони, що постраждала. Слід довести, що протиправна дія або бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки. Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Виходячи з цього, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що Позивачкою не доведено, що протиправна поведінка Відповідача призвела до отримання нею збитків, зокрема в розмірі суми доходу, який вона отримала за інший період при здійсненні підприємницької діяльності. Тож, у цьому випадку відсутні достатні та необхідні правові підстави в їх сукупності для стягнення з Відповідача заявленої Позивачкою суми упущеної вигоди. Доводи Апелянтки про те, що суд першої інстанції безпідставно застосував норми Господарського кодексу України, судова колегія відхиляє, оскільки відповідні приписи ГУ України були проаналізовані судом саме при перевірці доводів позовної заяви щодо упущеної вигоди ОСОБА_1 та зазначеного нею розміру в алгоритмі з доходом від зайняття підприємницькою діяльністю. Разом з тим, колегія суддів також зазначає, що прийняття особою рішення про зайняття підприємницькою діяльністю та/або про реалізацію свого права на працю в будь-який спосіб та отримання від певної діяльності суми доходу більшого в порівнянні з іншою роботою жодним чином не свідчить про завдання їй збитків (упущену вигоду такої особи) попереднім роботодавцем, у даному випадку - Відповідачем. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності достатніх та необхідних правових підстав для стягнення на користь Позивачки заявленої нею упущеної вигоди.

5. Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди. З аналізу норм чинного законодавства убачається, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Суду належить встановити обставини наявності такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, зокрема: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві втрат майнового та немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Разом з цим, як було правильно встановлено судом першої інстанції, у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували завдання Позивачці моральної шкоди та/або причинно-наслідковий зв`язок між шкодою і протиправним діянням (бездіяльністю) Відповідача. Доводи Апелянтки про те, що вона має двох дітей і що вона змушена була продати автомобіль, оскільки фактично до січня 2019 року не мала роботи, суд апеляційної інстанції відхиляє як такі, що не підтверджують наявності наведених правових підстав для стягнення моральної шкоди, тим більше у заявленому Позивачкою розмірі 50000,00 грн. Більш того, колегія суддів звертає увагу на те, що як вже відзначалося вище, рішення, дії чи бездіяльність Відповідача, зокрема вчинені у період з 21.02.2018 по 16.01.2019, не є предметом судового спору в цій справі. Тобто, в разі оскарження Позивачкою відповідної поведінки Відповідача та встановлення її протиправності судом, виникнуть підстави для перевірки відповідного причинно-наслідкового зв`язку із заявленою нею моральною шкодою. Втім, як наголошувалося раніше, предметом цього спору є інші правовідносини. Аналізуючи всі доводи Апелянтів, судова колегія також враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши всі доводи апеляційних скарг, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необхідності часткового задоволення позову в цій справі. Отже, судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства внутрішніх справ України підлягають залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2021 року - без змін. Розподіл судових витрат. Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Судове рішення виготовлено 28 грудня 2021 року. Головуючий суддя О.В. Епель Судді: Л.В. Губська О.М. Кузьмишина