Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 904/5368/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.12.2021 року м. Дніпро Справа № 904/5368/21 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач) суддів: Коваль Л.А., Мороза В.Ф. при секретарі судового засідання: Радіновському Р.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Верхівцевської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Петренко І.В.) від 06.09.2021р. у справі № 904/5368/21 за позовом Фізичної особи-підприємця Митюченко Валентини Іванівни до: відповідача-1 Верхівцевської міської ради відповідача-2 Дніпропетровського державного торгівельно-виробничого підприємства робітничого постачання Потяг за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача-1 Комунальне підприємство "Верхньодніпровське бюро технічної інвентаризації" про припинення права власності та про визнання права власності, - ВСТАНОВИВ: У травні 2021р. Фізична особа-підприємець Митюченко Валентина Іванівна звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Верхівцевської міської ради (відповідач-1) та Дніпропетровського державного торгівельно-виробничого підприємства робітничого постачання Потяг (відповідач-2) про визнання таким, що припинене право власності відповідача-2 на нерухоме майно за адресою: вулиця Красна 2-В, м. Верхівцеве, Верхньодніпровський район, Дніпропетровська область, а саме - комплекс загальною площею 424,5 кв.м. та про визнання за позивачем права власності на нерухоме майно - будівлю магазину промислових товарів за адресою: вулиця Красна 2В, місто Верхівцеве, Верхньодніпровський район, Дніпропетровська область. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2021р. у справі № 904/5368/21: - позов задоволено; - визнано таким, що припинене право власності Дніпропетровського державного торгівельно-виробничого підприємства робітничого постачання Потяг (Дніпропетровська область, Верхньодніпровський район, місто Верхівцеве, вулиця Красна, будинок 2-а; ідентифікаційний код 25006601) на нерухоме майно за адресою вулиця Красна 2-В, м. Верхівцеве, Верхньодніпровський район, Дніпропетровська область, а саме - комплекс загальною площею 424,5 кв.м.; - визнано за фізичною особою-підприємцем Митюченко Валентиною Іванівною ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на нерухоме майно - будівлю магазину промислових товарів вулиця Красна 2В, місто Верхівцеве, Верхньодніпровський район, Дніпропетровська область. До Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулася Верхівцевська міська рада, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2021р. у справі № 904/5368/21 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зокрема вказує наступне: - судом першої інстанції порушено принцип диспозитивності, оскільки позовні вимоги задоволено з інших підстав, ніж зазначені в позові, а саме за набувальною давністю, в той час, як позивач обґрунтовував позов визнанням права власності на самочинне будівництво, у зв`язку з чим відповідач був позбавлений права подати відповідні заперечення та докази; - судом першої інстанції невірно застосовано положення ст. 76 Господарського процесуального кодексу України та не взято до уваги доказ, який підтверджує знищення нерухомого майна Акт від 09.11.2004 вибору земельної ділянки під будівництво магазину промтоварів на 2 р.м. для приватного підприємця Мітюченко В.І.; - судом першої інстанції порушено норми матеріального права, оскільки не застосовано законодавство, яке підлягало застосуванню до спірних правовідносин, а саме норми, що регулюють визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва, натомість застосовано норми, які регулюють визнання права власності за набувальною давністю, що не підлягають застосуванню в даному випадку; - суд першої інстанції прийняв рішення про задоволення позовних вимог за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, оскільки усі докази, які подані позивачем на підтвердження позовних вимог свідчать не про заволодіння майном, а про його створення, а отже, виключають можливість набуття майна у власність за набувальною давністю. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.10.2021р., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Верхівцевської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2021р. у справі № 904/5368/21, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 16.12.2021р. Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого позивач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача-1 у повному обсязі, обґрунтовуючи свої заперечення наступним: - позивачем в позовній заяві серед іншого було зазначене про право позивача на набуття у власність спірного майна за набувальною давністю, що спростовує твердження апелянта про порушення його процесуальних прав; - відхилення або прийняття доказів, що надаються сторонами по справі, є правом суду, який діє за своїм внутрішнім переконанням, отже не взяття до уваги судом першої інстанції Акту від 09.11.2004 вибору земельної ділянки під будівництво магазину промтоварів на 2 р.м. для приватного підприємця Мітюченко В.І. не є порушення процесуального законодавства. При цьому, позивач стверджує, що зазначений Акт був наданий ним саме на підтвердження знищення майна, право власності на яке зареєстроване за відповідачем-2, а також що цей Акт був складений у повній відповідності до законодавства; - стверджує, що подані позивачем документи на підтвердження позовних вимог свідчать про правомірність користування позивачем земельною ділянкою, а також про оформлення земельної ділянки під будівництво, що дає позивачу підстави на визнання права власності на спірне майно, як самочинне будівництво; - вважає юридично обґрунтованими аргументи суду першої інстанції, покладені в основу рішення про задоволення позову за набувальною давністю, оскільки судом повною мірою встановлені обставини саме такої підстави для визнання за позивачем права власності на спірне майно, як то: добросовісне, але неправомірне заволодіння позивачем спірним майном; наявність доказів перебування спірного майна на балансі відповідача-2 та відсутність претендування з боку відповідача-2 на спірне майно; підтверджена відкритість та давність володіння позивачем спірним майном. У судовому засіданні, яке відбулось 16.12.2021р., представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу відповідача-1 безпідставною. Представник відповідача-1 доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити. Інші учасники справи не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні, не забезпечили явку в судове засідання повноважних представників, а також не надали відзиву на апеляційну скаргу. Враховуючи належне повідомлення апеляційним судом усіх учасників справи про час та місце судового засідання у справі, а також те, що не з`явлення представників відповідача-2 та третьої особи в судове засідання не перешкоджає апеляційному перегляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті у їх відсутності. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2021р. у справі № 904/5368/21 в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, комісія Верховцевської міської ради вибрала земельну ділянку під будівництво магазину промислових товарів на 2 робочих місця, яка розташована в центральній частині міста на сельбищній території за адресою: вулиця Красна, 2-в, що підтверджується Актом від 09.11.2004 вибору земельної ділянки під будівництво магазину промтоварів на 2 р.м. для приватного підприємця Мітюченко В.І. 15.02.2007 між відповідачем-1 та позивачем укладено договір про плату за користування земельною ділянкою (далі - договір). Згідно з предметом договору, відповідач-1, на підставі рішення №50 від 15.02.2007 дав дозвіл позивачу на розробку технічної документації на земельну ділянку загальною площею 0,01га, яка знаходиться в місті Верхівцеве по вулиці Красній, 2 та використовується для здійснення підприємницької діяльності для подальшого оформлення договору оренди згідно з планом землекористування (пункт 1.1 договору). В зв`язку з довготривалою процедурою оформлення технічної документації на земельну ділянку, яка необхідна для укладання договору оренди землекористувач-позивач на підставі Закону України "Про плату за землю", зобов`язується сплачувати за фактичне користування земельною ділянкою до укладання договору оренди (пункт 1.2 договору). Плата за користування земельною ділянкою, встановлена у розмірі 600,00 грн. за рік, і вноситься землекористувачем щомісячно, протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця на рахунок відповідача-1. Договір набуває чинності з моменту його реєстрації у Верхівцевській міській раді (пункт 4.1 договору). Місцевим господарським судом встановлено, що договір зареєстровано 15.02.2007 відповідачем-1 за №134. Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками. Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним. Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами. Рішенням відповідача-1 від 07.12.2007 за №155/3-ХІ/V Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для передачі в оренду під будівництво та обслуговування магазину вирішено надати позивачу дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки в м. Верхівцеве по вул. Красна, 2В для надання в оренду під будівництво та обслуговування магазину. Позивач на підставі договору №671/04/20 від 08.04.2020 замовив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки фізичній особі-підприємцю Митюченко Валентині Іванівні для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: м. Верхівцеве, вул. Красна, 2В, на території Верхівцевської міської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. Висновком від 04.08.2020 за №129 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (в оренду) ФОП Митюченко В.І. для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (магазину) в м. Верхівцеве по вул. Красна, 2-В на території Верхівцевської міської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області надано таку підсумкову оцінку документації із землеустрою: Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФОП Митюченко Валентина Іванівна для будівництва і обслуговування будівель торгівлі за адресою: м. Верхівцеве, вул. Красна 2В на території Верхівцевської міської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області не погоджується. Рішенням відповідача-1 від 14.08.2020 №92 Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для передачі в оренду під будівництво та обслуговування магазину позивачу надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки в м. Верхівцеве по вул. Красна, 2В для надання в оренду під будівництво та обслуговування магазину. Рішенням відповідача-1 від 05.10.2010 за №196 Про дозвіл на проектно-вишукувальні роботи по будівництву магазину промислових товарів вирішено дати дозвіл позивачу на проектно-вишукувальні роботи по будівництву магазину промтоварів по вул. Красна, 2-в. 25.04.2019 виготовлено технічний паспорт на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: Дніпропетровська область, Верхньодніпровський район, місто Верхівцеве, вулиця Красна, 2в. Звітом від 03.02.2020 про проведення технічного обстеження магазину по вулиці Красна, будинок 26 встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації. При цьому, матеріали справи містять Інформаційну довідку №252811280 від 15.04.2021 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна згідно якого комплекс за адресою: Дніпропетровська область, Верхньодніпровський район, місто Верхівцеве, вулиця Красна, будинок 2-в знаходиться на балансі відповідача-2 з 31.03.2003. Звертаючись з цим позовом до суду, позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що в період з 2006р. по 2019р. позивач побудувала магазин промислових товарів, що розташований за адресою: вулиця Красна 2В, місто Верхівцеве, Верхньодніпровський район, Дніпропетровська область. Право власності на зазначений момент за позивачем не зареєстровано. При закінченні будівництва з`ясувалося, що будівля побудована позивачем без проекту та без повідомлення про виконання будівельних робіт, тому вважається самочинним будівництвом, що підтверджується даними проекту землеустрою, інформацією щодо земельної ділянки за кадастровим номером 1221010300:03:056 в межах Державного кадастрового реєстратора, інформацією архітектора Верхівцевської міської ради від 23.01.2020 за вих. №

5. У зв`язку з наведеним будівля магазину промислових товарів потребує проведення процедури введення будинку в експлуатацію та визнання права власності, що і стало підставою звернення позивача до суду з даною позовною заявою. Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання таким, що припинене право власності відповідача-2 на нерухоме майно за адресою вулиця Красна 2-в, м. Верхівцеве, Верхньодніпровський район, Дніпропетровська область, а саме - комплекс загальною площею 424,5 кв.м., судом першої інстанції зазначено про те, що за результатами вивчення та оцінки доказів наявних в матеріалах справи, господарський суд вбачає підстави для задоволення цих позовних вимог, проте, не наведено обґрунтувань такого висновку суду, в тому числі і нормативно-правового. В частині позовних вимог про визнання за позивачем права власності на нерухоме майно - будівлю магазину промислових товарів вулиця Красна 2В, місто Верхівцеве, Верхньодніпровський район, Дніпропетровська область, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність сукупності умов, які дають позивачу право на набування спірного майна у власність за набувальною давністю, у зв`язку з чим ці позовні вимоги підлягають задоволенню. Проте, судова колегія апеляційного суду вважає такі висновки суду першої інстанції безпідставними та помилковими, з огляду на наступне. Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Проте, не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним. Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. Наведена правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019р. у справі № 910/17274/17. З наведеної правової позиції зокрема вбачається, що нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. З матеріалів справи же вбачається, що об`єкт нерухомого майна, право власності на який зареєстроване за відповідачем-2, та право власності позивача на який визнано за набувальною давністю згідно з оскаржуваним рішенням, знищено в результаті пожежі. Вказана обставина підтверджується Актом від 09.11.2004 вибору земельної ділянки під будівництво магазину промтоварів на 2 р.м. для приватного підприємця Мітюченко В.І. Про факт знищення вказаного нерухомого майна внаслідок пожежі неодноразово вказує в позовній заяві і сам позивач. Також, на факт знищення вказаного нерухомого майна звертає увагу і відповідач-1, в тому числі і в апеляційній скарзі. Враховуючи вищенаведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, за обставин знищення нерухомого майна, а також відсутності підтвердження факту заволодіння позивачем майном, що належить відповідачу-2, відсутні правові підстави для визнання права власності за набувальною давністю на таке майно. До того ж, як вбачається з позовної заяви та документів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, ці вимоги ґрунтуються саме на будівництві позивачем нового об`єкта нерухомості на місці знищеного майна, що виключає можливість визнання за позивачем права власності на цей новостворений самим же позивачем об`єкт нерухомості за набувальною давністю. Таким чином, рішення суду першої інстанції в цій частині є необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції. Щодо вимоги позивача про визнання за нею права власності на нерухоме майно - будівлю магазину промислових товарів вулиця Красна 2В, місто Верхівцеве, Верхньодніпровський район, Дніпропетровська область, на тій підставі, що даний об`єкт нерухомості є самочинним будівництвом, колегія суддів зазначає наступне. Порядок набуття права власності на самочинне будівництво передбачений ст. 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною нормою в регулюванні таких правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли загальний порядок будівництва був порушений. Тобто, право власності на самочинно побудовані об`єкти набувається не в загальному порядку, а в спеціальному - на підставі рішення суду, прийнятого у відповідності до вимог ст. 376 Цивільного кодексу України, в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п`ятою цієї статті. Згідно з ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним. У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Однак, в окремих випадках ст. 376 Цивільного кодексу України передбачає (окремі та самостійні) можливості визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п`ятою цієї статті. Так, згідно з ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Відповідно до ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Отже, з положень ст. 376 Цивільного кодексу України вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об`єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об`єкту, а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки, відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб. Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка за адресою: м. Верхівцеве, вул. Красна, 2-в, не була в установленому порядку відведена позивачу. Позивач лише отримав дозвіл на розробку проекту відведення вказаної земельної ділянки. При цьому, колегія суддів відхиляє твердження позивача про те, що вказана земельна ділянка була належним чином відведена йому для будівництва об`єкту нерухомості, з посиланням на договір від 15.02.2007р., укладений між позивачем та відповідачем-1, оскільки як вбачається з умов цього договору, він регулює відносини між позивачем та відповідачем-1 щодо здійснення позивачем оплати за фактичне користування земельною ділянкою до моменту її відведення позивачу в установленому порядку. До того ж, частиною 4 ст. 376 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Як свідчать матеріали справи, відповідач-1, як власник вказаної земельної ділянки, заперечує щодо визнання за позивачем права власності на об`єкт самочинного будівництва, який розташований на цій земельній ділянці, що в силу положень ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України унеможливлює задоволення позовних вимог позивача в частині визнання права власності на нерухоме майно - будівлю магазину промислових товарів вулиця Красна 2В, місто Верхівцеве, Верхньодніпровський район, Дніпропетровська область, як об`єкт самочинного будівництва. Враховуючи усе вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову про визнання за фізичною особою-підприємцем Митюченко Валентиною Іванівною права власності на нерухоме майно - будівлю магазину промислових товарів вулиця Красна 2В, місто Верхівцеве, Верхньодніпровський район, Дніпропетровська область, є передчасними, зроблені без з`ясування всіх істотних обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому ухвалене у справі судове рішення від 06.09.2021р. підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким у позовних вимогах в цій частині має бути відмовлено. Щодо вимоги позивача про визнання таким, що припинене право власності Дніпропетровського державного торгівельно-виробничого підприємства робітничого постачання Потяг на нерухоме майно за адресою вулиця Красна 2-В, м. Верхівцеве, Верхньодніпровський район, Дніпропетровська область, а саме - комплекс загальною площею 424,5 кв.м., колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців); відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти. У позовній заяві в якості відповідача-2 зазначено Дніпропетровське державне торгівельно-виробниче підприємство робітничого постачання Потяг (Дніпропетровська область, м. Верхівцеве, вул. Красна, буд. 2-а, ідентифікаційний код 25006601). Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (далі - ідентифікаційний код); організаційно-правова форма; місцезнаходження юридичної особи. За результатами пошуку за найменуванням юридичної особи: Дніпропетровське державне торгівельно-виробниче підприємство робітничого постачання Потяг в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань записів не знайдено. За результатами пошуку за ідентифікаційним кодом юридичної особи: 25006601 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань записів не знайдено. Таким чином, позивачем пред`явлено позов до неналежного (неіснуючого) відповідача, а саме Дніпропетровського державного торгівельно-виробничого підприємства робітничого постачання Потяг, що також свідчить про порушення судом норм процесуального права при розгляді справи та є підставою для відмови у позові. Згідно з ст. 129 ГПК України та враховуючи результати розгляду апеляційної скарги, судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 6 810,00 грн. слід покласти на позивача. З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 123, 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Верхівцевської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2021р. у справі № 904/5368/21 задовольнити. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2021р. у справі № 904/5368/21 скасувати. Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсягу. Судові витрати по сплаті судового збору за подання позову покласти на Фізичну особу-підприємця Митюченко Валентину Іванівну. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Митюченко Валентини Іванівни на користь Верхівцевської міської ради судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 6 810,00 грн. Видачу наказу згідно зі ст. 327 ГПК України доручити Господарському суду Дніпропетровської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право на касаційне оскарження постанови та строк оскарження встановлені ст.ст. 287, 288 ГПК України. Повна постанова складена та підписана 24.12.2021 року. Головуючий суддя А.Є. Чередко Суддя Л.А. Коваль Суддя В.Ф. Мороз