Постанова 4873 № 927/648/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "24" грудня 2021 р. Справа№ 927/648/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Мальченко А.О. суддів: Чорногуза М.Г. Агрикової О.В. розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.08.2021 у справі № 927/648/21 (суддя Фесюра М.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Етнопродукт до Фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича про стягнення 65 097,38 грн ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Етнопродукт» звернулось до Фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича з позовом про стягнення 65 097,38 грн, з яких: 53 920,72 грн орендної плати, 4559,77 грн інфляційних втрат, 1251,06 грн - 3% річних та 5365,85 грн пені у зв`язку з неналежним невиконанням відповідачем умов Договору суборенди земельної ділянки б/н від 24.04.2020 в частині сплати орендної плати. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 19.08.2021 у справі №927/648/21 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Етнопродукт» 53 920,72 грн боргу, 1 251,06 грн - 3% річних, 4 559,77 грн інфляційних втрат, 3 536,59 грн пені, 2 206,21 грн судового збору та 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу адвоката. В іншій частині позову відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд виходив з доведеності позивачем заявлених вимог щодо неналежного виконання відповідачем зобов`язання зі сплати орендної плати за договором суборенди земельної ділянки від 24.04.2020; оскільки у платіжному дорученні №750 від 07.10.2020 у призначенні платежу «за суборенду земельної ділянки згідно договору від 24 квітня 2020, в т.ч. ПДВ» відповідач вказав інформацію, яка є неповною, суд дійшов висновку, що дії позивача по розподілу перерахованих відповідачем коштів відповідали черговості, яка визначена статтею 534 ЦК України; у зв`язку з доведеністю позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі, суд визнав правомірними та доведеними вимоги щодо стягнення трьох процентів річних, інфляційних втрат за заявлений позивачем період, а також пені, однак зауважив, що такий розрахунок не відповідав вимогам ч.4 та ч. 6 ст.231 Господарського кодексу України, у зв`язку з чим вимогу про стягнення пені була задоволена судом частково. Не погодившись із вищезазначеним рішенням, Фізична особа-підприємець Колісник Дмитро Сидорович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права, невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи, просив скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Водночас, скаржник просив поновити йому строку на апеляційне оскарження рішення суду та зупинити дію оскаржуваного рішення до прийняття апеляційним господарським судом рішення у даній справі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд, розглядаючи справу, дійшов неправильного висновку, погодившись із твердженнями позивача про невиконання відповідачем зобов`язань за договором, при цьому не надав належної оцінки платіжному дорученню №750 від 07.10.2020, за яким позивачеві сплачено 100 000,00 грн, у тому числі 53 920,72 грн за оренду земельної ділянки площею 4,6094 га, кадастровий номер 7421489600:04:000:5510; таким чином повну оплату орендної плати по договору відповідач здійснив 07.10.2020, тобто до моменту остаточного розрахунку, яким є дата 15.11.2020; в матеріалах справи відсутні належні докази існування заборгованості по спірному договору; висновок суду щодо порядку зарахування коштів, який врегульований статтею 534 ЦК України є неправильним, оскільки позивачем ані в позовній заяві, ані у відповіді на відзив не було зазначено у якій послідовності були укладені 66 однотипних договорів суборенди; оскільки акти звіряння за квітень 2020 року червень 2021 року не були підписані відповідачем, суд не вправі був приймати такі в якості доказів та відповідно надавати їм оцінку. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 апеляційну скаргу ФОП Колісника Д.С. залишено без руху, скаржникові надано строк для усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків. 08.10.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про виконання вищевказаної ухвали суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2021 поновлено Фізичній особі-підприємцю Коліснику Дмитру Сидоровичу строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.08.2021 у справі №927/648/21; відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ФОП Колісника Д.С., розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено ТОВ «Етнопродукт» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу ФОП Колісника Дмитра Сидоровича протягом 5 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. З огляду на приписи ч.13 ст.32 ГПК України, питання щодо відкриття апеляційного провадження колегією у строки, визначені ст. 262 ГПК України не було вирішено у зв`язку з перебуванням судді Агрикової О.В. у відпустці з 11.10.2021 по 13.10.2021. 01.11.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, вказуючи на необгрунтованість доводів апеляційної скарги, з огляду на те, що відповідач цілеспрямовано не бажає повідомляти суду про існування ще 66 договорів суборенди, укладених між позивачем та відповідачем щодо 66 земельних ділянок, а також розподіл позивачем 960 000,00 грн, отриманих від скаржника за шістьма платіжними дорученнями №610 від 15.05.2020 на суму 180 000,00 грн, №702 від 30.07.2020 на суму 330 000,00 грн, №750 від 07.10.2020 на суму 100 000,00 грн, №762 від 12.10.2020 на суму 200 000,00 грн, №775 від 19.10.2020 на суму 100 000,00 грн та №799 від 26.10.2020 на суму 50 000,00 грн; на переконання позивача, скаржник так вчиняє, щоб переконати суд в тому, що за договором суборенди у даній справі сума основного боргу, яка становить 53 920,72 грн є погашеною згідно платіжного доручення №750 від 07.10.2020 при цьому не пояснює, з якої причини сума за вказаним платіжним документом перевищує загальну суму оплати по договору та чому у призначенні платежу не вказано кадастрового номеру земельної ділянки, за користування якою має бути здійснена оплата. В якості додатків до відзиву позивачем надано належним чином посвідчену копію Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 23.12.2020 про реєстрацію 66 договорів суборенди від 24.04.2020, а також копії вказаних 66 договорів суборенди земельної ділянки. 03.12.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов ще один відзив на апеляційну скаргу ФОП Колісника Д.С. з клопотанням про поновлення строку на подання відзиву. Частиною 3 ст. 12 ГПК України встановлено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до п.2 ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За приписами ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Оскільки позивачем не зазначено поважності причин неможливості подання до суду першої інстанції в якості доказів копії Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 23.12.2020 про реєстрацію 66 договорів суборенди від 24.04.2020, а також копії 66 договорів суборенди земельної ділянки від 24.04.2021, укладених між сторонами у справі, колегія суддів визнає клопотання позивача про долучення в якості доказів до матеріалів справи вищевказаних документів таким, що не підлягає задоволенню. Судова колегія, вирішуючи клопотання позивача щодо поновлення йому строку на подачу відзиву на апеляційну скаргу ФОП Колісника Д.С., наданого суду апеляційної інстанції 03.12.2021, вважає, що таке клопотання не підлягає задоволенню, з огляду на подання попереднього відзиву позивачем 01.11.2021, що спростовує твердження повноважного представника позивача про необізнаність з ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2021 про відкриття апеляційного провадження у даній справі, що завадило своєчасній подачі відзиву. Враховуючи межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що предметом апеляційного перегляду у даній справі є рішення суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором суборенди земельної ділянки, а також нрахованих на суму заборгованості пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат. Обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 24.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Етнопродукт (в тексті договору - орендар, позивач) та фізичною особою-підприємцем Колісником Дмитром Сидоровичем (в тексті договору - суборендар, відповідач) було укладено договір суборенди земельної ділянки (далі- договір). Відповідно до п. 1.1-1.4 договору орендар зобов`язується за плату передати суборендарю земельну ділянку у строкове платне користування без зміни цільового призначення, а суборендар зобов`язується прийняти і використовувати земельну ділянку відповідно до умов цього договору та вимог земельного законодавства. Земельна ділянка, що передається в суборенду, знаходиться у користуванні орендаря у відповідності до договору оренди від 28.08.2018 між орендарем і орендодавцем Зайцевим Віталієм Миколайовичем (надалі - договір оренди), у якому передбачено право суборенди (п.3 додаткової угоди від 01.08.2019). Земельна ділянка розташована за межами села Хрипівка, Городнянського району, Чернігівської області. Загальна площа земельної ділянки складає 9,6287 га, у тому числі ріллі - 9,6287 га, кадастровий номер земельної ділянки 7421489600:04:000:5510. Пунктом 2.1 договору передбачено, що земельна ділянка передається в суборенду до 30.11.2020 з дати підписання даного договору. Договір суборенди підлягає державній реєстрації. Згідно з п. 3.1 договору суборендар сплачує орендарю орендну плату у розмірі 5600,00 грн., включно з ПДВ за 1 гектар земельної ділянки за весь період чинності договору. До 15.05.2020 - 10 % від загальної суми договору; до 15.07.2020 - 40 % від загальної суми договору. Решту коштів, а саме 50%, суборендар сплачує орендарю не пізніше, ніж у третій день збирання врожаю з земельної ділянки, але не пізніше 15.11.2020. У відповідності до п. 4.1, 5.1 договору підписанням цього договору сторони підтверджують факт передачі земельної ділянки в суборенду. Після закінчення строку дії цього договору земельна ділянка вважається повернутою орендарю. Умовами пункту 9.2 договору сторони передбачили, що у разі прострочення сплати орендної плати суборендарем відповідно до п.3.1., останній зобов`язаний сплатити орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вчасно суми за кожен день прострочення платежу. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 30.11.2020 (п. 11.1 договору). 15.05.2020 договір зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, що підтверджується витягом із відповідного Державного реєстру (а.с.21). 30.11.2020 ТОВ «Етнопродукт» надало ФОП Коліснику Д.С. рахунок на оплату № 115 на суму 53 920,72 грн, у якому зазначено, що оплата має бути здійснена по договору суборенди земельної ділянки 24/04/2020 від 24.04.2020, за суборенду земельної ділянки 7421489600:04:000:5510, виходячи з її площі - 9,6287 га та ціни 5 600,00 грн за 1 га. 31.12.2020 ТОВ «Етнопродукт» було складено податкову накладну № 49 від 31.12.2020, яка прийнята та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 26.02.2021 за реєстраційним номером 9372718844. Як зазначає позивач, суборендар (відповідач) своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати за землю за спірним договором не виконав, у зв`язку з чим відповідно до п. 3.1 договору за останнім утворилась заборгованість з суборендної плати, а саме: з 16.05.2020 - на суму 5392,07 грн (10% від загальної суми договору); з 16.07.2020 - на суму 21 568,29 грн (40% від загальної суми договору); з 16.11.2020 - 26 960,36 грн (50%, що складає решту суми). Посилаючись на невиконання відповідачем зобов`язань за договором в частині своєчасного внесення орендної плати, а саме, в строк, встановлений п.3.1. договору, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у сумі 53 920,72 грн, останній звернувся з даним позовом до суду про стягнення вказаного боргу, а також нарахованих на нього інфляційних втрат, 3% річних та пені. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне. Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов`язковим до виконання. Колегія суддів зазначає, що укладений між ТОВ «Етнопродукт» та ФОП Колісник Д.С. правочин за своїм змістом та правовою природою є договором оренди (найму) земельної ділянки, за яким, відповідно до ч. 1 ст. 792 ЦК України, одна сторона (наймодавець) зобов`язується передати другій стороні (наймачу) земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України). Частиною 1 статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Частина 1 ст. 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» ч. 1 ст. 96 ЗК України). Згідно з ч. 1 ст. 761, ч. 1 ст. 762 ЦК України право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Статтею 774 ЦК України встановлено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму. Таким чином, укладення між ТОВ «Етнопродукт» та ФОП Колісник Д.С. договору суборенди земельної ділянки було спрямоване на отримання останнім у тимчасове користування земельної ділянки та одночасного обов`язку зі здійснення оплати за таке користування на користь позивача. Згідно з ч. 1, 2 ст. 93 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Згідно частини 1-3 та 5 ст. 8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. Право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). За приписами статей 509, 526 ЦК України, статті 173 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Статтею 193 Господарського кодексу України та статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається. Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Як встановлено судом першої інстанції, позивачем передано відповідачеві в суборенду земельну ділянку 7421489600:04:000:5510, площею 9,6287 га , за оренду якої відповідач у відповідності до п. 3.1 договору повинен був сплачувати орендну плату у розмірі 5600,00 грн з ПДВ, за 1 гектар земельної ділянки за весь період чинності договору, а саме: до 15.05.2020 - 10 % від загальної суми; до 15.07.2020 - 40 % від загальної суми договору; решту коштів, а саме 50% не пізніше, ніж у третій день збирання врожаю з земельної ділянки, але не пізніше 15.11.2020. За твердженнями позивача, відповідачем не виконано свого обов`язку зі сплати орендної плати, внаслідок чого утворилась заборгованість на суму 53 920,72 грн, при цьому за зобов`язаннями, які виникли з 16.05.2020 заборгованість становила з 16.05.2020 - 5392,07 грн (10 % від загальної суми договору); за зобов`язаннями, які виникли з 16.07.2020 - 21 568,29 грн. (40 % від загальної суми договору); за зобов`язаннями, які виникли з 16.11.2020 - 26 960,36 грн. (решта суми - 50 %). Відповідач як у відзиві на позовну заяву так і в апеляційній скарзі заперечував наявність у нього заборгованості за договором від 24.04.2020, посилаючись в обґрунтування своєї позиції на копію платіжного доручення №750 від 07.10.2020, згідно якого на користь позивача здійснено перерахування 100 000,00 грн із призначенням платежу «за суборенду земельної ділянки згідно договору від 24.04.2020». Дослідивши надану відповідачем копію платіжного доручення №750 від 07.10.2020 на суму 100 000,00 грн, колегія суддів не може погодитись із доводами апелянта про те, що таке платіжне доручення є належним доказом виконання зобов`язань саме за спірним договором, виходячи з наступного. Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначено Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Згідно з п. 1.30 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача. Відповідно до п. 1.35 ст. 1 вищевказаного Закону, розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача. Відповідно до п. 1.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції. Згідно з п. 3.8. вказаної Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті реквізит: «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення: «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками. Виходячи з наведених норм, право визначати призначення платежу в платіжних документах належить виключно платнику, у даному випадку відповідачеві. З приводу зазначеного варто зауважити, що у випадку, коли в графі платіжного доручення «призначення платежу» відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення. Наведений вище алгоритм розподілу коштів врегульований в статті 534 Цивільного кодексу України, яка визначає правила виконання грошового зобов`язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому випадку вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості: - у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання. В даному випадку мова йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов`язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо); - у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка, в разі їх нарахування на підставі договору або закону; - і лише в третю чергу сплачується основна сума боргу. Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила тощо. Можливість застосування положень статті 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту «призначення платежу» платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 цього Кодексу застосовуватися не може. Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту «Призначення платежу» чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо. Відповідний порядок наведено у пункті 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22 та пункті 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що скаржник у платіжному дорученні №750 від 07.10.2020 у призначенні платежу, всупереч вимог Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, з власних міркувань вказав неповну інформацію про платіж, обмежившись записом «за суборенду земельної ділянки згідно договору від 24 квітня 2020 року в т.ч. ПДВ 20%», хоча останній мав достатню можливість ідентифікувати договір за кадастровим номером та площею земельної ділянки, а до того ж вказати період, за який проводиться платіж, з огляду на умови укладеного сторонами договору, яким передбачалась поетапна сплата коштів за суборенду. Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції що надана скаржником копія платіжного доручення №750 від 07.10.2020 на суму 100 000,00 грн з вищезазначеним змістом призначення платежу не підтверджує сплату заборгованості перед позивачем у заявленому ним розмірі. Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу на ту обставину, що відповідач не скористався правом та не надав суду належних доказів його звернення до банківської установи (до моменту зарахування коштів) або ж до позивача (після зарахування коштів на рахунок позивача) з листом стосовно уточнення чи зміни реквізитів призначення платежу за платіжним дорученням №750 від 07.10.2020, та жодним чином не ініціював зі своєї сторони пропозиції позивачеві щодо проведення звірки взаєморозрахунків з цього питання. При цьому, увага суду звертається на те, що відповідачем не заперечуються обставини існування між ним та позивачем 66 аналогічних договорів суборенди земельної ділянки, укладених 24.04.2020, які мають відмінність лише щодо кадастрового номеру та площі земельної ділянки, про що ним зазначалося у відзиві на позовну заяву так і в апеляційній скарзі. За доводами позивача відповідачем не виконано свого обов`язку зі сплати орендної плати, внаслідок чого утворилась заборгованість на суму 53 920,72 грн. Відповідач заперечує наявність у нього заборгованості за договором від 24.04.2020, посилаючись в обґрунтування своєї позиції на копію платіжного доручення №750 від 07.10.2020, згідно якого на користь позивача здійснено перерахування 100 000,00 грн із призначенням платежу «за суборенду земельної ділянки згідно договору від 24.04.2020». Позивач в якості доказу на підтвердження заборгованості відповідача саме за спірним договором надав суду першої інстанції копію Акту звіряння взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем за період квітень 2020 року - червень 2021 року за 66 договорами суборенди. Вказаний акт відповідачем не підписано, однак у ньому міститься перелік усіх договорів суборенди б/н від 24.04.2020, укладених між сторонами, та розподілом сплачених відповідачем 100 000,00 грн згідно платіжного доручення №750 від 07.10.2020 в рахунок оплати по іншим договорам в календарній черговості погашення зобов`язання з оплати, а саме, 28 534,80 грн позивачем зараховано в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 7421481200:04:000:0176; 31 900,40 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 7421481200:05:000:0177; 24 362,24 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 7421481200:04:000:0169; 5 569,76 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 7421410000:05:000:3462; 8 064,56 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 7421481200:04:000:0170; 18 254,72 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 7421481200:04:000:0635). З даного акту звіряння вбачається, що наступними платіжними дорученнями відповідача №762 від 12.10.2020, №775 від 19.10.2020 та №799 від 26.10.2020 з дотриманням порядку черговості позивачем здійснювалось зарахування коштів в рахунок погашення заборгованості по наступним договорам. На противагу наведеному, відповідачем не надано суду ґрунтовних заперечень щодо визначеної позивачем черговості зарахування оплати по договорам, визначених у актах, а тому доводи апеляційної скарги щодо вибіркового спрямування позивачем коштів на погашення заборгованості є надуманими та такими, що спростовуються матеріалами справи. Виходячи з наведеного, оскільки право визначати призначення платежу в платіжних документах згідно вказаних норм належить виключно платнику, а обраний платником спосіб зазначення у платіжному дорученні не давав змоги позивачу ідентифікувати конкретний договір з укладених 66-ти від 24.04.2020, за який здійснювався платіж, оскільки в ньому не зазначено ні первісного орендодавця, ні кадастрового номеру земельної ділянки, ані площі такої ділянки, колегія суддів не вбачає порушень зі сторони позивача щодо зарахування оплати за платіжним дорученням №750 від 07.10.2020, на яке посилається відповідач, по іншим договорам суборенди від 24.04.2020, що відображено в акті звіряння розрахунків. При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідачем не було висловлено заперечень щодо визначення позивачем черговості зарахування оплати по договорам, визначених у актах, виписки з банківського рахунку, платіжних доручень про перерахування коштів за іншими договорами від 24.04.2020. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність відповідачем факту належного виконання зобов`язання щодо сплати заборгованості за договором суборенди від 24.04.2020, а доводи апеляційної скарги про неврахування судом платіжного доручення №750 від 07.10.2020, за яким проведено оплату суборенди відхиляє як необґрунтовані. Таким чином, висновки суду першої інстанції про неподання відповідачем належних та допустимих доказів належного виконання ним грошових зобов`язань за Договором, які підтверджують здійснення ним повної оплати орендної плати, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної оплати, є правильними та вмотивованими, відтак дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за суборенду земельної ділянки кадастровий номер 7421489600:04:000:5510 є порушенням положень договору та норм чинного законодавства. Враховуючи, що строк оплати відповідно до договору настав, а належних доказів здійснення суборендної плати відповідачем не надано, при цьому розмір заборгованості підтверджується наявними матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати суборендної плати за договором від 24.04.2020 та вважає, що позовна вимога про її стягнення у розмірі 53 920,72 грн підлягає задоволенню у повному обсязі. Крім суми основного боргу, посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання та пункт 9.2. Договору, позивач заявив до стягнення з відповідача за період прострочення плати суборендних платежів з 16.05.2020 по 20.05.2021 пені на суму 5 365,85 грн, 3% річних на суму 1 251,06 грн та інфляційних втрат за період з червня 2020 року по квітень 2021 року на суму 4 559,77 грн. Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 ЦК України). Згідно з частиною 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання. Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів. З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін). Як передбачено п. 9.2 договору, у разі прострочення сплати орендної плати суборендарем відповідно до п. 3.1, останній зобов`язаний сплатити орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вчасно суми за кожен день прострочення платежу. В силу ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Суд першої інстанції вірно зауважив в оскаржуваному рішенні про помилкове нарахування пені за період прострочення плати суборендних платежів з 16.05.2020 по 18.06.2021 в сумі 5 365,85 грн, оскільки розрахунок позивача не відповідає вищенаведеним вимогам чинного законодавства, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3536,59 грн пені, а в задоволенні решти пені в сумі 1 829,26 грн має бути відмовлено. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та втрат від інфляції за заявлений позивачем період прострочення з 16.05.2020 по 18.06.2021, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 4 559,77 грн інфляційних втрат та 1 251,06 грн 3% річних. За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі. Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом Чернігівської області від 19.08.2021 у справі №927/648/21 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим апеляційна скарга ФОП Колісника Дмитра Сидоровича має бути залишена без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника. Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.08.2021 у справі № 927/648/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.08.2021 у справі № 927/648/21 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.08.2021 у справі № 927/648/21.

4. Матеріали справи № 927/648/21 повернути до Господарського суду Чернігівської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Повний текст постанови складено 24.12.2021. Головуючий суддя А.О. Мальченко Судді М.Г. Чорногуз О.В. Агрикова