Постанова Південно-західний апеляційний господарський суд № 915/457/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/457/21 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Богацької Н.С. суддів: Разюк Г.П., Ярош А.І. секретар судового засідання: Сілаєва В.С. за участю представників учасників справи: від прокуратури - Коломійчук І.О., посвідчення; від позивача - не з`явився; від відповідача - не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Рамазанова Мубариза Абдурахман-огли на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.08.2021, ухвалене суддею Мавродієвою М.В. у м. Миколаїв, повний текст якого складено 16.08.2021 у справі №915/457/21 за позовом: Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до відповідача: Фізичної особи-підприємця Рамазанова Мубариза Абдурахман-огли про: повернення земельної ділянки, - В С Т А Н О В И В: В квітні 2021 року Заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Рамазанова Мубариза Абдурахмана огли про: повернення земельної ділянки площею 1 700 кв. м. з кадастровим номером 4810136900:06:029:0014 по вул. Водопійній ріг вул. Новобудівної у місті Миколаєві у придатному для використання стані шляхом демонтажу автостоянки та паркінгу. Позов мотивовано виявленням порушення вимог законодавства при використанні земель на території міста Миколаєва, що зумовлене припиненням дії договору оренди від 03.04.2006 у зв`язку із закінченням строку на який він був укладений між позивачем та відповідачем, а саме подальше використання земельної ділянки підприємцем без належних правових підстав. Оскільки на спірній земельній ділянці знаходиться автостоянка (навіси), огороджена парканом, а право власності на об`єкти не реєструвалось, то спірна земельна ділянка підлягає поверненню позивачу у придатному для використання стані шляхом демонтажу цієї автостоянки. Участь прокурора у даній справі обґрунтована тим, що використання земель із порушенням законодавства в частині здійснення такого використання не на підставі узгодженого між орендарем та орендодавцем договору оренди землі, не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні. Неповернення відповідачем земельної ділянки позбавляє власника землі права розпоряджатися нею відповідно до повноважень з додержанням конкурентного порядку надання земель за результатами земельних торгів та забезпечення застосування більш вигідних ринкових ставок орендної плати. Оскільки Миколаївською міською радою, як органом, який наділений правом розпорядження земельними ділянками комунальної власності на території міста Миколаєва заходів до припинення незаконного використання відповідачем земельною ділянкою не вжито, а у відповіді на запит прокуратури №7555/02.02.01-40/14/20 від 23.12.2020 проінформовано про невжиття заходів із зазначених питань, то вказане свідчить про пасивну поведінку останнього та нездійснення ним захисту інтересів громади та, з урахуванням ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для пред`явлення позову прокурором в інтересах держави в особі вказаної міської ради. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 05.08.2021: позовні вимоги задоволено в повному обсязі; зобов`язано Фізичну особу - підприємця Рамазанова Мубариза Абдурахмана-Огли повернути Миколаївській міській раді земельну ділянку площею 1 700 кв.м з кадастровим номером 4810136900:06:029:0014 по вул.Водопійній (Комінтерна) ріг вул.Новобузької у місті Миколаєві у придатному для використання стані шляхом демонтажу автостоянки та паркану; стягнено з відповідача 2 270,00 грн судового збору. Означене судове рішення мотивоване тим, що спірна земельна ділянка використовується без належних правових підстав, адже договір оренди землі від 03.04.2006 припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку на який він був укладений та не продовжувався, а відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували прийняття позивачем рішення про надання відповідачу у користування спірної земельної ділянки та укладення з ним договору оренди такої земельної ділянки, який би діяв на час подання позову. Не погодившись з означеним судовим рішенням, Фізична особа-підприємець Рамазанов Мубариз Абдурахман-огли звернувся з апеляційною скаргою в якій просив: скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області у справі №915/457/21 за позовом Миколаївської обласної прокуратури в інтересах Миколаївської міської ради; визнати договір оренди земельної ділянки від 03.04.2006 укладеного між Миколаївською міською радою та Приватним підприємцем Рамазановим Мубаризом Абдурахманом-огли поновленим. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що вказане рішення суду прийняте за результатами неповного та не всебічного дослідження матеріалів, а також за невірного застосування норм матеріального права. Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що: строк дії договору відповідно до п. 3.1 становить 10 років з дати його державної реєстрації, проте формулювання «дати його державної реєстрації» було закреслене, а над ним розміщене зображення схоже на « 28.02.06». Останнє не є однозначним або чітко вираженим, з огляду на рукописне виправлення та подібність « 2» та « 7». При цьому всі виправлення мають бути зроблені таким чином, щоб можна було прочитати як виправлене, так і помилково написане, а потім закреслене. Нотаріус має право внести відповідне застереження, засвідчивши виправлення своїм підписом та печаткою; на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» у випадку закінчення строку оренди 28.02.2006 спірний договір можна вважати пролонгованим (поновленим) автоматично. Вказана норма передбачає поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, за принципом мовчазної згоди, яка в даному випадку обумовлена конклюдентними діями орендаря щодо подальшого користування земельною ділянкою та відсутністю заперечень з боку орендодавця. В свою чергу, Миколаївська міська рада без належного обґрунтування та упродовж установленого законом строку так і не розглянула питання щодо поновлення договору оренди земельної ділянки за заявою відповідача від 30.03.2016, чим порушила права останнього на поновлення договору оренди на новий строк; прокурором не мотивовано наявності підстав представництва інтересів держави, адже саме лише посилання в позовній заяві на те, що компетентний орган не здійснює або неналежно здійснює повноваження для прийняття заяви до розгляду недостатньо. Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 09.09.2021 для розгляду справи визначено судову колегію у складі: головуючого судді Богацької Н.С., суддів Ярош А.І., Разюк Г.П. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.09.2021: витребувано у Господарського суду Миколаївської області матеріали справи №915/457/21; відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Рамазанова Мубариза Абдурахман-огли на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.08.2021 у справі №915/457/21 до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Миколаївської області. 17.09.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла справа №915/457/21 від Господарського суду Миколаївської області. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021: апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Рамазанова Мубариза Абдурахман-огли на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.08.2021 у справі №915/457/21- залишено без руху; встановлено Фізичній особі-підприємцю Рамазанову Мубаризу Абдурахман-огли строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання Південно-західному апеляційному господарському суду: клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду з обґрунтуванням причин пропуску строку; доказів надсилання копії апеляційної скарги і доданих до неї документів листом з описом вкладення Миколаївській міській раді (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20); уточненої редакції апеляційної скарги в частині найменування суду, до якого подається скарга, оформленої відповідно до вимог ст. 258 Господарського процесуального кодексу України, із доказами її направлення іншим учасникам, протягом 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху; попереджено Фізичну особу-підприємця Рамазанова Мубариза Абдурахман-огли, що у разі не усунення недоліків апеляційної скарги у строк, встановлений судом, апеляційна скарга буде вважатися неподаною і повернута скаржнику. 08.10.2021 від відповідача надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги (на виконання ухвали судді про залишення апеляційної скарги без руху), якою долучено до матеріалів справи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, виправлену апеляційну скаргу та докази направлення апеляційної скарги сторонам. 11.10.2021 від відповідача надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, якою надано ордер серії ВЕ №1031945 на ім`я адвоката Кругляк Н.С. про надання правничої допомоги останнім Фізичній особі-підприємцю Рамазанову Мубаризу Абдурахману-огли в Південно-західному апеляційному господарському суді. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2021: поновлено Фізичній особі-підприємцю Рамазанову Мубаризу Абдурахман-огли строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.08.2021 у справі №915/457/21; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Рамазанова Мубариза Абдурахман-огли на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.08.2021 у справі №915/457/21; встановлено іншим учасникам справи згідно з нормами ст. 263 Господарського процесуального кодексу України строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (з доказами його направлення учасникам справи) до 27.10.2021; роз`яснено іншим учасникам справи їх право в строк до 27.10.2021 подати до суду разом з відзивом на апеляційну скаргу або окремо будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Попереджено учасників справи про наслідки подання письмових заяв чи клопотань без додержання вимог частини першої та другої вказаної вище статті, або не у строк, встановлений судом, у вигляді їх повернення чи залишення без розгляду; зупинено дію Господарського суду Миколаївської області від 05.08.2021 у справі №915/457/21 до закінчення апеляційного перегляду. 29.10.2021 надійшов відзив від Миколаївської обласної прокуратури №15/1-1434вих-21 від 27.10.2021 (згідно з відбитком штемпеля Укрпошти, що міститься на листі відправлення здійснено 27.10.2021), яким остання просила суд апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Рамазанова Мубариза Абдурахмана огли залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.08.2021 у справі №915/457/21 - без змін, з огляду на безпідставність тверджень скаржника. Так прокурором у відзиві: підтримано доводи зазначені в позовній заяві; зазначено про безпідставність твердження відповідача щодо пролонгації договору оренди земельної ділянки на підставі ч.6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», оскільки у цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення відповідним органом. Водночас, згідно з наявної в матеріалах справи інформації виконавчого комітету Миколаївської міської ради 05.11.2020 №6340/020201-40/14/20 рішення щодо продовження оренди спірної земельної ділянки не приймалось та відповідно договори оренди та додаткові угоди до них не укладались; звернуто увагу на те, що наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржене в суді, у той же час відповідач, знаючи про зволікання, доказів оскарження бездіяльності ради у судовому порядку не надав; вказано, що принцип «належного урядування» не порушено, оскільки уповноваженим органом не приймались рішення, які надавали б відповідачу правомірні очікування щодо можливості користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору її оренди. Порушення відбулись не внаслідок дій позивача, а внаслідок дій підприємця, адже він усвідомлював, що порушує встановлений законом порядок використання земельної ділянки, звернувся із заявою про поновлення договору з порушенням строку на таке звернення та користувався землею без укладення додаткової угоди; акцентовано увагу на наявності у прокурора підстави для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, адже останньою протягом тривалого неповернення підприємцем спірної земельної ділянки не вжито заходів, спрямованих на усунення порушень законодавства. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 призначено справу №915/457/21 до розгляду на 30.11.2021 о 15:30 год. 30.11.2021 від представника Миколаївської міської ради надійшло клопотання, яким останній просив суд розглядати справу без участі представника ради, а також вказав, що оспорюване рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а апеляційні вимоги такими, що не підлягають задоволенню. Також 30.11.2021 від представника апелянта надійшла заява про відкладення розгляду справи, якою останній просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату - після завершення дій карантинних обмежень, у зв`язку з введенням певних карантинних обмежень щодо пересування між областями громадським видом транспорту та унеможливленням його представника прибути у призначене судове засідання. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 відкладено розгляд справи №915/457/21 на 20.12.2021 о 15:00 год. 20.12.2021 від представника апелянта надійшла заява про відкладення розгляду справи, якою останній просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату, оскільки на підставі карантинних обмежень представник та заявник не мають можливості прибути у судове засідання. Також в заяві зазначено, що про дату судового засідання апелянт та його представник дізнались лише 30.12.2021 року шляхом перевірки стану справи на ресурсі «Судова влада України», жодних повідомлень ними не було отримано, вказане може стати підставою для безумовного скасування рішення суду. За результатами розгляду дана заява відхилена судовою колегією з наступних підстав. Як зазначалось вище, в судове засідання 30.11.2021 представник апелянта не з`явився, надіславши заяву про відкладення розгляду справи, ухвалою суду від 30.11.2021 розгляд справи відкладено на 20.12.2021, явка представників учасників справи визнана необов`язковою. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Стосовно тверджень заявника про не отримання ним повідомлення про дату судового засідання, колегія суддів зазначає наступне. 15.04.2021 на сайті Південно-західного апеляційного господарського суду опубліковано повідомлення за посиланням (https://swag.court.gov.ua/sud4872/pres-centr/news/1106396/) про зупинення відправки судової кореспонденції, у зв`язку з відсутністю асигнувань на оплату послуг з відправки поштової кореспонденції та надсилання учасникам судових проваджень процесуальних документів виключно засобами електронного зв`язку. Так, представника апелянта про час, дату та місце судового засідання було повідомлено шляхом направлення копії ухвали суду від 30.11.2021 листом на електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_1, що була повідомлена останнім у заявах по суті справи та отримано повідомлення про доставку цього листа з вказаною ухвалою елктронною поштою до поштової скриньки одержувача. Колегія суддів звертає увагу на те, що ухвали суду від 13.09.2021, 21.09.2021, 18.10.2021, 01.11.2021 також відправлялись на електронну адресу представника апелянта ІНФОРМАЦІЯ_1, на які останній реагував вчасно шляхом подання заяв про усунення недоліків від 08.10.2021, 11.10.2021 та заяви про відкладення від 30.11.2021. Крім того, за змістом ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, зокрема, мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії. Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України»). Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень щодо справи №915/457/21 ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 опублікована 02.12.2021. Також колегія суддів акцентує увагу на тому, що вказана ухвала суду від 30.11.2021 прийнята на підставі поданої у день судового засідання представником апелянта заяви (вх. 3604/21/Д3 від 30.11.2021). Таким чином, ні апелянт, ні його представник протягом понад 2 тижнів не були позбавлені об`єктивної можливості дізнатися про рух (стан) судового провадження шляхом відкритого безоплатного цілодобового доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень, а також мали безпосередній інтерес щодо результату подальшого розгляду справи №915/457/21 у зв`язку із поданою заявою про відкладення розгляду цієї справи. У свою чергу Південно-західний апеляційний господарський суд вжив усіх належних та необхідних заходів для повідомлення апелянта та його представника про судовий розгляд даної справи. Крім того, у заяві представника апелянта від 20.12.2021 про відкладення розгляду справи зазначено, що про дату судового засідання апелянт та його представник дізнались лише 30.12.2021 року шляхом перевірки стану справи на ресурсі «Судова влада України». Проте на момент проведення судового засідання 20.12.2021 дата « 30.12.2021» не настала. Також 20.12.2021 від представника Миколаївської міської ради надійшло клопотання, яким останній повідомив, що позивач підтримує відзив на позовну заяву заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури та просив суд розглядати справу за відсутності представника ради. Представник прокуратури в судове засідання 20.12.2021 з`явився, надав усні пояснення, підтримав зміст доводів та заперечень, які викладені письмово. Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «+11 посилань», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші). Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, визнала можливим розглянути справу за відсутності представників позивача та відповідача, за наявними у справі матеріалами. Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Миколаївської міської ради №43/30 від 24.02.2006 (Т.1, а.с.35-36) затверджено технічну документацію із землеустрою для укладання договору оренди земельної ділянки загальною площею 1 700 кв. м. під проходами, проїздами (землі комерційного використання), за рахунок земельної ділянки, проект якої затверджено рішенням міської ради від 28.02.2003 №10/25 для обслуговування автостоянки по вул. Комінтерна ріг вул. Новобузької; визначено приватному підприємцю Рамазанову Мубаризу Абдурахману-огли продовжити з 28.02.2006 на 10 років термін оренди земельної ділянки загальною площею 1 700 кв. м. під проходами, проїздами землі комерційного використання для обслуговування автостоянки по вул. Комінтерна ріг вул. Новобузької. 03.04.2006 між Миколаївською міською радою (орендодавець) та приватним підприємцем Рамазановим Мубаризом Абдурахманом-огли (орендар) укладено та посвідчено нотаріально за №4115 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Лашиною О.П. договір оренди землі №4117 (Т.1, а.с.10-16, 18), згідно з п. 1.1 якого орендодавець на підставі рішення від 24.02.2006 №43/30 передає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку для обслуговування автостоянки по вул. Комінтерна ріг вул. Новобузької/ Ленінський район/. Розділом 2 вказаного договору визначено умови щодо об`єкту оренди: в оренду передається земельна ділянка площею 1 700 кв. м., без права передачі її в суборенду (п. 2.1); на земельній ділянці знаходиться автостоянка, що належить Приватному підприємцю Рамазанову М.А.-огли (п. 2.2); земельна ділянка передається в оренду без будинків, будівель, споруд та інших об`єктів (п. 2.3); нормативно грошова оцінка земельної ділянки згідно з витягом з технічної документації про визначення нормативної грошової оцінки від 15.03.2006 №167 на час укладення цього договору становить 827 934 грн 00 коп. (з урахуванням коефіцієнту щорічної індексації 1,035) (п. 2.4); земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню (п. 2.5). Договір діє протягом 10 років з дати його державної реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 3.1 договору). У вказаному пункті здійснено виправлення: словосполучення «дати його державної реєстрації» закреслено, та зверху здійснено напис « 28.02.06». Пунктом 5.1 договору визначено, що земельна ділянка передається оренду для обслуговування автостоянки, а п. 5.2 передбачено її цільове призначення - землі комерційного призначення. На земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов`язана з її цільовим призначенням (п. 5.3 договору). У відповідності до п. 6.1 договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту її відведення за актом приймання-передачі об`єкта оренди в день державної реєстрації цього договору. В свою чергу згідно з п. 6.2 договору право на оренду земельної ділянки виникає після державної реєстрації цього договору. Згідно з п. 7.1 договору у разі закінчення терміну оренди, припинення або розірвання договору оренди, орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому він одержав її в оренду. Підпунктом і п. 9.4 договору на орендаря покладено обов`язок не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку договору оренди, звернутися до міської ради з проханням про продовження строку оренди, при цьому орендна права за землю вноситься по день фактичного використання земельної ділянки або до укладення нового договору оренди землі. Розділом 12 договору сторони передбачили положення щодо зміни умов договору і припинення його дії, зокрема серед інших: всі зміни та/або доповнення до цього договору здійснюються у письмовій формі за взаємною згодою сторін, шляхом внесення змін у вигляді додаткового правочину, що буде невід`ємною частиною цього договору та нотаріально посвідченого. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до цього договору є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку (п. 12.1); дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом (п. 12.3); поновлення договору: після закінчення строку, на який було укладено цей договорі орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків має за рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію; у разі поновлення строку на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін (п. 12.7); у разі припинення або розірвання цього договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку, на умовах, визначених цим договором. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцеві завдані збитки (п. 12.8). Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п. 14.1 договору). Згідно з п. 14.6 договору невід`ємними його частинами є: план земельної ділянки; акт встановлення в натурі меж земельної ділянки; акт приймання-передачі земельної ділянки; кадастровий план земельної ділянки. Вказаний договір зареєстровано в книзі записів договорів оренди землі 25.04.2006, цього ж дня внесено запис до Державного реєстру земель за №040600100257. Крім того на останній сторінці договору міститься 2 відмітки «виправленому на «з 28.02.06» вірити», одна із яких засвідчена підписом та печаткою нотаріуса. У свою чергу вбачається, що один із написів також виправлений з « 28.06.06» на « 28.02.06». Також 25.04.2006 актом приймання-передачі земельної ділянки (Т.1, а.с.17) Миколаївська міська рада (орендодавець) передала, а приватний підприємець Рамазанов Мубариз Абдурахман-огли (орендар) прийняв в оренду земельну ділянку по вул. Комінтерна ріг вул. Новобузької, для обслуговування автостоянки. Загальна площа земельної ділянки складає 1 700 кв.м. В подальшому 13.05.2008 до зазначеного вище договору укладено договір про зміни №543570 (Т.1, а.с.19-22), яким змінено п. 4.2 в частині що стосується нормативно-грошової оцінки орендованої земельної ділянки та розміру орендної плати. Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Лашиною О.П. 13.05.2008 за №1302 та зареєстрований 29.09.2008 у Миколаївській міські раді за №1437-08 та у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК» за №040800101. 30.03.2016 Фізична особа-підприємець Рамазанов Мубариз Абдурахман-огли звернувся до міського голови Миколаївської міської ради з заявою №000227 (Т.1, а.с.28), якою просив видати рішення міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки для обслуговування автостоянки, земельна ділянка площею 1 700 м2, м. Миколаїв, вул. Комінтерна ріг вул. Новобузької. 18.05.2017 листом №17-1662 (Т.1, а.с.28) Управлінням містобудування та архітектури Миколаївської міської ради на запит №000227 від 04.05.2017 виконавчому комітету міської ради надано відповідь, якою визначено, що можливим є поновлення Фізичній особі-підприємцю Рамазанову Мубаризу Абдурахману-огли терміну дії договору оренди на земельні ділянку орієнтовною площею 1 700 кв. м. по вул. Водопійній ріг вул. Новобузької в Інгульському районі міста Миколаєва для обслуговування автостоянки, без права забудови, розміщення будівель та споруд і без права оформлення правових документів, які посвідчують право власності на майно. 30.10.2019 начальником відділу контрою за використанням земельною ділянкою у м. Миколаєві управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради Мельником С.В. складено акт обстеження земельної ділянки (Т.1, а.с.30-32), яким встановлено, що на земельній ділянці по вул. Водопійній ріг вул. Новобузької знаходиться автостоянка, огороджена парканом. 21.07.2020 листом №3882/020201-40/14/20 (Т.1, а.с.33-34) виконавчий комітет Миколаївської міської ради повідомив прокуратуру Миколаївської області про те, що договір оренди №4117 від 25.04.2006 укладений строком до 28.02.2016. Орендар частково продовжує сплачувати орендну плату за земельну ділянку. Фізична особа-підприємець Рамазанов Мубариз Абдурахман-огли листом від 30.03.2006 №000227 звернувся з питання поновлення договору. Департамент архітектури та містобудування Миколаївської міської ради проінформував, що вихідних даних - містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва, а саме: автомийки та автомобільної стоянки на земельній ділянці за кадастровим номером 4810136900:06:029:0014 не надавалось. Таким чином надати інформацію щодо переліку об`єктів, котрі запроектовані на даній території не є можливим. Оскільки не зазначено конкретну адресу об`єкта будівництва то надати повну інформацію про наявність у базах даних зареєстрованих документів неможливо. За інформацією виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 05.11.2020 за №6340/02.02.01-40/14/20, рішення щодо продовження строку оренди вказаної ділянки Миколаївською міською радою не приймалось (Т.1, а.с. 26-27). 23.12.2020 листом №7555/02.02.02-40/14/20 (Т.1, а.с.37) виконавчий комітет Миколаївської міської ради повідомив прокуратуру Миколаївської області що заходів щодо повернення земельної ділянки, у тому числі звернення до суду Миколаївською міською радою не вживалось. 22.01.2021 Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради листом №11.02-06-42 (Т.1, а.с.38) повідомило прокуратуру Миколаївської області про те, що після закінчення строку оренди розмір очікуваних платежів за умовами договору №4117 за період з 01.02.2016 до 01.01.2021 становить у сукупності 521 400,17 грн. Фізична особа-підприємець Рамазанов Мубариз Абдурахман-огли щороку здійснював платежі, але не у повному обсязі. Тому платежі, які сплачувались у 2019 та у 2020 є платою за користування землею до 01.02.2019. За даними орендодавця за період користування земельною ділянкою з 01.02.2019 до 01.01.2021 до місцевого бюджету не надійшло 197 968,68 грн (розмір вказано без урахування пені, штрафів, які нараховує контролюючий орган). 26.01.2021 Комунальне підприємство «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» листом №165 (Т.1, а.с.39) повідомило прокуратуру Миколаївської області, що відповідно до паперових носіїв інвентарної справи станом на 28.12.2012 право власності на автостоянку, що розташована по вул. Комінтерна ріг вул. Новобузької у Інгульському районі міста Миколаєва не зареєстровано. 24.03.2021 відділ у Миколаївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області листом №82/115-21 (Т.1, а.с.41) повідомило Миколаївську обласну прокуратуру, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки кадастровий №4810136900:06:029:0014 складає 3 158 294,00 грн. 01.04.2021 Миколаївська обласна прокуратура надіслала Миколаївській міські раді лист №15/1-426вих21 (Т.1, а.с.47-48), яким повідомила останню про те, що обласною прокуратурою підготовлено позов в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до фізичної особи-підприємця Рамазанова Мубариза Абдурахмана-огли про повернення земельної ділянки, оскільки термін дії договору оренди сплинув 28.02.2016, а заяву підприємцем подано до міської ради через 1 місяць після закінчення строку оренди земельної ділянки, отже ним не використано переважне право на поновлення вказаного договору. Рішення щодо продовження строку оренди вказаної ділянки Миколаївською міською радою не приймалось, отже вказаний договір не було продовжено. Водночас земельна ділянка на даний час використовується підприємцем без належних на те правових підстав. Внаслідок таких дій власник земельної ділянки - Миколаївська міська рада позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Як було встановлено вище, даний позов було подано Заступником керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, колегія суддів, враховуючи зміст доводів заявника апеляційної скарг, вважає за необхідне зазначити наступне. Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Частинами 1, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави. Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття «інтереси держави» визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України). Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України). Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18. Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»). Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокурором у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. «Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, 18.08.2020 у справі № 914/1844/18. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень органів влади, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Відповідний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц. Відповідно до заявлених позовних вимог у даній справі вбачається, що спір між сторонами виник щодо земельної ділянки площею 1 700 кв.м. з кадастровим №4810136900:06:029:0014, що знаходиться у місті Миколаєві. Як вбачається з матеріалів справи та відкритих даних, що містяться з Публічній кадастровій карті України (https://map.land.gov.ua/), спірна земельна ділянка є землею комунальної власності, з цільовим призначенням 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі для обслуговування автостоянки, площа 0,17 га. Згідно з ст. 80 Земельного кодексу України, суб`єктами права власності на землю є, серед інших, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Відповідно до ч. 1 та п. а ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Частиною 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції У відповідності до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. В свою чергу згідно з п. п. а та в ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу. Зазначені вище нормативно-правові положення щодо розпорядження землями комунальної власності були чинними на момент укладення договору оренди земельної ділянки від 03.04.2006. Таким чином оскільки колегією суддів встановлено, що спірна земельна ділянка розташована в межах м. Миколаєва відносяться до земель комунальної форми власності, то її розпорядником у 2006 році була Миколаївська міська рада. Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. Таким чином у кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд - перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора. Відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 905/2304/18. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права» передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи. При цьому, на сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав. Саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18, від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18. При цьому обставини дотримання прокурором установленої частинами 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. Аналогічні висновки щодо застосування цієї норми викладені у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 920/284/18, від 03.04.2019 у справі № 909/63/18, від 17.04.2019 у справі № 916/641/18, від 31.07.2019 у справі № 916/2914/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18, від 15.12.2020 у справі № 904/82/19. З висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, слідує, що для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Матеріалами справи встановлено, що 01.04.2021 Миколаївська обласна прокуратура надіслала Миколаївській міські раді лист №15/1-426вих21 (Т.1, а.с.47-48), яким повідомила останню про те, що термін дії договору оренди від 03.04.2006 сплинув 28.02.2016, а заяву підприємцем подано до міської ради через 1 місяць після закінчення строку оренди земельної ділянки, отже ним не використано переважне право на поновлення вказаного договору. Рішення щодо продовження строку оренди вказаної ділянки Миколаївською міською радою не приймалось, отже вказаний договір не було продовжено. Водночас земельна ділянка на даний час використовується підприємцем без належних на те правових підстав. Внаслідок таких дій власник земельної ділянки - Миколаївська міська рада позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Таким чином обласною прокуратурою підготовлено позов в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до Фізичної особи-підприємця Рамазанова Мубариза Абдурахмана-огли про повернення земельної ділянки. Як вбачається зі штампу відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області на першій сторінці позовної заяви Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури №15/1-442вих-21 від 06.04.2021, вказана заява надійшла до суду 07.04.2021. Обставини бездіяльності компетентного органу є предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин, про що також зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. В свою чергу, колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.01.2021 у справі № 927/468/20, відповідно до якого проміжок часу, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав до органу, уповноваженого на виконання функцій держави, та поданням позову у справі, не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Підхід розуміння до «розумного строку» не має бути формалізованим та має охоплювати усіх особливості цього спору. Критерій «розумності», який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, має визначається з урахуванням великого кола чинників. У вказаному колегія суддів звертається до висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 22.04.2021 у справі № 911/1104/20. Як вбачається з матеріалів справи, 30.03.2016 відповідач звернувся до позивача з проханням видати рішення міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки для обслуговування автостоянки, земельна ділянка площею 1 700 м2, м. Миколаїв, вул. Комінтерна ріг вул. Новобузької. У свою чергу 18.05.2017 листом №17-1662 Управлінням містобудування та архітектури Миколаївської міської ради на запит №000227 від 04.05.2017 виконавчому комітету міської ради надано відповідь, якою визначено, що можливим є поновлення фізичній особі-підприємцю Рамазанову Мубаризу Абдурахману-огли терміну дії вказаного договору оренди. Також, 21.07.2020 листом №3882/020201-40/14/20 виконавчий комітет Миколаївської міської ради повідомив прокуратуру Миколаївської області про те, що договір оренди №4117 від 25.04.2006 укладений строком до 28.02.2016. Орендар частково продовжує сплачувати орендну плату за земельну ділянку. Фізична особа-підприємець Рамазанов Мубариз Абдурахман-огли листом від 30.03.2016 №000227 звернувся з питання поновлення договору. Таким чином з березня 2016 року Миколаївська міська рада була обізнана про те, що строк дії договору оренди земельної ділянки від 03.04.2006 сплив, проте рішень про поновлення відповідного договору нею не прийнято. Колегія суддів також враховує, що 23.12.2020 листом №7555/02.02.02-40/14/20 виконавчий комітет Миколаївської міської ради повідомив прокуратуру Миколаївської області що заходів щодо повернення земельної ділянки, у тому числі звернення до суду Миколаївською міською радою не вживалось. Вказане вище свідчить про те, що Миколаївська міська рада, знала про порушення інтересів держави ще з березня 2016 року, мала повноваження для їх захисту, але не зверталася до суду за захистом, що було розцінено прокурором як бездіяльність, усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб`єкта владних повноважень. Колегія суддів зазначає, що за встановлених обставин попереднього інформування про виявлені порушення та відповіді міської ради на них, вимога про надання відповідному органу «розумного строку» для самостійного реагування на порушення, розрахованого саме від останнього повідомлення прокурора, з огляду на встановлення факту тривалої обізнаності такого органу про порушення інтересів держави та не реагування на нього (незалежно від його причин) і, як наслідок, залишення позову прокурора без розгляду з цих підстав є проявом правового пуризму та надмірного формалізму, який порушує право на справедливий розгляд справи. Оскільки Миколаївська міська рада протягом такого тривалого часу знала про відповідні порушення, але свідомо ігнорувала їх, то визначення додаткового, «розумного строку» для реагування на ці порушення не слугувало б меті, визначеній у ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо надання можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави для виправлення ситуації у випадку встановлення відсутності бажання такого реагування у попередній час. Таким чином, звернення Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради з позовом у даній справі є правомірним, а доводи апелянта в цій частині відхиляються судовою колегією як безпідставні. Предметом спору у даній справі є вимоги про повернення земельної ділянки площею 1 700 кв. м. з кадастровим номером 4810136900:06:029:0014, що знаходиться у місті Миколаєві у придатному для використання стані шляхом демонтажу автостоянки та паркінгу, у зв`язку з відсутністю правових підстав її подальшого використання внаслідок спливу строку дії договору. Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Статтею 252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. За змістом ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Переважна більшість правовідносин, які урегульовані нормами цивільного законодавства, є відносинами, у яких забезпечується правомірна поведінка їх суб`єктів та належна реалізація ними суб`єктивних прав і виконання суб`єктивних обов`язків. Тому і строки у таких правовідносинах є строками здійснення суб`єктивних цивільних прав та виконання обов`язків. Це загальне правило закріплено у ч. ч. 1, 2 ст. 631 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Як вбачається з матеріалів справи договір оренди землі, укладений між Миколаївської міською радою та приватним підприємцем Рамазановим Мубаризом Абдурахманом-огли - 03.04.2006. Пунктом 3.1 договору визначено, що договір діє протягом 10 (десяти) років з дати його державної реєстрації. Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Державну реєстрацію договору проведено Миколаївською регіональною філією ДП «Центр ДЗК», про що у державному реєстрі земель вчинено запису від 25.04.2006 №040600100257. У свою чергу скаржником звернуто увагу на те, що строк дії договору відповідно до п. 3.1 становить 10 років з дати його державної реєстрації, проте формулювання «дати його державної реєстрації» було закреслене, а над ним розміщене зображення схоже на 28.02.06. Останнє не є однозначним або чітко вираженим, з огляду на рукописне виправлення та подібність « 2» та « 7». Також він зазначив, що всі виправлення мають бути зроблені таким чином, щоб можна було прочитати як виправлене, так і помилково написане, а потім закреслене. Нотаріус має право внести відповідне застереження, засвідчивши виправлення своїм підписом та печаткою. Як вбачається з наданої до матеріалів справи копії договору оренди 03.04.2006 (Т.1, а.с.10-16, 18) у п. 3 дійсно здійснено виправлення, а саме словосполучення «дати його державної реєстрації» закреслено, та зверху здійснено напис «28.02.06». Разом з тим, на останній сторінці договору міститься відмітки «виправленому на «з 28.02.06» вірити», засвідчені підписом та печаткою нотаріуса. Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Пунктом 14.5 договору визначено, що договір укладено у чотирьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один знаходиться в орендодавця, другий - в орендаря, третій - в управління Держекомзему України, четвертий - залишається у справах приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Лашиної О.П., за адресою: м. Миколаїв, вул. Московська, 13-а. Апелянтом не надано його примірника спірного договору оренди землі від 03.04.2006, так само як і не надано доказів того, що останній звертався до управління Держекомзему України або приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Лашиної О.П. з вимогою про надання наявного у них примірника договору та того, що такі примірники містять інші відомості відносно початку перебігу строку дії договору. Закони України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також постанови Кабінету Міністрів №881 та №882 від 30.11.2016, №916 від 07.12.2016, №979 від 21.12.2016, №599 від 14.04.2017 на які посилається скаржник містять визначення «технічної помилки», але не можуть бути застосовані до даних правовідносин, адже стосуються відносин, що виникають щодо: державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав; державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців та порядків ведення Реєстру аудиторів із сертифікації (агрономів-інспекторів), Державного реєстру суб`єктів насінництва та розсадництва, Реєстру органів з оцінки відповідності, Реєстру сертифікатів на насіння та/або садивний матеріал. Таким чином вказані документи не регулюють питання внесення дописок та виправлень до документів вчинених на бланках нотаріальних документів. Посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №322/1178/17 є необґрунтованим, адже висновки викладені в ній стосуються визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі в залежності від моменту вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Проте на момент укладення спірного договору від 03.04.2006 діяли Тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель, затв. наказом №174 від 02.07.2003 Державного комітету України по земельних ресурсах та Порядок державної реєстрації договорів оренди землі, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 №2073, згідно з якими державна реєстрація договорів оренди землі здійснювалась в Державному реєстрі земель. Щодо посилання апелянта на постанову Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі №6-2777цс16 колегія суддів погоджується, що оскільки згідно з п. 3.1 договору він діє протягом 10 років з дати його державної реєстрації. Проте, як вже зазначалось, до вказаного пункту внесено виправлення словосполучення «дати його державної реєстрації» закреслено, та зверху здійснено напис «28.02.06». А скаржником правомірність такого внесення не спростована належними доказами. Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, суть якої полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже, в даному випадку, виходячи з системного аналізу змісту положень ст. ст. 251-254, 631 Цивільного кодексу України, та враховуючи презумпцію правомірності зазначеного правочину, визначену ст. 204 Цивільного кодексу України (зважаючи, що відповідачем не надано доказів визнання недійсним договору або оскарження дій нотаріусу) в частині початку перебігу строку його дії, колегія суддів зазначає, що у контексті спірних орендних правовідносин норми ст. ст. 251- 254 Цивільного кодексу України на підставі ч. 3 ст. 251 Цивільного кодексу України сторони договору оренди мають право зазначати в договорі про конкретні момент початку перебігу та момент припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені загальними нормами цивільного законодавства. Схожий висновок щодо застосування норм ст. ст. 251- 254 Цивільного кодексу України в правовідносинах оренди земельної ділянки та газопроводу (в аспекті перебігу строку дії договору) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 918/762/18. Зважаючи на викладений вище правовий висновок колегія судів зазначає, що в силу вимог ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України перебіг строку дії договору оренди від 03.04.2006 розпочався з 26.02.2006, та після спливу 10 років останній день строку дії зазначеного договору припадає на 26.02.2016. Зміст доводів заявника апеляційної скарги зводиться до обставин поновлення договору оренди на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі». Згідно з частинами першою - третьою статті 33 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі в редакції Закону, чинній до 15.07.2020) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. Відповідно до частин четвертої - п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. В свою чергу частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). Частинами восьмою та одинадцятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді. З викладеного слідує, що ст. 33 Закону України «Про оренду землі» було чітко визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття «переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк» та «поновлення договору оренди землі», використовуючи конструкцію «поновлення договору оренди землі» як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою - п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність. Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені ч. 2 ст. 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі»). У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі»). Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі». І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Наведений правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц та № 159/5756/18, про відсутність вагомих підстав для відступу від якого Велика Палата Верховного Суду зазначила у пункті 29 постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19. Аналогічний за змістом висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 21.11.2018 у справі № 530/212/17, згідно з яким для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: (1) орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; (2) до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; (3) до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; (4) продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; (5) орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди. Водночас, за змістом ч.ч. 2, 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. При цьому, принцип свободи договору належить до основоположних засад цивільного судочинства та визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами, згідно приписів статті 526 вказаного Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Із наведених положень законодавства вбачається, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані у встановлені строки. У разі ж коли така сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним. Відповідно до п.п. і) п. 9.4 договору орендар прийняв на себе зобов`язання не пізніше ніж за три місяця до закінчення строку договору оренди звернутись до міської ради з клопотання про продовження строку оренди, що кореспондує з положенням п. 3.1 договору. Таким чином, сторони погодили, що якщо орендар має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі то він зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця за три місяці до спливу строку цього договору. Між тим, як встановлено судом, відповідач звернувся з відповідною заявою до відповідача через Центр надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради 30.03.2016. Отже, як на дату спливу строку дії договору, визначеного п. 3.1 договору (28.02.2016), так і за спливом 10 річного строку, з моменту державної реєстрації договору оренди землі (25.04.2016), відповідачем не було дотримано узгодженого сторонами 3-х місячного терміну повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі. При цьому, матеріали справи не містять доказів направлення позивачем разом із вказаною заявою, проекту додаткової угоди. Колегія суддів також враховує, що приписами ч. 8 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено обов`язковість укладання додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення в місячний строк. Доказів укладення такої додаткової угоди, так само як і доказів оскарження відповідачем в судовому порядку відмови уповноваженого органу чи наявного зволікання останнього в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі, матеріали справи не містять. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав подальшого користування земельною ділянкою, адже позивач не дотримався процедури, а отже відповідні обов`язки орендодавця в контексті приписів ст. 33 Закону України «Про оренду землі» не виникли. Оцінюючи вимоги про повернення земельної площею 1 700 кв. м. з кадастровим номером 4810136900:06:029:0014, що знаходиться у місті Миколаєві у придатному для використання стані шляхом демонтажу автостоянки та паркінгу ділянки у власність держави в особі Миколаївської міської ради, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ст. 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки. Вказана правова норма кореспондується з положеннями договору оренди землі від 03.04.2006, а саме п. п. 7.1 та 7.3 передбачено, що у разі закінчення терміну оренди, припинення або розірвання договору оренди, орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, в якому він одержав її в оренду. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для забезпечення своїх вимог до орендодавця. Проте, як вбачається з матеріалів справи спірна земельна ділянка після закінчення строку зазначеного договору оренди не повернута відповідачем позивачу, що у свою чергу свідчить про не виконання орендарем умов укладеного між ним та орендодавцем договору щодо умов повернення останньому земельної ділянки. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення. Згідно з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист прав і законних інтересів. Отже, наведені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. За приписами ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Частиною 1 ст. 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ч. 1 ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Згідно із ч.1 ст. 321 цього ж Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Положеннями ст. 391 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Так, Земельним кодексом України, зокрема у ст. 152, передбачено способи захисту прав на земельні ділянки. Відповідно до ч. 2 вказаної вище статті Кодексу власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Частиною 3 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Отже, орендар зобов`язаний повернути спірну земельну ділянку, а власник має право вимагати її повернення у стані не гіршому порівняно з тим, в якому він передав її в оренду. Відповідно до п. 1.1 договору оренди землі від 03.04.2006 позивач передав відповідачу в оренду земельну ділянку для обслуговування автостоянки по вул. Комінтерна ріг вул. Новобузької/Ленінський район/. Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, п. 2.2 договору та акту обстеження земельної ділянки від 30.10.2019, на земельній ділянці по вул. Водопійній ріг вул. Новобузької знаходиться автостоянка, огороджена парканом. Між тим, за умовами п. 2.3 договору земельна ділянка передана в оренду без будинків, будівель, споруд та інших об`єктів. За даними Комунального підприємства «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» станом на 28.12.2012 право власності на автостоянку, що розташована по вул. Комінтерна ріг вул. Новобузької у Інгульському районі міста Миколаєва не зареєстровано (лист №165 від 26.01.2021). Отже, в даному випадку, вимоги як про повернення земельної ділянки, так і про її звільнення фактично спрямовані на усунення перешкод, пов`язаних з реалізацією права власності та/або користування землею, а формулювання такої вимоги є правом позивача відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України та не суперечить ст. 391 Цивільного кодексу України. Схожий за змістом правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 910/7250/18. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що відповідач продовжує використовувати спірну земельну ділянку без належних правових підстав, такі дії порушують права її власника - Миколаївської міської ради, зокрема позбавляє можливості фактичного її використання, та як наслідок, і розпорядження нею у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим, відповідач повинен припинити такі протиправні дії та повернути спірну земельну ділянку Миколаївській міській раді для реалізації нею наданих законом повноважень як власника землі. А оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджують законність будівництва об`єктів нерухомості на земельній ділянці кадастровий номер 4810136900:06:029:0014 та набуття права власності на них, то таке повернення має бути здійснено відповідно до п. 7.1 договору у придатному для використання стані шляхом демонтажу автостоянки та паркану. Інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення даного питання та не спростовують наведених вище висновків суду. Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановленого судами. За таких обставин, враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначені як підстави для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч. 4 ст. 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Рамазанова Мубариза Абдурахман-огли підлягає залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.08.2021 - без змін. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд П О С Т А Н О В И В: 1.Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Рамазанова Мубариза Абдурахман-огли залишити без задоволення. 2.Рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.08.2021 у справі №915/457/21 залишити без змін. Постанова, відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з дня її прийняття та у виключних випадках може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 22.12.2021. Головуючий суддя Н.С. Богацька судді Г.П. Разюк А.І. Ярош