Постанова Одеський апеляційний суд № 495/4647/20

Номер провадження: 22-ц/813/6780/21 Номер справи місцевого суду: 495/4647/20 Головуючий у першій інстанції Мишко В.В. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.12.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В., з участю секретаря Стадніченко А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу міського центру «Благоустрій» на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 січня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Мишко В.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до директора міського центру «Благоустрій» Мальцева Ігоря Вікторовича та міського центру «Благоустрій» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - в с т а н о в и в: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до директора міського центру «Благоустрій» (далі МЦ «Благоустрій) Мальцева І.В. та МЦ «Благоустрій» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якій просила: - визнати протиправним та скасувати наказ директора МЦ «Благоустрій» про припинення трудового договору № 97-К від 01.07.2020 року; - поновити її на посаді головного бухгалтера МЦ «Благоустрій»; - стягнути з МЦ «Благоустрій» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.07.2020 року по день ухвалення судом рішення. У обґрунтування свого позову зазначила, що наказом директора МЦ «Благоустрій» № 37-К від 20.02.2007 року, ОСОБА_1 прийнята на посаду головного бухгалтера МЦ «Благоустрій». Наказом директора МЦ «Благоустрій» № 45-К від 20.02.2007 року, ОСОБА_1 переведена постійно на посаду головного бухгалтера МЦ «Благоустрій». 01.07.2020 року директором МЦ «Благоустрій» ОСОБА_2 видано наказ № 97-К про припинення трудового договору, яким ОСОБА_1 звільнено з 06.07.2020 року, у зв`язку зі скорочення штату, відповідно до п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України. Позивачка вважає наказ №97-К від 01.07.2020 року про припинення трудового договору та її звільнення з 06.07.2020 року протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а вона поновленню на роботі, а також отриманню середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки її звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України було проведено в порушення порядку, визначеного ст. 49-2 КЗпП України, так як її не були запропоновані всі вакантні посади, які були вакантні у період з 05.04.2020 року, дати коли її попередили про наступне вивільнення по 06.07.2020 року, коли її було звільнено з займаної посади. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 січня 2021рокупозов ОСОБА_1 задоволений частково. Визнаний протиправним та скасований наказ директора МЦ «Благоустрій» про припинення трудового договору № 97-К від 01.07.2020 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера МЦ «Благоустрій». Стягнуто з МЦ «Благоустрій» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.07.2020 року по день ухвалення рішення 25.01.2021 року, з урахуванням виплаченої вихідної допомоги при звільненні (19 409,91 грн.) у розмірі 120 938 грн. 67 коп. Вирішено питання про судовищі витрати. Відповідно до п.4 ч.1 ст.430 ЦПК України допущене негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера МЦ «Благоустрій». Не погодившись з рішенням суду,МЦ«Благоустрій» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати,ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до положень ст. 49-2 КЗпП України ОСОБА_1 запропоновано інші посади на підприємстві, у тому числі бухгалтера по зарплаті, але позивачка від них відмовилася, а підписувати відповідні документи не погодилася. У своєму відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, вимоги викладені в ній не відповідають чинному законодавству, а доводи апелянта суперечать дійсним обставинам справи, оскільки їй не було запропоновано жодної з посад в МЦ «Благоустрій». В судове засідання, призначене на 22 грудня 2021 року сторонине з`явилися, про розгляд справи були сповіщені належним чином (а.с. 101, 152-156). Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Враховуючи вищенаведене та у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (24 грудня 2021 року). Заслухавши суддю-доповідача,перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України,суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що під час звільнення ОСОБА_1 відповідачем було порушено вимоги статті 49-2 КЗпП України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на таке. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що наказом директора МЦ «Благоустрій» № 37-К від 20.02.2007 року, ОСОБА_1 прийнята на посаду головного бухгалтера МЦ «Благоустрій». Наказом директора МЦ «Благоустрій» № 45-К від 20.02.2007 року, ОСОБА_1 переведена постійно на посаду головного бухгалтера МЦ «Благоустрій». 01.07.2020 року директором МЦ «Благоустрій» ОСОБА_2 видано наказ № 97-К про припинення трудового договору, яким ОСОБА_1 звільнено з 06.07.2020 року, у зв`язку зі скорочення штату, відповідно до п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України. У оскаржуваному наказі зазначено, що позивачку звільнено у зв`язку скороченням штату на підставі рішення №132 виконавчого комітету від 30.04.2020 року «Про затвердження штатного розпису працівників МЦ «Благоустрій» та повідомлення ОСОБА_1 від 04.05.2020 року №01-10-94 про заплановане вивільнення. Так, зазначеним повідомленням від 04.05.2020 року № 01-10-94 позивачці повідомлено про те, що у зв`язку зі скороченням посади голови бухгалтера, на підставі рішення виконкому від 30.04.2020 року №132 штатного розпису, відповідно до ст.49-2 КЗпП та попереджена про її майбутнє вивільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗ України, яке відбудеться 04 липня 2020 року. В той же час, під час надання позивачці вказаного повідомлення відповідачем порушено вимоги статті 49-2 КЗпП України. Згідно із ч.3 ст.49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала, що 12.06.2020 року бухгалтер по зарплаті «Благоустрій» перебувала на лікарняному у зв`язку з вагітністю та пологами по жовтень 2020 року, а тому у відповідача була можливість тимчасово перевести її на посаду бухгалтера по зарплаті. Більш того, 02.07.2020 року, за декілька днів до звільнення позивачки, на посаду бухгалтера по зарплаті відповідачем була прийнята особа, яка до цієї дати жодного дня підприємстві МЦ «Благоустрій» не працювала та жодного відношення цього підприємства не мала. Вказана посада також не була запропонована позивачці як вакантна на підприємстві. Окрім цього позивачка зазначала, що в період з дня її попередження про наступне вивільнення (04.05.2020 року) по день її звільнення (06.07.2020 року) на підприємстві були також вакантні й інші посади, наприклад посади доглядача кладовища та диспетчера тощо, на які в зазначений період були переведені інші працівники. З огляду на викладене, позивачка переконана, що її звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України було проведено в порушення порядку, визначеного ст. 49-2 КЗпП України, оскільки її не були запропоновані всі вакантні посади, які були вакантні у період з 05.04.2020 року, дати коли її попередили про наступне вивільнення по 06.07.2020 року, коли її було звільнено з займаної посади. Більш того, відповідачем порушено та не враховано переважне право позивача на залишення на роботі, тобто взагалі проігноровано вимоги ст.42 КЗпП України. Так як, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яки скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. На підприємстві МЦ «Благоустрій» стаж позивачки на посаді головного бухгалтера починається з 20.02.2007 року. За час перебування на вказаній посаді її було оголошено подяку, також неодноразово заохочувалась грошовими преміями. Вказані вище обставини стосовно роботи та її досвіду підтверджуються записами в трудовій книжці. Як зазначала позивачка,за весь час її роботи в МЦ «Благоустрій» до неї жодного разу не застосовувались заходи стягнення, а навпаки вона щомісячно за підсумками роботи отримувала премії. При вивільненні працівників, у зв`язку зі скороченням чисельності чи штату працівників в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише з умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України. Рішенням виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради від 30.04.2020 року №132 «Про затвердження штатного розпису МЦ «Благоустрій» було передбачено скорочення шести посад: головного бухгалтера - 1 од.; головного інженера - 1 од.; юрисконсульта - 1 од.; старшого майстра - 1 од.; механіка - 1 од.; майстра дільниці ритуальних послуг - 1 од. При цьому, звільнили лише осіб які обіймали посади - головного бухгалтера, головного інженера, юрисконсульта та механіка. Старшому майстру було запропоновано та згодом переведено на посаду диспетчера, а майстру дільниці ритуальних послуг було запропоновано та переведено на посаду доглядача кладовища. Разом з тим відповідачем не було зроблено порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації тих працівників МЦ «Благоустрій», які підлягали вивільненню. Відтак, позивачка вважала своє звільнення з роботи незаконним, оскільки вона мала переважне право на залишення на роботі перед іншими працівниками, які вивільнялись та залишились працювати в МЦ «Благоустрій», проте відповідачем в порушення вимог ст. 42 КЗпП України, не було вчинено дій для з`ясування даного питання та прийняття законного рішення. Крім того, позивачка зазначала, що її поновлення на роботі є підставою для стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, з 06.07.2020 року по день ухвалення судом рішення. Відповідно до ст.43 Конституції України, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності і захист від незаконного звільнення. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України). Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. Судам необхідно мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Відповідно до ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. Таким чином, при скороченні чисельності або штату вказаною нормою встановлено обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, тобто всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст. 40, ч.3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Крім того, як роз`яснено у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Законодавством не встановлено форму й порядок попередження працівників про наступне вивільнення. Попередження має бути зроблено в такий спосіб, щоб у разі виникнення конфліктної ситуації роботодавець міг документально підтвердити факт попередження працівника не пізніше ніж за два місяці до звільнення. Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Отже, відповідач не здійснив свого обов`язку щодо працевлаштування попередженого про звільнення працівника ОСОБА_1 . Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки, обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Обов`язок працевлаштування працівника, який підлягає скороченню, покладено на роботодавця відповідно до ч.3 ст.49-2 КЗпП України і такий обов`язок роботодавцем повинен виконуватись добросовісно, оскільки працівник є більш вразливою стороною трудових правовідносин. Згідно з ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Виходячи зі змісту ст.ст. 24, 31, ч. 5 ст. 235 КЗпП України, ст. 77 Закону України «Про виконавче провадження», негайне виконання рішення суду означає обов`язок, а не право власника не пізніше наступного дня після проголошення судового рішення видати наказ (розпорядження) про поновлення працівника на роботі і фактично допустити його до виконання попередніх обов`язків. Так, згідно п. 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року за №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» відповідно до ст. 24 КЗпП України рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу. Висновки суду про те, що позивачем доведено його незаконне звільнення МЦ «Благоустрій», а тому вимоги позивача в частині скасування наказу про припинення трудового договору № 97-К від 01.07.2020 року та поновлення ОСОБА_1 на посаді є обґрунтованими та доведеними є вірними. Разом з тим, судом зазначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. (ст. 235 ч.2 КЗпП України). Порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч.1 ст. 27 Закону України Про оплату праці»). У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100( 100-95-п ) (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року N 348). Таким чином, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Як вбачається з матеріалів справи, середня заробітна плата за травень та червень 2020 року ОСОБА_1 , яка працювала на посаді головного бухгалтера МЦ «Благоустрій» становила 38 820 грн., що підтверджується довідкою МЦ «Благоустрій» про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку витрат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням. Середньоденна заробітна плата позивача становитиме - 38 820 грн. (середньомісячна заробітна плата за травень та червень 2020 року) : 39 (кількість робочих днів за два місяці), що становить 995,38 грн. Строк вимушеного прогулу становить період з дня звільнення - 06.07.2020 року по день винесення рішення - 25.01.2021 року, тобто 141 робочих днів. Так, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.07.2020 року по день ухвалення рішення 25.01.2021 року розраховується наступним чином: 995,38 грн. (середньоденна з/п) необхідно помножити на 141 (кількість робочих днів вимушеного прогулу), що дорівнює 140348,58 грн. Між тим, позивачу було виплачено відповідачем вихідну допомогу при звільненні в розмірі 19409,91 грн., що підтверджується довідкою про заробітну плату для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.07.2020 року по день ухвалення рішення 25.01.2021 року, з урахуванням виплаченої вихідної допомоги при звільненні становить 120938,67 грн. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки вважає, що судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності. Доводи апеляційної скарги МЦ «Благоустрій» про те, що відповідно до положень ст. 49-2 КЗпП України ОСОБА_1 запропоновано інші посади на підприємстві, у тому числі бухгалтера по зарплаті, але позивачка від них відмовилася, колегія суддів вважаєбезпідставними, оскільки апелянтом у відповідності до ст. 81 ЦПК України не було доведено, що ОСОБА_1 дійсно були запропоновані інші посади, а також докази того, що вона від них відмовилася. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає апелянт. Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Вказані доводи зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Слід також зазначити, щоЄвропейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу міського центру «Благоустрій» залишити без задоволення. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 24 грудня 2021 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк ______________________________________ Т.В. Цюра