Постанова Запорізький апеляційний суд № 310/6676/20

Дата документу 24.12.2021 Справа № 310/6676/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 310/6676/20 Головуючий у 1 інстанції: Дубровська Н.М. № 22-ц/807/2871/21 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Кухаря С.В. Полякова О.З. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07 червня 2021 року у справі за позовом Акціонерного Товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ У вересні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 28 вересня 2011 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір б/н, згідно з яким банком надано кредитні кошти. В порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого за кредитним договором та урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач, станом 31.05.2020 року, має заборгованість 34791,58 грн. Посилаючись на вищезазначене, позивач просив суд стягнути на його користь з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 28.09.2011 в розмірі 34791,58 грн. Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Відповідач у заяві зазначила, що позивачем було пропущено строк позовної давності при зверненні до суду, а тому заперечує проти задоволення позовних вимог. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно зі статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що на підставі договору б/н від 28 вересня 2011 року, укладеного між сторонами по справі, відповідачем отримано кредитні кошти. Факт укладення договору сторонами не оспорюється. Судом встановлено, що у подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 25000, 00 грн. Станом на 31.05.2020 року ОСОБА_1 має заборгованість 34791,58 грн., яка складається з наступного: 30679,79 грн. заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 000,00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту; 30679,79 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 000,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 4111,79 грн. заборгованість за простроченими відсотками; 000,00 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 0.00 грн. нарахована пеня; 0.00 грн. нарахована комісія. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду із порушенням строку позовної давності. Суд у рішенні від 07.06.2021 зазначив, що на момент звернення до суду з позовом минуло п`ять років з дати останнього платежу, що значно перевищує строк позовної давності. Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного. За твердженнями позивача, ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку № б/н від 26 грудня 2011 року. Утім, у матеріалах судової справи не міститься жодного доказу на підтвердження укладання даного договору між сторонами. Натомість, позивач надав суду копію анкети-заяви № б/н від 16.03.2011, чим підтверджується оформлення відповідачем пенсійної картки. Утім, сторонами не оспорюється факт укладання та існування кредитного договору. На підтвердження факту ознайомлення та погодження відповідача з умовами кредитування, позивачем разом із апеляційною скаргою надана копія довідки про умови кредитування, підписана відповідачем (а.с. 134). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Статтями 626, 628 ЦК України регламентовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Стаття 526 ЦК України зазначає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Статтею 1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно із частиною першою статті 63 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Статтею 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання та його умови розроблює підприємець (у даному випадку ПАТ КБ «Приватбанк»). Враховуючи той факт, що умови договорів приєднання розробляються банком, вони мають бути доступні та зрозумілі усім споживачам (клієнтам), а також доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на момент укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Враховуючи положення статей 633634 ЦК України, другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі статтею 1056-1 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Аналіз вищезазначених положень законодавства дозволяє дійти наступного висновку. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначені актами діючого законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначені сторонами безпосередньо у договорі). Позивач, пред`являючи вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 28 вересня 2011 у розмірі 34 791 грн 58 коп. станом на 31.05.2020 р., просив, окрім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути заборгованість за нарахованими відсотками. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на існування довідки про умови кредитування, приєднаної до справи разом із апеляційною скаргою, не є переконливим для задоволення позову. Наголосив, що відповідач підписала її власноруч, а тому вважає, що остання ознайомлена із усіма умовами кредитування. Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, судова колегія вважає безпідставними посилання в апеляційній скарзі на те, що позичальник підписала довідку про умови кредитування, а відтак була обізнана з ними. У даному випадку видається неможливим застосування до даних правовідносин положення частини першої статті 634 ЦК України. Оскільки до Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово вносилися зміни АТ КБ «Приватбанк» протягом часу, з якого виникли спірні правовідносини до моменту звернення до суду із даним позовом, допустимим є той факт, що кредитор може додати до позовної заяви Витяг із Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у будь-якій редакції, яка є найбільш сприятливою для задоволення позовних вимог. Надані позивачем у якості доказів витяг з Умов і Правил та довідка про умови кредитування не можуть свідчити про дотримання прав споживача послуг, не мають між собою жодного зв`язку, тому що у зазначених документах відсутні застереження про їх поєднання взаємними договірними умовами тощо. Відтак, суд першої інстанції зробив правильний висновок про неможливість базування висновків не припущеннях про те, що зазначені документи становили спільно між собою та з Умовами кредитування єдиний договір з його обов`язковими умовами та реквізитами. Щодо строку позовної давності, судова колегія зазначає наступне. Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права. Враховуючи особливості спірних правовідносин, застосуванню підлягає загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідач разом із заявою від 17.02.2021 надала суду копію кредитної картки за номером НОМЕР_1 (а.с. 96). Згідно із інформацією зазначеною у картці, строк спливу її дії вересень 2015 року. Перебіг строку позовної давності щодо повернення кредиту у повному обсязі починається водночас зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Зазначене узгоджується із узагальненою практикою Верховного Суду, зокрема у Постановах від 19.03.2014 у справі № 6-14цс14, від 03.06.2015 у справі № 6-31цс1, від 14.12.2016 №6-2462цс16. АТ КБ «Приватбанк» звернувся з позовом до суду 15 вересня 2020 року. Враховуючи зазначене, на момент звернення позивача до суду з позовом минуло п`ять років з дати останнього платежу, що перевищує строк позовної давності, на чому наголошено увагу відповідача у заяві від 04 червня 2021 року (а.с. 123124). Судом першої інстанції встановлено, що позивач дізнався про порушення строку виконання зобов`язання у травні 2015 року, а тому до суду останній звернувся із порушенням такого строку, що є самостійною підставою для відмови в задоволені позовних вимог. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно застосовано строк позовної давності щодо вимог позивача в частині стягнення коштів за тілом кредиту. Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Законом України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 3241), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено із додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381383 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07 червня 2021 року по цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 24 грудня 2021 року. Головуючий О.В. Крилова Судді: С.В. Кухар О.З. Поляков