Постанова 4824 № 369/10556/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №369/10556/21 Суддя 1 інстанції - Хрипун С.В. Провадження № 33/824/5416/2021 Доповідач-суддя Матвієнко Ю.О. Категорія: ст. 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 грудня 2021 року суддя судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду Матвієнко Ю.О., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2021 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за ознаками правопорушень, передбачених ст. 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП, В С Т А Н О В И В: Постановою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2021 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124 та ч. 1 ст. 130 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 454 грн. 00 коп. Постановою суду встановлено, що 28.06.2021 приблизно о 15 годині 00 хвилин водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Citroen C4 Picasso, номерний знак НОМЕР_2 , по АДРЕСА_2, з ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода, нерозбірлива мова), на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, водій ОСОБА_1 відмовився у присутності двох свідків, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність згідно ч. 1 ст. 130 КУпАП. Також встановлено, що 28.06.2021 приблизно о 15 годині 00 хвилин водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Citroen C4 Picasso, номерний знак НОМЕР_2 , по АДРЕСА_2, не обрав безпечної швидкості руху, під час виникнення перешкоди для руху не вжив заходів для зменшення швидкості руху або зупинки транспортного засобу, здійснив наїзд на тротуар, в результаті чого транспортний засіб отримав механічні пошкодження. Своїми діями водій ОСОБА_1 порушив п.12.3. ПДР, за що передбачена відповідальність за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2021 року та закрити провадження у справі у зв`язку із відсутністю у його діях складів адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124 та ч. 1 ст. 130 КУпАП. Крім того, ОСОБА_1 у скарзі просив поновити строк на апеляційне оскарження постанови, оскільки справу було розглянуто за його відсутності і матеріали справи не містять доказів про належне повідомлення його про час та місце розгляду справи. На думку апелянта розгляд справи без його участі неможливо вважати об`єктивним, тому для забезпечення права на справедливий суд, гарантованого йому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, пропущений ним строк на апеляційне оскарження постанови суду від 20 вересня 2021 року підлягає поновленню як такий, що пропущений з поважних причин. Обгрунтовуючи скаргу, ОСОБА_1 посилався на те, що постанова є незаконною, необґрунтованою, постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не підтверджені достатніми та допустимими доказами, які б у своїй сукупності давали змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Зокрема, ОСОБА_1 посилався на те, що в матеріалах справи відсутні достатні докази, які б безумовно підтверджували факт керування ним транспортним засобом Citroen C4 Picasso, д.н.з. НОМЕР_2 , 28.06.2021 року о 15 годині 00 хвилин по АДРЕСА_2, наслідком чого мало бути зупинення працівниками патрульної поліції транспортного засобу ОСОБА_1 та технічної фіксації керування ним транспортним засобом під час руху чи безпосередньо після зупинки. У відповідності до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey) п. 282) доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведена поза розумним сумнівом. Згідно ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Крім того, викликають сумніви щодо доведеності вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративних правопорушень, відповідальність за які передбачена ч. 1 ст. 130 та ст. 124 КУпАП, і та обставина, що посадовими особами патрульної поліції не було здійснено заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, які передбачені статтями 265-1 та 265-2 КУпАП, а саме, тимчасово не вилучено у нього посвідчення водія, не складено акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу. Також апелянт у апеляційній скарзі посилався на те, що пояснення свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтверджують лише обставини їх присутності при проведенні посадовою особою патрульної поліції його огляду на стан алкогольного сп`яніння та його відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у медичному закладі та із застосуванням приладу газоаналізатора «Драгер», а також його відмови від підписання протоколів про адміністративні правопорушення. Тобто, пояснення свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 жодним чином не підтверджують обставин безпосередньокерування ОСОБА_1 транспортним засобом Citroen С4 Picasso, д.н.з. НОМЕР_2 , по АДРЕСА_2, 28.06.2021 року приблизно о 15 год. 00 хв. Крім того, апелянт у скарзі посилався на порушення норм процесуального права, які полягають у тому, що посадовими особами патрульної поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не було роз`яснено належним чином його права, передбачені статтями 55, 56, 59, 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, про що робиться відмітка та ставиться підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Зазначені обставини порушення норм процесуального права розцінюються апелянтом як порушення права на захист, тому що законом такий обов`язок покладений на посадових осіб патрульної поліції саме під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, тобто, під час документування адміністративного правопорушення. З огляду на дійсні обставини справи про адміністративне правопорушення та ті обставини, що посадовими особами патрульної поліції не надано належних та достатніх доказів, які б безумовно підтверджували безпосередньо керування ОСОБА_1 транспортним засобом Citroen С4 Picasso, д.н.з. НОМЕР_2 , по АДРЕСА_2, 28.06.2021 року приблизно о 15 год. 00 хв., а докази, отримані посадовими особами патрульної поліції під час документування адміністративних правопорушень, є недопустимими, так як отримані без додержання конституційних положень та з порушенням порядку, встановленого законом, то провадження у справі про адміністративні правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 та ст. 124 КУпАП підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративних правопорушень із скасуванням постанови судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.09.2021 року. Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Спінова С.А., які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, перевіривши матеріали справи про адміністративні правопорушення, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважаю, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом. Статтею 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю. Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративні правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Доказами в справі про адміністративне правопорушення, як це визначено у ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Водночас, положеннями ст. 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд першої інстанції при розгляді справи про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 вказаних вимог закону дотримався в повному обсязі, з`ясував всі обставини, дослідив і належним чином оцінив всі докази та дійшов правильного висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складів адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124 та ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених у постанові суду. Так, зібраними у справі доказами є: протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 179341 від 28.06.2021 року (а.с.1); протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 179342 від 28.06.2021 року (а.с.3); акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів (а.с.5); схема місця ДТП, в якій жодних зауважень щодо обставин ДТП, викладених у ній, ОСОБА_1 не зазначив (а.с.6), письмові пояснення свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а.с.7), які підтвердили факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду у встановленому законом порядку на стан алкогольного сп`яніння; розписка ОСОБА_4 про доставлення транспортного засобу до місця проживання водія (а.с.8), диск з відеозаписом з нагрудної камери поліцейського (а.с.9). Згідно ч. 1 ст. 130 КУпАП відповідальність особи настає за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, так само за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а також за відмову осіб, які керують транспортними засобами від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Тобто, диспозицією ч. 1 статті 130 КУпАП охоплюються одразу три склади адміністративного правопорушення: по-перше, керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції; по-друге, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів; по-третє, відмова водія від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Кожен склад складає окреме правопорушення. При цьому об`єктивна сторона останнього полягає саме у відмові від проходження зазначеного огляду. Відповідно до п. 6 розділу 10 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, затвердженому Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 року № 1395 у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного сп`яніння поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду. У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року № 14, абз. 2 п. 27 роз`яснено, що якщо водій ухиляється від огляду, це є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності. Проведення огляду на стан сп`яніння здійснюється в порядку, встановленому ст. 266 КУпАП, відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним Наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735 та Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУ від 17.12.2008 № 1103. Відповідно до ч. 2 ст. 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. Таким чином, як вбачається з матеріалів адміністративної справи, винуватість особи, що притягується до адміністративної відповідальності, у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124 та ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, повністю доведена, у розумінні ст. 251 КУпАП належними та допустимими доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 179341 від 28.06.2021 року (а.с.1) та протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 179342 від 28.06.2021 року (а.с.3), складеними та підписаними уповноваженою на це особою; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, у якому зазначено ознаки алкогольного сп`яніння, наявні у ОСОБА_1 , та засвідчено факт відмови останнього від проходження огляду у встановленому законом порядку на стан сп`яніння (а.с.5); схемою ДТП, в якій жодних зауважень щодо обставин ДТП, викладених у ній, ОСОБА_1 не зазначив (а.с.6); письмовими поясненнями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які засвідчили, що в їхній присутності ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння (а.с.7); диском з відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, при перегляді якого підтверджується факт відмови ОСОБА_1 в присутності двох свідків від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння (а.с.9); розпискою ОСОБА_4 про доставлення транспортного засобу за місцем проживання водія (а.с.8). Згідно з п.2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМ України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (з послідуючими змінами і доповненнями) водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Європейський суд з прав людини у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (рішення від 29 червня 2007 року) зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Отже, ОСОБА_1 , який реалізував своє право володіти і керувати автомобілем, тим самим погодився нести відповідальність та виконувати обов`язки згідно встановлених в Україні правових норм у сфері дорожнього руху. Судом встановлено, що ОСОБА_1 , який 28 червня 2021 року в с. Ходосівка, Обухівського району, Київської області керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку на вимогу працівника поліції в присутності двох свідків відмовився. Крім того, ОСОБА_1 , керуючи 28 червня 2021 року транспортним засобом Citroen C4 Picasso, номерний знак НОМЕР_2 , по АДРЕСА_2, не обрав безпечної швидкості руху, під час виникнення перешкоди для руху не вжив заходів для зменшення швидкості руху або зупинки транспортного засобу, здійснив наїзд на тротуар, в результаті чого транспортний засіб отримав механічні пошкодження. За таких обставин суд прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_1 допустив порушення п.2.5 та п.12.3 ПДР України та вчинив правопорушення, передбачені ч.1 ст.130 та ст. 124 КУпАП. Доводи апеляційної скарги про те, що транспортним засобом Citroen C4 Picasso, д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_1 не керував, спростовуються сукупністю наявних у справі доказів, які свідчать про те, що саме ОСОБА_1 28 червня 2021 року в с. Ходосівка Обухівського району керував вищевказаним автомобілем. Це, зокрема, підтверджується наявними у справі матеріалами, повно та всебічно дослідженими судом, при цьому апеляційний суд зауважує, що при складанні протоколів та ознайомленні з їх змістом ОСОБА_1 не висловив жодних зауважень щодо того, що протоколи відносно нього складені незаконно, позаяк він не керував транспортним засобом. Вищенаведене підтверджується і відеозаписом з нагрудної камери працівника патрульної поліції, з якого вбачається, що при ознайомленні зі змістом протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП ОСОБА_1 проти його змісту не заперечив, а лише відмовився від підпису. Факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом підтверджується і схемою ДТП, у якій також відсутні його зауваження з приводу викладених у ній обставин, зокрема, факту керування автомобілем. Допитаний в апеляційній інстанції ОСОБА_1 пояснив, що автомобілем 28.06.2021 року керував не він, а його дружина ОСОБА_4 , а він був пасажиром. Після наїзду на тротуар було пошкоджене колесо автомобіля, яке ОСОБА_1 почав ремонтувати. Повз проїжджав патруль поліції, який зупинився і поцікавився, що трапилося. Після цього, помітивши, що ОСОБА_1 перебуває у стані алкогольного сп`яніння, працівники патрульної поліції запропонували йому пройти огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння на місці за допомогою приладу Драгер, від чого він при свідках відмовився. Апеляційний суд вважає, що пояснення ОСОБА_1 про те, що транспортним засобом керував не він, а його дружина, є нічим іншим, як намаганням уникнути відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, оскільки з приводу даних обставин матеріали адміністративної справи не містять жодної інформації, хоча і сам ОСОБА_1 , і його дружина ОСОБА_4 , яка була безпосереднім учасником подій, мали змогу зазначити про це у своїх запереченнях на протокол або ж у поясненнях. Відхиляються апеляційним судом і доводи скарги про неналежність показань свідків, як доказів, з тих підстав, що вони жодним чином не підтверджують обставин безпосередньо керування транспортним засобом ОСОБА_1 , оскільки свідки залучались працівниками патрульної поліції з метою виконання п. 5 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, яким передбачено складання протоколу про адміністративне правопорушення в присутності двох свідків у разі відмови від проведення огляду, а не на підтвердження факту керування транспортним засобом, як на те вказує апелянт. При цьому, апеляційний суд враховує, що згідно ч.2 ст. 266 КУпАП присутність свідків при огляді водія на стан сп`яніння пов`язана лише із встановленням обставини щодо огляду чи відмови водія у їх присутності від проходження огляду, а їх письмові пояснення суд оцінює в сукупності з іншими дослідженими судом доказами, і така сукупність належних та допустимих доказів беззаперечно свідчить про доведеність вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апелянтом в його апеляційній скарзі не наведено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості у скоєнні правопорушень, передбачених ч.1 ст. 130 та ст. 124 КУпАП. При цьому належить врахувати те, що, оспорюючи висновки суду першої інстанції, захисник не заявляв будь-яких клопотань, в тому числі щодо допиту свідків, зазначених працівниками поліції у протоколі про адміністративне правопорушення чи витребування відеозапису з метою підтвердження обгрунтованості доводів скарги. Доводи апеляційної скарги про те, що поліцейськими під час складання протоколу про адміністративне правопорушення не були роз`яснені права, передбачені ст.ст. 55, 56, 59, 63 КУ та ст. 268 КУпАП, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124 та ч. 1 ст. 130 КУпАП. За змістом ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. У протоколах про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 179341 від 28.06.2021 року та серії ДПР18 № 179342 від 28.06.2021 року чітко зазначено суть правопорушень, зазначено про роз`яснення прав та обов`язків, передбачених ст. 63 КУ та 268 КУпАП та про повідомлення ОСОБА_1 про те, що розгляд адміністративної справи відбудеться у Києво-Святошинському районному суді Київської області. Також у протоколах зазначено, що ОСОБА_1 відмовився від їх підписання. Із відеозапису з нагрудної камери поліцейського встановлено, що після складення протоколів про адміністративне правопорушення, поліцейський чітко оголосив їх зміст, однак ОСОБА_1 відмовився підписувати дані протоколи без зазначення причини. Відповідно до ч.3 ст. 256 КУпАП ОСОБА_1 мав можливість висловити свої зауваження щодо змісту протоколів про адміністративне правопорушення, зазначивши їх у графі «Пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності», по суті порушення або у своїх поясненнях. Матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять жодних доказів щодо протиправності дій працівників поліції на час складання протоколів та щодо оскарження таких дій ОСОБА_1 і результатів такого оскарження, тобто останній не звертався до суду адміністративної юрисдикції із позовом в порядку, визначеному КАС України, а також не звертався зі скаргою на дії працівників поліції до їх керівництва, з метою ініціювання службової перевірки. Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують і зводяться виключно до незгоди апелянта з оскаржуваною постановою. Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів, апеляційний суд дійшов висновку, що твердження ОСОБА_1 про відсутність в його діях ознак правопорушень, передбачених ч.1 ст.130 та ст.124 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення ОСОБА_1 адміністративної відповідальності. Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складів адміністративних правопорушень, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт. Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Таким чином, висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124 та ч.1 ст.130 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується розглянутими в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим. Об`єктивних підстав ставити під сумнів належність, допустимість та достовірність наведених доказів та викладених обставин суд апеляційної інстанції не вбачає. При розгляді справи судом першої інстанції порушень ст.ст.279, 280 КУпАП допущено не було, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП, а всі обставини, що мають значення для вирішення справи, суд з наведенням відповідних мотивів встановив та правильно кваліфікував вчинене правопорушення. Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, вважаю, що судом першої інстанції було в повному обсязі досліджено надані матеріали та прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124 та ч. 1 ст. 130 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення. Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду, викладені в постанові і були б підставами для її скасування та закриття провадження у справі, як про те ставилось питання в апеляційній скарзі, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Враховуючи наведене, вважаю, що постанова судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2021 року є законною та обґрунтованою, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_1 - залишенню без задоволення. Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, П О С Т А Н О В И В : Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2021 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2021 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124 та ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на день розгляду справи становило 17 000,00 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Київського апеляційного суду Ю.О.Матвієнко