Постанова 4820 № 676/1929/21

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 676/1929/21 Провадження № 22-ц/4820/1786/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2021 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І. розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №676/1929/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка подана його представником ОСОБА_3 на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 06 вересня 2021 року (суддя Вдовичинський А.В.). Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд в с т а н о в и в: У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Обгрунтовуючи позовні вимоги, вказував, що 06.12.2020 між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за яким відповідач отримав від нього грошові кошти у сумі 7 000 євро, що в перерахунку за офіційним курсу НБУ станом на момент надання позики становить 240800 грн, які зобов`язався повернути до 08 грудня 2020 року. Зазначав, що у січні 2021 року відповідач повернув в рахунок погашення позики кошти у сумі 5000 грн, а тому, несплачена сума за договором позики становить 235 800 грн. Незважаючи па досягнуту домовленість відповідач по сьогоднішній день взяті на себе зобов`язання так і не виконав, що в подальшому спричинило порушення прав та виникнення збитків для позивача. Позивач, звертаючись до суду з позовом, просив стягнути з відповідача на його користь основну суму боргу з урахуванням інфляційних втрат розмірі 241 247 грн, три проценти річних з простроченої суми у розмірі 1 768 грн та судові витрати по справі. В ході розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та остаточно просив стягнути з відповідача на його користь основну суму боргу у розмірі 6854 євро, три проценти річних з простроченої суми в розмірі 138 Євро (за період з 09.12.2020 по 05.08.2021), понесені судові витрати по справі. Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 06 вересня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по договору позики від 06.12.2020 в розмірі 6854 Євро, три проценти річних з простроченої суми в розмірі 138 Євро, 2430,20 грн судового збору. Не погоджуючись з вказаним вище рішенням суду, ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Посилається на порушення судом норм процесуального права. Вказує, що під час судового засідання 06.09.2021 його представником було усно заявлено клопотання про здійснення перерви в підготовчому засіданні, надання часу для підготовки клопотання про призначення почеркознавчої експертизи та визначення експертної установи для проведення даної експертизи, однак судом було відмовлено у задоволенні даного клопотання. Зазначає, що додана до матеріалів справи розписка, що містить інформацію про отримання коштів відповідачем та підписи свідків, виконана рукописним шляхом однак підпис відповідача та свідків подібні, що ставить під сумнів природу виникнення даної розписки. Вважає, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суд повинен виявляти їх справжню правову природу і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 та залишити рішення суду першої інстанції без змін. Вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції повно та всебічно досліджено усі обставини справи, рішення суду є законним та обгрунтованим. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до положень ст. 369 ЦПК України, за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно встановлено, що 06.12.2020 між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого відповідач отримав в борг від позивача грошові кошти в розмірі 7000 євро строком до 08.12.2020, на підтвердження чого ним було складено розписку від 06.12.2020 (а.с. 46). Зазначеним договором визначений строк повернення коштів до 08 грудня 2020 року. У визначений строк позику ОСОБА_2 не повернув. 29.01.2021 відповідачем добровільно було повернуто позивачу в рахунок погашення заборгованості по договору позики 5 000 грн. Лист-вимогу позивача про повернення боргу від 09.02.2021 (а.с.12-13) отримано відповідачем 11.02.2021 та залишено ним без реагування. Розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає 6854 євро (7000 євро (5000,00 грн : 34,10(курс НБУ станом на 29.01.2021) = 7000,00 євро 146 євро = 6854євро). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з факту невиконання відповідачем зобов`язань за договором. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору або вимог закону. Такий висновок суду відповідає обставинам справи і вимогам закону. Факт укладення 06 грудня 2020 року договору позики та отримання від ОСОБА_1 коштів у сумі 7000 євро відповідач ОСОБА_2 не спростував. Згідно з частиною 1 статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підставі статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника. Розписка є документом, який боржник видає кредитору, підтверджуючи як укладення договору позики, так і його умови, а також засвідчуючи отримання певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. З врахуванням зазначених норм права, суд першої інстанції правильно виходив з того, що 06 грудня 2020 року відповідач власноручно склав розписку про отримання грошових коштів. Розписка містить, зокрема, дату її складання, дані про особу позичальника та позикодавця, отримання грошових коштів у конкретно визначеній сумі 7000 євро та зобов`язання щодо їх повернення, строк повернення. Крім того, містить також відмітку, що розписка написана у присутності свідків. Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Дослідивши спірну боргову розписку, оцінивши її зміст, установивши, що оригінал розписки знаходиться у позивача, яка в подальшому долучена судом до матеріалів справи, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що між сторонами існують правовідносини, що виникли з договору позики. За змістом частини 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. На підставі частин 1-3 статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність оригіналу боргової розписки в кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за своєю суттю розписка ОСОБА_2 про отримання у борг грошових коштів і зобов`язання їх повернути у строк до 08.12.2020, оригінал якої знаходиться у позивача, є документом, який підтверджує укладення договору позики, засвідчує отримання боржником від кредитора грошової суми. Тому апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачем факту укладення договору позики та відсутність договірних зобов`язань між сторонами, та підтвердження позовних вимог лише показами свідків. Відповідно до частини 2 статті 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Сторони у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити у грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Висновок про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, який апеляційний суд враховує на підставі частини 4 статті 263 ЦПК України при застосуванні наведених норм права до спірних правовідносин. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. Інші доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає. Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 06 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 23 грудня 2021 року. Суддя-доповідач І.В. П`єнта Судді: А.П. Корніюк О.І. Талалай