Постанова 4801 № 127/25814/20

Справа № 127/25814/20 Провадження № 22-ц/801/2401/2021 Категорія: 46 Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О. Доповідач:Сало Т. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2021 рокуСправа № 127/25814/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Берегового О.Ю., Якименко М.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 вересня 2021 року, ухвалене суддею Венгрин О.О., повний текст рішення складено 20 вересня 2021 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення страхового відшкодування у зв`язку із втратою годувальника та моральної шкоди, встановив: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила стягнути з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на її користь: - 14 892 грн страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи; - 44 676 грн страхового відшкодування пов`язаного із втратою годувальника. Позовні вимоги мотивовані тим, що 24.01.2019 о 23 год. 00 хв. внаслідок ДТП дочка позивача ОСОБА_2 , яка знаходилася на передньому пасажирському сидінні автомобіля Hyundai Santa FE, р/н НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , отримала тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до її смерті. Зазначене підтверджується вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17.09.2019 у справі №686/8670/19, яким ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Hyundai Santa FE, р/н НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ «УПСК», що підтверджується полісом №АМ8160489. ОСОБА_2 була її дочкою, яка проживала разом з нею і фактично її утримувала. Позивачка являється особою з інвалідністю, яка їй встановлена у 2005 році, проживала разом із дочкою, що підтверджуються копією паспорту загиблої, а тому має право на відшкодування шкоди у зв`язку із загибеллю дочки, оскільки на день смерті була на її утриманні та мала право на одержання від неї утримання. Особами, які мають право на утримання, крім неї, є син та дочка загиблої, а тому на неї припадає 1/3 частка страхового відшкодування в розмірі 44 676 грн. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 вересня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 14 892 грн у відшкодування моральної шкоди. В решті позову відмовлено. Стягнуто з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь держави 210,20 грн судового збору. Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі, ухвалити нове рішення, яким стягнути з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на її користь 14 892 грн страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяною смертю фізичної особи, 44 676 грн страхового відшкодування пов`язаного з втратою годувальника та 30 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу. В скарзі зазначає, що з положень ст. 1200 ЦК України слідує, що основним доказом наявності її права на отримання відшкодування по втраті годувальника є досягнення пенсійного віку та наявність родинних відносин; до суду були надані документи, які підтверджували її перебування на утриманні дочки, а надання інших доказів на ЦК України, ні ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено; судом не взято до уваги постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі №212/1055/18-ц; оскільки вона є непрацездатною особою в силу досягнення пенсійного віку, суд передчасно відмовив в задоволені позову про відшкодування шкоди відповідно до п.27.2 ст. 27 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та дійшов помилкового висновку про відсутність у неї потреби у матеріальній допомозі лише з тих підстав, що нею не надано доказів того, що розмір пенсії не перевищує прожитковий мінімум; оскільки вона хворіє на хворобу, вона потребує утримання не тільки в грошовій формі, а і в натуральній. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника в розмірі 44 676 грн, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем її перебування на утриманні дочки на день смерті останньої, або що вона мала право на утримання від дочки. Також суд прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 14 892 грн моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а.с.28). Позивачка ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 25.11.1982 (а.с.29). Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17.09.2019, який набрав законної сили 18.10.2019, у справі №686/8670/19 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді трьох років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами, відповідно до ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 1 рік. Даним вироком встановлено, що 24.01.2019 близько 23 год. 00 хв. водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем Hyundai Santa FE, р/н НОМЕР_1 , рухаючись на 243 км + 850 м автодороги М-12 «Стрий Тернопіль Кропивницький Знам`янка» зі сторони смт Війтівці в напрямку м.Хмельницький поблизу повороту на с. Водички Хмельницького району Хмельницької області, із швидкістю 90 км/год, в умовах недостатньої видимості обмеженої поворотом ліворуч, не обрав безпечної швидкості руху та не врахував дорожню обстановку, а саме стан дорожнього покриття, яке було вкрите рухлим снігом, під час виконання маневру лівого повороту не впорався з керуванням, пересік суцільну лінію дорожньої горизонтальної розмітки та, виїхавши на зустрічну смугу руху, допустив зіткнення правою боковою частиною автомобіля Hyundai Santa FE, р/н НОМЕР_1 , із передньою частиною сідлового тягача «DAF FT 105.410», р/н НОМЕР_4 , із спеціалізованим напівпричепом «Bodex Kiss 3WA», р/н НОМЕР_5 , під керуванням ОСОБА_4 , який рухався в зустрічному напрямку. Своїми діями ОСОБА_3 порушив п. 1.5, п. 2.3 (б), п. 10.1, п. 12.1, п. 12.2 Правил дорожнього руху та вимоги горизонтальної дорожньої розмітки 1.1 ПДР. Внаслідок ДТП потерпіла ОСОБА_2 , яка знаходилась на передньому пасажирському сидінні в автомобілі Hyundai Santa FE, р/н НОМЕР_1 , отримала тілесні ушкодження, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя в момент спричинення, та перебувають у прямому причинному зв`язку із настанням смерті (а.с.155-157). Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Hyundai Santa FE, р/н НОМЕР_1 , на час ДТП (на 24.01.2019) була застрахована в ПрАТ «УПСК», що підтверджується копією полісу №АМ8160489 (а.с. 44). На час ДТП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями паспортів громадянина України (а.с.33-35, 42-43). Позивачка ОСОБА_1 є пенсіонером, має інвалідність 3 групи загального захворювання безтерміново, що підтверджується копіями пенсійного посвідчення № НОМЕР_6 від 28.02.2018 та довідки до акта огляду МСЕК №927168 від 24.01.2018 (а.с.37,39). ОСОБА_1 знаходиться на обліку в Головному управлінні ПФУ у Вінницькій області та отримує пенсію по інвалідності, загальний розмір якої з січня 2017 року по грудень 2018 року становить 41 700,04 грн (а.с.87-88). Згідно інформації з Державної податкової служби України (відомості згідно з інформаційним фондом Державного реєстру фізичних осіб-платників податків станом на 15.12.2020) ОСОБА_2 за період з І кварталу 2016 року по IV квартал 2018 року отримала дохід в розмірі 130 308,00 грн (а.с.76). Суд першої інстанції, встановивши вказані вище обставини, керуючись положеннями ст. 979, 1187, 1200 ЦК України, ст. 202 СК України, ст. 22, 23, 27, 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст. 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення», постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.1992, прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника з тих підстав, що ОСОБА_1 не довела, що вона перебувала на утриманні померлої дочки та потребувала матеріальної допомоги. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що як слідує з аналізу норм ст. 1200 ЦК України, основним доказом наявності її права на відшкодування шкоди по втраті годувальника є досягнення нею пенсійного віку та наявність родинних відносин, а надання інших доказів ні ЦК України, ні Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено, однак, така позиція апелянта є хибною з наступних підстав. У пункті 27.2 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»зазначено, що страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Частиною 1 статті 1200 ЦК України визначено, що в разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Тобто, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання; б) дитина потерпілого, народжена після його смерті. Що стосується першої категорії осіб, то з аналізу вказаних положень слідує, що умовою для відшкодування шкоди є одночасна наявність двох обов`язкових підстав: непрацездатність особи та її перебування на утриманні померлого або наявність у неї права на одержання утримання на день смерті померлого. Верховний Суд у постанові від 01.12.2021 у справі №127/13341/20 звернув увагу, що якщо предметом позову є відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, доказуванню підлягає не лише факт родинних відносин, а й факт перебування на утриманні померлого та потреба у матеріальній допомозі. Не береться до уваги ряд постанов Верховного Суду, на які апелянт посилається в скарзі, оскільки згадана апеляційним судом постанова Верховного Суду в справі за аналогічних правовідносин за часом висловлена пізніше, ніж ті, на які посилається апелянт. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не спростувала вказаний висновок суду, а лише узагальнено зазначила, що на підтвердження факту перебування на утриманні нею було надано ряд документів (витяги з паспортів громадянина України на підтвредження проживання за однією адресою; відомості про отримання ОСОБА_2 доходу та про сплату страхових внесків; пенсійне посвідчення та довідку до акту огляду МСЕК; довідку про отримання пенсії; індивідуальну програму реабілітації інваліда). Належних доказів, що свідчать про те, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для позивача матеріальна допомога саме з боку загиблої дочки позивачкою надано не було. Безпідставним є посилання в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1058/18-ц, оскільки в зазначеній справі та у справі, що є предметом апеляційного перегляду, фактичні обставини справи, суб`єктний склад сторін є відмінним, у зв`язку з чим матеріально-правове регулювання спірних правовідносин є різним. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення суду. В прохальній частині апеляційної скарги ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі, однак, апеляційна скарга не містить мотивів на спростування висновку суду в частині стягнення моральної шкоди, а тому рішення суду в цій частині відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а рішення судом ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні. Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389,390 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Т.Б. Сало Судді О.Ю. Береговий М.М. Якименко