Постанова 4818 № 645/2748/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 21 грудня 2021 року м. Харків справа № 645/2748/18 провадження № 22-ц/818/5083/21 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю., за участю секретаря: Сізонової О.О. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Ємець Іван Олександрович розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Ємець Іван Олександрович, про визнання недійсним договору дарування квартири за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2021 року,постановлене під головуванням судді Ульяніч І.В., в залі суду в місті Харкові (повний текст судового рішення складено 07 травня 2021 року), - в с т а н о в и в: У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Ємець Іван Олександрович, про визнання недійсним договору дарування квартири. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що оспорюваний договір дарування квартири є недійсним, оскільки ним порушені права неповнолітньої ОСОБА_4 , яка зареєстрована у вказаній квартирі з 18.03.2011 року. Проте при нотаріальному посвідченні договору нотаріусу була надана довідка про зареєстрованих осіб у квартирі АДРЕСА_1 , яка не відповідає дійсності; в довідці не було зазначено усіх зареєстрованих у квартирі осіб. Таким чином договір дарування від 17 липня 2018 року не відповідає вимогам закону. Правочин вчинено без дозволу органу опіки та піклування. Позивачка вважає, що внаслідок укладення такого правочину дитина втрачає гарантії збереження права на житло. Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради по Немишлянському району надав заяву, в якій просив ухвалити рішення на розсуд суду з урахуванням житлових та майнових прав дитини. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено підстав недійсності оспорюваного договору дарування. Відповідач, як власник квартири, має право на розпорядження своєю власністю. При цьому у довідці про зареєстрованих осіб у спірній квартирі ОСОБА_4 , 2008 року народження, не зазначена особою, яка зареєстрована у спірному житлі. Укладений договір дарування не порушує прав ОСОБА_4 на користування житлом, а відсутність дозволу органу опіки та піклування на дарування спірної квартири, не є підставою для визнання його недійсним. Проте такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що з 29 серпня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Фрунзенського районного суду від 09 листопада 2015 року. Від шлюбу вони мають доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7 т.1). Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2015 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , за якою визначено постійне місце проживання дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю - ОСОБА_5 , за адресою: АДРЕСА_2 та встановлено такий спосіб участі батька ОСОБА_2 у вихованні дитини, як спілкування з донькою з урахуванням висновків органу опіки і піклування - у першу та третю суботи місяця з 15-00 год. до 19-00 год., а також у другу та четверту неділі місяця з 15.00 години до 19.00 години (а.с.10-12 т.1). Вказану ухвалу суду першої інстанції частково змінено ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 24 лютого 2016 року та виключено з мотивувальної та резолютивної частини ухвали Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24.11.2015 року посилання на постійне місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.13-15 т.1). Сторони не заперечують, що квартира АДРЕСА_1 належала відповідачу ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, № б/н, від 30.07.2008 року. 17 липня 2018 року за договором дарування ОСОБА_2 подарував вищевказану квартиру АДРЕСА_1 своїй матері ОСОБА_3 (а.с. 17т.1). Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Ємець І.О. Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 04 червня 2019 року, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: відповідач ОСОБА_2 , ОСОБА_4 - донька з 28.03.2011 року та ОСОБА_6 ( а.с. 32 т.1). Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилалася на те, що договір дарування спірної квартири є недійсним, оскільки внаслідок його укладання порушені житлові права дитини. Так, укладаючи договір дарування, відповідачі знали, що з 18.03.2011 року по сьогоднішній день у спірній квартирі зареєстроване місце проживання ОСОБА_4 . Проте без дозволу органу опіки та піклування відповідач відчужив спірну квартиру, чим порушив майнові права дитини. У зв`язку з цим позивачка просила суд визнати недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 17.07.2018 року, реєстраційний номер 3762. Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним. Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Відповідно до положень частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України. Частинами третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до статей 17, 18 закону «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання; держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Згідно зі статтею 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов`язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини. Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям. Передбачене статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12, провадження № 61-6301св18. Системне тлумачення вказаних вище норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що органи опіки та піклування надають згоду на відчуження будинку, квартири, якщо таке відчуженння здійснюється батьками або особами, які їх замінюють. Згідно зі статтею 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Відповідно до листа Міністерства юстиції України «Щодо отримання згоди органів опіки та піклування» від 25 липня 2006 року № 19-50-556, для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна. Матеріали справи свідчать про те, що з наданих нотаріусом Ємець І.О. копій документів, що були підставою для укладання договору дарування, наявна довідка про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, згідно якої вбачається, що в спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (а.с.161 т.1). Даних про реєстрацію у спірній квартирі малолітньої ОСОБА_4 нотаріусу не надавалось. Разом з тим позивачкою надана довідка про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 04 червня 2019 року, з якої убачається, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: відповідач ОСОБА_2 , ОСОБА_4 - донька з 28.03.2011 року та ОСОБА_6 ( а.с. 32 т.1). Доказів, що станом на день вчинення оспорюваного правочину дитина була знята з реєстрації за адресою спірної квартири, а потім знов поновлена, - матеріали справи не містять. Таким чином при укладенні оспорюваного договору дарування нотаріусу було надано довідку про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 02 липня 2018 року, відомості в якій щодо зареєстрованих осіб не відповідають фактичним обставинам справи. Відповідач ОСОБА_2 не заперечує, що його дитина ОСОБА_4 з народження була зареєстрована та проживала у спірній квартирі. При цьому не зміг пояснити, коли і у зв`язку з чим вона була знята з реєстрації за вказаною адресою. Вказав, що дізнався про це випадково, коли отримав довідку для нотаріуса. Натомість належних доказів припинення у малолітньої дитини ОСОБА_4 права користування квартирою, що належить батькові, в якій вона проживала з народження, у зв`язку із розлученням батьків, матеріали справи не містять. З відповіді Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради убачається, що дозвіл органу опіки та піклування на укладення договору дарування квартири АДРЕСА_1 не надавався (а.с.36 т.1). Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З довідок про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 26 квітня 2019 року, а також від 04 червня 2019 року убачається, що неповнолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 з 2011 року (а.с.16,32 т.1). Станом на час укладення договору дарування від 17.07.2018 року та до часу розгляду справи судом ОСОБА_4 з реєстрації місця проживання не знята; такою, що втратила право користування житлом, не визнана. Факт надання нотаріусу інформації про відсутність прав неповнолітніх осіб щодо спірної квартири, не свідчить про дійсну відсутність такого права. Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Колегія суддів вважає, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки позбавив дитину права користування житловим приміщенням, порушив гарантії збереження прав дитини на житло. Доводи відповідачів про те, що дитина у будь-який час може скористатись правом на проживання у спірній квартирі, оскільки набувачем за договором є її бабуся ОСОБА_3 , тому права дитини не є порушеними, не спростовують висновки суду про порушення вимог закону при вчиненні оспорюваного правочину. Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2021 року слід скасувати. Наявні підстави для визнання недійсним договору дарування квартири за адресою: АДРЕСА_3 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 17.07.2018 року, реєстраційний номер 3762. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною 6 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли. Матеріали справи свідчать про те, що при подачі позову позивачка сплатила судовий збір у розмірі 768,40 грн. (а.с.26 т.1). Апеляційна скарга ОСОБА_1 подана в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , тому на підставі п.14 ч.2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» апелянт звільнена від сплати судового збору. Разом з тим при подачі апеляційної скарги сплаті підлягав судовий збір у розмірі 1 152,60 грн. З урахуванням задоволення як позовних вимог, так і вимог апеляційної скарги саме з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 768,40 грн., оскільки житлові права дитини фактично порушені саме ОСОБА_2 . Крім того з ОСОБА_2 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір, який підлягав сплаті при подачі апеляційної скарги, у розмірі 1 152,60 грн. Керуючись ст. ст.367,368,369,376,381,382,383,384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 - задовольнити. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2021 року - скасувати та ухвалити нове. Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити. Визнати недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 17.07.2018 року, реєстраційний номер 3762. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подачу позову, у розмірі 768,40 грн. Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір, який підлягав сплаті при подачі апеляційної скарги, у розмірі 1 152,60 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова Повне судове рішення виготовлено 22.12.2021 року.