Постанова 4855 № 640/23153/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/23153/20 Головуючий у І інстанції - Вєкуа Н.Г. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П., суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 128 905,54 грн. заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01.08.2019 по 29.04.2020; Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач вказав, що постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2015 року у справі № 826/8797/15 про поновлення Позивача на займаній посаді було виконано лише 30.04.2020, а тому Позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період 01.08.2019 по 29.04.2020, враховуючи попередні виплати відповідно до рішення від 31 березня 2020 року у справі № 640/15149/19. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2021 року адміністративний позов задоволено. Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 128 905,54 грн. (сто двадцять вісім тисяч дев`ятсот п`ять гривень п`ятдесят чотири копійки) заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01.08.2019 по 29.04.2020. Не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2021 року Міністерство юстиції України подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. В апеляційній скарзі Міністерство юстиції України посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Апеляційна скарга мотивована тим, що стягнення на користь Позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення в заявленому Позивачем розмірі є безпідставним, оскільки в Мінюсті відсутні відомості щодо встановлення нових умов праці, а саме підвищення окладу ОСОБА_1 , а також неможливим є застосування коефіцієнту 4,08; 4,33. Крім того, необхідно враховувати дохід Позивача від провадження підприємницької діяльності, оскільки останній з 01.08.2019 зареєстрований як фізична особа підприємець. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року та постановою Верховного Суду від 26 липня 2019 року, у справі № 826/8797/15 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Голови комісії з ліквідації Державної виконавчої службу України від 14 квітня 2015 року № 219/к про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України з 15 квітня 2015 року. В решті позовних вимог відмовлено. 27 квітня 2018 року Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження з Державної виконавчої служби України на Міністерство юстиції України. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного сулу від 20 березня 2019 року та постановою Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року, у справі № 826/16191/17 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі з 01.03.2016 по 30.11.2017 в розмірі 112 629 (сто дванадцять тисяч шістсот двадцять дев`ять) грн. 02 коп. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного сулу від 01 вересня 2020 року, у справі № 640/15149/19 адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі з 01 грудня 2017 року по 31 липня 2019 року у розмірі 302 089,42 грн (триста дві тисячі вісімдесят дев`ять) гривень 42 копійки. Наказом Міністерства юстиції України від 30.04.2020 ОСОБА_1 поновлено на посаді Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України з 15 квітня 2015 року. Враховуючи, що постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2015 року у справі № 826/8797/15 було виконано лише 30.04.2020, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду про виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період 01.08.2019 по 29.04.2020. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що Позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення з 01.08.2019 по 29.04.2020. При цьому, суд першої інстанції також відхилив доводи Відповідача відносно того, що під час вирішення даної справи необхідно встановити розмір доходу Позивача, як фізичної особи-підприємця з 01.08.2019 по 29.04.2020, оскільки виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу та будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин законодавством не передбачено, що узгоджується з правовою позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП), який регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Частиною 7 статті 235 КЗпП передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. За приписами ст. 236 КЗпП у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Таким чином, у разі несвоєчасного поновлення незаконно звільненого працівника, роботодавець зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки. Зазначена стаття Кодексу законів про працю України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред`явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі. Відповідно до частини 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Відповідно до частини 2 статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень. При цьому, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.07.2018 року у справі № 823/1715/16, в якій Верховний Суд дійшов висновку, що з дня ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов`язок щодо його виконання, та звертав увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2015 року у справі № 826/8797/15 про поновлення Позивача на посаді було виконано лише 30.04.2020. Відповідно до частини 1 статті 255 КАС України (в редакції, чинній на момент набрання постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2015 року) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Згідно з частиною 2 статті 257 КАС України (в редакції, чинній на момент набрання постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2015 року) судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Середній заробіток працівника згідно з частиною 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у порядку. Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Відповідно до п. 10 Порядку № 100, зокрема у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів). Аналогічний правий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 825/203/16. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідачем в доводах апеляційної скарги належно не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання ч. 5 ст. 242 КАС України. Отже, доводи Відповідача щодо відсутності підстав для застосування коефіцієнту, спростовуються наведеними висновками Верховного Суду. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного сулу від 20 березня 2019 року та постановою Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі № 826/16191/17 встановлено, що згідно із наявною в матеріалах справи довідкою ДВС від 16.01.2018 № 16-42/66, середньоденний заробіток Позивача на дату звільнення складав 98,00 грн. Наказом ДВС України від 23.04.2013 № 300/к Позивачу встановлено посадовий оклад у розмірі 1960, 00 грн. Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році» від 06.04.2016 № 292 встановлено мінімальний розмір посадового окладу за групою оплати праці. Так, згідно вимог даної постанови головному спеціалісту державного органу встановлено оклад у розмірі 4 308, 00 грн. Згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці державних органів» від 18.01.2017 № 15 встановлені посадові оклади на посадах державної служби за групами оплати праці, згідно якої головному спеціалісту державного органу встановлено оклад у розмірі 5 900, 00 грн. Також, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного сулу від 01 вересня 2020 року у справі № 640/15149/19 встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України "Питання оплати праці державних органів" від 18.01.2017 № 15, в редакції постанови від 25 січня 2018 року № 24, встановлені посадові оклади на посадах державної служби за групами оплати праці, згідно якої головному спеціалісту державного органу встановлено оклад у розмірі 7900 грн. Постановою Кабінету Міністрів України "Питання оплати праці державних органів" від 18.01.2017 № 15, в редакції постанови від 06 лютого 2019 року № 102, встановлені посадові оклади на посадах державної служби за групами оплати праці, згідно якої головному спеціалісту державного органу встановлено оклад у розмірі 7999,49 грн. Згідно з частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, дана норма визначає підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин. З огляду на вищезазначені обставини, встановлені рішеннями судів в адміністративних справах, що набрали законної сили, під час розгляду аналогічних справ № 826/16191/17 та № 640/15149/19 за позовом ОСОБА_1 за інший період, колегія суддів приходить до висновку, що вказані обставини не підлягають додатковому доказуванню. Постановою Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці державних органів» від 18.01.2017 № 15, в редакції постанови від 15.01.2020 № 16, встановлений посадовий оклад для головного спеціаліста державного органу на 2020 рік у розмірі 8 500,00 грн. Отже, за період від часу звільнення Позивача Кабінетом Міністрів України в 2017, 2018, 2019 роках здійснено суттєве підвищення розміру посадового окладу головного спеціаліста органу державної влади, а саме: з 1960 до 5900 грн. в 2017 році, з 1960 грн. до 7 900 грн. в 2019 році, з 1960 до 7 999 грн. 49 коп. в 2019 році. та з 1960 до 8 500 грн. в 2020 році. Коефіцієнт посадового окладу становить: 3,01 (5 900 грн: 1960 грн) в 2017 році; 4,03 (7900 грн: 1960 грн) в 2018 році; 4,08 (7999,49 грн: 1960 грн) в 2019 році; 4,33 (8 500 грн : 1 960 грн) в 2020 році. Середньоденна заробітна плата становить: 643,66 грн. в 2019 році (157,76 грн. х 4,08); 683,10 грн. в 2020 році (157,76 грн. х 4,33). Враховуючи вищевикладені розмірі середньоденної заробітної плати, приймаючи до уваги вказані постанови Кабінету Міністрів України щодо посадового окладу головного державного виконавця, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення з 01.08.2019 по 29.04.2020, відповідно до ст. 236 Кодексу законів про працю України, в розмірі 128 905,54 грн. (серпень - грудень 2019 року: 109 робочих днів Х 643, 66 грн. = 70 158,94 грн; січень - 29 квітня 2020 року: 86 робочих днів Х 683,10 грн. = 58 746,60 грн.), з чим погоджується колегія суддів. Відповідачем в апеляційній скарзі зазначено, що під час вирішення даної справи суду першої інстанції необхідно було встановити розмір доходу Позивача, як фізичної особи-підприємця з 01.08.2019 по 29.04.2020 та вирахувати різницю одержаного Позивачем доходу. Як на підставу зазначеного Відповідач посилається на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 824/222/17. Проте, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду. А як зазначено Верховним Судом у постанові від 28 жовтня 2021 року у справі № 580/3388/19, виходячи із приписів частин першої та другої статті 235 КЗпП України виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16. Отже, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновків суду першої інстанції у взаємозв`язку з обставинами справи. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи Міністерства юстиції України, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко