Постанова 4814 № 534/819/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 534/819/20 Номер провадження 22-ц/814/2486/21Головуючий у 1-й інстанції Куц Т. О. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді Бутенко С. Б. Суддів Гальонкіна С. А., Обідіної О. І., за участю секретаря: Ракович Д. Г. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Чернявського Олексія Михайловича на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 16 червня 2021 року у складі судді Куц Т. О. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_3 про визнання розписок удаваними та недійсними, в с т а н о в и в: В липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із залучення в якості третьої особи без самостійних вимог законного представника відповідача - ОСОБА_3 . Позов мотивовано тим, що 06 липня 2019 року загинув її чоловік ОСОБА_5 й після його смерті залишилось спадкове майно - нежитлові будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1955,2 кв. м, що складаються в цілому з поліграфічного центру: літ. «А, Ап», нежитлові будівлі літ. «Б, б, б1, б2», навісу літ. «В», які належали померлому на підставі свідоцтва про право власності, виданого 05.12.2014 реєстраційною службою Комсомольського МУЮ в Полтавській області, право власності на який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.12.2014 ОСОБА_6 , державним реєстратором Комсомольського МУЮ Полтавської області, номер запису про право власності: 7953057, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 187564153102. 30 січня 2020 року державним нотаріусом Горішньоплавнинської державної нотаріальної контори видано свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстровані в реєстрі за № №: 78, 82 та 86, про право ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 на 1/3 частку спадкового майна у кожного. В період з грудня 2019 року по 20 червня 2020 року її неодноразово викликали на зустрічі ОСОБА_3 та її адвокат Кондрик Н. Г., де систематично та наполегливо шляхом шантажу та погроз здійснювали тиск на неї з метою схилення до передачі ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 700 000 грн в якості прибутку орендарів від здійснення ними підприємницької діяльності та частки в майні, яке залишилося після її чоловіка. 16 березня 2020 року ОСОБА_3 прибула до неї разом з донькою ОСОБА_2 і під час цієї зустрічі вона передала під розписку ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 84000 грн, як 1/3 частку спадку покійного чоловіка. Відповідач ОСОБА_3 також підписала вказану розписку. Крім того ОСОБА_3 погрожувала їй і зазначила, що вона їй винна 200 000 доларів США за весь спадок покійного ОСОБА_5 . Сприймаючи погрози як реальні, побоюючись реалізації їх злочинних планів щодо неї, її сім`ї та бізнесу, 28.03.2020 ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 150 000 доларів США та 51 200 грн, про отримання яких ОСОБА_2 написала розписку про отримання таких грошових коштів як безоплатну допомогу, яка не підлягає поверненню. На її прохання зазначити у розписці, що вказані кошти отримані в рахунок частини спадку, ОСОБА_3 в грубій формі зазначила, що не буде такого писати. Крім того, 08.04.2020 нею було передано ОСОБА_2 кошти у розмірі 578 887 грн. Виконавши вимоги ОСОБА_3 вона стала чекати на виконання обіцянки ОСОБА_3 та оформлення частки спадку її доньки ОСОБА_2 на неї, проте така обіцянка виконана не була, а невдовзі вона отримала вимогу ОСОБА_3 про поділ спадщини. Вважає, що ОСОБА_8 заволоділа її коштами у розмірі 630 087 грн та 150 000 доларів США. Посилаючись на вказані обставини, просила суд визнати удаваними та недійсними розписки, надані ОСОБА_2 16.03.2020, 28.03.2020 та 08.04.2020. Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 16 червня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано безпідставністю заявлених позовних вимог. Не погодившись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Чернявський О. М. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 повністю. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що дослідженими під час розгляду справи доказами було встановлено правову природу розписок та домовленість між сторонами щодо укладення продажу частини об`єкту по АДРЕСА_1 . Вказує, що під час розгляду справи ОСОБА_9 визнала факт, що відомості в розписках є невірними і кошти вона отримала за продаж 1/3 частки у спільному частковому майні, а не у якості матеріальної допомоги, тобто було встановлено, що вчиненими правочинами про передачу коштів як матеріальної допомоги було приховано інший правочин - оплату за придбання 1/3 частки ОСОБА_10 у спільному частковому майні об`єкту по АДРЕСА_1 . На думку апелянта було достовірно встановлено, що позивач не мала будь-яких боргових чи інших зобов`язань перед відповідачем та третьою особою, підтверджено факт передання ОСОБА_1 та отримання ОСОБА_10 грошових коштів з інших підстав зазначених у розписках, встановлено відсутність заперечень відповідача та третьої особи щодо укладення договору купівлі-продажу та факт отримання коштів саме як за оплату частки спадкового майна. Таким чином, позивач довела та було встановлено в судовому засіданні, що вчинені правочини містять у собі іншу юридичну дію, яку переслідували сторони на початку, а дане вказує на удаваність таких правочинів, до яких має бути застосовано наслідки недійсності. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_7 та ОСОБА_3 просили апеляційну скаргу представника позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом по справі встановлено, що з 27.04.2018 позивач ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина, спадкоємцями першої черги за законом є дружина ОСОБА_1 , син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожний з яких відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом отримав право на 1/3 частину спадщини, що складається з поліграфічного центру загальною площею 1955,2 кв. м по АДРЕСА_1 . Питання виділу в натурі частки із спільного майна між співвласниками не вирішено. Як вбачається з розписок, складених ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у присутності та зі згоди законного представника ОСОБА_3 , 16.03.2020 вона отримала від ОСОБА_1 суму 84 000 грн, що є 1/3 часткою від загальної суми 250 000 грн, як повернутий борг ОСОБА_11 перед спадкодавцем ОСОБА_5 ; 28.03.2020 та 08.04.2020 отримала від ОСОБА_1 безповоротну фінансову допомогу у розмірі відповідно 150 000 доларів США та 51 200 грн (період з 07.07.2019 по 01.03.2020) та 578 887 грн (період з 01.03.2020 по 01.04.2020). Згідно свідоцтва про зміну імені від 11.08.2020 ОСОБА_2 змінила прізвище на « ОСОБА_12 ». Звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_1 зазначила, що мотивом укладення розписок було те, що ОСОБА_10 отримала кошти від продажу своєї частки у спадковому майні, а саме: 1/3 частини поліграфічного центру, що знаходиться у АДРЕСА_1 . Вказані розписки в дійсності є удаваними, оскільки вона частково сплатила відповідачці кошти за придбання частини приміщення поліграфічного центру, тобто фактично вказана нерухомість після повної оплати повинна перейти у її власність шляхом купівлі-продажу. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено факт вчинення сторонами іншого правочину та наявність будь-яких інших правовідносин, ніж ті, що зазначені у розписках. Колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, виходячи з наступного. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Під недійсним правочином розуміють дії осіб, які хоч і спрямовані та встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, але не створюють цих наслідків, через невідповідність вчинених дій вимогам закону. Загальною підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо умов його дійсності, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦПК України). За змістом статті 235 ЦК України удаваним є правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний приховати волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків. У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Зі змісту позовних вимог та доводів апеляційної скарги вбачається, що позивач просить визнати розписки, видані ОСОБА_13 16.03.2020, 28.03.2020 та 08.04.2020 удаваними та недійсними. При цьому належних та допустимих доказів на підтвердження факту виникнення між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що зазначені у тексті розписок, наявності у обох сторін бажання та мети приховати насправді вчинений правочин, а також невідповідності законові правочину, який обидві сторони насправді мали на увазі, позивачем по справі не надано і суду таких обставин не доведено. Посилання в апеляційній скарзі на перемовини сторін щодо купівлі-продажу належної ОСОБА_13 1/3 частки у спільній частковій власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не свідчить про укладення такого договору, оскільки за правилами статей 182, 207, 209, 210, 655, 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається з додержанням обов`язкової письмової форми, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, і є вчиненим з моменту його державної реєстрації. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частини перша, друга статті 207 ЦК України). Згідно частини другої статті 209 ЦК України нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Відповідно до правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не підлягає визнанню недійсним. Надані позивачем розписки вказаним вимогам закону не відповідають, а їх зміст не дає підстав для висновку, що одержані ОСОБА_13 грошові кошти та валютні цінності є попередньою оплатою частки належного їй нерухомого майна. Позивачем не доведено, що передача нею іншому спадкоємцю ОСОБА_5 та співвласнику комерційної нерухомості грошових коштів, правова природа яких визначена сторонами як частка від повернутої спадкоємцям кредитора суми боргу та матеріальна допомога за період з моменту відкриття спадщини 07.07.2019 по 01.03.2020 та з 01.03.2020 по 01.04.2020, ґрунтується саме на договорі купівлі-продажу нерухомого майна, а не інших правовідносинах. Таким чином, по справі не встановлено та позивачем не доведено, що при складанні розписок 16.03.2020, 28.03.2020 та 08.04.2020 про отримання ОСОБА_13 зі згоди законного представника ОСОБА_3 грошових коштів від ОСОБА_1 воля всіх сторін правочину була спрямована на приховання іншого правочину, а саме - договору купівлі-продажу 1/3 частки поліграфічного центру загальною площею 1955,2 кв. м по АДРЕСА_1 , як того вимагає положення статті 235 ЦК України, підстав для визнання такого правочину удаваним не вбачається. За недоведеності існування між сторонами правовідносин за договором купівлі-продажу, чим мотивовано позов ОСОБА_1 , та заявлених підстав недійсності правочину, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, зводяться до переоцінки доказів по справі, з якою не згоден апелянт, що не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Чернявського Олексія Михайловича - залишити без задоволення. Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 16 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. Б. Бутенко Судді С. А. Гальонкін О. І. Обідіна