Постанова Житомирський апеляційний суд № 276/33/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №276/33/19 Головуючий у 1-й інст. Збаражський А.М. Категорія 76 Доповідач Миніч Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2021 року Житомирський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Миніч Т.І. суддів: Трояновської Г.С., Павицької Т.М. секретаря судового засідання Кузьменко А.О. з участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 25 жовтня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Збаражського А.М. у цивільній справі № 276/33/19 за позовом ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, - в с т а н о в и в: У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом. З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області на свою користь заборгованість із заробітної плати премію в сумі 11 899,00 грн., яка не виплачена за період роботи з листопада 2015 року по вересень 2016 року, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.01.2018 року (з наступного робочого дня після звільнення) з урахуванням середньоденної заробітної плати в сумі 565,87 грн. по день ухвалення судом рішення, а також моральну шкоду в розмірі 5 000,00 гривень. В обґрунтування поданого позову позивачка зазначала, що наказом директора Володарсько-Волинської міжрайонної виконавчої дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності №22-к від 10.12.2015 року її було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено догану. Рішенням Володарсько-Волинського районного суду від 20.09.2016 року вказаний наказ скасовано. 29.12.2017 року її було звільнено з посади провідного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та звітності Хорошівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду у Житомирській області, у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників. Однак в день звільнення розрахунок з нею в повному обсязі не проведено, зокрема не виплачено премію за період роботи з листопада 2015 року по вересень 2016 року. Роботодавцем не враховано те, що рішенням суду скасовано догану, а тому відпали підстави не нараховувати та не виплачувати їй премію. 22.11.2018 року вона звернулася до відповідача із заявою про виплату премії за період з грудня 2015 року по жовтень 2016 року, однак відповіді до цього часу не отримала. Оскільки при звільненні з роботи не було виплачено премію, то розрахунок в повному обсязі не здійснено, у зв`язку з чим просила також стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. Крім цього ОСОБА_1 посилається на заподіяння їй моральних страждань, які виразились у душевних хвилюваннях, занепокоєнні, розчаруванні, відчутті несправедливості, погіршенні стану здоров`я, психологічному стресі, вона була змушена звертатися за медичною допомогою до лікаря. А тому просила суд стягнути з відповідача також моральну шкоду. Рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 25 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема вказує, що премія, якої вона була незаконно позбавлена внаслідок незаконного притягнення до дисциплінарної відповідальності, згідно закону належить до додаткової заробітної плати. Після скасування незаконного наказу №22-к вона має право на виплату премії, передбаченої Положенням про преміювання директорів, працівників міських (міжрайонних) виконавчих дирекцій Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 30.03.2004 із змінами, затвердженими наказом директора виконавчої дирекції обласного відділення Фонду від 24.11.2005 № 174, як додаткову заробітну плату. Таким чином, суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, оскільки не відносить премію до структури заробітної плати і не обґрунтував в цій частині рішення суду. Крім того вказує, що суд неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи і помилково вважав, що рішенням № 276/458/16-ц вирішені питання про виплату позивачці заробітної плати, хоча такі не розглядались зовсім. Також вказує, що суд не обґрунтовував відмову у виплаті середньомісячного заробітку, чим, на думку апелянта, порушив вимоги ст.263, 264 ЦПК України. Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працювала у Володарсько-Волинській міжрайонній виконавчій дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на посаді провідного спеціаліста. Наказом директора Володарсько-Волинської міжрайонній виконавчій дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності №22-к від 10.12.2015 ОСОБА_1 за недбале відношення до виконання посадових обов`язків, невиконання розпоряджень директора, вживання спиртних напоїв на робочому місці в робочий час, було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено догану (а.с.9). Рішенням Володарсько-Волинського районного суду від 20.09.2016 у справі №276/458/16-ц вказаний наказ було скасовано. Рішення суду набрало чинності 10.10.2016 (а.с.11-12). Згідно наказу №46-ос від 16.08.2016 Володарсько-Волинську міжрайонну виконавчу дирекцію Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності перейменовано на Хорошівську міжрайонну виконавчу дирекцію Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Крім цього, згідно інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань правонаступником Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, яке припинено 31.01.2018 року, є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області (а.с.205-207). 26.07.2017 року ОСОБА_1 звернулася до роботодавця із заявою про звільнення її з роботи 31.07.2017 в порядку переведення до Хорошівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області з виплатою компенсації за невикористану основну та додаткову відпустку (а.с.105). У цій заяві позивач не вказувала про те, що претендує також і на премію. Відповідно до наказу директора Хорошівської міжрайонної виконавчої дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності №21-к від 27.07.2017 звільнено провідного спеціаліста ОСОБА_1 із займаної посади в порядку переведення до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області (а.с.106). Наказом начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області від 227-к №01.08.2017 ОСОБА_1 прийнято на посаду провідного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та звітності Хорошівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області з 01.08.2017 в порядку переведення. Згідно з наказом №442-к від 19.12.2017 ОСОБА_1 звільнено з посади 29.12.2017 у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Відповідно до наказів про преміювання та розрахункових відомостей за період з грудня 2015 року по вересень 2016 року ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась премія. Проте, наказом №26-к від 28.10.2016 року було вирішено преміювати працівників Хорошівської міжрайонної виконавчої дирекції, в тому числі позивача, у розмірі 50% посадового окладу (а.с.126-156). Вирішуючи трудовий спір, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позову. При цьому судом враховано, що відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці"заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано стягнення у вигляді догани (стаття 147 КЗпП України). За змістом частини другої статті 2 цього Закону, у структурі заробітної плати передбачена додаткова заробітна плата, яка є винагородою за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість i за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні i компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань i функцій. Обґрунтовуючи заявлені в цій справі вимоги, позивач посилалася на те, що в день звільнення, а саме 29.12.2017 року, повний розрахунок з нею не проведено, про що свідчить повідомлення Хорошівського відділення Фонду соціального страхування України у Житомирській області від 27.12.2017 №398 про нараховані суми при звільненні, де відсутні дані про нараховані премії за період роботи з листопада 2015 року по вересень 2016 року. Вважає, що відповідно до ст.188 ЦПК України виплата премії є похідною позовною вимогою, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної), що викладена в рішенні Володарсько-Волинського районного суду від 20.09.2016 у справі № 276/458/16-ц, яким визнано незаконним та скасовано наказ від 10.12.2015 року №22-к про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення. Як наслідок, на думку позивача, необхідно було виплатити премію за період протягом строку дії дисциплінарного стягнення. Проте, такі доводи не можна вважати обгрунтованими. Так, відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Тобто, за вказаною нормою підлягають виплаті в день звільнення саме нараховані, але не виплачені працівникові суми. У справі №276/458/16-ц про оспорення наказу про накладення дисциплінарного стягнення ОСОБА_1 не заявляла вимоги про виплату ненарахованої премії за час дії догани, а лише просила відшкодувати моральну шкоду, яку обґрунтовувала, в тому числі, невиплатою їй премії. В рішенні Володарсько-Волинського районного суду від 20.09.2016 у справі №276/458/16-ц відсутня вказівка про зобов`язання роботодавця вирішити питання про нарахування і виплату премії позивачу. З огляду на викладене, у відповідача не виникло обов`язку нарахувати і виплатити ОСОБА_1 премію за минулий період після постановлення судом рішення від 20.09.2016. Розрахунковими відомостями по заробітній платі працівників Володарсько-Волинської міжрайонній виконавчій дирекції за період з грудня 2015 року по вересень 2016 року підтверджується, що позивачу не нараховувались премії (а.с.134-152). Докази, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 було нараховано премію за спірний період, в матеріалах справи відсутні. А тому при її звільненні роботодавець провів розрахунок відповідно до вимог трудового законодавства в частині сум, які були нараховані працівникові. Судом першої інстанції із врахуванням наданих сторонами доказів зроблено обгрунтований висновок про те, що за спірний період роботодавцем в межах наданих йому повноважень не видавалися накази про преміювання позивачки. Отже, відсутні підстави вважати про належність їй до виплати вказаних коштів. Про те, що виплата премії не відновлена позивачці було достеменно було відомо вже у жовтні 2016 року після набрання законної сили рішенням суду від 20.09.2016 року. Проте, з цим позовом вона звернулася до суду лише у січні 2019 року. У зв`язку з цим, суд правильно вважав, що позивачкою пропущено строк, протягом якого вона може звернутися до суду з позовом щодо ненарахування їй премії. Так, статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. У частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Разом з тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Тобто, не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці. Водночас премія, яка виплачується на підставі відповідного рішення керівника установи та в межах фонду преміювання за результатами роботи конкретного працівника, в спірний період роботодавцем не була призначена та не нараховувалась ОСОБА_1 .. Тому відсутні підстави вважати, що така премія належала позивачеві. Крім того, згідно зі статтею 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. За таких обставин суд першої інстанції на підставі повно та об`ктивно з`ясованих обставин справи та наданих доказів дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають. Виходячи із наведеного, підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.258,259,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 25 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий: Судді: Повний текст постанови складений 23.12.2021 року.