Ухвала КЦС ВС № 161/20726/20

Ухвала 20 грудня 2021 року м. Київ справа № 161/20726/20 провадження № 61-20200ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року в справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: У грудні 2020 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 16 травня 2019 року № 501142618 в розмірі 214 221,27 грн. Позов АТ «Альфа-Банк» мотивовано тим, що 16 травня 2019 року між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 501142618, за умовами якого відповідачу було надано споживчий кредит для власних потреб шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на суму 210 000 грн, з відсотковою ставкою за користування кредитом 13,99 % річних, строком на 48 місяців, з датою повернення кредиту - до 16 травня 2023 року. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 кредитних зобов`язань, з урахуванням внесених нею коштів на погашення заборгованості, станом на 02 жовтня 2020 року в неї утворилася заборгованість в розмірі 214 221,27 грн, з яких: 178 911,91 грн - заборгованість за кредитом; 15 621,86 грн - за процентами; 19 687,50 грн - за комісією. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором від 16 травня 2019 року № 501142618 в розмірі 194 533,77 грн, в тому числі: 178 911,91 грн - основна сума боргу; 15 621,86 грн - заборгованість за процентами. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постановою Волинського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» залишено без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2021 року - без змін. 07 грудня 2021 року АТ «Альфа-Банк» подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить частково скасувати оскаржувані судові рішення і винести нове судове рішення, яким задовольнити позовну вимогу про стягнення комісії за розрахунково-касове обслуговування в сумі 19 687,50 грн. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» передбачено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2021 року (на час подання касаційної скарги) - 2 270 грн. Ціна позову в цій справі становить 214 221,27 грн, що станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 100 = 227 000 грн). Тобто справа № 161/20726/20 є малозначною в силу вимог закону. Касаційна скарга містить посилання на випадок, передбачений підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. Необхідність розгляду справи в касаційному порядку АТ «Альфа-Банк» мотивувало тим, що справа має значення для формування однорідної правової практики. Суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19. Крім цього, при розгляді подібних справ Волинський апеляційний суд виніс діаметрально протилежні рішення, зокрема у справах № 168/348/20, № 168/350/20. Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з огляду на таке. Відсутні підстави для висновку про неврахування судами попередніх інстанцій в цій справі правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, згідно з яким для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 Цивільного кодексу України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві, оскільки в мотивувальній частині оскаржуваної постанови апеляційного суду зазначено таке: умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Наведене відповідає вищевказаним правовим висновкам Верховного Суду України. У справах № 355/385/17 і № 467/555/19 встановлені обставини, які не є подібними до обставин, встановлених судами попередніх інстанцій в цій справі. Так, у справі № 355/385/17 предметом позову було зобов`язання вчинити дії (визнати подію звільнення з роботи на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України страховим випадком), стягнення страхового відшкодування та компенсації моральної шкоди. У вказаній справі не застосовувалися положення Закону України «Про захист прав споживачів». У справі № 467/555/19 предметом позову було визнання недійсними умов договору, зобов`язання вчинити дії, визнання кредитного договору розірваним. У вказаній справі суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору у зв`язку з тим, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту ненадання відповідачем інформації про умови кредитування при укладенні спірного договору, натомість встановлено, що позичальник ознайомився з паспортом споживчого кредиту 12 вересня 2017 року, що підтверджено його підписом. В цій справі предметом позову є стягнення заборгованості, та судами попередніх інстанцій не встановлено факту підписання відповідачем, яка є позичальником, паспорта споживчого кредиту. Крім цього, посилання заявника на неврахування судами висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який у розумінні підпунктів а)-г) пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню. Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Доводи заявника про те, що при розгляді подібних справ № 168/348/20, № 168/350/20, Волинський апеляційний суд виніс діаметрально протилежні рішення, також не заслуговують на увагу, оскільки предметами позовів у вказаних справах було визнання кредитних договорів частково недійсним. Оскільки предмети позовів у вказаних справах є відмінними від предмету позову в цій справі, то неспроможними є аргументи заявника про ухвалення судом діаметрально протилежних рішень при розгляді подібних справ. Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є винятком із загального правила, і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено. В резолютивній частині оскаржуваної постанови апеляційного суду зазначено про можливість її касаційного оскарження виключно у випадках, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів». Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року). Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року в справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко