Постанова Миколаївський апеляційний суд № 2-1444/2008

13.12.21 22-ц/812/2191/21 Єдиний унікальний номер справи 2-1444/2008 Провадження № 22-ц/812/2191/21 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П. П О С Т А Н О В А іменем України 13 грудня 2021 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегія суддів судової палати в цивільних справах суду в складі: головуючого Лисенка П.П., суддів: Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання Колосовою О.М., з участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 заочне рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва, ухвалене 03 вересня 2008 року, у приміщенні того ж суду, під головуванням судді Давченко Т.М., у цивільній справі за позовом Акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у с т а н о в и в : 07 травня 2008 року АКІБ "УкрСиббанк" (далі Банк) пред`явило до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 вищевказаний позов, який обґрунтовувало наступним. 02 квітня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №11136620000. Відповідно до умов договору, Банк надав останньому кредит у іноземній валюті в сумі 77 260 швейцарських франків, з кінцевим строком повернення не пізніше 02 квітня 2028 року. Того ж дня, на забезпечення вказаних зобов`язань, між Банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки, відповідно до якого, поручитель погодився нести солідарну відповідальність за порушення зобов`язань за кредитним договором разом з позичальником. З серпня 2007 року, позичальник став систематично порушувати терміни оплати кредитної заборгованості, які встановлені графіком погашення кредиту. У зв`язку з цим, станом на 04 квітня 2008 року у нього виникла заборгованість перед Банком по основній сумі кредиту - 76 704,95 швейцарських франків та заборгованість за відсотками 3 537,60 швейцарських франків. 22 лютого 2008 року Банк звернувся до позичальника та поручителя з письмовими вимогами щодо належного виконання умов кредитного договору, проте вимоги Банку виконані не були. Посилаючись на викладені обставини, АКІБ "УкрСиббанк" просило стягнути з відповідачів на свою користь в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі 80 450,03 швейцарських франків, що еквівалентно 398 094 гривні 72 копійки та судовий збір. Заочним рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 03 вересня 2008 року позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто заборгованість за кредитним договором №11136620000 від 02 квітня 2007 року в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь Банку та судовий збір. 24 березня 2021 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Колесник Ю.В. звернулась до суду з заявою про перегляд вищевказаного заочного рішення. Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2021 року в задоволені заяви відмовлено. Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржила його в загальному порядку, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду положенням чинного законодавства, просила заочне рішення скасувати та прийняти постанову, якою відмовити в позові в повному обсязі. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Так, задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та відповідачем існують договірні правовідносини, щодо повернення позичальником основної суми кредиту та відсотків за користування кредитними коштами. Оскільки умови договору ні позичальником ні його поручителем належним чином не виконані, то позичені за договором кошти підлягали до стягнення в солідарному порядку. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке. Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає у повній мірі. Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. В силу ст.ст. 509, 525-526, 598, 610, 611, 622 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Сторони по зобов`язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Особа, яка порушила зобов`язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки. При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов`язання в натурі. Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов`язань, які не виконані належним чином. Разом з тим, відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). Частиною другою ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). Кредитний договір та договір поруки, які фігурують в даній справі повністю відповідають виписаним вище вимогам закону, а тому між сторонами виникли цивільно-правові зобов`язання, які повинні сторонами беззастережно дотримуватися. Так, з матеріалів справи вбачається, що 02 квітня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №11136620000, з цільовим призначенням «на придбання двокімнатної квартири». Того ж дня, Банк надав позичальнику кредит у іноземній валюті в сумі 77 260 швейцарських франків, під 8,99% річних, з кінцевим строком повернення не пізніше 02 квітня 2028 року (а.с. 7-12). Сторони погодили між собою, що погашення буде здійснюватися шляхом сплати ануїтетних платежів, згідно графіку (Додаток1 до договору) (а.с. 13). На забезпечення вказаних зобов`язань, між Банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки, відповідно до якого, вона погодилася нести солідарну відповідальність за порушення зобов`язань за кредитним договором разом з позичальником (а.с. 21). Як вбачається з виписки з особового рахунку та розрахунку заборгованості, ОСОБА_3 з серпня 2007 року, став систематично порушувати терміни сплати кредитних платежів, які встановлені графіком погашення кредиту, у зв`язку з чим, станом на 04 квітня 2008 року у нього виникла заборгованість перед Банком по основній сумі кредиту - 76 704,95 швейцарських франків та за відсотками 3 537,60 швейцарських франків (а.с. 15-19). 22 лютого 2008 року Банк звернувся до позичальника та поручителя з письмовими вимогами щодо належного виконання умов кредитного договору, проте вимоги Банку виконані не були (а.с. 20). Відповідно до вимог статей 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України). Відповідно до вимог статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Банк, пред`являючи вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками. За змістом ч.2 ст.1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. За правилами ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного Банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст.1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). За такого, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, застосовані норми матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим. ОСОБА_1 на спростування існуючого боргу не надано жодного документу, жодної квитанції, яка б свідчила про зменшення суми боргу або про його відсутність. І це при тому, що обов`язок доказування покладається на сторони, і згідно з ч.4 ст.81 ЦПК України, не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Щодо твердження особи, яка подала апеляційну скаргу, що Банком пропущено строк, в межах якого він міг звернутись до поручителя з вимогою, суд апеляційної інстанції не бере до уваги, оскільки вказане твердження ґрунтується на помилковому розумінні названою особою норм чинного законодавства, щодо строків звернення до поручителя з вимогою про виконання ним договору поруки. Як вбачається з розрахунку заборгованості, останнє погашення за вказаним кредитним договором було 12 лютого 2008 року. Вимога Банку направлена 22 лютого 2008 року на адресу позичальника та його поручителя ОСОБА_1 , зазначені в договорах (а.с. 20), тобто в межах строку передбаченого чинним законодавством. Крім того, ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі зазначає, що лише 03 березня 2021 року вона дізналася що є відповідачем за позовом про стягнення в солідарному порядку заборгованості, проте вказане спростовується матеріалами справи, оскільки судову повістку на 03 вересня 2008 року (дата ухвалення заочного рішення) вона отримала особисто, про що свідчить зворотнє повідомлення про вручення поштового відправлення з її особистим підписом (а.с. 29). Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Частиною 4 ст.10 ЦПК України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року №63566/00, §23). Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням позивача, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення в оскаржуваній частині були належним чином оцінені надані докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції, ні відповідачами ні представником суду апеляційної інстанції також не надано. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 03 вересня 2008 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий П.П.Лисенко Судді: Н.В. Самчишина Т.В. Серебрякова ______________________________________________________________________ Повний текст постанови складено 22 грудня 2021 року.