Ухвала КГС ВС № 915/1417/20

УХВАЛА 23 грудня 2021 року м. Київ Справа № 915/1417/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Мачульського Г.М. - головуючого, Чумака Ю.Я., Уркевича В.Ю., розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.04.2021 за позовом Селянського (фермерського) господарства "Осінь" до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання права постійного користування земельною ділянкою та скасування наказу, ВСТАНОВИВ: 29.11.2021 (згідно з поштовими відмітками на конверті) ОСОБА_1 (особа, яка не брала участі у справі) звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 про закриття провадження у справі та рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.04.2021. Здійснивши перевірку матеріалів касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке. Оскаржуваним рішенням Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 27.05.2021) позов задоволено повністю. Рішення обґрунтовано тим, що позивачем доведено його право постійного користування земельною ділянкою за актом про постійне користування землею від 24.03.1995 і спірний наказ від 15.07.2019 року № 4771/0/14-19-СГ "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" не оснований на вимогах законодавства України, оскільки чинним на момент винесення відповідачем спірного рішення, визначено право постійного землекористування безстроковим, на відміну від оренди. Таке право постійного землекористування може бути припинено лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, а саме: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини (ст. 141 ЗК України в ред. від 07.02.2019). Не погодившись з рішенням ОСОБА_1 , як особа, яка не брала участі у справі, звернулася до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.04.2021 скасувати та закрити провадження у справі. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 прийнято до провадження. Разом з тим, як убачається з оскаржуваних судових рішень та змісту касаційної скарги, ОСОБА_1 не приймала участі під час розгляду господарським судом першої інстанцій справи №915/1417/20. Пунктом 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. За змістом частини четвертої статті 287 ГПК особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, має право подати касаційну скаргу на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою. Тобто, касаційна скарга особи, яка не брала участі у справі і вважає, що суд вирішив питання про її права та інтереси, може бути подана на судове рішення лише після перегляду такого рішення в апеляційному порядку саме за її апеляційною скаргою. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що відсутні процесуально-правові підстави для прийняття до провадження касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.04.2021, адже рішення суду першої інстанції не переглядалось в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №915/1417/20 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.04.2021. Оскарженою ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України. У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про те, що оскаржувана ухвала постановлена апеляційним господарським судом з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. Приписами статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини першої статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно з частиною першою статті 254 цього Кодексу учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. З наведеного слідує, що особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статті 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме. При цьому, згідно з усталеною практикою Верховного Суду, рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може бути правовою підставою щоб вважати, що судове рішення прийнято про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Так, у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, від 10.05.2018 у справі № 910/22354/15, від 09.06.2018 у справі № 910/18705/17, від 11.07.2018 у справі № 910/2635/17, від 19.06.2018 у справі №904/1192/16 неодноразово зазначено, що судове рішення, оскаржуване не залученою собою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Таким чином ГПК України зобов`язує апеляційний господарський суд з`ясувати обставини наявності або відсутності правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі та дослідити, чи вирішено місцевим господарським судом питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням. Відтак, якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної скарги. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 264 ГПК України, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження, оскільки у такому випадку немає правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, а отже, немає і суб`єкта апеляційного оскарження. Зважаючи на те, що скаржником не підтверджено наявності правового зв`язку між ним та оскаржуваним судовим рішенням, обґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 - особа, яка не брала участь у справі, - не є належним суб`єктом апеляційного оскарження в розумінні процесуального закону, у зв`язку з чим закрив апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України. У поданій касаційній скарзі скаржник не навів жодного переконливого доводу щодо помилковості наведених висновків апеляційного господарського суду чи неправильного застосування ним статей 17, 254, 264 ГПК України, оскільки не підтвердив існування будь-якого правового зв`язку із оскаржуваним судовим рішенням у даній справі. З огляду на зазначене, доводи викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування норм права під час прийняття оскаржуваної ухвали. Відповідно до частини другої статті 293 ГПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Суд зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини"). Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів". Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими ЄСПЛ у справах "Levages Prestations Services v. France" ("Леваж Престасьон Сервіс проти Франції") та "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" ("Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії"), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 та відмову у відкритті касаційного провадження на підставі частини другої статті 293 ГПК України, оскільки правильне застосовування норм права судом апеляційної інстанції є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Відповідно до положень частини шостої статті 293 ГПК України, копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції. Керуючись статтями 234, 235, частиною четвертою статті 287, частиною другою статті 293 ГПК України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №915/1417/20 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.04.2021.

2. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №915/1417/20 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.11.2021.

3. Копію цієї ухвали та касаційну скаргу разом з доданими до скарги матеріалами направити заявнику.

4. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню. Головуючий Г.М. Мачульський Судді Ю.Я. Чумак В.Ю. Уркевич