Постанова КГС ВС № 911/1455/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2021 року м. Київ Справа № 911/1455/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я., секретар судового засідання - Денисюк І. Г., за участю представників: позивача - Титикало Р. С., відповідачів - не з`явилися, третьої особи - не з`явилися, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Ірпінської міської ради та Комунально-побутового підприємства "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 (судді: Тищенко А. І. - головуючий, Михальська Ю. Б., Скрипка І. М.) і рішення Господарського суду Київської області від 17.09.2020 (суддя Кошик А. Ю.) у справі за позовом Київської обласної ради до Ірпінської міської ради, виконавчого комітету Ірпінської міської ради та Комунально-побутового підприємства "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство Київської обласної ради "Друкар", про визнання протиправними і скасування рішення та витребування із незаконного володіння нерухомого майна, В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У червні 2019 року Київська обласна рада (далі - Київська облрада) звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Ірпінської міської ради (далі - Ірпінська міськрада), виконавчого комітету Ірпінської міськради (далі - виконком Ірпінської міськради), Комунально-побутового підприємства "Теплоенергопостач" Ірпінської міськради (далі - КПП "Теплоенергопостач") про: 1) визнання протиправним і скасування рішення Ірпінської міськради від 14.03.2008 № 1476-42-V та скасування рішення державного реєстратора від 16.03.2018 № 40151965; 2) визнання протиправним і скасування рішення Ірпінської міськради від 30.11.2017 № 2948-43-VІІ та скасування рішення державного реєстратора від 15.12.2017 № 38755663; 3) визнання протиправним і скасування рішення виконкому Ірпінської міськради від 27.02.2018 № 50/16; 4) витребування із незаконного володіння Ірпінської міськради та КПП "Теплоенергопостач" на користь позивача нерухомого майна, а саме адміністративно-виробничих будівель, загальною площею 3 652 м2, які складаються з гаража літ. "А", складу літ. "Б", "М", ГСМ літ. "В", літ. "І", огорожі № 1, замощення І, розташованих за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, вул. Ярославська, 11 (Ярославська, 9) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2889551321109). Позовні вимоги обґрунтовані порушенням права власності територіальної громади сіл, селищ, міст Київської області, від імені якої діє позивач, щодо спірного майна, яке незаконно вибуло з володіння власника поза його волею. 1.2. У відзиві на позов КПП "Теплоенергопостач" просило відмовити у його задоволенні, посилаючись, зокрема, на недоведення позивачем факту порушення його прав та того, що такі права підлягають судовому захисту; набуття відповідачем на законних підставах статусу користувача спірного майна. 1.3. Ірпінська міськрада та її виконком також заперечували проти позову, наголошуючи, зокрема на тому, що зазначені органи діяли виключно у межах та у спосіб, передбачені законом.

2. Короткий зміст судових рішень 2.1. Справа господарськими судами розглядалася неодноразово. 2.2. Рішенням Господарського суду Київської області від 08.10.2019 (суддя Чонгова С. І.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 (судді: Сітайло Л. Г. - головуючий, Буравльов С. І., Андрієнко В. В.), в позові відмовлено повністю з огляду на його необґрунтованість і недоведеність. 2.3. Згідно з постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.04.2020 (судді: Міщенко І. С. - головуючий, Берднік І. С., Суховий В. Г.) касаційну скаргу Київської облради задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 і рішення Господарського суду Київської області від 08.10.2019 у справі № 911/1455/19 скасовано, а справу № 911/1455/19 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди попередніх інстанцій припустилися порушення вимог частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки доказів судом на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів та частини 5 статті 236 названого Кодексу стосовно ухвалення рішення на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. 2.4. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 (суддя Кошик А. Ю.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 (судді: Тищенко А. І. - головуючий, Михальська Ю. Б., Скрипка І. М.), позовні вимоги задоволено повністю. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про незаконність оскаржуваних рішень відповідачів та здійсненої державної реєстрації права власності на спірне майно за відповідачами, виходячи із встановленого факту приналежності спірного майна на праві власності саме територіальній громаді сіл, селищ, міст Київської області в особі Київської облради, якій як власнику належить право володіння, користування та розпорядження спірним майном.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї 3.1. Не погоджуючись з ухваленими у справі рішенням і постановою, Ірпінська міськрада звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 17.09.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Київської області. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, по-перше, оскаржені судові рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 911/1902/19, від 26.08.2020 у справі № 920/121/18, від 07.04.2020 у справі № 914/867/19, від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17, від 18.12.2019 у справі № 761/29966/16-ц, від 28.01.2020 у справі № 917/1335/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18; по-друге, суди не дослідили докази у справі, не врахували та не надали оцінки доводам відповідача, викладеним у заяві про недопустимість доказів. Зокрема, скаржник наголошує на невиконанні судами вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 29.04.2019 у цій справі; недоведенні належними та допустимими доказами обставин належності на праві власності спірного майна до комунальної власності територіальної громади сіл, селищ, міст Київської області, від імені якої діє позивач, будівництва його позивачем; посилається на помилкове, на його думку, врахування судами як преюдиціальних обставин, встановлених у справі № 13/230-08 Господарським судом Київської області, зазначаючи про необхідність тотожності суб`єктного складу сторін для визнання обставин, встановлених у рішенні іншого суду у справі, преюдиціальними. 3.2. Водночас, не погодившись із ухваленими у справі судовими рішеннями, КПП "Теплоенергопостач" теж оскаржило їх в касаційному порядку, у поданій до Верховного Суду касаційній скарзі просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Київської області. Підставами касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме ухвалення судових рішень без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 911/1902/19, від 26.08.2020 у справі № 920/121/18, від 07.04.2020 у справі № 914/867/19, від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17, від 18.12.2019 у справі № 761/29966/16-ц, від 28.01.2020 у справі № 917/1335/18, від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19, недослідження судами зібраних у справі доказів, встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Так, зокрема, скаржник наголошує на невиконанні судами обов`язкових вказівок Верховного Суду щодо дослідження доказів та встановлення обставин справи, викладених у постанові від 29.04.2019 у цій справі; недоведенні належними та допустимими доказами обставин належності на праві власності спірного майна позивачеві; нетотожності суб`єктного складу сторін у цій справі, що розглядається, та справі № 13/230-08 Господарського суду Київської області, на встановлення обставин в якій як преюдиціальних послалися суди в оскаржених судових рішеннях; суди не встановили, чи дійсно спірне майно перебувало у користуванні позивача, коли та як воно вибуло. Обидві касаційні скарги за своїм змістом містять схожі доводи та аргументи стосовно підстав для скасування оскаржених судових рішень. 3.3. Київська облрада у відзиві на касаційні скарги не погоджується з доводами, викладеними у них, просить залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення у справі - без змін, посилаючись на те, що рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій. 3.4. Від Ірпінської міськради надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з раптовою тимчасовою втратою працездатності її представника та неможливістю направлення у судове засідання інших представників через їх зайнятість. 3.5. Від КПП "Теплоенергопостач" також надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою представника відповідача. Розглянувши зазначені клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення, зважаючи на те, що явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалась; матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права; позиція відповідачів викладена у касаційних скаргах; представник Ірпінської міськради Клименко К. В. була присутня в судовому засіданні 30.11.2021 та надавала пояснення у справі; крім того, за клопотанням КПП "Теплоенергопостач" розгляд касаційних скарг згідно з ухвалою від 30.11.2021 вже відкладався до 14.12.2021.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду 4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає, що касаційне провадження у справі за касаційними скаргами Ірпінської міськради та КПП "Теплоенергопостач", відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційні скарги в частині підстави, передбаченої у пункті 4 цієї норми, - залишити без задоволення з таких підстав. 4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди, 09.09.1991 обласним виробничим об`єднанням теплових мереж "Київтеплокомуненерго" прийнято наказ № 275 про створення Ірпінського міжрайонного підприємства теплових мереж "Ірпіньтепломережа" (далі - МПТМ "Ірпіньтепломережа") та надано останньому права юридичної особи. 24.12.1991 було проведено державну реєстрацію Комунального підприємства теплових мереж "Ірпіньтепломережа" (далі - КПТМ "Ірпіньтепломережа", наразі - Комунальне підприємство Київської обласної ради "Ірпіньтепломережа" (далі - КП КОР "Ірпіньтепломережа"), що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 за № 489820. Єдиним засновником КПТМ "Ірпіньтепломережа" є Київська облрада. Рішенням виконкому Ірпінської міськради народних депутатів від 25.03.1997 № 96/7 було погоджено місце розташування земельної ділянки МПТМ "Ірпіньтепломережа" для будівництва двоповерхового адміністративного будинку на 30 робочих місць на вул. Паризької Комуни, 9; надано дозвіл МПТМ "Ірпіньтепломережа" на використання проєктно-вишукувальних робіт для зазначеного будівництва, зазначено про виконання та погодження в установленому порядку проєктно-кошторисної документації. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що будівництво виробничо-адміністративного приміщення на вул. Паризької Комуни, 11 в місті Ірпені здійснювалося Комунальним підприємством "Ірпіньтепломережа" (КПТМ "Ірпіньтепломережа") господарським методом. Разом із тим суди установили, що у подальшому КПТМ "Ірпіньтепломережа" було перейменоване в Комунальне підприємство Київської облради "Ірпіньтепломережа" (далі - КП КОР "Ірпіньтепломережа"). Так, зокрема, рішенням Київської облради від 02.02.2007 № 097-09-V "Про деякі питання управління майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області" (пункт 7.8.4) назву КПТМ "Ірпіньтепломережа" було змінено на назву КП КОР "Ірпіньтепломережа", а також затверджено в новій редакції статут цього підприємства. Згідно з пунктом 1.1 статуту КП КОР "Ірпіньтепломережа" це комунальне підприємство засноване на спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області і є комунальним унітарним підприємством. Київська облрада (засновник) від імені та в інтересах зазначених територіальних громад здійснює правомочності з володіння, користування, розпорядження та управління підприємством. Підприємство безпосередньо підпорядковується Київській облраді і входить до її сфери управління. Майно підприємства перебуває у комунальній власності та закріплюється за ним на праві господарського відання. Водночас у пункті 4.2 цього ж статуту передбачено, що відчуження основних засобів здійснюється за погодженням із засновником, яке оформляється відповідним рішенням. Крім того, згідно з пунктом 1.1 статуту КПТМ "Ірпіньтепломережа" (перереєстроване рішенням Ірпінського міськвиконкому від 28.03.2000 № 85/1) вказане комунальне підприємство засноване на комунальній власності Київської облради, що перебуває в управлінні Київської обласної державної адміністрації в особі Київського обласного управління житлово-комунального господарства. Підприємство створене на базі Ірпінського району теплових мереж згідно з наказом Київського обласного виробничого об`єднання "Київтеплокомуненерго" від 24.12.1991 № 370/3. Відповідно до пункту 3.1 статуту підприємство не розпоряджається закріпленим за ним основними засобами без згоди власника. До основних фондів КПТМ "Ірпіньтепломережа" увійшло майно, у тому числі об`єкти нерухомості, що розташовані на колишній вул. Паризької Комуни (нині - Ярославська) в м. Ірпені Київської обл. на підставі наказу Фонду комунального майна області Київської облради народних депутатів від 10.05.1994 за № 219-М та відповідно до Переліку майна, що закріплюється на правах повного господарського відання (оперативного управління) МПТМ "Ірпіньтепломережа" станом на 01.01.1993 року. Отже, нерухоме майно (основні фонди), яке використовувалось у господарській діяльності колишньої КПТМ "Ірпіньтепломережа", а нині - КП КОР "Ірпіньтепломережа", перебувало та перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області в особі Київської облради. Суди установили, що, розглянувши лист КПТМ "Ірпіньтепломережа" від 07.09.2006, матеріали поточної інвентаризації, акт обстеження будинковолодіння, виконком Ірпінської міськради, керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.1992 № 498 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення", прийняв рішення від 12.09.2006 № 168 "Про надання дозволу на отримання права власності на виробничу базу в м. Ірпені на вул. П. Комуни, 17 в м. Ірпені", відповідно до якого дозволено Ірпінському БТІ оформити та видати свідоцтво про право власності на виробничу базу підприємству КПТМ "Ірпіньтепломережа", розташовану за адресою: м. Ірпінь, вул. Паризької Комуни, 17, та закріплено за територіальною громадою м. Ірпеня; зазначено про видачу КПТМ "Ірпіньтепломережа" свідоцтва на право власності на виробничу базу. На підставі цього рішення було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 28.09.2006 серії ЯЯЯ № 628332 - виробничу базу, розташовану за адресою: м. Ірпінь, вул. П. Комуни, 17; власник вказаного майна - територіальна громада міста Ірпеня в особі міськради. Згідно з рішенням Ірпінської міськради від 14.03.2008 № 1476-42-V за клопотанням КПП "Теплоенергопостач" про передачу у повне господарське відання майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Ірпеня на підставі свідоцтва про право власності майно, зазначене у рішенні, передано у повне господарське відання вказаному підприємству. 28.02.2013 Київською облрадою прийнято рішення № 572-30-VI "Про передачу майна з балансу КП КОР "Ірпіньтепломережа" на баланс Комунального підприємства Київської обласної ради "Друкар" (далі - КП "Друкар") та передано відповідне майно згідно з переліком, який становить комплекс будівель і споруд на вул. Паризької Комуни (Ярославській), 11 у м. Ірпені, у тому числі адмінбудинок площею 753,4 м2. 24.01.2014 на підставі свідоцтва про право власності від 08.02.2014 № 17544818 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області в особі Київської облради на адміністративно-виробничі будівлі, об`єкт житлової нерухомості (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 288955132109), загальною площею 3652 м2, розташовані за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, вул. Паризької Комуни,

11. У той же час до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка № 131298251) внесені відомості про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно та земельну ділянку, на якій таке майно розташоване (Київська обл., м. Ірпінь, вул. Паризької Комуни, 9) за Ірпінською міськрадою, а також перебування цього нерухомого майна на праві господарського відання та земельної ділянки на праві постійного користування у КПП "Теплоенергопостач". Підставами внесення відповідних відомостей стали рішення Ірпінської міськради від 14.03.2008 № 1476-42-V "Про передачу майна у повне господарче відання КПП "Теплоенергопостач" згідно з свідоцтвом на право власності" та від 30.11.2017 № 2948-43-VІІ "Про затвердження проєкту землеустрою КПП "Теплоенергопостач" та надання земельної ділянки в постійне користування для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд технічної інфраструктури в м. Ірпені, вул. Ярославська, 9", а також рішення державного реєстратора Київської обласної філії Комунального підприємства "Реєстрація нерухомості та бізнесу" Євко В. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 40151965 від 16.03.2018 і рішення державного реєстратора виконкому Ірпінської міськради Савченко А. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38755663 від 15.12.2017, відповідно. Відповідно до відповіді архівного відділу виконкому Ірпінської міськради від 18.04.2018 підставою для прийняття Ірпінською міськрадою рішення від 14.03.2008 № 1476-42-V став лист КПП "Теплоенергопостач" від 04.02.2008 № 6, свідоцтво про право власності на спірне майно від 28.09.2006 серії ЯЯЯ № 628332, яке було видане на підставі рішення виконкому Ірпінської міськради від 12.09.2006 № 168, та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 11992342 від 28.09.2006. Разом із тим попередні судові інстанції установили, що згідно з рішенням Господарського суду Київської області від 06.08.2008 у справі № 13/230-08, яке набрало законної сили, були скасовані рішення виконкому Ірпінської міськради від 12.09.2006 № 168 і свідоцтво про право власності на майно від 28.09.2006 серії ЯЯЯ № 628332. Підставою для прийняття судом рішення у зазначеній справі став встановлений факт перебування спірних об`єктів нерухомого майна у власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області; перевищення виконкомом Ірпінської міськради, передбачених Законом України "Про місцеве самоврядування", повноважень щодо вирішення долі нерухомого майна; відсутність у КПТМ "Ірпіньтепломережа", яке засноване на комунальній власності Київської облради, що перебуває в управлінні Київської обласної державної адміністрації, права самостійно, без згоди власника розпоряджатись майном, яке за ним закріплено. Під час розгляду спору у справі, в якій подано касаційну скаргу, попередні судові інстанції установили, що нерухоме майно (основні фонди), яке використовувалось у господарській діяльності колишньої КП ТМ "Ірпіньтепломережа", а наразі КП КОР "Ірпіньтепломережа", перебувало та перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області в особі Київської облради; серед іншого на балансі та в оперативному управлінні КР КОР "Ірпіньтепломережа" знаходилось майно, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, в особі Київської облради, розташоване за адресою: м. Ірпінь, вул. Паризької Комуни, 11 - адмінбудинок загальною площею 753,40 м2, ганок адмінбудинку загальною площею 2160,00 м2, приміщення сауни загальною площею 122,20 м2, гайок приміщення сауни загальною площею 3,40 м2, гараж загальною площею 240,60 м2, гараж загальною площею 23,87 м2, склад загальною площею 52,90 м2, ганок складу загальною площею 9,00 м2, замощення загальною площею 572,00 м2, огорожа, автобензозаправочний пункт (ГСМ) загальною площею 24,7 м2, ганок автобензозаправочного пункту загальною площею 1,4 м2. Суди також установили, що рішенням Ірпінської міськради від 30.11.2017 № 2948-43-VІІ затверджено проєкт землеустрою та надано в постійне користування КПП "Теплоенергопостач" земельну ділянку площею 0,6113 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд технічної інфраструктури в м. Ірпені, на вул. Ярославській, 9, а 11.12.2017 відбулася державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою за КПП "Теплоенергопостач". Рішенням виконкому Ірпінської міськради від 27.02.2018 № 50/16 уточнено адресу нерухомого майна КПП "Теплоенергопостач" відповідно до адреси земельної ділянки - вул. Ярославська, 9. 16.03.2018 за № 25275685 проведено державну реєстрацію права повного господарського відання КПП "Теплоенергопостач" на нерухоме майно - комплекс будівель і споруд на вул. Ярославській, 9, до складу якого включено адмінбудинок літ. "З" площею 717, 3 м2. 4.3. Ухвалюючи рішення у цій справі, місцевий господарський суд за результатами нового розгляду справи, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у цій справі. При цьому суди виходили із того, що відповідно до норм Цивільного кодексу України до первісних підстав набуття права власності належать набуття права на новостворене майно, у тому числі об`єкт будівництва (стаття 331), переробка речі (стаття 332), привласнення загальнодоступних дарів природи (стаття 333), набувальна давність (стаття 344) та ін. Найбільш поширеними похідними способами набуття права власності юридичними особами є набуття права власності на підставі правочинів (стаття 334) та у порядку правонаступництва (стаття 107). Згідно із частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Таким чином, щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин, потрібне виконання трьох умов: завершення будівництва; прийняття до експлуатації; державна реєстрація. У статті 182 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина 2 статті 331 Цивільного кодексу України). Разом з цим державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності. Близький за змістом правовий висновок неодноразово сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18, від 29.04.2020 у справі № 911/1455/19. У статті 41 Конституції України унормовано, що кожному гарантовано право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, а також закріплено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Відповідно до статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Згідно із частиною 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України" затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), в тому числі до власності областей передається теплове господарство - майнові комплекси підприємств та об`єкти виробничих об`єднань теплового господарства (підприємства теплових мереж, котельні, бойлерні тощо), ремонтно-будівельні, автотранспортні та інші підприємства й організації, що обслуговують або пов`язані з організацією виробничої діяльності підприємств теплового господарства. Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно із частиною 2 статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України). Разом із тим частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Згідно з пунктом "а" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності. Питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) і статтею 377 Цивільного кодексу України. Частиною 1 статті 377 Цивільного кодексу України (у відповідній редакції) передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Згідно із частинами 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України, статей 120, 125 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) та принципу слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, у разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма відповідними власності складовими - володінням, користуванням, розпорядженням ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні. Отже, наведені положення земельного та цивільного законодавства закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. За змістом частини 1 статті 123 Земельного кодексу України земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті "а" частини 2 статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 4.4. Урахувавши наведені положення законодавства, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, суди за результатами нового розгляду справи визнали доведеним факт приналежності спірного майна на праві власності саме територіальній громаді сіл, селищ, міст Київської області в особі Київської облради, наголосивши, що їй як власнику належить право володіння, користування та розпорядження спірним майном. Водночас попередні судові інстанції надали оцінку аргументам сторін та наданим сторонами доказам, у тому числі і доказам, наданим відповідачами, на які вони посилалися, заперечуючи проти позову, зокрема, рішенню від 22.01.2002 Ірпінської міськради № 353-29-ХХІІІ; акту передачі незавершеного будівництва виробничо-адміністративного приміщення від 17.05.2007 на виконання зазначеного рішення; рішенню виконкому Ірпінської міськради від 22.05.2007 № 91 про затвердження вказаного акта, наголосивши на тому, що такі докази суперечать іншим наявним у справі доказам. Суди установили, що станом на 07.09.2006 спірна будівля перебувала на балансі КПТМ "Ірпіньтепломережа", яке засноване та діє на спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, і зазначене підприємство не мало права розпоряджатись майном, яке належить територіальній громаді сіл, селищ, міст Київської області, від імені якої діє Київська облрада, без згоди останньої; відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань КП КОР "Ірпіньтепломережа" до цього часу перебуває у власності територіальної громади міст, сіл, селищ Київської області в особі Київської облради та перебуває в стані припинення шляхом ліквідації на підставі рішення Київської облради від 28.11.2013 № 707-35-VI. Суди зазначили, що рішення облрадою щодо спірного майна не приймалося, таке майно не є майном, яке задовольняє потреби виключно територіальної громади міста Ірпеня; відповідно до наявних в матеріалах справи доказів (переліку майна, що закріплюється на правах повного господарського відання/оперативного управління МПТМ "Ірпіньтепломережа" станом на 01.01.1993, наказу про створення "Ирпенского межрайонного предприятия тепловых сетей "Ирпеньтеплосеть" від 09.09.1991 № 275) послуги КП КОР "Ірпіньтепломережа" були спрямовані на задоволення потреб різних територіальних громад, а саме с-ща Бучі, м. Ірпеня, с-ща Ворзель, с-ща Біличів (Коцюбинського), с-ща Кічеева, смт Бородянки, а саме підприємство було створене із зоною обслуговування - м. Ірпеня, с-ща Буча, с-ща Ворзель, с-ща Коцюбинське та смт Бородянка (пункт 1 наказу про створення МПТМ "Ірпіньтепломережа" від 09.09.1991 № 275). Крім того, суди за наслідком дослідження змісту технічного паспорта на адміністративну будівлю за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, вул. Паризької Комуни (Ярославська), 11; плану, наданого архівним відділом виконкому Ірпінської міськради як додаток до свідоцтва про право власності від 28.09.2006; технічного паспорта, виготовленого 25.12.2017 на замовлення відповідача на будівлі на вул. Ярославській, 9 в м. Ірпені; фрагменту генерального плану міста Ірпеня, встановили, що спірна адміністративно-виробнича будівля на вул. Паризької Комуни (Ярославська) під номерами 9, 11 і 17 є одним і тим самим об`єктом. Попередні судові інстанції також установили, що територіальній громаді сіл, селищ, міст Київської області, від імені якої діє Київська облрада як власник комунального майна, розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 3210900000:01:051:0036, згідно з вимогами земельного законодавства належить право на отримання земельної ділянки в постійне користування. Зважаючи на встановлені обставини порушення прав територіальної громади сіл, селищ, міст Київської області (власника спірного нерухомого майна), від імені якої діє Київська облрада, внаслідок прийняття оскаржуваних рішень органів місцевого самоврядування та проведеної державної реєстрації права власності на спірне майно за відповідачами, та беручи до уваги положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, попередні судові інстанції дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. 4.5. Як уже зазначалося, Ірпінська міськрада та КПП "Теплоенергопостач" оскаржили судові рішення у справі до суду касаційної інстанції. Згідно з ухвалами Верховного Суду від 05.11.2021 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами Ірпінської міськради та КПП "Теплоенергопостач" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 і рішення Господарського суду Київської області від 17.09.2020 у справі № 911/1455/19 з підстав, передбачених у пунктах 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних скаржниками рішення і постанови в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржників, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи. Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц). Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними. Верховний Суд не може взяти до уваги посилання скаржників на те, що господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не враховано висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 911/1902/19, від 26.08.2020 у справі № 920/121/18, від 07.04.2020 у справі № 914/867/19, від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, оскільки зазначені справи і справа, судові рішення в якій переглядаються, є відмінними за істотними правовими ознаками, зокрема, різні підстави позову, суб`єктний склад сторін, в окремих справах предмети позовів та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, а також фактичні обставини, які формують зміст правовідносин, та зібрані у справі докази, тобто у цій справі та зазначених справах суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону, що свідчить про неподібність правовідносин у них; аналіз висновків, зроблених судами попередніх інстанцій у судових рішеннях у справі, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у зазначених постановах. Разом із тим, зважаючи на універсальну, загальну спрямованість висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах у справах № 911/1902/19, № 920/121/18, № 914/867/19, № 914/2505/17, які теж скаржники наводили у касаційних скаргах (щодо необхідності встановлення/дослідження судами підстав набуття позивачем права власності на майно у відносинах захисту права власності; щодо прийняття судами рішення за наслідком дослідження та оцінки усіх доказів, поданих учасниками господарського процесу), колегія суддів суду касаційної інстанції вважає необґрунтованими посилання скаржників на неврахування судами зазначених висновків як підстави для подання касаційної скарги, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, і не свідчить про незастосування чи неправильне застосування судами цієї правової позиції. Стосовно посилань скаржників у касаційних скаргах на постанови Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 917/1335/18, від 18.12.2019 у справі № 761/29966/16-ц, від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19, колегія суддів зазначає, що у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 761/29966/16-ц Суд не застосовував положення статті 75 Господарського процесуального кодексу України; водночас згідно з положеннями частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом; господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиціальних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду, та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Як свідчить зміст оскаржених судових рішень, ухвалюючи судові рішення у справі, суди попередніх інстанцій виходили не лише виключно з обставин, встановлених Господарським судом Київської області у справі № 13/230-08, рішення в якій набрало законної сили, а й з дослідження та оцінки наявних у справі № 911/1455/19 доказів, за результатом оцінки яких судами і були встановлені обставини, які мають значення для вирішення цієї справи, та прийняті у справі судові рішення про задоволення заявленого позову. З огляду на викладене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла підтвердження. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилалися скаржники у касаційних скаргах, стосується правовідносин, які не є подібними. 4.6. Щодо доводів скаржників про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, то колегія суддів зазначає таке. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). При цьому відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржників про недослідження судами зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 910/12765/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі № 912/441/18, від 19.11.2020 у справі № 912/217/18. 4.7. Щодо посилання скаржників на те, що обставини, що мають суттєве значення, встановлені судами на підставі недопустимих доказів, а саме рішення виконкому Ірпінської міськради від 12.09.2006 № 168, рішення Господарського суду Київської області від 06.08.2008 у справі № 13/230-08, то колегія суддів їх теж відхиляє. Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України). Разом із тим за приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/13647/19. Згідно з частиною 1, 2 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 16.03.2021 у справі №905/1232/19. Скаржники не довели наявність порушень, встановлених законом, щодо порядку одержання цих доказів, що мають наслідком визнання їх недопустимими, тому колегія суддів суду касаційної інстанції відхиляє доводи скаржників щодо встановлення судами обставин на підставі недопустимих доказів, а також ненадання судами оцінки доводам відповідача, наведеним у заяві про недопустимість доказів, та у свою чергу, звертає увагу на вимоги частини 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої саме суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; до того ж зазначене скаржником рішення виконкому Ірпінської міськради від 12.09.2006 № 168 не було єдиним доказом, який оцінювався судами під час вирішення спору у справі; судові рішення також ґрунтувались на інших досліджених і оцінених судами у справі доказах, які також були покладені в основу судових рішень. Інші доводи касаційних скарг, які стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі та зводяться до незгоди з відповідними обставинами і оцінкою, здійсненою господарськими судами попередніх інстанцій, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає межі розгляду справи судом касаційної інстанції, та встановлює, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5. Висновки Верховного Суду 5.1. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. 5.2. Ураховуючи, що Верховний Суд з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстави, визначеної у пункті 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу, - про залишення рішення і постанови у справі без змін, судові витрати за розгляд касаційних скарг покладаються на скаржників. Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд П О С Т А Н О В И В : Касаційне провадження у справі № 911/1455/19 за касаційними скаргами Ірпінської міської ради та Комунально-побутового підприємства "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради, відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити. Касаційні скарги Ірпінської міської ради та Комунально-побутового підприємства "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради в частині підстави, передбаченої у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 і рішення Господарського суду Київської області від 17.09.2020 у справі № 911/1455/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Т. Б. Дроботова Судді Н. О. Багай Ю. Я. Чумак