Ухвала КГС ВС № 916/1256/21

УХВАЛА 21 грудня 2021 року м. Київ Справа № 916/1256/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О., секретар судового засідання - Лелюх Є. П., за участю представників: позивача - Доброва Р. М. (у порядку самопредставництва), відповідача - Берлінської А. Ф. (адвокат), розглянувши касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2021 (суддя Літвінов С. В.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 (головуючий - Будішевська Л. О., судді Поліщук Л. В., Таран С. В.) у справі за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Громадської організації "Центр всебічного, фізичного та психологічного розвитку інвалідів та дітей-інвалідів "А-Б-В-Г-Дейка" про розірвання договору оренди, виселення та стягнення 161337,24 грн, ВСТАНОВИВ: У травні 2021 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент, Орендодавець, позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Громадської організації "Центр всебічного, фізичного та психологічного розвитку інвалідів та дітей-інвалідів "А-Б-В-Г-Дейка" (далі - ГО "А-Б-В-Г-Дейка", Організація, Орендар, відповідач) про: 1) розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 11.02.2019 № 16/19 (далі - договір оренди від 11.02.2019), укладеного між сторонами та посвідченого 13.12.2019 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т. В. за реєстровим № 695; 2) виселення ГО "А-Б-В-Г-Дейка" з нежитлових будівель та споруд загальною площею 773,6 м2, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Каркашадзе, 4 (далі - орендоване майно, об`єкт оренди, спірний об`єкт), на користь Департаменту; 3) стягнення з відповідача 79978,97 грн заборгованості з орендної плати та 81358,27 грн пені, з посиланням на положення статей 525, 526, 549, 611, 625, 629, 651, 762, 773, 782, 783, 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 173, 174, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 17 Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна", введеного в дію з 01.02.2020 (далі - Закон України № 157-ІХ). Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) відповідач належним чином не виконує умови договору оренди від 11.02.2019 у частині надання представникам Орендодавця безперешкодного доступу до орендованого майна, своєчасного здійснення капітального та поточного ремонту приміщень, запобігання їх пошкодженню та псуванню, утримання об`єкта оренди у чистоті та технічно справному стані; 2) на теперішній час орендоване майно виключає можливість його використання за цільовим призначенням (для розміщення громадської організації інвалідів, яка спрямована на здобуття дошкільної, позашкільної освіти для дітей інвалідів згідно з статутною діяльністю); 3) в порушення умов договору оренди від 11.02.2019 Орендар систематично не сплачує орендну плату та не надав Орендодавцю копію договору страхування об`єкта оренди на 2021 рік, тоді як термін дії договору страхування, копія якого є у розпорядженні Департаменту, закінчився 19.01.2021. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.07.2021 (суддя Літвінов С. В.), постановленою на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), провадження у справі № 916/1256/21 у частині стягнення 79978,97 грн заборгованості з орендної плати закрито в зв`язку з відсутністю предмета спору, що зумовлено сплатою Орендарем спірної суми заборгованості станом на 19.07.2021. Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.07.2021 позов задоволено частково. Стягнуто з ГО "А-Б-В-Г-Дейка" на користь Департаменту 1379,30 грн пені. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2021 залишено без змін. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.06.2021 у справі № 916/1256/21. Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 16, 509, 546, 549, 611, 627, 651, 785 ЦК України, статей 174, 179, 193, 218, 230, 291 ГК України, статей 17, 24 Закону України № 157-ІХ, статей 13, 14, 73, 74, 75, 76- 79, 86, 145, 269 ГПК України, з урахуванням яких місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення 1379,30 грн пені та необґрунтованість решти позовних вимог з огляду на те, що: 1) відповідач допустив прострочення сплати орендних платежів; 2) позивач не довів належними доказами створення Орендарем будь-яких перешкод у допуску працівників Департаменту до об`єкта оренди, натомість відповідач вживав заходів, спрямованих на приведення спірного об`єкта у стан, придатний для використання за цільовим призначенням, та 18.01.2021 застрахував орендоване майно на користь Орендодавця, а факт відсутності направлення Орендарем договору страхування позивачу на момент подання позову не може бути безумовною підставою для розірвання договору оренди, позаяк цим договором не визначено терміну направлення Орендодавцю копії відповідного договору страхування; 3) упродовж певного часу Організація дійсно несвоєчасно вносила орендні платежі, але ураховуючи те, що спірні приміщення передано у стані, не придатному для цільового використання, термін несплати орендних платежів припадав здебільшого на період запровадження постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 карантинних обмежень, а станом на 19.07.2021 відповідач повністю сплатив заборгованість, то будь-яких збитків від прострочення Орендарем оплати за договором Орендодавець не зазнав і жодним чином не був позбавлений того, на що розраховував за договором оренди, що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для розірвання цього договору. Апеляційний суд додатково зазначив, що прохальну частину позовної заяви Департаменту від 30.04.2021 викладено у такій редакції: "Розірвати договір оренди нежитлового приміщення № 16/19 від 11.02.2019 р., який укладено між Департаментом та ГО "А-Б-В-Г-Дейка", посвідчений 13.12.2019 р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т. В. за реєстровим № 695". Разом з тим не існує зазначеного позивачем договору оренди, позаяк ним до матеріалів цієї справи додано два різні договори оренди, укладені стосовно одного і того ж самого нерухомого майна, а саме: договір оренди від 11.02.2019 (з терміном дії з 11.02.2019 до 11.01.2022), який не містить нотаріального посвідчення, та договір оренди від 13.12.2019 (з терміном дії з 13.12.2019 до 13.12.2068), який нотаріально посвідчений. При цьому зміст договору оренди від 13.12.2019 не містить жодних посилань на договір від 11.02.2019. За таких обставин задоволення вимоги про розірвання договору оренди від 11.02.2019 не забезпечить ефективного захисту порушених прав позивача, оскільки чинним залишиться нотаріально посвідчений договір оренди від 13.12.2019, вимогу про розірвання якого позивач не заявляв. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, Департамент звернувся з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди від 11.02.2019 і виселення відповідача та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Ухвалою Верховного Суду від 29.11.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту на рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 у справі № 916/1256/21 і призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 21.12.2021 о 15:00. Зазначена ухвала мотивована тим, що скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, посилається на неврахування судами попередніх інстанцій: 1) висновків щодо застосування норм частини 3 статті 291 ГК України, пункту 1 частини 2 статті 11, частини 1 статті 15, статей 526, 530, 610, 611, 612, частини 2 статті 651, статей 759, 782, 785 ЦК України, частини 4 статті 17, частини 2 статті 24 Закону України № 157-ІХ (про розірвання договору оренди за обставин систематичного невнесення орендної плати), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 925/549/17, від 22.10.2019 у справі № 923/826/18, від 13.11.2019 у справі № 908/1399/17, від 11.12.2019 у справі № 917/28/19, від 11.03.2020 у справі № 914/4101/15, від 23.03.2021 у справі № 922/2754/19; 2) висновку щодо застосування норм статей 14, 526, 629 ЦК України та статей 10, 24 Закону України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна", чинного до 31.01.2020 (про порушення договірних зобов`язань у частині страхування об`єкта оренди), викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 910/17012/15; 3) висновку щодо застосування норм статей 11, 79, 86, 237 ГПК України (про дотримання вимог щодо всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин справи та оцінки доказів), викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18; 4) висновку щодо застосування норми пункту 6 статті 3 ЦК України (щодо добросовісної поведінки сторін у договірних відносинах), викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 449/1154/14. Судами попередніх інстанцій встановлено такі фактичні обставини: Одеська міська рада є власником нежитлової будівлі та споруд за адресою: м. Одеса, провулок Цегляний, буд. 4, які складаються з будівлі та споруд літ. "А", загальною площею 773,6 м2, основною площею 453,3 м2, літ. "Б", "В", що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав та свідоцтвом про право власності; 11.02.2019 між Департаментом (Орендодавець) та ГО "А-Б-В-Г-Дейка" (Орендар) укладено договір оренди № 16/19 нежитлового приміщення, за умовами пунктів 1.1, 1.3, 2.4, 3.2 якого Департамент передав, а Організація прийняла у строкове платне користування нежитлову будівлю та споруду, загальною площею 773,6 м2, що розташовані за адресою: Одеса, вул. Каркашадзе,

4. Термін дії договору оренди: з 11.02.2019 до 11.01.2022. Орендар зобов`язується вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів його господарської діяльності. Орендар має право контролювати стан, напрямки та ефективність використання приміщень, переданих в оренду; у пунктах 4.1, 4.2 договору оренди від 11.02.2019 сторони погодили, що вказані у пункті 1.1 приміщення Орендодавцем передаються Орендарю виключно під розміщення громадської організації інвалідів, яка спрямована на здобуття дошкільної, позашкільної освіти для дітей інвалідів, згідно за статутною діяльністю. На протязі дії цього договору, крім своєчасного внесення орендної плати, Орендар зобов`язаний, зокрема: а) забезпечувати збереження об`єкта оренди, своєчасно проводити за власний рахунок капітальний і поточний ремонт приміщень, запобігати їх пошкодженню і псуванню; б) утримувати об`єкт оренди у чистоті і технічно справному стані, забезпечувати санітарний, екологічно чистий стан, прибирання та упорядкування прилеглої території; е) протягом місяця з дати укладення договору застрахувати об`єкт оренди на термін 1 рік з наступними щорічними продовженнями дії договору страхування протягом терміну дії договору оренди на користь Орендодавця у страховій компанії у порядку, визначеному чинним законодавством, та таким чином, що весь час об`єкт оренди було застраховано на повну вартість об`єкта оренди, визначеної у пункті 1.1 цього договору, та щороку надавати Орендодавцю копії відповідних документів, що засвідчують належне виконання зазначеного зобов`язання; пунктом 5.3 договору оренди від 11.02.2019 передбачено, що у разі невнесення Орендарем орендної плати за протязі 3-х місяців з дати закінчення терміну платежу, Орендодавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення об`єкта оренди. Також Орендодавець має право відмовитися від договору оренди у разі невикористання Орендарем приміщення за його профільним призначенням, невиконання поточного та капітального ремонту, в порядку, передбаченому цим договором та законодавством України. У разі відмови Орендодавця від договору оренди, договір є розірваним з моменту одержання Орендарем повідомлення про відмову від договору; 11.02.2019 сторонами підписано акт прийому-передачі до договору оренди від 11.02.2019, у якому зазначено, що приміщення потребує ремонту; 11.02.2019 сторонами складено та підписано розрахунок орендної плати за договором оренди від 11.02.2019, що загалом становить 28761,12 грн за місяць.; 13.12.2019 між Департаментом (Орендодавець) та ГО "А-Б-В-Г-Дейка" (Орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 16/19, за умовами пунктів 1.1, 1.3 якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нежитлову будівлю та споруду загальною площею 773,6 м2, що розташовані за адресою: Одеса, вул. Каркашадзе, 4; договір оренди від 11.02.2019 містить майже усі ті ж самі умови, що і договір від оренди 13.12.2019, окрім строку дії (у договорі від 11.02.2019 зазначено, що він діє з 11.02.2019 до 11.01.2022, а у договорі від 13.12.2019 - до 13.12.2068). Договір оренди від 13.12.2019, на відміну договору оренди від 11.02.2019, містить нотаріальне посвідчення; 13.12.2019 сторонами складено та підписано розрахунок орендної плати за договором оренди від 13.12.2019, що загалом становить 29708,68 грн за місяць; 22.02.2021 представниками Департаменту складено акт обстеження нежитлового приміщення загальною площею 773,6 м2, розташованого за адресою: м. Одеса, пров. Каркашадзе, 4, в якому (акті), зокрема зазначено, що за вказаною адресою знаходиться окремо розташована двоповерхова будівля та дві одноповерхові споруди загальною площею 773,6 м2. Територія розташування об`єкта огороджена парканом. В`їзні ворота та вхідна хвіртка зачинені. У доступі до об`єкта відмовлено представниками охоронної фірми "Вікінг", яка здійснює охорону території об`єкта. Візуально встановлено, що двоповерхова будівля напівзруйнована внаслідок пожежі, одноповерхові будівлі частково не мають покрівлі, територія засмічена побутовими відходами. Наслідки проведення будь-яких ремонтних робіт відсутні; матеріали справи містять адресований "ГО А-Б-В-Г-Дейка" лист Департаменту від 02.03.2021 № 01-13/863, в якому, зазначено про необхідність забезпечення доступу до об`єкта для комісійного обстеження. На підтвердження направлення вказаного листа відповідачу позивачем додано рекомендоване повідомлення про невручення поштового відправлення з довідкою Укрпошти "за закінченням терміну зберігання"; 11.03.2021 складено комісійний акт обстеження нежитлової будівлі та споруд, розташованих за адресою: м. Одеса, пров. Каркашадзе, 4, в якому зазначено, що двоповерхова будівля напівзруйнована внаслідок пожежі, одноповерхові будівлі частково не мають покрівлі, подвір`я засмічене, ремонтні роботи не проводяться, на території об`єкта є ознаки проживання безхатченків, об`єкт оренди не використовується за цільовим призначенням; матеріали справи також містять складений 08.06.2021 акт обстеження нежитлової будівлі та споруд, розташованих за адресою: м. Одеса, пров. Каркашадзе, 4, в якому зазначено, що за вказаною адресою розташована окремо розташована двоповерхова будівля та дві одноповерхові споруди, територія розташування об`єкта огороджена парканом, який на момент обстеження зачинено металевими листами, які були встановлені в період з 11.03.2021 по 08.08.2021; 18.01.2021 спірне майно було застраховане Орендарем на підставі відповідного договору страхування. Спір виник у зв`язку з недосягненням між сторонами згоди щодо дострокового розірвання договору оренди від 11.02.2019 у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням ГО "А-Б-В-Г-Дейка" умов договору в частині: повного та своєчасного внесення орендної плати, надання представникам Орендодавця безперешкодного доступу до орендованого приміщення, своєчасного здійснення капітального та поточного ремонту приміщень, запобігання їх пошкодженню та псуванню, утримання об`єкта оренди у чистоті та технічно справному стані, страхування об`єкта оренди на 2021 рік. Згідно з частиною 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 916/1256/21 з огляду на таке. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Таким чином, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні. При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності. Частиною 3 статті 291 ГК України, на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування якої посилається скаржник, передбачено, що договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України, на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування якої посилається скаржник, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. 03.10.2019 було прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ, у розділі "Прикінцеві та перехідні положення" якого передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року (за винятком окремих зазначених норм). Водночас пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 157-IX визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 30, ст. 416 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону. Ураховуючи опублікування тексту Закону України № 157-ІХ в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, останній набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, отже, з цієї дати підлягають застосуванню його норми (за винятком норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення"). При цьому за загальним правилом, передбаченим частиною 1 статті 5 ЦК України, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 907/720/20, від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20). Судами попередніх інстанцій достеменно встановлено і скаржником не спростовано той факт, що упродовж певного часу Організація дійсно несвоєчасно вносила орендні платежі, але ураховуючи те, що спірні приміщення їй було передано у стані, не придатному для використання за цільовим призначенням, термін сплати орендних платежів припадав здебільшого на період запровадження карантинних обмежень постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, а станом на 19.07.2021 відповідач повністю сплатив заборгованість з орендної плати, то будь-яких збитків від прострочення Орендарем оплати за договором Орендодавець не зазнав і жодним чином не був позбавлений того, на що розраховував за договором оренди, що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для розірвання цього договору. При цьому апеляційний суд цілком обґрунтовано звернув увагу на ту істотну обставину, що прохальну частину позовної заяви Департаменту від 30.04.2021 викладено у такій редакції: "Розірвати договір оренди нежитлового приміщення № 16/19 від 11.02.2019 р., який укладено між Департаментом та ГО "А-Б-В-Г-Дейка", посвідчений 13.12.2019 р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т. В. за реєстровим № 695". Разом з тим не існує зазначеного позивачем договору оренди, позаяк ним до матеріалів цієї справи додано два різні договори оренди, укладені стосовно одного і того ж самого нерухомого майна, а саме: договір оренди від 11.02.2019 (з терміном дії з 11.02.2019 до 11.01.2022), який не містить нотаріального посвідчення, та договір оренди від 13.12.2019 (з терміном дії з 13.12.2019 до 13.12.2068), який нотаріально посвідчений. При цьому договір оренди від 13.12.2019 не містить жодних посилань на договір від 11.02.2019, у зв`язку з чим задоволення вимоги про розірвання договору оренди від 11.02.2019 не забезпечить ефективного захисту порушених прав позивача, оскільки чинним залишиться нотаріально посвідчений договір оренди від 13.12.2019, вимогу про розірвання якого позивач не заявляв. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori); "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali)" "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість. Згідно з частиною 4 статті 17 Закону України № 157-ІХ, на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування якої посилається скаржник, орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності. Відповідно до імперативних положень частини 2 статті 24 Закону України № 157-ІХ, на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування якої посилається скаржник, договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором. Оскільки у спірних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (частина 2 стаття 651 ЦК України та частина 3 статті 291 ГК України) спеціальним законом є Закон України № 157-ІХ, частина 2 статті 24 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин дострокового припинення (розірвання) договору оренди державного та комунального майна, колегія суддів вважає правильним висновок апеляційного суду про те, що у зв`язку з набранням чинності Законом України № 157-ІХ задовго до пред`явлення позову в цій справі (05.05.2021), питання розірвання договірних орендних відносин має вирішуватися із застосуванням цього Закону, який є спеціальним нормативним актом у сфері регулювання правовідносин оренди державного та комунального майна, та, як наслідок, Департамент має право вимагати розірвання договору оренди від 11.02.2019 лише з підстав, передбачених цим Законом або самим договором. Такий висновок суду апеляційної інстанції також не суперечить принципу "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori), передбаченому частиною 3 статті 5 ЦК України, згідно з якою у разі якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. При цьому Верховний Суд відхиляє безпідставні доводи скаржника про те, що норма частини 3 статті 26 Закону України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна", чинного до 31.01.2020 (далі - Закон України № 2269-ХІІ), за своїм змістом нібито узгоджується з частиною 2 статті 24 Закону України № 157-ІХ, введеного в дію з 01.02.2020 та який діє на теперішній час, позаяк відповідно до диспозитивних положень частини 3 статті 26 Закону України № 2269-ХІІ договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України. Таким чином, на відміну від імперативної норми частини 2 статті 24 Закону України № 157-ІХ, яка вичерпно регулює перелік підстав дострокового припинення (розірвання) договору оренди державного та комунального майна (рішення суду, цей Закон та безпосередньо умови договору оренди), за змістом частини 3 статті 26 Закону України № 2269-ХІІ підставами дострокового розірвання договору оренди державного та комунального майна за рішенням суду було як невиконання сторонами своїх зобов`язань, так і інші підстави, передбачені законодавчими актами України, а не лише Законом України № 2269-ХІІ. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц). За наведених вище обставин пріоритету застосування імперативної норми частини 2 статті 24 Закону України № 157-ІХ (спеціальний закон) над нормами загального закону (частина 3 статті 291 ГК України, частина 2 статті 651 ЦК України) та над нормами Закону України № 2269-ХІІ, який з 01.02.2020 втратив чинність, колегія суддів відхиляє твердження скаржника про неврахування апеляційним судом під час ухвалення оскаржуваної постанови як висновків щодо застосування норм частини 3 статті 291 ГК України, пункту 1 частини 2 статті 11, частини 1 статті 15, статей 526, 530, 610, 611, 612, частини 2 статті 651, статей 759, 782, 785 ЦК України, частини 4 статті 17, частини 2 статті 24 Закону України № 157-ІХ (про розірвання договору оренди за обставин систематичного невнесення орендної плати), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 925/549/17, від 22.10.2019 у справі № 923/826/18, від 13.11.2019 у справі № 908/1399/17, від 11.12.2019 у справі № 917/28/19, від 11.03.2020 у справі № 914/4101/15, від 23.03.2021 у справі № 922/2754/19, так і висновку щодо застосування норм статей 14, 526, 629 ЦК України та статей 10, 24 Закону України № 2269-ХІІ (про порушення договірних зобов`язань у частині страхування об`єкта оренди), викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 910/17012/15, оскільки, по-перше, в усіх зазначених скаржником постановах Верховного Суду взагалі не міститься висновку щодо застосування положень частини 4 статті 17, частини 2 статті 24 Закону України № 157-ІХ у подібних орендних правовідносинах. Зокрема, спірні правовідносини у справах №№ 908/1399/17, 917/28/19, 914/4101/15 виникли ще до введення в дію Закону України № 157-ІХ, у зв`язку з чим викладені у відповідних постановах висновки Верховного Суду щодо застосування статей 18, 19, 26, 27 Закону України № 2269-ХІІ не є релевантними при вирішенні цього господарського спору. По-друге, у справах №№ 925/549/17, 923/826/18, 922/2754/19 спір виник з правовідносин розірвання договору оренди земельної ділянки, які є предметом окремого правового регулювання, а саме статтями 31, 32 Закону України "Про оренду землі", щодо застосування яких передусім і викладалися Верховним Судом висновки у постановах від 02.05.2018, від 22.10.2019, від 23.03.2021 у вказаних справах. Крім того, ухвалюючи нове рішення про задоволення позову про розірвання договору оренди комунального нерухомого майна та зобов`язання відповідача звільнити приміщення, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 19.06.2019 у справі № 910/17012/15 виходив зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин порушення орендарем свого договірного обов`язку зі страхування об`єкта оренди, тоді як у справі, що розглядається, суди, навпаки, достеменно встановили факт виконання Організацією 18.01.2021 обов`язку застрахувати орендоване майно на користь Орендодавця. Таким чином, у цій справі та інших справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону. Зважаючи на визначене у пункті 5.3 договору оренди від 11.02.2019 право Департаменту відмовитися від договору оренди у разі невнесення Орендарем орендної плати за протязі 3-х місяців з дати закінчення терміну платежу, невикористання Орендарем приміщення за його профільним призначенням, невиконання поточного та капітального ремонту, Верховний Суд зауважує на недопустимості ототожнення односторонньої відмови наймодавця від договору найму, можливість якої передбачена частиною 1 статті 782 ЦК України, та дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду, оскільки вказана відмова є правом, а не обов`язком наймодавця, яке може бути реалізоване в позасудовому порядку (такий правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 914/1396/20). Водночас касаційна інстанція не бере до уваги доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм статей 11, 79, 86, 237 ГПК України (про дотримання вимог щодо всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин справи та оцінки доказів), викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, оскільки предметом позову в зазначеній справі є стягнення заборгованості за договором поставки молока, тобто відповідний спір не виник з відносин оренди державного та комунального нерухомого майна, а відтак матеріально-правове регулювання спірних правовідносин є зовсім різним. Більше того у вказаній постанові міститься висновок Верховного Суду про те, що наявність дефектів первинних документів не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову та не позбавляє сторони можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Суд в межах наявних в нього повноважень передбачених процесуальним законом здійснює розгляд таких вимог з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України. Таким чином, в аспекті касаційного перегляду судових рішень у цій справі такі доводи скаржника зводяться передусім до посилань на необхідність встановлення судами обставин справи та переоцінки доказів, що суперечить імперативним вимогам частини 2 статті 300 ГПК України, відповідно до яких суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Колегія суддів також відхиляє аргументи скаржника про неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування норми пункту 6 статті 3 ЦК України (щодо добросовісної поведінки сторін у договірних відносинах), викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 449/1154/14, оскільки предметом позову в зазначеній цивільній справі є звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме цегляний житловий будинок, тобто відповідний цивільний спір не виник з відносин оренди державного та комунального нерухомого майна, а відтак матеріально-правове регулювання спірних правовідносин є неоднаковим. Наведене вище свідчить про різне матеріально-правове регулювання спірних правовідносин у справі № 916/1256/21 та у справах № 908/1399/17, 917/28/19, 914/4101/15, 925/549/17, 923/826/18, 922/2754/19, 910/17012/15, 924/233/18, 449/1154/14. У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження позивачем не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту на рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 у справі № 916/1256/21 на підставі пункту 5 статті 296 цього Кодексу. Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 у справі № 916/1256/21 закрити. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий Ю. Я. Чумак Судді Т. Б. Дроботова Н. О. Багай