Постанова 4873 № 920/727/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "10" грудня 2021 р. Справа№ 920/727/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Куксова В.В. суддів: Шаптали Є.Ю. Яковлєва М.Л. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Керівника окружної прокуратури міста Суми на рішення Господарського суду Сумської області від 06.09.2021 (повний текст складено 07.09.2021) у справі №920/727/21 (суддя Заєць С.В.) за позовом Керівника окружної прокуратури міста Суми в інтересах держави в особі Управління охорони здоров`я Сумської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний системний інтегральний сервіс" про стягнення 83333 грн. 33 коп., ВСТАНОВИВ: Керівник окружної прокуратури міста Суми (далі - прокуратура, скаржник) звернувся в інтересах держави в особі Управління охорони здоров`я Сумської міської ради (далі - позивач) до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний системний інтегральний сервіс" (далі - відповідач) на користь позивача 83333 грн. 33 коп.; а також просить стягнути з відповідача судовий збір в сумі 2270 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір від 25.03.2020 № 32 про закупівлю респіраторів. Договір було виконано сторонами, позивачем було перераховано відповідачу кошти разом з сумою ПДВ. В той же час, закуплені за вказаним договором товари включені до переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224, відтак звільняються від оподаткування ПДВ. Сплатою позивачем ПДВ було порушено інтереси держави. Позивач не захистив зазначених інтересі, не зважаючи на звернення прокурора, а тому прокурор звернувся до суду з даним позовом, відповідно до ст.1212 ЦК України. Рішенням Господарського суду Сумської області від 06.09.2021 в задоволенні позовних вимог керівника Окружної прокуратури міста Суми в інтересах держави в собі - Управління охорони здоров`я Сумської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний системний інтегральний сервіс" про стягнення 83333 грн. 33 коп. - відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, керівник окружної прокуратури міста Суми звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Сумської області від 06.09.2021 у справі №920/727/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга вмотивована тим, що звертаючись до суду на захист інтересів держави, прокурором доведено кожну із наведених ознак управління охорони здоровця Сумської міської ради, як належного позивача у справі. Водночас, зазначає, що порушеним правом та законним інтересом у вказаному випадку є утримання відповідачем 83 333,33 грн., як безпідставно перерахованих коштів у вигляді ПДВ, сплата якого на час укладення договору передбачалась, однак з прийняттям відповідних нормативно-правових актів від сплати постачальників відповідних товарів було звільнено. Також вказує, що висновки суду першої інстанції щодо необхідності визначення належним позивачем у справі - виконавчого комітету Сумської міської ради є повністю хибними. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2021 апеляційну скаргу Керівника окружної прокуратури міста Суми на рішення Господарського суду Сумської області від 06.09.2021 у справі №920/727/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Шаптали Є.Ю., Яковлєва М.Л. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою керівника окружної прокуратури міста Суми на рішення Господарського суду Сумської області від 06.09.2021 у справі №920/727/21. Роз`яснено учасникам апеляційного провадження, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи. Роз`яснено позивачу у справі, про право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відповідно. 05.11.2021 через відділ забезпечення документообігу Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 06.09.2021 у справі №920/727/21 без змін. 23.11.2021 через відділ забезпечення документообігу Північного апеляційного господарського суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив. 23.11.2021 через відділ забезпечення документообігу Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення. 09.12.2021 через відділ забезпечення документообігу Північного апеляційного господарського суду від відповідача повторно надійшли додаткові пояснення. Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до частини 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Враховуючи, що предметом розгляду у справи №920/727/21 є вимоги про стягнення 83 333,33 грн., вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України. З огляду на малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, колегія суддів вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України. У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне. Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. Між відділом охорони здоров`я Сумської міської ради (правонаступником є позивач) та відповідачем було укладено договір від 25.03.2020 № 32 про закупівлю за кошти міського бюджету товарів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізації та ліквідації спалахів, епідемій та пандемій корона вірусної хвороби (COVID-19), вартістю 500 000 грн., включаючи податок на додану вартість 83333 грн 33 коп. Відповідно до п. 1.2. договору предметом поставки за цим договором є: респіратори (Код за ДК 021:2015:35110000-8 Протипожежне, рятувальне та захисне обладнання). Пунктом 2.3. договору передбачено, що його загальна вартість становить 500 000,00 грн., включаючи ПДВ - 83 333,33 грн. Відповідно до видаткової накладної № 442 від 27.03.2020 відповідач поставив, а позивач прийняв товар - Респіратор 3М VFiex 9162E FFP2 з клапаном COOL FLOW на суму 500 000,00 грн., у тому числі ПДВ 83 333,33 грн. 27.03.2020 позивачем сплачено відповідачу за поставлений товар 500 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 217 від 27.03.2020. Прокурор стверджує, що закуплені за договором № 32 від 25.03.2020 респіратори включено до Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224, відтак звільняються від оподаткування ПДВ. На підтвердження позовних вимог прокурором надано акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності відділу охорони здоров`я Сумської міської ради за період з 01.01.2020 по 31.08.2020, складеним 17.11.2020 Управлінням Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області. У поданому позові прокурор зазначає, що правові підстави для перерахування ПДВ, які хоча і були на час укладення договору, у подальшому, у зв`язку із прийняттям законодавчих актів, якими звільнено операції з постачання на території України товарів зазначеної категорії, відпали. У зв`язку з чим, за твердженням прокурора, у відповідача виник обов`язок із повернення надмірно сплачених грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України. Рішення Господарського суду Сумської області від 06.09.2021 у справі №920/727/21 обґрунтовано тим, що прокурором не доведено, відповідно до ст.ст. 73-74 ГПК України, що позивач є головним розпорядником бюджетних коштів; що порушені інтереси саме позивача, а не територіальної громади міста Суми; прокурором невірно визначено управління, як позивача у справі (не визначено можливість бути ним одним з відповідачів по справі, оскільки прокурор стверджує про порушення ним чинного законодавства); не доведено, чому необхідно стягнути кошти на рахунок позивача, а не територіальної громади в особі відповідного створеного ним органу місцевого самоврядування; не доведено прокурором, що належний орган місцевого самоврядування (головний розпорядник коштів) не здійснює інтересів держави.. Розглянувши апеляційну скаргу керівника окружної прокуратури міста Суми, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави. Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України). Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України). Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18. Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру"). Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17). У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права" передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи. Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень ст.ст. 73, 76, 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави. В обґрунтування підстав представництва прокурора в суді, окружна прокуратура міста Суми, посилаючись на ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", зазначала, що порушення законодавства про публічні закупівлі при закупівлі товару зі сплатою податку на додану вартість не сприяє раціональному та ефективному використанню бюджетних коштів і створює загрозу порушення економічних інтересів держави. Як наслідок безпідставна сплата податку на додану вартість призводить до надмірного витрачання бюджетних коштів та свідчить про нераціональне та неефективне використання бюджетних коштів, що створює загрозу порушення інтересів держави в бюджетній сфері. Стосовно висновку суду першої інстанції щодо невірно визначеного прокурором в якості позивача Управління охорони здоров`я Сумської міської ради, колегія суддів відзначає наступне. Згідно з п. п. 1.1,1.2 управління охорони здоров`я Сумської міської ради утворюється Сумською міською радою та є її уповноваженим виконавчим органом управління закладами охорони здоров`я, установами та підприємствами охорони здоров`я, що належать до власності, територіальної громади міста Суми, і в межах м. Суми забезпечує виконання покладених на Управління завдань. Управління є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби, печатку із зображенням державного герба України, штампи, бланки зі своїм найменуванням та інші атрибути юридичної особи та має право обслуговуватися в банківських установах України. Пунктом 4.3.18. Положення визначено, що управління здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів, фінансує в установленому порядку заклади охорони здоров`я, установи і підприємства і здійснює контроль за раціональним використанням бюджетних коштів у цих закладах згідно з затвердженим бюджетом на поточний рік. Згідно із ч.2, 4 ст.22 Бюджетного кодексу України головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет відповідно до пунктів 2 і 3 частини другої цієї статті. А саме, 2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників; 3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Відповідно до ч. 1 ст.11 Закону України «Про місцеве самоврядування» виконавчими органами сільських, селищних, міських,районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Додатком 3 до рішення Сумської міської ради «Про бюджет Сумської міської ради територіальної громади на 2021 рік» від 24.12.2020 №62-МР (https://smr.gov.ua/uk/dokumenti/rishennya-miskoji-radi/2020/20091-23-veresnia-lkhkhkhii-pozacherhova-sesiia-sumskoi-miskoi-rady-vii-sklykannia-5.html) є розподіл видатків бюджету Сумської територіальної громади на 2021 рік за головними розпорядника бюджетних коштів. Одним із головних розпорядників коштів місцевого бюджету визначено управління охорони здоров`я Сумської міської ради. У Додатку 3 до рішення вказано найменування бюджетних програм згідно з Типовою програмною кваліфікацією видатків на які розпорядники можуть витрачати кошти. Зокрема, управління охорони здоров`я Сумської міської ради здійснює видатки на багатопрофільну стаціонарну медичну допомогу населенню, первинну медичну допомогу населенню, забезпечення діяльності інших закладів у сфері охорони здоров`я, інші програми та заходи у сфері охорони здоров`я. Таким чином, управління охорони здоров`я Сумської міської ради має статус головного розпорядника бюджетних коштів та в межах власних повноважень здійснювало перерахування коштів на користь ТОВ «Медичний системний інтегральний сервіс» за договором від 03.04.2020 №

38. Більше того, управління охорони здоров`я Сумської міської ради було стороною договору від 03.04.2020 №

38. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що зазначене управління є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. В той же час, є помилковим висновок суду першої інстанції щодо необхідності визначення належним позивачем у справі - виконавчого комітету Сумської міської ради, оскільки останній жодного відношення до фінансування договору про публічну закупівлю медичних засобів від 25.03.2020 № 32, укладеного між управлінням охорони здоров`я Сумської міської ради та ТОВ «Медичний системний інтегральний сервіс», не мав. Колегією суддів при розгляді даної справи враховано позицію, Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у якій наведено такі правові висновки: "Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим". Прокурор листом №51-1025вих21 від 21.04.2021 інформував Управління охорони здоров`я Сумської міської ради про встановлення факту порушення вимог законодавства та просив повідомити прокуратуру про вжиті заходи щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів у виді сплаченого за вказаним договором поставки податку на додану вартість. Листом № 24/01-07/505/1 від 27.04.2021 Управління охорони здоров`я Сумської міської ради повідомило прокурора про направлення листів та претензії на адресу відповідача стосовно повернення суми сплаченого ПДВ за договором. Прокурор листом №51-2470вих21 від 04.06.2021 запропонував Управлінню охорони здоров`я Сумської міської ради звернутись самостійно до суду з вимогами про стягнення із ТОВ «Медичний системний інтегральний сервіс» безпідставно набутих грошових коштів у виді сплаченого податку на додану вартість. Однак, після повідомлення прокурором Управління охорони здоров`я Сумської міської ради про наявність відповідних порушень при виконанні договору, останній не вжив жодних заходів на захист інтересів держави у спірних правовідносинах. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла до висновку, що звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Стосовно суті заявлених позовних вимог колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Положеннями ст. 632 ЦК України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Згідно з ч.2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до положень статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін. Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором. Пунктом 2.3. договору передбачено, що його загальна вартість становить 500 000,00 грн., включаючи ПДВ - 83 333,33 грн. Згідно з підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ПДВ - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Порядок обчислення та сплати ПДВ регламентується розділом V ПК України. Згідно з підпунктами "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПК України. В силу ст.187 ПК України датою виникнення податкового зобов`язання з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: - дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; - дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем /замовником послуг/. Тобто, виходячи з умов договору, сторони погодили, що у ціну розрахункової одиниці вартості товару включено оплату ПДВ. Водночас Законом України від 30.03.2020 № 540 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набув чинності 02.04.2020, доповнено підрозділ 2 розділу ХХ ПК України пунктом 71, згідно з яким тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування ПДВ операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17.03.2020. Постановою Кабінету Міністрів України № 224 від 20.03.2020 «Про затвердження переліку лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на мигну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість» затверджений перелік лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19). Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та діє протягом строку дії пункту 71 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України та пункту 96 розділу XXI "Прикінцеві та перехідні положення" Митного кодексу України. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 271 від 08.04.2020, яка набрала чинності 15.04.2021, внесено зміни до вищевказаної постанови та звільнено від оподаткування на додану вартість також операції з постачання на території України лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для протидії COVID-19. Відповідно до затвердженого Постановою Переліку, включено респіратори, які поставлено відповідачем позивачу. Твердження відповідача про те, що в матеріалах справи відсутні докази відповідності товару, який був предметом поставки, технічним регламентам або наявності повідомлення Державної служби з питань праці про введення в обіг засобів індивідуального захисту, стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів (п. 3 примітки постанови Кабінету Міністрів України № 224 від 20.03.2020), колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє, оскільки позивач не повинен був надавати таке підтвердження з огляду на те, що п. 3 примітки, які наявні у постанові КМУ № 224 від 20.03.2020, внесені лише 08.04.2020 на підставі постанови КМУ № 271 від 08.04.2020. Тобто, на момент укладення договору, вищезазначені примітки у постанові КМУ № 224 від 20.03.2020 були відсутні. Посилання відповідача про те, що договір укладений та фактично виконаний до моменту, коли на законодавчому рівні було визначено перелік товарів та операції, з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, колегією суддів відхиляються, оскільки відповідно до підрозділу 2 розділу ХХ ПК України внесені зміни розповсюджуються на операції, які були здійснені починаючи з 17.03.2020. Таким чином, твердження відповідача про те, що на момент укладення та виконання договору така операція не була звільнена від оподаткування помилкові, оскільки і на момент укладення такого договору, і на дату постачання та оплати відповідні операції звільнялись від оподаткування. Крім того, з урахуванням зворотної дії норми у часі, вона розповсюджує свою дію і на період до укладення такого договору, постачання продукції за ним та зарахування коштів. Як вбачається з матеріалів справи, за домовленістю сторін ціна у договорі встановлена у розмірі 500 000,00 грн., однак, як погоджено сторонами у договорі, включає ПДВ. При цьому, порядок сплати такого податку, підстави для звільнення від його сплати не можуть встановлюватись за домовленістю сторін, такі відносини врегульовані чинним законодавчими актами. Включення до ціни товару податку на додану вартість та її сплата, надає покупцю, який отримав податкову накладну, що зареєстрована, на включення відповідних сум до податкового кредиту. Отже, укладаючи відповідний договір та передбачаючи донарахування до ціни товару такого податку, позивач міг розраховувати на включення суми сплаченого податку до податкового кредиту, однак, відповідно до чинного законодавства така операція включена до переліку операцій, які звільняються від оподаткування податком на додану вартість. Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Положення глави 83 ЦК України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України. Слід зазначити, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку. Відповідач, як одна із сторін зобов`язання, набув зазначені кошти за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а поза підставами, передбаченими договором поставки, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, тобто на підставі статті 1212 ЦК України. Близьку за змістом правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 14.10.2014 у справі № № 3-138гс14. Постачальник отриману від покупця суму ПДВ до бюджету не сплатив, так як товар звільнено від оподаткування ПДВ, а тому колегія суддів дійшла висновку, що неповернення відповідачем позивачеві суми, перерахованої поза межами договірних платежів (суми ПДВ, яка є складовою договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів), має наслідком збагачення відповідача на суму 83 333,33 грн., тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом. Враховуючи викладене, колегія дійшла до висновку про задоволення позовних вимог, оскільки на момент розгляду справи відповідачем не надано доказів повернення позивачу суми 83 333,33 грн., що перераховані у складі ціни товару, відповідна операція не підлягає оподаткуванню. Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20. Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи. Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог повністю. Судові витрати, понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу керівника окружної прокуратури міста Суми задовольнити. Рішення Господарського суду Сумської області від 06.09.2021 у справі № 920/727/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний системний інтегральний сервіс" (40000, Сумська обл., м. Суми, вул. Соборна, буд. 19; ідентифікаційний номер 39115519) на користь Управління охорони здоров`я Сумської міської ради (40022, Сумська обл., м. Суми, вул. Леваневського, буд. 26, ідентифікаційний код 02013165) кошти у розмірі 83 333,33 грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний системний інтегральний сервіс" (40000, Сумська обл., м. Суми, вул. Соборна, буд. 19; ідентифікаційний номер 39115519) на користь Сумської обласної прокуратури (40000, Сумська обл., м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 33, ідентифікаційний код 03527891) 2270,00 грн. судового збору за подачу позову та 3405,00 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги. Видачу наказів доручити суду першої інстанції. Матеріали справи №920/727/21 повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України. Головуючий суддя В.В. Куксов Судді Є.Ю. Шаптала М.Л. Яковлєв