Постанова 4872 № 923/687/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2021 року м. ОдесаСправа № 923/687/21 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Ярош А.І., суддів Разюк Г.П., Принцевської Н.М., секретар судового засідання Молодов В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" на рішення Господарського суду Херсонської області від 09 вересня 2021 року у справі №923/687/21 за позовом: Акціонерного товариства "Херсонгаз" до: Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" про стягнення 1051246,48 грн., представники учасників процесу в судове засідання не з`явились, В С Т А Н О В И В: Акціонерне товариство "Херсонгаз" звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" з вимогою про стягнення суми заборгованості у розмірі 1051246,48 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач несвоєчасно виконав свої зобов`язання за договором розподілу природного газу № 1-1784Т від 01 січня 2016 року, в частині проведення розрахунків за надані послуги. Оскільки відповідачем порушено строки виконання зобов`язань за договором, позивачем, на підставі ст.ст. 526, 530, 549-554, 625, 655 Цивільного кодексу України нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати у сумі 405 242,16 грн., 3% річних у сумі 233 092,64 грн. та пеню у сумі 412 911,68 грн. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 09 вересня 2021 року у справі №923/687/21 (суддя Нікітенко С.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" на користь Акціонерного товариства «Херсонгаз» суму інфляційних втрат у розмірі 405242,16 грн., суму 3% річних у розмірі 233092,64 грн., суму пені у розмірі 206455,84 грн. та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 15768,70 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Приймаючи рішення, суд першої інстанції встановив, що відповідачем порушено умови розділу 6 Договору щодо своєчасних розрахунків за надані послуги за вказані періоди (листопад 2018- грудень 2020). Судом першої інстанції перевірено правильність виконаних позивачем розрахунків 3% річних і інфляційних втрат, та встановлено, що вони є вірними. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 405242,16 грн. та 3% річних у розмірі 233092,64 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми пені, суд дійшов висновку про його правильність та відповідність умовам договору. Однак, зважаючи на ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором, а також приймаючи до уваги неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах, те, що основним споживачем послуг відповідача є бюджетні установи/організації, враховуючи майновий стан підприємства відповідача, суд дійшов висновку про можливість часткового задоволення клопотання відповідача та необхідності зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає до стягнення з відповідача, до 50% від заявленої позивачем суми пені за несвоєчасну оплату послуг з розподілу природного газу. Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Крім того, на думку суду, пеня - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов`язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення. Отже, з відповідача стягнуто пеню за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу у розмірі 206455,84 грн. В решті вимог в частині стягнення пені суд першої інстанції відмовив. Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Міське комунальне підприємство "Херсонтеплоенерго" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Херсонської області від 09.09.2021 року в частині стягнення пені у розмірі 206455,84 грн., 3% річних у розмірі 233092,64 грн., інфляційних втрат у розмірі 405242.16 грн., та постановити нове, яким відмовити АТ «Херсонгаз» в задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт вважає рішення господарського суду Херсонської області від 09.09.2021 р. по справі № 923/687/21 незаконним та необґрунтованим, винесеним із неповним з`ясуванням обставин справи, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального та матеріального права є підставами для скасування оскаржуваного рішення з наступних підстав. За доводами апелянта, суд першої інстанції не врахував доводи відповідача про те, що відповідно до положень Розділу 8 Відповідальність сторін за Договором, укладеним між позивачем та відповідачем, домовленість сторін про застосування 3% річних у договорі відсутня. А тому вважає, що їх нарахування та пред`явлення неправомірне. Стосовно пені у сумі 206455,84грн. та інфляційних втрат у сумі 405242,16 грн. Господарський суд Херсонської області не врахував добросовісність виконання МКП «Херсонтеплоенерго» зобов`язань за Договором та той факт, що Відповідач розрахувався за розподіл природного газу відповідно до Договору №1-1784Т від 01.01.2016 року. За розрахунками пені наведеними позивачем за даним позовом прострочення платежів є незначними, що свідчить про те, що господарське правопорушення формально допущене відповідачем є незначним, та таким що не завдало Позивачеві будь-яких збитків. Тоді як відповідач є невеликим теплопостачальним підприємством і стягнення з нього коштів, які не закладенні у складову тарифу є його прямими збитками. Суд першої інстанції не взяв до уваги твердження відповідача з приводу того, що нарахування інфляційних втрат у сумі 405 242, 16 грн. проведений арифметично не вірно, так як при їх розрахунку Позивачем не враховано судову практику. При визначенні інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення. затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 р., і Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007 року. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 1078). Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику -¬«дефляція», то це не змінює його правової природи й не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 р. у справі №905/21/19). При зменшенні суми боргу внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від суми основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції в цьому місяці ( фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу в новому розрахунковому місяці). Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 р. у справі № 905/21/19. Позивач нараховує інфляційні не за місяць, а щоденно. Крім того, апелянт зазначає, що основним видом діяльності МКП «Херсонтеплоенерго» є надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, кінцевим споживачем якого є населення. Тобто, якби споживачі вчасно розраховувалися за теплову енергію та вчасно була відшкодована різниця в тарифах, підприємство б мало змогу вчасно розрахуватись за використаний природний газ. Нарахувати пеню та інфляційні втрати споживачам, підприємство не мало права, згідно діючого на той час законодавства. Штрафні санкції, пені та інфляційні втрати, заявлені до стягнення позивачем, є для підприємства непосильним тягарем. У зв`язку із затяжною процедурою прийняття тарифів, підприємство не встигає оперативно реагувати на підвищення ціни на газ, тому зазнає збитків. Темпи зростання цін на природний газ значно випереджають темпи зростання кінцевих тарифів на теплову енергію. Дії щодо примусового стягнення штрафних санкцій за несвоєчасні розрахунки за природний газ призведуть до штучного доведення підприємства до неплатоспроможності. Враховуючи фактичні обставини справи, приймаючи до уваги те, що предметом договору №1-1784Т від 01.01.2016 року є розподіл природного газу, який споживається споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, а також те, що МКП «Херсонтеплоенерго» яке забезпечує 80% теплом мешканців м. Херсона, підприємств і установ бюджетної сфери в місті Херсоні, що прострочка з оплати газу за договором виникла через значну заборгованість населення та хронічні затримки бюджетних організацій з оплати послуг постачання теплової енергії, несвоєчасне відшкодування держави різниці в тарифах за надані відповідачем послуги з теплопостачання, а також, несвоєчасне надходження компенсації за поставлену відповідачем теплову енергію громадянам, яким надаються пільги та субсидії і яка, у разі її надходження, негайно перераховувалась на рахунок позивача в якості оплати за отриманий газ за спірним договором, застосування до відповідача штрафних санкцій у стовідсотковому розмірі може призвести до ще більшого погіршення його фінансового становища. В даному випадку необхідно знайти оптимальний баланс інтересів сторін спору, запобігти, в певній мірі, настанню незворотних наслідків (таких як неплатоспроможність, банкрутство, зрив опалювального сезону, понесення збитків від інфляційних процесів в економіці). Також, слід зауважити, що надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, є єдиним видом діяльності, яким займається підприємство МКП «Херсонтеплоенерго». Таким чином, скаржник вважає, що у суду були наявні всі правові підстави, які підтверджуються фактичними даними по справі для зменшення розміру неустойки - пені, яку позивач заявляв до стягнення, до мінімально можливого розміру. Проте суд порушивши норми матеріального та процесуального права дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову АТ «Херсонгаз», що призвело до постановлення неправомірного рішення та неправильного вирішення питання. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №923/687/21 за апеляційною скаргою Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" на рішення Господарського суду Херсонської області від 09 вересня 2021 року. Призначено розгляд справи №923/687/21 на 14 грудня 2021 року о 10-30 год. Судове засідання, призначене на 14.12.2021 року о 10-30 год, не відбулось через надходження до суду анонімного повідомлення про мінування адміністративної будівлі суду та терміновою евакуацією усіх співробітників та відвідувачів суду для проведення слідчих дій, робота Південно-західного апеляційного господарського суду була призупинена. Наведені обставини зумовили неможливість проведення судового засідання у визначений судом ухвалою від 29.11.2021 року час, у зв`язку з чим, ухвалою суду від 14.12.2021 року призначено справу до судового розгляду на 21.12.2021 року о 10:30 год. 20.12.2021 року до суду надійшло клопотання МКП «Херсонтеплоенерго» про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що адвокат Оніщенко В.І. буде в цей день знаходитись в судовому засіданні в Господарському суді Херсонської області по справі №923/651/21 в якості представника ПП «АРМ-АГРО». Відзив на апеляційну скаргу, додаткові пояснення, заперечення до суду не надходили. В судове засідання 21.12.2021 року не з`явились представники сторін, повідомлені належним чином про час, дату та місце судового засідання, зокрема, шляхом надсилання ухвали суду від 14.12.2021 на електронні адреси сторін, а також телефонограмами. Колегія суддів відмовила у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки юридична особа не позбавлена можливості мати декількох представників у разі зайнятості одного з них в іншому судовому процесі; крім того, суд обмежений строками розгляду апеляційної скарги на рішення суду згідно ч.1 ст.273 ГПК України. За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Суд неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України"). Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини"). Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України). В даному випадку участь представників сторін в судовому засіданні, призначеному на 21.12.2021 року, обов`язковою не визнавалась, тому судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи без участі представників сторін. Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Як вбачається з матеріалів справи, 01 січня 2016 року між Публічним Акціонерним товариством «Херсонгаз» правонаступником якого є Акціонерне товариство «Херсонгаз» (надалі - Оператор ГРМ або Позивач) і Міським комунальним підприємством "Херсонтеплоенерго" (надалі - Споживач або Відповідач) був укладений договір №1-1784Т про розподіл природного газу (надалі - Договір). За умовами Договору, Оператор ГРМ зобов`язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором (п. 2.1. Договору). За умовами пункту 2.3. Договору, відносини сторін, що є предметом цього договору, але не врегульовані ним, регулюються згідно із Законом України "Про ринок природного газу", та Кодексом газорозподільних системи. Згідно п. 12.1. Договору цей Договір укладається на невизначений строк. Доказів про відмову від договору чи його розірвання у визначеному законодавством порядку суду не надано. В подальшому, між сторонами було укладено ряд додаткових угод до зазначеного договору про розподіл природного газу : - Додаткова угода від 29 листопада 2016 року внесено зміни до Розділу V "порядок обліку природного газу", Розділу IV "Порядок розрахунків", Розділу IX "Порядок обмеження (припинення) розподілу природного газу Споживачу)", Розділу XI"Порядок вирішення спорів". - Додаткова угода від 01 жовтня 2018 року внесено зміни до Розділу І "Загальні положення", Розділу ІІІ "Умови передачі природного газу Споживачу", Розділу IV "Порядок розрахунків , Розділу VІІІ "Відповідальність сторін", Розділу IX "Порядок обмеження (припинення) розподілу природного газу Споживачу)", Розділу ХІІ "Строк дії договору та інші умови"; - Додаткова угода від 15 жовтня 2019 року внесено зміни до Розділу IV "Порядок розрахунків; - Додаткова угода від 07 листопада 2019 викладено Додаток 2 до договору у новій редакції; - Додаткова угода від 20 січня 2020 року внесено зміни до Розділу І "Загальні положення", Розділу IV "Порядок розрахунків , Розділу VІІ "Права та обов`язки Сторін". За умовами п. 6.1. Договору оплата вартості послуг Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за потужність (абонентська плата), з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем. При цьому, згідно з п.7 гл. 6 розд. 6 Кодексу ГРМ, оплата вартості послуг за договором розподілу природного газу здійснюється споживачем на підставі відповідного рахунка Оператора ГРМ на умовах договору розподілу природного газу. За п. 6.4. оплата вартості послуг з розподілу природного газу за цим договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунку Оператора ГРМ. Відповідно до п. 6.6. Договору, остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів. В подальшому, між стонами було укладено Додаткову угоду до Договору, за якою було внесено зміні до Договору про розподіл природного газу, серед іншого доповнено розділ IV "Порядок розрахунків". Відповідно до умов абз. 1 п. 6.7 розділу VI Договору (нумерація в редакції Додаткової угоди до Договору від 08.01.2020) остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг. Згідно п.7.4 Договору Споживач зобов`язується, зокрема, здійснювати розрахунки в розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором; своєчасно повідомляти Оператора ГРМ про всі зміни щодо персоніфікованих даних в заяві-приєднанні та/або позаштатної роботи комерційного вузла обліку (лічильника газу); дотримуватись інших вимог цього Договору та Кодексу газорозподільних систем; За умовами п. 8.1. Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність згідно з цим Договором та чинним законодавством України. Сторонами Договору погоджено, що у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. У разі порушення Споживачем, що є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені на заборгованість Споживачів, що є побутовими, здійснюється з 01.05.2019 року. Нарахування пені здійснюється починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку здійснення оплати за цим Договором. ( п.8.2 Договору). На виконання умов Договору, позивачем надано відповідачу послуги з розподілу природного газу, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. В свою чергу, позивач вказує, що оплату за надані послуги відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 6.1. Договору. Оскільки відповідачем було порушено строки проведення розрахунків за поставлений позивачем газ, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню, 3% річних та інфляційні втрати. На підставі ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов`язання, яке в силу ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. З урахуванням приписів п. 6.7. Договору та ч.1 ст. 530 ЦК України відповідач зобов`язаний був здійснити розрахунок з позивачем за розподіл природного газу до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг, однак відповідачем не було виконано вказаних вимог Закону та Договору. Матеріали справи свідчать, що позивачем було надано відповідачу послуги з розподілу природного газу за наступні періоди: - Акт №246-1784-3ТХГ за листопад 2018 року у розмірі 3589414,69 грн.; - Акт №247-1784-3ТХГ за грудень 2018 року у розмірі 5287506,55 грн.; - Акт №248-1784-3ТХГ за січень 2019 року у розмірі 5526418,82 грн.; - Акт №258-1784-3ТХГ за листопад 2019 року у розмірі 2833687,78 грн.; - Акт №259-1784-3ТХГ за грудень 2019 року у розмірі 4392368,50 грн.; - Акт №260-1784-3ТХГ за січень 2020 року у розмірі 2607122,35 грн.; - Акт №261-1784-3ТХГ за лютий 2020 року у розмірі 2607122,35 грн.; - Акт №262-1784-3ТХГ за березень 2020 року у розмірі 2607122,35 грн.; - Акт №263-1784-3ТХГ за квітень 2020 року у розмірі 2607122,35 грн.; - Акт №264-1784-3ТХГ за травень 2020 року у розмірі 2607122,35 грн.; - Акт №265-1784-3ТХГ за червень 2020 року у розмірі 2607122,35 грн.; - Акт №266-1784-3ТХГ за липень 2020 року у розмірі 2988652,45 грн.; - Акт №267-1784-3ТХГ за серпень 2020 року у розмірі 2988652,45 грн.; - Акт №268-1784-3ТХГ за вересень 2020 року у розмірі 2988652,45 грн.; - Акт №269-1784-3ТХГ за жовтень 2020 року у розмірі 2988652,45 грн.; - Акт №270-1784-3ТХГ за листопад 2020 року у розмірі 2988652,45 грн.; - Акт №271-1784-3ТХГ за грудень 2020 року у розмірі 2988652,45 грн. В свою чергу, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем здійснювались несвоєчасні розрахунки за надані послуги згідно вказаних Актів, чим порушено умови розділу 6 Договору. Зазначеного відповідачем не спростовано. Відповідно до ст. ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором. Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня). За змістом п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у сумі 405 242,16 грн., 3% річних у сумі 233 092,64 грн. та пеню у сумі 412 911,68 грн. Відповідно до ст.549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. За змістом ст. ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України та ст. ст. 216-218 Господарського кодексу України наслідком прострочення виконання грошового зобов`язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплати 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахування якої в розглядуваному випадку передбачено п. 8.2 Договору. Згідно із частинами першою, другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями, а тому їх зазначення в договорі не є обов`язковим, оскільки стягнення відповідних нарахувань здійснюється на підставі ст.625 ЦК України незалежно від того, чи узгоджено сторонами можливість їх нарахування у договорі. З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про відсутність підстав для нарахування 3% річних з огляду на відсутність домовленості у договорі щодо застосування 3% річних. Крім того, оскільки інфляційні втрати пов`язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов`язань. У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови). Судова колегія, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 405 242,16 грн. та 3% річних у сумі 233 092,64 грн., погоджується з висновками суду першої інстанції про їх арифметичну вірність та обґрунтованість. В свою чергу, скаржником, заперечуючи проти розрахунку позивача, не надано жодних доказів на підтвердження факту необґрунтованості заявленого позивачем до стягнення розміру інфляційних втрат, в тому числі, не надано свого контррозрахунку з обгрунтуванням розміру інфляційних втрат. Крім того, посилання скаржника на те, що індекс інфляції слід розраховувати з урахуванням дефляції, тобто менше за одиницю, колегія суддів відхиляє, оскільки з розрахунку вбачається, що за спірний період не було місяців з від`ємним індексом інфляції. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77 ГПК України). Також пунктом 8.2 Договору визначено, що у разі невиконання відповідачем п. 6.1 Договору, відповідач сплачує Позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу. На підставі зазначеного, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 412911,68 грн. пені. Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено що в разі, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про арифметичну вірність та обґрунтованість розрахунку пені. У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій, посилаючись на те, що невиконання відповідачем договірних зобов`язань виникло з об`єктивних і незалежних від боржника причин та обставин, зокрема, значну заборгованість споживачів за спожиті послуги теплопостачання і їх неплатоспроможність, відсутність негативних наслідків та збитків позивача, повне погашення заборгованості відповідачем. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Наведені норми визначають можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій (стягуваної неустойки) у двох випадках: - коли належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками (ч.1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України); - якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України). Кожен з таких випадків передбачає врахування різних аспектів: якщо в першому випадку суд має зважати на ступінь виконання зобов`язань боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, то в другому - законодавство передбачає необхідність врахування інтересів боржника. Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц. Зі змісту ст. 233 Господарського кодексу України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника. Частина 2 статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. В даній нормі під іншими учасниками господарських відносин слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання. Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що зменшуючи суму належної до стягнення пені, розрахованої позивачем за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу, на 50% до 206 455,84 грн., суд першої інстанції правомірно прийняв до уваги ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором, а також відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах. Також слід враховувати те, що основним споживачем послуг відповідача є бюджетні установи/організації, та майновий стан підприємства відповідача, який фактично залежить від оплат споживачів. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про можливість часткового задоволення клопотання відповідача та необхідності зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає до стягнення з відповідача, до 50% від заявленої позивачем суми пені за несвоєчасну оплату послуг з розподілу природного газу. За висновками колегії суддів, судом першої інстанції дотримано збалансованість інтересів сторін, врахувавши причини та строк прострочки платежу, та захищено майнові права позивача, стягнувши з відповідача також компенсацію за порушення грошового зобов`язання у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат. Судова колегія приймає до уваги, що основний борг за договором, хоча і з порушенням строків, проте був погашений у повному обсязі, при цьому, своєчасність та повнота здійснення відповідачем розрахунків за договорами з постачальниками комунальних послуг залежить від своєчасності та повноти сплати внесків всіма кінцевими споживачами. Висновок суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19 щодо передбаченого статтею 233 ГК України, статтею 551 ЦК України права суду на зменшення пені, яке може бути реалізоване судом у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів. При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Отже, зменшення розміру пені є дискреційними повноваженнями суду і були ним реалізовані у даній справі за наслідками оцінки обставин справи, тому колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що у суду були наявні всі правові підстави для зменшення розміру неустойки - пені, яку позивач заявляв до стягнення, до мінімально можливого розміру. Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно з ст.86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Що ж стосовно аргументів апелянта про те, що штрафні санкції, пені та інфляційні втрати, заявлені до стягнення позивачем, є для підприємства непосильним тягарем, суд зауважує, що відповідно до ст.42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Крім того, колегія суддів роз`яснює, що відповідач не позбавлений права звернутись до суду першої інстанції із заявою про надання відстрочення/розстрочення виконання рішення суду, у разі неможливості одночасного погашення усієї заборгованості. Будь-яких порушень процесуальних норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, або неправильного застосування норм матеріального права при розгляді апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції виявлено не було, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене рішення залишенню без змін. За таких обставин, враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч. 4 ст. 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" залишається без задоволення, а рішення Господарського суду Херсонської області від 09 вересня 2021 року у справі №923/687/21 підлягає залишенню без змін. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом підлягають віднесенню на скаржника. Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Херсонської області від 09 вересня 2021 року у справі №923/687/21 залишити без змін. Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст.ст.287-288 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 23.12.2021 року. Головуючий суддя А.І. Ярош Судді Г.П. Разюк Н.М. Принцевська