Постанова Чернігівський апеляційний суд № 751/9056/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 17 грудня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 751/9056/19 Головуючий у першій інстанції Деркач О. Г. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/761/21 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючої - судді Шитченко Н.В., суддів Онищенко О.І., Скрипки А.А., із секретарем: Зіньковець О.О., позивач: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління (Служба) у справах дітей Чернігівської міської ради, розглянув у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 01 березня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 про зняття з реєстраційного обліку та визнання такими, що втратили право користування житлом, та позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення, місце ухвалення судового рішення м. Чернігів, час проголошення рішення суду 12 год. 48 хв, дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції 11 березня 2021 року. У С Т А Н О В И В: У грудні 2019 року АТ «Альфа-Банк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , інтереси якого представляє ОСОБА_1 , в якому просило визнати відповідачів такими, що втратили право користування трьохкімнатною квартирою АДРЕСА_1 , та зняти їх з реєстраційного обліку за указаною адресою. Позов обґрунтовано тим, що на підставі ст. 37 «Про іпотеку» за АТ «Альфа-Банк» оформлено право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_1 . Таке речове право товариство набуло у зв`язку із невиконанням відповідачкою зобов`язань за кредитним договором та на підставі наявного відповідного застереження в іпотечному договорі. Представник АТ «Альфа-Банк» вважає, що відповідачі втратили право користування зазначеною квартирою відповідно до вимог ст. 317 ЦК України, проте добровільно знятися з реєстрації указані особи не погоджуються. Подальше проживання та реєстрація відповідачів у спірній квартирі перешкоджає товариству, як власнику, користуватися та розпоряджатися нерухомим майном на власний розсуд. У жовтні 2020 року ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 звернулася з позовом до АТ «Альфа-Банк», в якому просила усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення їх в зазначене житлове приміщення. У мотивування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що 01 серпня 2008 року за кредитні кошти придбала квартиру АДРЕСА_1 , в якій вона разом з сином були зареєстровані та постійно проживали. Дане житлове приміщення відповідно до іпотечного договору виступало забезпеченням виконання зобов`язань за кредитним договором, укладеним між нею та ВАТ «Сведбанк». Внаслідок несвоєчасної сплати платежів за кредитним договором виникла заборгованість, яка стягнута у судовому у порядку. 12 серпня 2019 року державним реєстратором Кириченко Д.В., відповідно до вимог ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», була здійсненна перереєстрація права власності на вищевказану квартиру за АТ «Альфа-Банк» в рахунок погашення існуючої заборгованості. ОСОБА_1 указувала, що 14 листопада 2019 року співробітники банківської установи без попередження незаконно заволоділи їх майном шляхом проникнення до квартири та заміни замків вхідної двері, у зв`язку з чим вона разом з сином з указаної дати по теперішній час не мають можливості користуватися вказаним житлом. Вважає, що в порушення вимог ЗУ «Про іпотеку» банк, як іпотекодержатель, не направив їм вимогу про виселення з квартири в добровільному порядку, а самочинно та неправомірно замінив вхідні замки в квартирі. Спірна квартира є єдиним їхнім житлом, в якому вони проживають з 24 лютого 2009 року. Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 листопада 2020 року об`єднано в одне провадження справу № 751/9056/19 за позовом АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зняття з реєстраційного обліку та визнання такими, що втратили право користування житлом, та справу № 751/7316/20 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до АТ «Альфа-Банк» про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення (т. 2 а.с. 1-3). Рішенням від 01 березня 2021 року Новозаводський районний суд м. Чернігова позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зняття з реєстраційного обліку та визнання такими, що втратили право користування житлом, задовольнив частково. Визнав відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 . В іншій частині позовних вимог відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат. У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до АТ «Альфа-Банк» про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення відмовив. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , вважаючи рішення суду необґрунтованим та посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просять скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог АТ «Альфа-Банк» відмовити, а зустрічні позовні вимоги задовольнити. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції залишив поза увагою факт недотримання АТ «Альфа-Банк» вимог ст. 40 ЗУ «Про іпотеку», не врахувавши при вирішенні спору, що банк, як іпотекодержатель, не направив відповідачам вимогу про виселення з квартири в добровільному порядку, а самочинно та неправомірно замінив вхідні замки. ОСОБА_1 звертає увагу на ту обставину, що вимога про виселення була надіслана лише 22 листопада 2019 року, в той час як представники банку опечатали квартиру 14 листопада 2019 року. Зазначає, що спірна квартира є єдиним житлом її та сина, а банк, всупереч положень ст. 47 Конституції України та ст. 9 ЖК України, достовірно знаючи про наявність відповідних речових прав осіб, які зареєстровані та проживають у житловому приміщенні, мав можливість передбачити ризики, пов`язані з набуттям права власності на спірну нерухомість у зв`язку з невиконанням боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою. Наголошує на тому, що банком звернуто стягнення на нерухоме житлове майно, що є предметом застави, всупереч вимог ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а застосування положень цього закону відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц. Крім того, втрата житла та виселення з нього є серйозною та крайньою формою втручання у право особи на повагу до її житла, про що неодноразово указував ЄСПЛ у своїх рішеннях. Також стверджує, що жодна з підстав для втрати нею та сином права користування житлом, встановлених ст.ст. 107, 116 ЖК України та ст. 405 ЦК України, позивачем не доведена, а посилання суду, як на підставу для задоволення позову АТ «Альфа-Банк», про закриття кримінального провадження за п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, є безпідставним. Іншими учасниками справи відзив на апеляційну скаргу у встановлений строк не подавався. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника АТ «Альфа-Банк», представника Дубровської В.В. та ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а рішення суду в частині вирішення позовних вимог АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і судових витрат, та позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до АТ «Альфа-Банк» скасувати, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частинами 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає. Частково задовольняючи позовні вимоги АТ «Альфа-Банк», суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 , право власності на яку станом на час розгляду даної справи не спростоване та належить позивачу; спірне житло з липня 2017 року не є основним місцем проживання відповідачів; банком виконані вимоги ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» в частині направлення вимоги про виселення, а відповідне кримінальне провадження закрите на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Ураховуючи наведені обставини, районний суд дійшов висновку про відсутність підстав для усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та відмовив у задоволенні їхнього позову. Також суд указав, що з урахуванням приписів ст. 37-1 ЗУ «Про місцеве самоврядування», ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та п.п. 3, 26 Правил реєстрації місця проживання прийняте рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є підставою для зняття цієї особи з реєстрації, у зв`язку з чим відсутня необхідність додатково зобов`язувати реєстраційні органи вчиняти ці дії. З таким висновком суду першої інстанції у повній мірі не може погодитись апеляційний суд, виходячи з наступного. У справі встановлено, що 01 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 2402/0808/71-079, згідно з умовами якого позивачка отримала кошти для споживчих цілей у розмірі 66 150 доларів США зі сплатою відсотків та з кінцевим терміном повернення кредиту 31 липня 2038 року. З метою забезпечення виконання кредитного зобов`язання 01 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір б/н, предметом якого була належна позивачці на праві приватної власності трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 71 кв. м (т. 1 а.с. 5-6). Пунктом 12.3.1 договору встановлено, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку». 15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, зі змісту якого вбачається, що напередодні, 25 травня 2012 року продавець ПАТ «Дельта Банк» права вимоги були придбані у ВАТ «Сведбанк». Відповідно до вищезазначених угод відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 2402/0808/71-079 від 01 серпня 2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк». Внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору ОСОБА_1 виникла заборгованість. Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03 березня 2016 року позов ПАТ «Альфа Банк» задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 2402/0808/71-079 від 01 серпня 2008 року у сумі 1 443 921,07 грн; зустрічні позови ОСОБА_2 та ОСОБА_4 до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання договорів поруки припиненими задоволено, визнано договори поруки № 2402/0808/71-079/Р-2 та № 2402/0808/71-079/Р-1, які було укладено 01 серпня 2008 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ВАТ «Сведбанк» припиненими (т. 2 а.с. 57-59). Рішенням річних загальних зборів акціонерів ПАТ «Альфа-Банк» від 26 квітня 2018 року найменування товариства змінено з ПАТ «Альфа-Банк» на АТ «Альфа-Банк», що підтверджується відомостями про зміну типу акціонерного товариства та Статутом АТ «Альфа-Банк» (т. 1 а.с. 12, 13-17). Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 08 серпня 2019 року АТ «Альфа Банк» на праві приватної власності належить трикімнатна квартира загальною площею 71 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 7). Згідно з довідкою Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 23 жовтня 2019 року за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_1 , 1978 року народження, ОСОБА_2 , 1975 року народження та ОСОБА_3 , 2004 року народження (т. 1 а.с. 8). З витягу з ЄРДР вбачається, що 15 листопада 2019 року до реєстру були внесені відомості за № 12019270010007109 за заявою ОСОБА_1 від 14 листопада 2019 року за фактом незаконного проникнення до її житла по АДРЕСА_2 з боку невідомих осіб, які нібито є представниками ПАТ «Альфа-Банк», за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України (т. 2 а.с. 24). 14 січня 2020 року кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. 28 листопада 2019 року АТ «Альфа-Банк» направило ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 за адресою реєстрації АДРЕСА_2 вимогу про добровільне виселення, в якій товариство вимагало відповідачів добровільно звільнити всіма мешканцями житлове приміщення квартиру АДРЕСА_1 зі зняттям всіх мешканців з реєстраційного обліку, а також звільнити зазначене приміщення від особистих речей (т. 1 а.с. 9). Доказів отримання адресатами даної вимоги матеріали цивільної справи не містять. Звернувшись з позовом про визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування трьохкімнатною квартирою АДРЕСА_1 , та зняття їх з реєстраційного обліку за указаною адресою, АТ «Альфа-Банк» зазначало, що на законних підставах відповідно до ст. 37 «Про іпотеку» набуло право власності на спірну квартиру, а саме, у зв`язку з невиконанням відповідачкою ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором та на підставі наявного відповідного застереження у іпотечному договорі, проте добровільно знятися з реєстрації указані особи не погоджуються. Подальше проживання та реєстрація відповідачів в спірній квартирі перешкоджає товариству, як власнику, користуватися та розпоряджатися нерухомим майном на власний розсуд. У мотивування своїх позовних вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення в житлове приміщення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зазначали, що, порушуючи вимоги ЗУ «Про іпотеку», банк, як іпотекодержатель, не направив їм вимогу про виселення з житла в добровільному порядку, а самочинно та неправомірно замінив вхідні замки в квартирі. Спірне помешкання є єдиним житлом позивачів за зустрічним позовом з 24 лютого 2009 року. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. Відповідно до приписів ст.ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Частина 1 ст. 1 ЗУ «Про іпотеку» визначає, що іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ч. 1 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку»). Згідно з ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (ч. 4 ст. 37 Закону). Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України). Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Згідно зі ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). За змістом ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що принцип диспозитивності реалізується на стадії апеляційного оскарження учасником справи шляхом визначення об`єкта оскарження (конкретного рішення чи його частини) та конкретними вимогами апеляції, а також шляхом визначення заявником предмета оскарження, під якими розуміють допущені судом першої інстанції порушення, які перевіряються судом апеляційної інстанції і які наведені у доводах апеляції. У свою чергу, дотримуючись принципу диспозитивності, у разі подання апеляційної скарги на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції не має права робити висновків щодо неоскарженої частини рішення суду першої інстанції ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Надане суду апеляційної інстанції право на вихід за межі доводів апеляційної скарги у разі встановлення неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, не надає право суду апеляційної інстанції змінювати (збільшувати) об`єкт оскарження, тобто переглядати рішення суду першої інстанції у частині, яка не оскаржувалась заявником при звернення до суду апеляційної інстанції. Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у своїй постанові від 21 березня 2018 року у справі № 295/2430/16-ц провадження № 61-1435св18. Апеляційну скаргу на рішення суду подано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Відповідачкою ОСОБА_2 ні апеляційну скаргу, ні відзив на апеляційну скаргу інших учасників справи не подавала. Отже, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог АТ «Альфа-Банк» про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житлом, апеляційним судом відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України не переглядається. У той же час, зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про задоволення позову АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання такими, що втратили право користування житлом, та про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення за наявністю для цього законних підстав не ґрунтується на матеріалах справи та не відповідає вимогам закону. У справі встановлено, що 01 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, права вимоги за яким у подальшому були відступлені ПАТ «Дельта Банк», а потім ПАТ «Альфа-Банк». Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 01 серпня 2008 року на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 191). З метою забезпечення виконання кредитного зобов`язання 01 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір б/н, предметом якого була належна позивачці на праві приватної власності трикімнатна квартира АДРЕСА_1 . Внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору ОСОБА_1 виникла заборгованість в сумі 1 443 921,07 грн, яка не заперечувалась позивачкою та була стягнута з боржниці на користь АТ «Альфа-Банк» рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03 березня 2016 року. Наведене судове рішення фактично виконане не було. 08 серпня 2019 року АТ «Альфа-Банк» звернулося до державного реєстратора прав Іванівської сільської ради Чернігівського району та області із заявою про проведення державної реєстрації права власності квартири АДРЕСА_1 . На підставі рішення державного реєстратора Кириченко Д.В. від 12 серпня 2019 року проведено державну реєстрацію права приватної власності на вищевказану квартиру за АТ «Альфа-Банк» та внесено в реєстр запис про право власності за № 32779818. Вважаючи зазначене рішення державного реєстратора таким, що суперечить чинному законодавству через недотримання банком вимог ст. 35 ЗУ «Про іпотеку», ОСОБА_1 звернулась з позовом, в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Іванівської сільської ради Чернігівського району та області Кириченко Д.В. від 12 серпня 2019 року, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності за № 32779818 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк». Рішенням від 30 вересня 2021 року Новозаводський районний суд м. Чернігова позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив (т. 2 а.с. 205-212), з чим погодився і Чернігівський апеляційний суд у своїй постанові від 14 грудня 2021 року, залишивши рішення районного суду без змін. Дійшовши такого висновку, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, зазначили про недотримання АТ «Альфа-Банк» умов іпотечного договору та вимог чинного законодавства щодо надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та відповідно порядку звернення стягнення на предмет іпотеки у разі її невиконання. Постанова Чернігівського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року набрала законної сили негайно. Таким чином, на дату розгляду даної цивільної справи 17 грудня 2021 року рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за АТ «Альфа-Банк» права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 визнано незаконним та скасоване. Підставою для звернення з позовом про визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування спірною квартирою, АТ «Альфа-Банк» зазначало порушення указаними особами його прав, як власника нерухомого майна, проте, такі права товариства припинилися з 14 грудня 2021 року у зв`язку з наявним судовим рішенням про незаконність реєстрації за ним відповідного речового права. Зважаючи на наведені обставини, вимоги АТ «Альфа-Банк» про визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житлом, є безпідставними, тому у задоволенні позову банку в наведеній частині належить відмовити. Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , колегія суддів зважає на таке. Відповідно до ч. 3 ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Отже, незаконне виселення має місце у разі, якщо воно здійснюється без законних підстав, тобто без судового рішення, яке набуло чинності. Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Правова позиція ЄСПЛ відповідно до п. 1 ст. 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції. У даній справі спір з приводу користування житловим приміщенням (квартирою) виник між ОСОБА_1 , якій з 01 серпня 2008 року на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 , де остання зареєстрована з 24 лютого 2009 року, а її син ОСОБА_3 з 27 серпня 2014 року, та АТ «Альфа-Банк», за яким право власності на зазначену квартиру зареєстроване 08 серпня 2019 року і яке стверджує про наявність у нього законних підстав для подальшого користування та розпорядження житлом. За матеріалами справи 14 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася до органів поліції із заявою з приводу незаконного проникнення до її житла з боку невідомих осіб, які нібито є представниками ПАТ «Альфа-Банк». У своїй іншій заяві на ім`я начальника поліції м. Чернігова від 20 жовтня 2020 року ОСОБА_1 зазначала, що з 14 листопада 2019 року не має можливості користуватися своїм житлом, оскільки банк незаконно змінив замки на вхідних дверях, не надавши їй ключів. Таким чином, на час звернення АТ «Альфа-Банк» з позовом про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, позивачі за зустрічним позовом вже втратили можливість потрапити до спірного житлового приміщення. Ураховуючи те, що виселення відповідачів відбулося без відповідного судового рішення, яке набуло чинності, а право власності на житлове приміщення банк набув з порушенням вимог чинного законодавства, що встановлено судовими рішеннями, апеляційний суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення до житлового приміщення є обгрунтованими і підлягають задоволенню. Беручи до уваги неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, апеляційний суд, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, вважає необхідним рішення суду в частині вирішення позовних вимог АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і судових витрат, та позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до АТ «Альфа-Банк» скасувати, відмовивши у задоволенні позовних вимог АТ «Альфа-Банк» у наведеній частині, а позов ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задовольнити у повному обсязі. Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). За подання позову ОСОБА_3 сплачено судовий збір у розмірі 840 грн (т. 2 а.с. 9), а за подачу апеляційної скарги на рішення суду ОСОБА_1 сплатила 2 280,75 грн судового збору (т. 2 а.с. 145). Оскільки апеляційний суд скасовує в частині рішення суду першої інстанції і частково задовольняє апеляційну скаргу, відповідно до вищенаведених правил належить провести розподіл судових витрат пропорційно задоволеним вимогам, а саме, стягнути з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_3 840 грн у рахунок відшкодування судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, а з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 2 280,75 грн за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 01 березня 2021 року в частині вирішених позовних вимог Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 про визнання такими, що втратили право користування житлом, і судових витрат та позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення скасувати. У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 про визнання такими, що втратили право користування житлом відмовити. Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення задовольнити. Вселити ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до квартири АДРЕСА_1 . Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, ЄДРПОУ 23494714) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 840 грн судового збору. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, ЄДРПОУ23494714) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 2 280,75 грн судового збору за розгляд справи в апеляційній інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 22 грудня 2021 року. Головуючий: Судді: