Постанова 4814 № 552/3671/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 552/3671/21 Номер провадження 22-ц/814/2459/21Головуючий у 1-й інстанції Кузіна Ж. В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Пилипчук Л.І., судді Бондаревська С.М., Чумак О.В., розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) у м.Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) та ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Полтави від 10 вересня 2021 року, постановлене суддею Кузіною Ж.В. (повний текст складено 14 вересня 2021 року), по справі за позовом ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), державного підприємства «Сетам», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів, в с т а н о в и в: 08.07.2021 ОСОБА_1 звернувся в суд із указаним позовом. В обґрунтування його підстав зазначає, що за результатами електронних торгів від 15.06.2017 набув у власність квартиру АДРЕСА_1 за ціною 175 200,00 грн., із них: 8 760,00 грн. ним сплачено в якості гарантійного внеску на рахунок ДП «Сетам», а 166 400,00 грн. на рахунок Київського ВДВС м.Полтава. Право власності на вказане майно зареєстроване за ним 11.07.2017, свідоцтво видане приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В. за №515. Постановою Полтавського апеляційного суду від 07.11.2019 (справа №552/2774/19) визнано недійсними електронні торги, скасовано протокол електронних торгів, акт реалізації предмета іпотеки та свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів. У зв`язку із визнанням недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного за результатами електронних торгів та з підстав неналежного виконання організаторами торгів зобов`язання повернути позивачу (покупцю) сплачені ним грошові кошти, постановою Верховного Суду від 02.06.2021 (справа №552/5052/20) стягнуто на його користь із ДП «Сетам» інфляційні втрати у розмірі 167,32 грн. та 3% річних у розмірі 172,44 грн.; із Київського ВДВС у м.Полтаві інфляційні втрати у розмірі 2 839,92 грн., 3% річних у розмірі 4 313,58 грн. та 6 500,00 грн. витрат, пов`язаних з реєстрацією права власності. Враховуючи, що Київський ВДВС у м.Полтаві повернув сплачені ним на виконання правочину, визнаного недійсним, грошові кошти 14.04.2021, просить стягнути із Київського ВДВС у м.Полтаві на його користь інфляційні витрати за період із 23.10.2020 по 14.04.2021 у розмірі 7 322,25 грн. та 3% за користування грошовими коштами за цей же період у розмірі 1 647,29 грн. Також зазначає, що у період із 11.07.2017 по 07.11.2019 на нього, як власника нерухомого майна покладався обов`язок з його утримання та рішенням суду від 11.02.2021 (справа №552/2891/20) стягнуто заборгованість за теплопостачання на загальну суму 31 671,06 грн. Проте позивач не користувався наданими житлово-комунальними послугами, оскільки квартира йому передана не була, залишаючись у фактичній власності ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Останні перешкоджали йому в реалізації належного права та споживали комунальні послуги особисто. Враховуючи, що Київський ВДВС у м.Полтаві та ДП «Сетам» були продавцями майна, щодо якого позивач поніс витрати, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 фактично та особисто споживали житлово-комунальні послуги, ціна яких (31 671,06 грн.) становить витрати з утримання майна, просить стягнути їх з відповідачів у солідарному порядку. Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 10.09.2021 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати за період з 23.10.2020 по 14.04.2021 у розмірі 7 322,25 грн., відсотки за користування грошовими коштами за період із 23.10.2020 по 14.04.2021 у розмірі 1 647,29 грн., судові витрати в розмірі 908,00 грн., а всього 9 877,54 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Рішення районного суду вмотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено несвоєчасність виконання Київським ВДВС у м.Полтаві зобов`язання згідно рішення суду від 08.02.2021 (справа №552/5052/20) та постановлено до стягнення інфляційні витрати та 3% річних за користування грошовими коштами за період із 23.10.2020 по 14.04.2021 згідно наданого позивачем розрахунку. У іншій частині позовних вимог відмовлено за безпідставністю. Відповідач Київський ВДВС у м.Полтаві та позивач ОСОБА_1 із рішенням районного суду не погодилися та оскаржили його в апеляційному порядку. Київський ВДВС у м.Полтава з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення районного суду скасувати в частині стягнення з ДВС на користь ОСОБА_1 інфляційних витрат та 3% річних за користування грошовими коштами за період із 23.10.2020 по 14.04.2021, в іншій частині залишити без змін. Посилаючись на положення ч.1 ст.216 ЦК України, якою визначено обов`язок кожного зі сторін правочину, визнаного недійсним, повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, вважає відсутніми зобов`язання ДВС перед позивачем, оскільки предмет продажу (квартиру) повернуто його власнику ОСОБА_2 , а не Київському ВДВС у м.Полтаві, який не є розпорядником коштів та не має повноважень щодо самостійної виплати коштів стягувачам по судовим рішенням. Наполягає на належності виконання розпорядником коштів зобов`язань згідно постанови Полтавського апеляційного суду від 08.02.2021 (справа №552/5052/20) в частині стягнення залишку неповернутих грошових коштів, сплачених на виконання правочину, визнаного недійсним, у розмірі 115 311,26 грн.; а також 2 839,92 грн. - інфляційних витрат, 4 313,58 грн. - 3% річних та 6 500,00 грн. витрат, пов`язаних з реєстрацією права власності, згідно постанови Верховного Суду від 02.06.2021 (справа №552/5052/20). Зазначає, що усі грошові кошти відшкодовано позивачу 14.04.2021 центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів із дотриманням 3-х місячного строку для проведення виплат, визначених ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Позивач ОСОБА_1 оскаржив рішення районного суду в частині, якою відмовлено у задоволенні вимог позову. Із підстав порушення норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення районного суду в цій частині та ухвалити нове, яким стягнути в солідарному порядку з відповідачів на його користь витрати з утримання майна, набутого за правочином, що визнано недійсним у розмірі 31 671,06 грн. Вважає такі витрати в розумінні ст.22 ЦК України збитками, які підлягають відшкодуванню з відповідачів Київський ВДВС у м.Полтаві та ДП «Сетам» - на підставі ч.2 ст.216 ЦК України (постанови ВС від 02.06.2021 №552/5052/20, від 05.06.2018 №910/856/17, від 06.02.2018 №911/845/17, від 14.03.2018 №910/1454/17); з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на підставі ч.ч.3,4 ст.390 цього Кодексу (постанови Верховного Суду від 07.09.2016 №6-389цс16, від 29.05.2019 №367/2022/15-ц). Наголошує на сукупності істотних обставин справи, які визнаються відповідачами та встановлені судовими рішеннями у справах №552/1361/18, №552/2891/20, №552/906/21, проте не враховані при постановленні оскаржуваного рішення, а саме: факт його, позивача, не проживання у набутій квартирі через неможливість перебування в ній внаслідок перешкоджання попередніми власниками; квартира йому фактично передана не була, а тому він не користувався наданими житлово-комунальними послугами. Зазначає, що місцевий суд не навів правових підстав споживання відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 комунальними послугами та відсутність у них обов`язку відшкодувати позивачу їх вартість на умовах регресу. Вважає справедливим своє право на відшкодування понесених ним витрат на утримання майна, оскільки в такому разі буде забезпечена домірність (співвідношення) вкладеного та отриманого у цивільних правовідносинах, що складалися між ним та іншими учасниками справи. Доводить, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції визнав невстановленими обставини, які не потребують доведення (ч.4 ст.82 ЦПК України) та встановленні рішенням суду від 29.05.2018 у справі №552/1361/18, вказавши, що у період з 11.07.2017 по 07.11.2019, він, позивач, не вчиняв будь-яких дій на захист своїх прав, якщо вважав ці права власника порушеними іншими особами. Зазначає, що місцевим судом не надано мотивованої оцінки його аргументам, не зазначено мотивів застосування судом норм права (ст.ст.316, 317, 319, 386, 387 ЦК України), які не стосуються предмета спору та незастосування відповідних норм права, викладених у вказаних постановах Верховного Суду. 17.12.2021 до Полтавського апеляційного суду надійшов відзив представника Київського ВДВС у м.Полтаві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить залишити її без задоволення, як безпідставну. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження (ч.1 ст.368 ЦПК України) без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.369 ЦПК України). Перевіряючи законність та обґрунтованість судового рішення в межах вимог апеляційних скарг, апеляційний суд виходить з наступного. Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що постановою Полтавського апеляційного суду від 08.02.2021 (справа №552/5052/20) позов ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто із Київського ВДВС у м.Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) на його користь залишок неповернутих грошових коштів, сплачених на виконання правочину, визнаного недійсним у розмірі 115 311,26 грн. В частині вирішення вимог щодо стягнення інфляційних втрат, 3% річних та витрат, пов`язаних з реєстрацією права власності відмовлено./а.с.9-15/ Постановою Верховного Суду від 02.06.2021 (справа №552/5052/20) скасовано постанову Полтавського апеляційного суду від 08.02.2021 в частині вирішення вимог щодо стягнення інфляційних втрат, 3% річних та витрат, пов`язаних з реєстрацією права власності. Судом касаційної інстанції установлено, що між сторонами існували грошові зобов`язання, невиконання яких зумовлює застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України, адже після набрання рішенням про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири законної сили, тобто з 07.11.2019, у відповідачів виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) сплачені грошові кошти. Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення з Київського ВДВС у м.Полтаві Північно-Східного МУ МЮ (м.Суми) інфляційних втрат за період із 16.06.2017 (з дня наступного за днем проведення торгів) по 22.05.2020 (день перерахування частини коштів), 3% річних за період із 07.11.2019 по 22.05.2020 та з 22.05. по 23.10.2020, проте, такі вимоги підлягають задоволенню частково, тільки за період із 07.11.2019 - дня набрання чинності судовим рішення про визнання торгів недійсними, і до дня звернення до суду (23.10.2020). Відтак, ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ДП «Сетам» на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 167,32 грн. та 3% річних у розмірі 172,44 грн., а всього 339,76 грн. Стягнуто із Київського ВДВС у м.Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 2 839,92 грн. та 3% річних у розмірі 4 313,58 грн., а всього 7 153,50 грн. Стягнуто із Київського ВДВС у м.Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з реєстрацією права власності у зв`язку з визнанням недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного за результатами електронних торгів, у розмірі 6 500,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено./а.с.16-28/ 14.04.2021 на банківський рахунок ОСОБА_1 , відкритий у ІНФОРМАЦІЯ_1 , зараховано кошти у розмірі 3 468,67 грн. та 115 311,26 грн./а.с.29/ Зі змісту постанови Полтавського апеляційного суду від 11.02.2021 (справа №552/2891/20) установлено, що рішенням Київського районного суду м.Полтави від 06.11.2020 частково задоволено позов ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за послуги з теплопостачання та постачання гарячої води. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» заборгованість за послуги з теплопостачання з 23.06.2007 по 01.05.2020 у розмірі 21 455,62 грн., суми інфляції - 4 739,53 грн., 3% річних - 1 825,00 грн., а всього 28 020,15 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Відмовлено у задоволенні позовних вимог ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 . Постановою Полтавського апеляційного суду від 11.02.2021 рішення Київського районного суду м.Полтави від 06.11.2020 змінено та визначено період, за який підлягає стягнення заборгованість за послуги з теплопостачання: з 23.06.2017 по 11.07.2017 та з 08.11.2019 по 01.05.2020; відповідно зменшено розмір стягнутої суми з 28 020,15 грн. до 6 797,26 грн., що складається із заборгованості 5 675,85 грн., 3% річних 579,87 грн., індекс інфляції 541,54 грн. Скасовано рішення в частині відмови у стягненні заборгованості з ОСОБА_1 . Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» заборгованість у розмірі 24 662,03 грн., 1 445,39 грн. 3% річних, 3 479,69 грн. індекс інфляції, а всього 29 587,11 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат./а.с.50-54/ Частково задовольняючи вимоги позову в даній справі, районний суд виходив із того, що обставини неналежності виконання зобов`язання ДВС є доведеними, а тому до стягнення із Київського ВДВС у м.Полтаві підлягають інфляційні втрати та 3% річних за користування грошовим коштами за період із 23.10.2020 по 14.04.2021. Посилання позивача, що спірна квартира йому не була передана, він не проживав у ній, не користувався житлово-комунальними послугами, відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не надавали йому доступ до квартири, споживали всі комунальні послуги особисто, як на підставу для задоволення даної вимоги визнані місцевим судом неприйнятними, а тому в їх стягнення відмовлено за безпідставністю. Апеляційний суд, переглядаючи рішення в частині стягнення із ДВС інфляційних втрат та 3%річних за користування грошовими коштами, із такими висновками суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне. Частинами першою, другою статті 216 ЦК України визначено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, що регулюється статтею 22 ЦК України, за правилами якої, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Із матеріалів справи убачається, що заявлені позивачем до стягнення збитки, зумовлені несвоєчасним виконанням ДВС зобов`язання згідно рішення суду (справа №552/5052/20) про повернення грошових коштів, сплачених на виконання правочину, визнаного недійсним, у розмірі 115 311,26 грн., нарахованих у вигляді інфляційних втрат та відсотків за період із 23.10.2020 (дата звернення в суді із позовом у справі №552/5052/20) по 14.04.2021 (дата фактичного розрахунку). Місцевий суд, визнавши наявними підстави для стягнення збитків, не перевірив початок періоду їх нарахування та не врахував порядок виконання судових рішень, боржником за яким є державний орган, врегульованих Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Разом із цим обрахування початку перебігу виконання зобов`язання з 23.10.2020 - дати звернення позивача в суд із позовом в межах справи №552/5052/20, колегія суддів визнає помилковим, оскільки за наслідками невиконання грошового зобов`язання постановою Верховного Суду від 02.06.2021 з ДВС на користь позивача вже стягнуто інфляційні втрати та 3% річних. Таким чином, початком перебігу виконання зобов`язання є 08.02.2021 - дата постановлення судом апеляційної інстанції рішення про повернення грошових коштів, яке набрало законної сили з дня його прийняття і його дія не була зупинена судом касаційної інстанції. Дата фактичного розрахунку 14.04.2021 та обсяг виконання зобов`язання сторонами не заперечується. Відповідно до частини першої статті третьої Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Згідно частини першої статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. З огляду на встановлені апеляційним судом обставини та початок строку обрахування зобов`язання із дати постановлення рішення судом апеляційної інстанції 08.02.2021 (справа №552/5052/20) та фактичне його виконання 14.04.2021 центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, судових рішень у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», колегія суддів не вбачає підстав для стягнення збитків з Київського ВДВС у м.Полтаві. Тоді як спори, що виникають під час виконання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, судових рішень у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», розглядаються адміністративними судами в порядку, визначеному КАС України, що відповідає позиції ВП ВС від 20.06.2018 №916/1227/16. Вирішуючи питання відшкодування витрат на утримання майна, набутого за правочином, що визнано недійсним, колегія суддів приймає до уваги наступне. Згідно статей 12, 13, 81 ЦПК України, обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За правилами частин четвертої, сьомої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. При цьому преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивах рішення, що відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду, сформованій у справі №917/1345/14 від 03.07.2018. Відмовляючи у стягненні витрат на утримання майна, набутого за правочином, що визнано недійсним, районний суд обґрунтовано, керуючись правилами ч.4 ст.82 ЦПК України, визнав встановленими та такими, що не потребують доказуванню, обставини нарахування та стягнення із ОСОБА_1 , як власника майна, заборгованості за послуги теплопостачання та постачання гарячої води згідно постанови Полтавського апеляційного суду від 11.02.2021 (справа №552/2891/20). Вказане рішення є чинним, а отже є преюдиційним. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки обставин, встановлених у справі №552/2891/20, та їх довільного тлумачення на власну користь, що не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для відшкодування позивачу витрат на утримання майна, обов`язок зі сплати якого покладено саме на нього чинним рішенням суду. Разом із цим, відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковими до виконання. Серед основних засад судочинства в Україні, крім іншого, є обов`язковість судового рішення (п.9 ч.1 ст.129 Конституції України). Згідно ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Твердження позивача, що квартира йому фактично передана не була, а тому він не користувався наданими житлово-комунальними послугами, колегія суддів відхиляє, по-перше, указані обставини вже становили предмет дослідження у справі №552/2891/20; по-друге, за правилами ст.162 Житлового Кодексу України не звільняють власника квартири від обов`язку своєчасно вносити оплату за комунальні послуги. Доводи апеляційної скарги, що місцевий суд не навів правових підстав споживання відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в цей час комунальних послуг та відсутність у них обов`язку відшкодувати позивачу їх вартість на умовах регресу також є неспроможними, оскільки не стосуються предмета спору та окремо визначені положеннями ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є ідентичними підставам звернення до суду, не ґрунтуються на доказах. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно ст.141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь Київського ВДВС у м.Полтаві підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 1 362,00 грн. На підставі викладеного апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення. Натомість апеляційна скарга Київського ВДВС у м.Полтаві підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних втрат та відсотків скасуванню, із постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст.ст.367,368,374,375,п.п.3,4 ч.1 ст.376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) задовольнити. Рішення Київського районного суду м.Полтави від 10 вересня 2021 року в частині стягнення із Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат за період з 23.10.2020 по 14.04.2021 у розмірі 7 322,25 грн., відсотків за користування грошовими коштами за період із 23.10.2020 по 14.04.2021 у розмірі 1 647,29 грн., судових витрат в розмірі 908,00 грн., а всього 9 877,54 грн. скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення із Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) інфляційних витрат та відсотків відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) судовий збір в розмірі 1 362,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 21.12.2021. Головуючий суддя Л.І. Пилипчук Судді С.М. Бондаревська О.В. Чумак