Постанова 4810 № 419/745/21

Справа № 419/745/21 Провадження № 22-ц/810/931/21 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2021 року Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Назарової М.В., суддів: Кострицького В.В., Луганської В.М., за участю секретаря Сінько А.І. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач - Сєвєродонецька міська громада, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку в порядку спрощеного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 на рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 21 вересня 2021 року, ухваленого Новоайдарським районним судом у складі: судді Мартинюка В.Б. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , в особі свого представника ОСОБА_2 , до Сєвєродонецької міської громади про визнання права власності за набувальною давністю, в с т а н о в и в: У квітні 2021 року позивачка ОСОБА_1 , в особі свого представника ОСОБА_2 , звернулась до суду із вказаним позовом, який згодом уточнила та який мотивувала тим, що позивачка ОСОБА_1 з моменту народження мешкала разом зі своєю матір`ю ОСОБА_3 у домоволодінні з надвірними будівлями та спорудами, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , що був побудований у 1950 році, прибудови - у 1980 році, проте у встановленому законом порядку зареєстрований не був. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки ОСОБА_3 . Увесь цей час позивачка відкрито користувалась вказаним нерухомим майном, робила поточні ремонти, сплачувала комунальні послуги. У 2009 році приватизувала земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 4423187100:09:014:0003. При зверненні до приватного нотаріуса Новоайдарського районного нотаріального округу Карпенко В. М. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно, позивачка отримала письмову відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з тим, що відповідно до довідки-характеристики на об`єкт нерухомого майна, наданої Новоайдарським районним комунальним підприємством технічної інвентаризації від 13.08.2019 № 221, право власності на домоволодіння з надвірними будівлями та спорудами, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстроване. Проте, згідно з наданою довідкою Смолянинівської сільської ради Новоайдарського району № 183 від 21.02.2020 в вищезазначеному будинку, по господарській книзі, мешкала мати позивача ОСОБА_3 та позивач. Також факт постійного мешкання в цьому житловому будинку позивача та її матері підтверджує довідка з господарської книги № 546 від 19.05.2020 Смолянинівської сільської ради Новоайдарського району. Тому позивачка із посиланням як на правову підставу своїх вимог на ст. 344 ЦК України просила суд визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності на домоволодіння з надвірними будівлями та спорудами, що складається з житлового одноповерхового будинку (житловий будинок літера А1Ж), прибудови (літера а), прибудови (літери а1), ганок (літера а2), загальною площею 58,0м2 (у тому числі житлова площа 31,5м2), з комунікаціями, господарськими будівлями та спорудами: гараж (літера Д), сарай (літера С), сарай (літера В), сарай (літера Г), літня кухня (літера Б), ворота №1, огорожа №2, зливна яма, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Новоайдарського районного суду Луганської області від 21 вересня 2021 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , в особі свого представника ОСОБА_2 , до Сєвєродонецької міської громади про визнання права власності за набувальною давністю відмовлено. В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 вважає оскаржуване рішення прийнятим з численими порушеннями законодавства, його зміст не відповідає фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивачки. Доводами апеляційної скарги є те, що позивачкою дотримані всі умови визначені частиною першою статті 344 ЦК України, а посилання суду першої інстанції на те, що будинок не може бути об`єктом набувальної давності у розумінні ст. 344 ЦК України, оскільки не мається його реєстрації як об`єкта приватної власності є неприпустимим, та грубим порушенням норм матеріального права, оскільки 29 червня 1998 року набула чинності Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом № 121 Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 09.06.1998, відповідно до якої обов`язок власників забезпечити державну реєстрацію права власності на всі без винятку об`єкти нерухомості введено лише з 29.06.1998, проте спірний житловий будинок збудований у 1950 році, тобто до набрання чинності Інструкцією. Крім того скаржниця посилаючись на лист Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/04-13 « Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», в якому визначено, що раніше державна реєстрація нерухомого майна не проводилась в сільській місцевості та в розумінні ст. 335 ЦК України, спірний будинок є безхазяйним майном. Позивач володіла вказаним майном разом зі своєю матір`ю, яка також не була його власницею, що свідчить про безтитульність та добросовісність володіння позивачем, оскільки таке володіння не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Протоком автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 листопада 2021 року головуючим у справі визначено суддю Назарову М.В., склад колегії Кострицький В.В., Луганська В.М. Апеляційне провадження по справі було відкрито 05 листопада 2021 року, ухвалою суду від 17 листопада 2021 року справу призначено до апеляційного розгляду на 21 грудня 2021 року об 11-й. Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з`явилися, що відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що обставини, на які посилалася позивачка як на підставу для задоволення позовних вимог, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах по справі, які доводять добросовісність набуття позивачкою спірного майна як необхідної обставини для визнання за нею права власності за набувальною давністю. Матеріали справи не містять відомостей про власника спірного майна, про реєстрацію спірного об`єкта та введення його в експлуатацію, як не містять і відомостей про взяття будинку на облік як безхазяйного майна, що виключає можливість будинку бути об`єктом набувальної давності в розумінні статті 344 ЦК України, а користування спірним майном без належних правових підстав виключає можливість задоволення позову ОСОБА_1 про визнання права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України, оскільки в її діях відсутня добросовісність. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а помилкові доводи апеляційної скарги цих правильних висновків суду не спростовують з огляду на таке. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Згідно із статтею 328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України необхідно виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, провадження № 12-291гс18. У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц, провадження № 61-19156св18, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10). Відповідно до рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 10.09.2020 року (справа № 419/1126/20) заяву ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин, заінтересована особа приватний нотаріус Новоайдарського районного нотаріального округу Карпенко В.М. задоволено. Встановлено факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є рідною дочкою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11-12). Як вбачається з довідки виконавчого комітету Смолянинівської сільської ради Новоайдарського району Луганської області згідно по господарської книги Смолянинівської сільської ради Новоайдарського району Луганської області ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті мешкала і була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , склад сім`ї на день смерті дочка ОСОБА_1 (а.с. 17). Відповідно до довідки-виписки виконавчого комітету Смолянинівської сільської ради Новоайдарського району Луганської області, згідно даних по господарських книг ОСОБА_1 є головою домогосподарства за адресою АДРЕСА_1 з 1983 року по теперішній час (а.с. 18-19). Позивачка відповідно до паспорту на її ім`я з 18.10.1999 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , і вказаний запис анульовано виконавчим комітетом Смолянинівської сільської ради Новоайдарського району Луганської області 10 червня 2016 року (а.с. 5-6). Згідно з довідкою-характеристикою на об`єкт нерухомого майна з матеріалів інвентаризаційної справи Новоайдарського РКПТІ від 13.08.2019 року № 221, тип майна житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 право власності не зареєстровано (а.с. 20). Рішенням Новоайдарського районного суду Луганської області справа №419/2183/20 від 11.01.2021 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Смолянинівської сільської ради Новоайдарського району Луганської області про визнання права власності на спадкове майно, третя особа приватний нотаріус Новоайдарського районного нотаріального округу Карпенко В.М. відмовлено. Зазначене рішення набрало законної сили (а.с. 21-22). Відповідно до технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 від 13.08.2019 року замовником технічної інвентаризації є ОСОБА_1 ; житловий будинок та прибудови до нього збудовані у 1950 році, прибудова а-1 та ганок, гараж, сараї, літня кухня у 1980 році, огорожа та зливна яма у 1992 та 2010 роках відповідно (а.с. 13-16). Згідно з державними актами на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,2060 га, яка, розташована: АДРЕСА_1 , цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4423187100:09:014:0004 та земельної ділянки площею 0,2500 га, яка розташована АДРЕСА_1 , цільове призначення для обслуговування будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 4423187100:09:014:0003 (а.с. 23-24). Відповідно до копії звіту про оцінку майна від 13.05.2021 року вартість житлового одноповерхового будинку (житловий будинок літера А1Ж), прибудови (літера а), прибудови (літери а1), ганок (літера а2), загальною площею 58,0м2 (у тому числі житлова площа 31,5м2), з комунікаціями, господарськими будівлями та спорудами: гараж (літера Д), сарай (літера С), сарай (літера В), сарай (літера Г), літня кухня (літера Б), ворота №1, огорожа №2, зливна яма, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 складає 43350,00 грн. (а.с. 56). Відповідно до опису об`єкта оцінки власник не визначений, правовстановлюючі документи не надані замовником (а.с 59). Колегія суддів вважає про правильне застосування судом норм матеріального права до виниклих спірних правовідносин, оскільки відсутня наявність усіх вказаних у частині першій статті 344 ЦК України умов у сукупності для визнання за ОСОБА_1 права власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю, а помилкові доводи скаржника щодо неправильного застосування судом норм статті 344 ЦК України є помилковим власним тлумаченням закону скаржницею. Щодо доводів апеляційної скарги про помилковість висновків суду про те, що будинок не може бути об`єктом набувальної давності у розумінні ст. 344 ЦК України, оскільки не мається його реєстрації як об`єкта приватної власності, і 29 червня 1998 року набула чинності Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом № 121 Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 09.06.1998, відповідно до якої обов`язок власників забезпечити державну реєстрацію права власності на всі без винятку об`єкти нерухомості введено лише з 29.06.1998, проте спірний житловий будинок збудований у 1950 році, тобто до набрання чинності Інструкцією, то колегія суддів зазначає таке. Для державної реєстрації права власності на об`єкти, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на території сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, замість документів, передбачених пунктом 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 можуть бути подані: документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, у тому числі рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність чи відомості про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність з погосподарської книги; виписка з погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений, - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою (ст. 31 Закону). Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначені об`єкти документом, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об`єктом, може також вважатися рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність. Для проведення державної реєстрації прав власності на об`єкти, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об`єктів нерухомості є необов`язковим. Наведене свідчить про помилкове тлумачення позивачкою норм статті 344 ЦК України у сукупністю з вимогами вказаної Інструкції, яке регулює порядок реєстрації права власності саме за власником майна, у той час, коли позивачкою ставиться питання про добросовісне заволодіння та відкрите, безперервне володіння чужим нерухомим майном, яке розташоване на земельній ділянці, яка знаходиться у власності позивачки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Помилковість доводів апеляційної скарги в цій частині зводиться до ототожнення скаржницею порядку оформлення права власності на нерухоме майно, що можливе лише власником (забудовником), та висновком суду про те, що за набувальною давністю можливо визнати право власності лише на нерухомим майном, чим з точки зору закону спірне домоволодіння не є. Посилання скаржниці на лист Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/04-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», в якому визначено, що раніше державна реєстрація нерухомого майна не проводилась в сільській місцевості та в розумінні ст. 335 ЦК України, спірний будинок є безхазяйним майном, також не свідчить про наявність у ОСОБА_1 правових підстав для задоволення її позову про визнання права власності за набувальною давністю Таким чином, умова про законність об`єкту визнання права власності за набувальною давністю позивачем не доведена, тому остання не може вважатися такою, що набула у власність спірний будинок за набувальною давністю. Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, оскільки позивач не є добросовісним набувачем спірного будинку, а відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на позивача. Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 21 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Дата складення повного тексту постанови 22 грудня 2021 року. Головуючий Судді: