Ухвала КАС ВС № 200/2503/21-а

УХВАЛА 21 грудня 2021 року Київ справа №200/2503/21-а адміністративне провадження № К/9901/31792/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А.Г., суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року (суддя: Голубова Л.Б.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року (судді: Гайдар А.В., Компанієць І.Д., Сіваченко І.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про встановлення факту перебування у трудових відносинах з 11 вересня 2020 року, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до суду з адміністративним позовом до Донецької обласної прокуратури (далі - відповідач) про встановлення факту перебування її у трудових відносинах із Донецькою обласною прокуратурою з 11 вересня 2020 року. Просить стягнути на її користь витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 гривень. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка з січня 2001 року по теперішній час безперервно проходила службу в органах прокуратури Донецької області. Наказом прокурора Донецької області від 27 грудня 2019 року № 1173-к позивачку призначено на посаду заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Прокуратури Донецької області, на якій вона працювала до 11 вересня 2020 року. Зазначає, що 05 березня 2020 року позивач не пройшла атестацію, оскільки набрала 68 балів замість 70 необхідних, тому їй було відмовлено в допуску до проходження наступних етапів атестації. Позивачка на підставі частини 3 статті 184 КЗпП України не була звільнена з органів Прокуратури Донецької області, адже мала офіційний статус одинокої матері. Станом на час звернення до суду позивачка залишилась на посаді заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Прокуратури Донецької області, однак її не переведено з прокуратури Донецької області до Донецької обласної прокуратури. Також зазначає, що з 11 вересня 2020 року на підставі наказу керівника обласної прокуратури від 28 вересня 2020 року № 1264-к начальникам управлінь, відділів, їх заступникам, прокурорам Прокуратури Донецької області скасовано надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, тому позивачка отримує заробітну плату у розмірі 7000,00 гривень. Стосовно підсудності наголошує, що 25 січня 2021 року подала позов до Жовтневого районного суду м. Маріуполя, проте ухвалою від 26 січня 2021 року відмовлено у відкритті провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, оскільки позивачка проходить публічну службу, тому їй необхідно звернутися саме до адміністративного суду. Вказану ухвалу суду залишено без змін постановою Донецького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року. З зазначених підстав просить задовольнити позовні вимоги, встановивши факт її перебування у трудових відносинах із Донецькою обласною прокуратурою з 11 вересня 2020 року. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволені позовних вимог суди попередніх інстанцій вказали, що позивачка безперервно працює в органах прокуратури на різних посадах з січня 2001 року по дійсний час, що доведено записами в її трудовій книжці. Факт роботи позивача в органах прокуратури також не спростовується відповідачем. Суди зазначили, що такий спір у взаємовідносинах сторін має ознаки публічно-правового лише при оскарженні рішень про неуспішне проходження атестації чи при оскарженні наказів про позбавлення позивача надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №

505. Однак, позивач просить встановити факт перебування у трудових відносинах з відповідачем при проходженні публічної служби (незважаючи на те, що суд першої інстанції надавав позивачу час на зміну позовних вимог), про що зазначено у її трудовій книжці та не заперечується відповідачем, а тому не потребує додаткового судового захисту. Отже, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права взагалі не передбачений нормами КАС України, який не має окремого провадження на відміну від ЦПК України, адже глава 6 Розділу ІV Цивільного процесуального кодексу України регулює розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Такі справи розглядаються судом у окремому провадженні, яке належить до непозовного цивільного судочинства. Суд апеляційної інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази звільнення позивачки з Донецької обласної прокуратури, або припинення з нею трудові відносин, що стало причиною для звернення до суду з позовом про встановлення факту перебування в трудових відносинах з Донецькою обласною прокуратурою. Суди попередніх інстанцій вказали, що посилання позивача на те, що судом загальної юрисдикції відмовлено у відкритті провадження про встановлення спірного факту, не є беззаперечною підставою для задоволення даного позову в суді адміністративної юрисдикції. Суди попередніх інстанцій при вирішенні спору врахували наявність ухвали Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 січня 2021 року у справі № 263/877/21, яка набрала законної сили і вважали, що дане судове рішення не обмежує право позивача на доступ до суду за нормами ЦПК України, оскільки стаття 186 ЦПК України не містить такої підстави для відмови у відкритті провадження у цивільній справі як повторне звернення тієї самої особи до суду з позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, а отже позивач не позбавлений можливості звернутися з позовом про захист своїх прав до суду, встановленого законом. З урахуванням наведеного дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог у спосіб, обраний позивачем. Позивачка, не погоджуючись з рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року та постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року звернулась з касаційною скаргою, в якій просила скасувати судові рішення і ухвалити нову про задоволення позову. Підставою звернення з касаційною скаргою позивачка зазначила пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Обґрунтовуючи посилання у касаційній скарзі на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржниця зазначає, що під час розгляду даної справи судами не було враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 759/1036/20 провадження № 61-17394 св20, в якій зазначено, що позивачу має бути забезпечений доступ до правосуддя навіть в іншому, ніж це передбачено законом, судочинстві, оскільки перешкоди у розгляді у належному цивільному судочинстві виникли у зв`язку з процесуальною діяльністю суду. Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року призначено справу до розгляду. Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків. За правилами пункту 5 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справі відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Частиною п`ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Водночас Верховний Суд наголошує, що системний аналіз норм адміністративного процесуального законодавства свідчить, що під час вирішення справ суди враховують не будь-які висновки Верховного Суду, а ті, які висловлені Судом у подібних правовідносинах. За висновками Великої Палати Верховного Суду, подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16). Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19). В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження позивач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 759/1036/20 провадження № 61-17394 св20. Колегія суддів Верховного Суду відхиляє посилання скаржниці на правові висновки, наведені у вказаній постанові, оскільки такі висновки стосуються відмінних правовідносин та правильності застосування інших норм права, оскільки предметом позову у справі № 759/1036/20 були дії та рішення Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моноліт», які виразилися у неорганізації для проведення зборів співвласників багатоквартирного будинку «Моноліт». Повертаючись до обставин цієї справи, Верховний Суд зауважує, що спірні правовідносини у цій справі стосуються встановлення факту перебування позивача у трудових відносинах із Донецькою обласною прокуратурою з 11 вересня 2020 року. Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи. Дослідивши зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності з урахуванням обставин кожної конкретної зазначеної справи, Верховний Суд резюмує, про помилковість означених доводів касаційної скарги, оскільки висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними. Тобто, наведена скаржницею постанова Верховного Суду ухвалена за інших фактичних обставин справи, що не дає підстави дійти висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень. З огляду на наведене, колегія суддів Верховного Суду констатує, що обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справі № 759/1036/20 не є подібними, а відтак правова позиція викладена Верховним Судом у цій справі не є релевантною до спірних правовідносин у цій справі та, відповідно, не повинна була застосовуватися судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях. З урахуванням цього Верховний Суд доходить висновку про безпідставність доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Доводи скаржниці щодо наявності перешкод у доступі до правосуддя є помилковими, оскільки суд першої інстанції не чинив перешкод та розглянув спір по суті заявлених позовних вимог, після постановлення ухвали Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 січня 2021 року у цій справі № 263/877/21 про відмову у відкритті провадження. В силу вимог пункту 5 частини першої статті 339 КАС України, вказані обставини є підставою для закриття касаційного провадження судом касаційної інстанції на підставі пункту 5 частини 1 статті 339 КАС України. Відповідно до частини другої статті 339 КАС України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу. Керуючись статтями 339, 355, 359 КАС України, Верховний Суд УХВАЛИВ: Закрити касаційне провадження № К/9901/31792/21 у справі № 200/2503/21 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк Судді Л.О. Єресько В.М. Соколов