Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/15973/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/15973/20 пров. № А/857/15189/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Носа С. П., суддів Шевчук С.М., Судової-Хомюк Н.М.; за участю секретаря судового засідання Максим Х. Б.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року у справі № 140/15973/20 (головуючий суддя Валюх В.М., м. Луцьк, повний текст виготовлено 02 червня 2021 року) за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Головне управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: 12 листопада 2020 року Волинським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Головне управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу голови Ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області від 10.06.2016 № 8, та зобов`язати Ліквідаційну комісію УМВС України у Волинській області поновити в органах внутрішніх справ на службі в посаді, з якої незаконно звільнено, з 11.06.2016, нарахувати і виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.12.2015 по день прийняття судового рішення, у т. ч. з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів, та виплатити за заподіяну незаконним звільненням з роботи моральну шкоду в розмірі, встановленому за результатами проведеної судової психологічної експертизи; а також визнання протиправним та скасування наказу заступника голови Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області від 16 грудня 2020 року № 5 о/с по особовому складу. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивачем - ОСОБА_1 було оскаржено його в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду, висловлено прохання скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, оскільки судом не враховано, що постановою Волинського окружного адміністративного суду від 22.12.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2016, у справі № 803/3839/15 за позовом ОСОБА_2 до УМВС України у Волинській області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано наказ начальника УМВС України у Волинській області від 05.11.2015 № 322 о/с По особовому складу в частині звільнення ОСОБА_2 з займаної посади, поновлено ОСОБА_2 на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Ковельського міського відділу (з обслуговування міста Ковеля та Ковельського району) з 06.11.2015. Наказом голови Ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області від 10.06.2016 № 8 о/с позивача ОСОБА_2 було поновлено та звільнено за пунктом 64 г (через скорочення штатів) з 06.11.2015. Апелянт не погоджується із вказаним наказом голови Ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області від 10.06.2016 № 8 о/с, зокрема, з тих підстав, що з таким наказом її не ознайомлено, відповідач не надав доказів персонального попередження про звільнення з 10.06.2016 та не вчинив дії по фактичному поновленню та допуску до робочого місця, крім того, Ліквідаційна комісія УМВС України у Волинській області грошове забезпечення по день звільнення не виплатила, а безпідставним та незаконним звільненням позивачу завдано моральної шкоди. Представник позивача, у судовому засідання, вимоги апеляційної скарги підтримав та просить таку задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі. Представник відповідача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечила, просить відмовити в задоволенні такої в повному обсязі та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Інші особи, у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, що відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи за їхньої відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів. Щодо позовної вимоги про визнання протиправними та скасування наказу голови Ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області від 10.06.2016 № 8 та зобов`язання Ліквідаційну комісію УМВС України у Волинській області поновити в органах внутрішніх справ на службі в посаді з якої позивачку незаконно звільнено з 11.06.2016 року, колегія суддів зазначає таке. Судом встановлено, що з 03.08.2005 позивач ОСОБА_2 проходила службу в органах внутрішніх справ України на різних посадах, зокрема з 13.06.2013 - на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Ковельського міського відділу (з обслуговування міста Ковеля та Ковельського району), з якої була звільнена наказом УМВС України у Волинській області № 322 о/с від 05.11.2015, що стверджується записами у послужному списку ОСОБА_2 (особистий № М-166714) (а. с. 247-251), записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а. с. 33). Крім того, наказом УМВС України у Волинській області від 04.03.2013 № 59 о/с По особовому складу ОСОБА_2 було надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, з 13.02.2013 по 06.12.2015 (а. с. 198). Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 22.12.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2016, у справі № 803/3839/15 за позовом ОСОБА_2 до УМВС України у Волинській області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано наказ начальника УМВС України у Волинській області від 05.11.2015 № 322 о/с По особовому складу в частині звільнення ОСОБА_2 з займаної посади, поновлено ОСОБА_2 на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Ковельського міського відділу (з обслуговування міста Ковеля та Ковельського району) з 06.11.2015 (а. с. 16-18). Наказом голови Ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області від 15.02.2016 № 3 о/с По особовому складу скасовано наказ УМВС України у Волинській області від 05.11.2015 № 322 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 , поновлено капітана міліції ОСОБА_2 (М-166641) на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Ковельського міського відділу (з обслуговування міста Ковеля та Ковельського району) з 06.11.2015 (підстава: постанова Волинського окружного адміністративного суду від 22.12.2015), та цим же наказом згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України Про Національну поліцію та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 г (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_2 , дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Ковельського міського відділу (з обслуговування міста Ковеля та Ковельського району) з 06.11.2015 (а. с. 92). Листом від 15.02.2016 № 245/01/12/1-2016 Ліквідаційна комісія УМВС України у Волинській області направила позивачу витяг з наказу від 15.02.2016 № 3 о/с (а. с. 93), вказаний лист згідно із повідомленням про вручення поштового відправлення вручено особисто адресату 18.02.2016 (а. с. 94). Судом також встановлено, що 10.06.2016 голова Ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області підписав наказ від 10.06.2016 № 8 о/с Про внесення змін до наказів УМВС України в області, відповідно до якого скасовано наказ УМВС України у Волинській області від 15.02.2016 № 3 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 , поновлено капітана міліції ОСОБА_2 (М-166641) на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Ковельського міського відділу (з обслуговування міста Ковеля та Ковельського району) з 06.11.2015 (підстава: виконавчий лист Волинського окружного адміністративного суду № 249/2016 від 19.04.2016), та цим же наказом згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України Про Національну поліцію та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 г (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_2 , дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Ковельського міського відділу (з обслуговування міста Ковеля та Ковельського району) з 06.11.2015 (а. с. 95). Наказом заступника голови Ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області від 16.12.2020 № 5 о/с По особовому складу у зв`язку із службовою необхідністю скасовано наказ УМВС України у Волинській області від 10.06.2016 № 8 о/с як такий, що виданий помилково, наказ УМВС України у Волинській області від 15.02.2016 № 3 о/с вважати чинним (а. с. 96). Рекомендованим листом від 17.12.2020 № 3/1-4797 Ліквідаційна комісія УМВС України у Волинській області повідомила позивача про прийнятий наказ від 16.12.2020 № 5 о/с (а. с. 97-98). Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції. Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду. Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Колегія суддів зауважує, що під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах. Крім цього, інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Також, поважними причинами пропуску строку звернення до суду, визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджується належними доказами. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що ОСОБА_2 оскаржує наказ голови Ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області від 10.06.2016 №

8. Таким чином, звернувшись 13 листопада 2020 року з позовом до суду з вищенаведеними позовними вимогами, ОСОБА_2 пропустила місячний строк звернення до суду, передбачений ч. 5 ст. 122 КАС України. Колегія суддів не може погодитись із твердженням апелянта про незнання про існування оскаржуваного наказу у зв`язку із його неотриманням з огляду на таке. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом місяця від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства, пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії). Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись. Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19). Встановлено, що в матеріалах справи міститься копія трудової книжки позивача, де під номером 3 міститься запис від 03 вересня 2018 року: «Прийнята на посаду провідного інспектора Ковельського міськрайонного відділу філії Державної установи «Центр пробації у Волинській області». Відтак, колегія суддів зазначає, що як мінімум з 03 вересня 2018 року позивачці відомо про звільнення її з органів внутрішніх справ, про що свідчить її працевлаштування на інше місце праці із відповідним оформленням такого в трудовій книжці згідно вимог чинного трудового законодавства. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частиною третьою якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Згідно з ч. 1 ст. 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до пункту 6 ч. 5 ст. 44 КАС України, учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України Європейський суд з прав людини (далі - ЄЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі Ашинґдейн проти Сполученого Королівства). Враховуючи вищенаведене, оскільки в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції, встановлено пропуск позивачем місячного строку звернення до суду, який передбачений ч. 2 ст. 122 КАС України та підстави для поновлення такого строку позивачем не наведено, отже відповідну позовну вимогу у цій справі необхідно залишити без розгляду. Відповідно до частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України передбачено, що суд залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу заступника голови Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області від 16 грудня 2020 року № 5 о/с по особовому складу, колегія суддів зазначає таке. Встановлено, що прийнявши наказ від 15.02.2016 № 3 о/с По особовому складу, яким позивача було поновлено на посаді, Ліквідаційна комісія УМВС України у Волинській області тим самим виконала в добровільному порядку постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22.12.2015 у справі № 803/3839/15 в частині негайного поновлення позивача на посаді, тому правових підстав для повторного винесення наказу на виконання вказаного рішення суду, незважаючи на надходження постанови про відкриття виконавчого провадження від 20.04.2016 ВП № 50896570, у відповідача не було. Крім того, суд враховує, що на даний час наказ від 10.06.2016 № 8 о/с Про внесення змін до наказів УМВС України в області скасований та фактично втратив чинність згідно з наказом від 16.12.2020 № 5 о/с (а. с. 96). Судом також встановлено наявність правових підстав для прийняття наказу від 16.12.2020 № 5 о/с По особовому складу, позаяк цим наказом правомірно скасовано помилково виданий наказ від 10.06.2016 № 8 о/с. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскільки наказом від 16.12.2020 № 5 о/с По особовому складу скасовано помилково виданий наказ від 10.06.2016 № 8 о/с Про внесення змін до наказів УМВС України в області, який втратив чинність та не спричинив жодних правових наслідків, а порушень при прийнятті наказу від 16.12.2020 № 5 о/с По особовому складу судом не встановлено (цей наказ видано за наявності правових підстав та уповноваженою особою), тому у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів Ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області 10.06.2016 № 8 о/с Про внесення змін до наказів УМВС України в області, від 16.12.2020 № 5 о/с По особовому складу належить відмовити, а також залишити без задоволення похідні позовні вимоги про зобов`язання поновити в органах внутрішніх справ на службі в посаді, нарахувати і виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду. Згідно з частиною другою статті 6 КАС та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики Європейського Суду з прав людини як джерела права. Суд апеляційної інстанції застосовує позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України», де вказано, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. З огляду на все вищевказане, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції ці обставини враховано не було. Відповідно до ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Керуючись ст. 122, 243, ст. 319, ст. 308, ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328, 340 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року у справі № 140/15973/20 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов в частині позовних вимог щодо скасування наказу голови ліквідаційної комісії Управління МВС України у Волинській області від 10 червня 2016 року № 8о/с про звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ з 06 листопада 2015 року залишити без розгляду. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя С. П. Нос судді С. М. Шевчук Н. М. Судова-Хомюк Повне судове рішення складено 22 грудня 2021 року.