Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/4274/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/4274/21 пров. № А/857/19925/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М., з участю секретаря судового засідання - Мельничук Б.Б., а також сторін (їх представників): від позивача Семчик О.О., Свиріпа-Депутат В.З.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , діючої на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.10.2021р. в адміністративній справі за позовом представника ОСОБА_1 , діючої на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_2 , до Лановецької міської ради Лановецького району Тернопільської обл. про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Осташ А.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 17 год. 17 хв. 11.10.2021р., м.Тернопіль; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 13.10.2021р.),- В С Т А Н О В И В: 15.07.2021р. (згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті) представник Семчик О.О., діюча на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_2 , звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому, із урахування остаточно сформульованих позовних вимог, просила визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету /ВК/ Лановецької міської ради /МР/ № 67 від 15.05.2020р. про внесення змін до рішення ВК Лановецької МР № 100 від 27.05.2019р.; зобов`язати Лановецьку МР Тернопільської обл. внести зміни в рішення Лановецької МР № 601 від 23.04.2021р., яким надано дозвіл ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами площею 0,045 га по АДРЕСА_1 , надавши ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами площею 0,0559 га по АДРЕСА_2 (Т.1, а.с.1-8, 29, 63-65, 93-95). Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.10.2021р. в задоволенні заявленого позову відмовлено за безпідставністю (Т.1, а.с.196-202). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржила представник Семчик О.О., діюча на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_2 , яка покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (Т.1, а.с.206-210). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивач є власником житлового будинку з надвірними господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 . В цілях використання і обслуговування належного йому житла позивач звернувся до Лановецької МР з проханням надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення несформованої земельної ділянки площею 0,0559 га (благоустрій якої забезпечується ОСОБА_2 ) для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 . Відповідно до розрахунку потреби площі для обслуговування житла, зважаючи на існуючу містобудівну ситуацію, нормативно достатньою для обслуговування житлового будинку з надвірними господарськими будівлями та спорудами, є земельна ділянка площею 0,0559 га. Будь-яких спростувань цьому факту відповідачем не доведено та судом не здобуто. Лише земельна ділянка вказаної площі забезпечить доступ до вказаного житла та його обслуговування. Прохід, проїзд до житлового будинку та доступ до земель загального користування можливий лише за умови виділення земельної ділянки площею 0,0559 га. Однак, рішенням Лановецької МР № 601 від 23.04.2021р. ОСОБА_2 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,045 га. У вказаному рішенні зазначена помилкова адреса, при цьому відповідачем ухвалено рішення № 1390 від 10.09.2021р., яким внесено зміни в оскаржуване рішення № 601 від 23.04.2021р. шляхом зміни адреси земельної ділянки з № 16/1 по АДРЕСА_2 на АДРЕСА_2 . Земельним кодексом /ЗК/ України визначено перелік підстав для надання дозволу та відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України. Жодних невідповідностей місця розташування даного об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, органом місцевого самоврядування не виявлено, не наведено та не зафіксовано. Будь-яких обґрунтувань щодо надання дозволу на виділення ділянки значно меншої, ніж ініціював позивач, площі відповідачем не визначено. У спірному випадку відповідач не скористався жодним із двох наведених в ст.118 ЗК України альтернативних варіантів правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: прийняти рішення про надання дозволу або про відмову в наданні дозволу. Відповідач, незважаючи на те, що позивачем виконані всі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0559 га, необґрунтовано ухвалив рішення, яким надав дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки значно меншої площі - 0,045 га, ніж проініційована позивачем. Рішенням ВК Лановецької МР № 100 від 27.05.2019р. ухвалено демонтувати малу архітектуру форму (огорожа), яка встановлена на спірній земельній ділянці, та доручено Лановецькому комунальному підприємству /КП/ по благоустрою організувати та провести роботи з демонтажу вищевказаного об`єкта у 20-ти денний строк. Будь-які обставини, які б вказували та свідчили про те, що мала архітектурна форма (огорожа), яка встановлена на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , порушує умови благоустрою території населеного пункту, відповідачем не встановлені. Незважаючи на сплив терміну дії рішення відповідача, рішенням ВК Лановецької МР № 67 від 15.05.2020р. внесено зміни до рішення № 100 від 27.05.2019р., а саме виключено з п.2 словосполучення «у 20-ти денний термін з дня прийняття рішення виконавчим комітетом». Рішення № 67 від 15.05.2020р. не відповідає Конституції та законам України, є юридично значимим, адже має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки позивача. Посилання відповідача на лист Головного управління /ГУ/ Держгеокадастру у Тернопільській обл. від 26.08.2021р. щодо самовільного заняття спірної земельної ділянки, як підставу ухвалення рішення № 67 від 15.05.2020р., не заслуговують на увагу, оскільки даний лист датований 26.08.2021р. та не міг бути врахований відповідачем в ході ухвалення рішень до існування та отримання цього листа відповідачем. Наведені обставини суд не з`ясував, що вплинуло на ухвалення оскаржуваного рішення. Відповідачем Лановецькою МР скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає апеляційну скаргу необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми діючого законодавства та ухвалив законне і справедливе судове рішення (Т.2, а.с.9-16). Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як достовірно встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_2 є власником житлового будинку з надвірними господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 (Т.1, а.с.9). В березні 2021 року позивач ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0559 га для обслуговування і будівництва житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , а.с.12-13, 19). Рішенням Лановецької МР № 601 від 23.04.2021р. надано дозвіл ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,045 га (Т.1, а.с.20). Згідно рішення Лановецької МР № 1390 від 10.09.2021р. «Про внесення змін до рішення міської ради від 23 квітня 2021р. № 601 «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд гр. ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 » внесені наступні зміни до рішення № 601 від 23.04.2021р.: назву рішення викладено в новій редакції: «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд гр. ОСОБА_3 по АДРЕСА_2 »; пункт 1 викладено в такій редакції: «

1. Надати дозвіл гр. ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею до 0,045 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель, не наданих у власність та постійне користування, забудовані землі по АДРЕСА_2 » (Т.1, а.с.189). Також рішенням ВК Лановецької МР № 100 від 27.05.2019р. на підставі пп.17 п.«а» ч.1 ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст.26-1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», п.7 розділу 6 Правил благоустрою на території Лановецької міської ради, затв. рішенням Лановецької МР № 430 від 03.11.2016р., ухвалено демонтувати малу архітектурну форму (огорожа), яка встановлена на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , та доручено Лановецькому КП по благоустрою організувати та провести роботи з демонтажу вищевказаного об`єкта у 20-ти денний строк (Т.1, а.с.14). Згідно рішення ВК Лановецької МР № 67 від 15.05.2020р. внесені зміни до вказаного рішення № 100 від 27.05.2019р. шляхом виключення з пункту 2 словосполучення «у 20-ти денний термін з дня прийняття рішення виконавчим комітетом» (Т.1, а.с.18). Звертаючись до суду із розглядуваним позовом, представник позивача Семчик О.О. обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що позивачу на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_2 , для обслуговування якого є необхідною земельна ділянка площею 0,0559 га. Водночас, рішенням Лановецької МР № 601 від 23.04.2021р. надано дозвіл ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,045 га. Таким чином, відповідач протиправно надав дозвіл на розроблення проекту на іншу адресу та площу, ніж зазначена у зверненні ОСОБА_2 , чим помістив особу у певну правову невизначеність. Окрім цього, на спірній ділянці знаходиться мала архітектурна форма (огорожа), яка підлягала демонтажу у 20-ти денний строк. Після спливу цього строку відповідачем внесені зміни у відповідне рішення і взагалі не визначено строк такого демонтажу. Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на положення ст.121 ЗК України площа конкретної земельної ділянки не може перевищувати передбачену у цій нормі, проте може бути меншою. Площа конкретної ділянки, що приватизується, може залежати від наявності вільних земель, призначених для передачі у власність громадянам України, встановлених обмежень, планувальної документації конкретного масиву земель тощо. Міська рада має право надавати земельні ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) будь-якого розміру, у межах до 0,10 га, а також встановлювати різні їх розміри для членів територіальної громади і громадян, які до неї не належать. Отримання земельної ділянки в межах законодавчо визначеного розміру не є порушенням принципу рівності громадян у конституційних правах і свободах, рівності перед законом, встановленого ст.24 Конституції України, оскільки в даному разі принцип рівності забезпечується правом усіх громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності. Розмір же земельної ділянки, що надається може визначатись власником. Суд не убачав дискримінації у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою, орієнтовною площею 0,045 га, а не 0,0559 га, оскільки стаття 121 ЗК України встановлює максимальний розмір земельних ділянок, що можуть бути відведені саме для цієї мети, а не їх обов`язковий розмір. Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасувати рішення ВК Лановецької МР № 67 від 15.05.2020р. про внесення змін до рішення ВК Лановецької МР № 100 від 27.05.2019р., то суд не надає правової оцінки оскаржуваному рішенню, оскільки дане рішення стосується прав та інтересів ОСОБА_1 , а не торкається порушених прав позивача. Наведені висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає такими, що відповідають фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, з наступних причин. Частиною другою ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовані нормами ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Статтею 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Згідно з ст.40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами. Як передбачено частиною 2 ст.116 ЗК України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Відповідно до ч.1 ст.120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Статтею 121 ЗК України визначені норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара. Отже, позивач, будучи громадянином України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Абзацом 2 ч.1 ст.123 ЗК України передбачено, що рішення про надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Згідно з ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. У частині 7 ст.118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (абз.1 ч.7 ст.118 ЗК України). Як достовірно встановлено судом, відповідачем на підставі заяви позивача прийнято рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею до 0,045 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за рахунок земель, ненаданих у власність та постійне користування, забудовані землі по АДРЕСА_2 (із урахуванням змін, внесених згідно рішення № 1390 від 10.09.2021р.), що є меншим розміром, ніж запитував позивач у відповідному клопотанні. Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України № 280/97-ВР від 21.05.1997р. «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Пунктом 34 ч.1 ст.26 цього Закону передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.59 вказаного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Із змісту приписів ч.1 ст.121 ЗК України слідує, що вказаною нормою визначено лише максимальний розмір земельних ділянок для безоплатної передачі громадянам у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в містах - не більше 0,10 гектара. Отже, з огляду на положення ст.121 ЗК України, площа конкретної земельної ділянки не може перевищувати передбачену у цій нормі. Водночас, така площа може бути меншою. Площа конкретної земельної ділянки, що передається у власність, може залежати від наявності вільних земель, призначених для передачі у власність громадянам України, встановлених обмежень, планувальної документації конкретного масиву земель тощо. З цього приводу Верховний Суд виклав свої висновки у постанові від 11.09.2019р. в справі № 379/656/16-а та в ухвалі від 03.03.2021р. у справі № 340/1434/20, які обов`язкові для врахування судами нижчих інстанцій відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, та релевантними до спірної ситуації. Зокрема, органи місцевого самоврядування, діючи в інтересах територіальної громади, мають право розпоряджатися землями комунальної власності з урахуванням будь-яких правомірних цілей, зокрема, надаючи перевагу жителям села, проте, вони не можуть ухвалювати правові акти, які не належать до їх повноважень або суперечать закону. З огляду на викладене, міська рада має право надавати земельні ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) будь-якого розміру, у межах до 0,10 га, а також встановлювати різні їх розміри для членів територіальної громади і громадян, які до неї не належать. При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що отримання земельної ділянки в межах законодавчо визначеного розміру не є порушенням принципу рівності громадян у конституційних правах і свободах, рівності перед законом, встановленого ст.24 Конституції України, оскільки у цьому випадку принцип рівності забезпечується правом усіх громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності. Розмір же земельної ділянки, що надається може визначатись власником. Колегія суддів не вбачає дискримінації у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою, орієнтовною площею 0,045 га, а не 0,059 га, оскільки стаття 121 ЗК України встановлює максимальний розмір земельних ділянок, що можуть бути відведені саме для цієї мети, а не їх обов`язковий розмір. Окрім цього, за визначенням п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Відповідно до ст.24 Конституції України, ст.ст.2, 7 Загальної декларації прав людини, ст.ст.2, 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст.2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст.14, ст.1 Протоколу № 12 до Конвенції) необхідною підставою для встановлення факту дискримінації є обумовленість відмінного ставлення за певними ознаками. У рішеннях Європейського суду з прав людини зазначено, що лише розрізнення, яке базується на персональній ознаці, за якою особа чи групи осіб відрізняються один від одного, можна характеризувати як дискримінацію (рішення у справах «Карсон та інші проти Сполученого Королівства», «Кьєльдсен, Буск Мадсен і Педерсен проти Данії»). Суд деталізує вимоги до природи ознак, за якими забороняється дискримінація, та встановлює, що категорія «інші ознаки» поширюється винятково на такі ознаки, які за своєї природою є достатньо подібними до ознак, які вже перелічені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тобто відносяться до визначального для ідентичності особи вибору або є невід`ємними, вродженими та незмінними характеристиками (рішення у справі «Петерка проти Чеської Республіки»). Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою. Проте, отримання громадянами земельних ділянок різною площею, однак у межах норми безоплатної передачу землі у власність, не можна вважати проявом дискримінації - розрізненим ставленням до особи за притаманною їй певною персональною ознакою. Факт отримання статусу власника землі певної площі не можна вважати персональною ознакою в розумінні поняття дискримінації та визнавати обмеженням у реалізації або користуванні правами та свободами. В силу приписів КАС України обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, під час судового розгляду справи не встановлено порушень прав позивача, які пов`язані із наданням дозволу на розробку проекту землеустрою у розмірі меншому, ніж пропонований самим позивачем. Також будь-які ознаки дискримінації щодо незаконності рішення міської ради не виявлені. Також позивач не позбавлений права на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених ст.121 ЗК України, а тому відсутні протиправні дії з боку відповідача при прийнятті оскаржуваного рішення. В частині вирішення позовних вимог про визнання протиправним та скасувати рішення ВК Лановецької МР № 67 від 15.05.2020р. про внесення змін до рішення ВК Лановецької МР № 100 від 27.05.2019р. колегія суддів враховує, що право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у ст.5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, право на судовий захист не є абсолютним. Звертаючись до суду з позовом щодо законності правового акта суб`єкта владних повноважень індивідуального характеру та дій, спрямованих на прийняття такого акта, позивач також повинен пояснити, які правові наслідки безпосередньо для нього породжує оскаржене рішення суб`єкта владних повноважень та дії/бездіяльність, які передують його прийняттю. Захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника. Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві. Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; в) є визначеним, оскільки благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній третій особі (на це вказує слово «її»); д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень. Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність в особи законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є: а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права; б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача оскільки це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України; в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу; г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності); д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб. Підставою для вжиття заходів захисту земельної ділянки комунальної форми власності та прийняття рішень ВК Лановецької МР № 100 від 27.05.2019р. та № 67 від 15.05.2020р. слугував факт здійснення правопорушення громадянкою ОСОБА_1 . Зокрема, як слідує із листа Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській обл. № 18-19-0.187-676/90-21 від 26.08.2021р., перевіркою встановлено, що несформовану земельну ділянку комунальної форми власності площею 0,0176 га, яка знаходиться по АДРЕСА_2 , самовільно зайняла та використовує ОСОБА_1 без будь яких документів, які б засвідчували право на користування даною земельною ділянкою, через що складено протокол про адміністративне правопорушення і винесено постанову про накладення адміністративного стягнення (Т.1, а.с.190-191). Згідно заявленого позову ОСОБА_2 , вважаючи, що рішення № 67 від 15.15.2020р. про внесення змін до рішення № 100 від 27.05.2019р. є незаконним, оскільки сплив строк дії рішення, просить визнати його протиправним та скасувати. Згідно фактичних обставин справи позивач не має відношення до спірного рішення, не надав суду належних обґрунтувань, в чому саме він вбачає порушення своїх прав зі сторони органу місцевого самоврядування, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Загальний опис хронології та причин прийняття рішень № 100 від 27.05.2019р. та № 67 від 15.05.2020р.; помилкове (на думку представника позивача) внесення змін у невиконане рішення відповідача, не обґрунтовують вимог позивача, не розкривають дійсного змісту доводів позивача, які фактично побудовані на припущеннях, міркуваннях загального характеру та оціночних висловлюваннях. Під час апеляційного розгляду справи до справи представником апелянта долучено до матеріалів справи рішення Лановецького районного суду Тернопільської обл. від 25.11.2021р. у справі № 500/1822/21, відповідно до якого позов ОСОБА_1 задоволено; скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення № 556-ДК/0142По/08/01/-20, винесену 21.07.2020р. державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській обл. Хименець Я.І., згідно якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.53-1 КУпАП, та на неї накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 170 грн.; адміністративну справу відносно ОСОБА_1 за ст.53-1 КУпАП провадженням закрито (Т.2, а.с.21-25). У цій справі суд висновувався тим, що в оскаржуваній постанові про накладення адміністративного стягнення № 556-ДК/0142По/08/01/-20, винесеній 21.07.2020р. державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській обл. Хименець Я.І., не міститься жодних посилань на будь-які інші фактичні дані, на підставі яких державний інспектор дійшов висновку про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст.53-1 КУпАП, зокрема в постанові не зазначено суть вчинення правопорушення, а саме: яким чином та якими діями ОСОБА_1 самовільно зайняла несформовану земельну ділянку комунальної форми власності, та на підставі яких доказів він прийшов до такого висновку, що в свою чергу унеможливлює в подальшому врахування будь-яких фактичних даних належними та допустимими доказами при встановленні наявності чи відсутності адміністративного правопорушення та винності особи в його вчиненні. Отже, на час апеляційного розгляду справи осіб, які зайняли несформовану земельну ділянку комунальної форми власності площею 0,0176 га, яка знаходиться по АДРЕСА_2 , відповідними органами не встановлено, що додатково підтверджує відсутність порушення спірними рішеннями ВК Лановецької МР № 100 від 27.05.2019р. та № 67 від 15.05.2020р. прав позивача і його представника ОСОБА_1 . Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про безпідставність та необґрунтованість заявленого позову, через що останній не підлягає до задоволення, із вищевказаних мотивів. Стосовно решти доводів апелянта апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, цитуванні положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та висновків Європейського Суду з прав людини, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими доводи позивача залишені без задоволення. За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ОСОБА_2 . З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , діючої на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.10.2021р. в адміністративній справі № 500/4274/21 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_2 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький С. М. Кузьмич Дата складання повного тексту судового рішення: 22.12.2021р.