Постанова 4873 № 910/5598/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "20" грудня 2021 р. Справа№ 910/5598/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Шапрана В.В. суддів: Буравльова С.І. Андрієнка В.В. За участю секретаря судового засідання Місюк О.П. та представників сторін: позивача - Загоняєва В.М. відповідача - Волобуєва І.Ю. розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Загоняєва В`ячеслава Михайловича на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2021 у справі №910/5598/21 (суддя - Спичак О.М.) за позовом Фізичної особи-підприємця Загоняєва Вячеслава Михайловича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-сервіс Груп" про стягнення заборгованості. ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець Загоняєв Вячеслав Михайлович (далі - позивач, ФОП Загоняєв В.М.) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-сервіс Груп" (далі - відповідач, ТОВ "Житло-сервіс Груп") про стягнення 137742,24 грн, з яких 117742,24 грн шкоди заподіяної внаслідок залиття нежитлового приміщення та 20000,00 грн неотриманого прибутку. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що через відсутність належного контролю з боку відповідача за технічним станом систем каналізації у багатоповерховому будинку за адресою м. Київ, Макіївський провулок, буд. 2, в якому знаходиться нежитлове приміщення №14, а також профілактичних заходів, що мають здійснюватися відповідачем відповідно до договору та Закону України "Про житлово-комунальні послуги" №2189-VII1, Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства №76 від 17.05.2005, сталося залиття нежитлового приміщення №14, в результаті чого позивачем були понесені збитки. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2021 у справі №910/5598/21 відмовлено в задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись із згаданим рішенням, ФОП Загоняєв В.М. звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить суд його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом неповно з`ясовано обставини, які мають значення для вирішення справи, порушено норми матеріального та процесуального права. На переконання скаржника, у спірних відносинах між позивачем та відповідачем наявні всі елементи для настання цивільно-правової відповідальності, відшкодування завданих збитків на користь позивача, а саме: - протиправна поведінка відповідача у формі бездіяльності (не здійснив невідкладної ліквідації виявлених несправностей елементів будинку); - завдані збитки та їх розмір підтверджуються належними доказами; - бездіяльність відповідача стала причиною збитків, які виникли у позивача та оцінені згідно експертного дослідження; - вина відповідача полягає у тому, що він не вжив належних та достатніх заходів для організації технічної експлуатації санітарно-технічного обладнання систем каналізації будинку, а також заходів щодо ліквідації залиття. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 апеляційну скаргу у справі №910/5598/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дикунська С.Я. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шаптала Є.Ю., Станік С.Р. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2021 апеляційну скаргу у справі №910/5598/21 залишено без руху. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №910/5598/21 та надано відповідачу строк для подання відзиву. Проте відповідач наданим йому правом не скористався та не подав відзиву на апеляційну скаргу у визначений судом строк. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 розгляд справи №910/5598/21 призначено на 09.11.2021. На підставі службової записки секретаря судової палати та розпорядження Північного апеляційного господарського суду №09.1-07/661/21 від 01.11.2021, у зв`язку зі звільненням головуючої судді Дикунської С.Я. з посади судді Північного апеляційного господарського суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/5598/21. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2021 справу №910/5598/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2021 справу №910/5598/21 прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду та призначено до розгляду на 07.12.2021. В судовому засіданні 07.12.2021 у розгляді справи №910/5598/21 оголошено перерву до 20.12.2021. У судове засідання 20.12.2021 з`явилися представники сторін та надали додаткові пояснення по суті апеляційної скарги. Скаржник підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд оскаржуване рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги. Представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд оскаржуване рішення залишити без змін, у зв`язку з відсутністю вини відповідача у виникненні аварії. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне. Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ФОП Загоняєв В.М. на підставі свідоцтва про право власності №155661 від 11.10.2010 є власником нежитлового приміщення №14, яке розташоване в підвалі будинку №2 по пров. Макіївському у м. Києві. 01.12.2007 між ТОВ «Житло-сервіс Груп» та Загоняєвим В.М. було укладено договір №19 на відшкодування експлуатаційних витрат, відповідно до п.1.1 якого власник займає нежитлове приміщення №14, розташоване в підвалі будинку №2 по пров. Макіївському у м. Києві, сплачує експлуатаційні витрати, пов`язані з проведення робіт по санітарно-технічному обслуговуванню будинків і прибудинкових територій. Відповідно до п. 2.1.1 вказаного договору, підприємство зобов`язане виконувати комплекс робіт по санітарно-технічному обслуговуванню будинку і прибудинкової території згідно «Порядку утримання та експлуатації житлового фонду, інженерних систем і обладнання в м. Києві», затвердженого розпорядженням представника Президента України від 20.01.94 №648 та Правил благоустрою. Згідно п. 5.1 договору за невиконання або за неналежне виконання умов договору, Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями та Правил благоустрою території сторони несуть відповідальність у відповідності з чинним законодавством України та умовами цього договору. Підприємство не несе зобов`язань по майнових збитках власника, якщо збитки завдано не з вини підприємства, а також в разі виникнення збитків в результаті аварії в загальнобудинкових інженерних мережах, які проходять через приміщення власника, якщо збитки завдано не з вини підприємства (п. 5.3 договору). Договір укладений з 01.12.2007 та діє безстроково (п. 7.1 договору). Як зазначає позивач, у період з 06.07.2020 по 13.07.2020 позивачем, перебуваючи у нежитловому приміщенні №14, яке розташоване в підвалі будинку №2 по пров. Макіївському у м. Києві, були виявлені сліди залиття оздоблювального шару цегляної перегородки, про що позивач повідомляв відповідача в телефонному режимі. 13.07.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою згідно якої просив встановити та ліквідувати причини залиття нежитлового приміщення №14, яке розташоване в підвалі будинку №2 по пров. Макіївському у м. Києві, та надати акт залиття. Заява отримана відповідачем 13.07.2020 нарочно, про що свідчить відповідний підпис представника відповідача. 08.10.2020 комісія у складі: головного інженера ТОВ «Житло-сервіс Груп», майстра ремонтної дільниці, керуючого будинками та слюсара сантехніка склали акт про залиття, аварію, що трапилась на внутрішньобудинковій системі каналізації К-1 (далі - акт залиття). Відповідно до вказаного акту, з 13.08.2020 по 18.08.2020 в будинку №2 по пров. Макіївському у нежитловому приміщенні №14, розташованому у підвалі багатоквартирного будинку, трапилось залиття з причин аварії на системі внутрішньо-будинкової каналізації К-1. Фахівцями ТОВ «Житло-сервіс груп» у вказаний період виконувались роботи по усуненню аварії, а саме засмічення труб діаметром 100 мм внутрішньо-будинкової системи каналізації К-1, стояків Ст К-1-, К1-2, К1-3, К1-4 та лежака. При прочищенні засмічення системи каналізації К-1, фахівцями ТОВ «Житло-сервіс груп» з труб були вилучені харчові, санітарно-гігієнічні відходи і будівельне сміття. Причиною залиття визначено, що засмічення в трубах системи каналізації К-1 сталося через халатне, недбале і брутальне користування власниками вище розташованих квартир санітарно-технічними приладами, а саме мийками, умивальниками, унітазами і трубами, розташованими в квартирах. В акті вказано, що при усуненні засмічення у трубах стояків та лежаку і неможливості обмежити водовідведення через внутрішньо-будинкову систему каналізації К-1 з вище розташованих квартир відбулося часткове залиття підлоги підвалу. Через відсутність гідроізоляції та цегляної перегородки нежитлового приміщення №14 з боку підвалу, яку не виконав позивач для захисту від залиття у випадку аварії на внутрішньо-будинкових системах ХВП, ГВП, СО, К-1, К-2, вода, яка утворилася на підлозі підвалу після водовідведення з вище розташованих квартир, при усуненні засмічення у трубах проникла в нежитлове приміщення №14 і сталося залиття оздоблювального шару цегляної перегородки на висоту до 300-400 мм на загальній площі 7,80 м.кв. Висновки та рекомендації комісії: негативний вплив на майно власника нежитлового приміщення №14 Загоняєва В.М. , який стався під час залиття з причин недбалості і необачності власниками вище розташованих квартир, які систематично порушують правила користування санітарно-технічними приладами, відбувається засмічення стояків і мереж внутрішньо-будинкової системи каналізації К-1, залиття підлоги підвалу при усуненні засмічення. Комісія рекомендувала власнику нежитлового приміщення №14 Загоняєву В.М. за свій рахунок виконати захисну гідроізоляцію цегляної перегородки з боку підвалу, для запобігання випадків залиття під час аварійних ситуацій на внутрішньо-будинкових системах ХВП, ГВП, СО, К1, К2. З метою оцінки вартості ремонту нежитлового приміщення №14, яке розташоване в підвалі в будинку №2 по пров. Макіївському у м. Києві, позивачем було замовлене експертне дослідження у ТОВ «КДМ «Девелопмент». Згідно висновку від 13.10.2020 за результатами проведеного експертного дослідження, вартість ремонту нежитлового приміщення №14, яке розташоване в підвалі в будинку №2 по пров. Макіївському у м. Києві станом на 13.10.2020 становила 121878,00 грн. Як зазначає позивач, оскільки на неодноразові його звернення по телефону з вимогою надати додаткову інформацію та усунути негативні наслідки залиття нежитлового приміщення №14, яке розташоване в підвалі в будинку №2 по пров. Макіївському у м. Києві представники відповідача не реагували та не надавали жодної відповіді, позивачем було прийнято рішення провести ремонтні роботи та усунути наслідки залиття нежитлового приміщення. Вартість ремонтно-будівельних робіт нежитлового приміщення №14, яке розташоване в підвалі будинку №2 по пров. Макіївському у м. Києві , що були здійснені за рахунок позивача протягом серпня-листопада 2020 року відповідно до договору підряду №7 від 19.08.2020, зведеного кошторисного розрахунку вартості робіт та матеріалів становила 98218,65 грн без ПДВ. Також позивачем було придбано додаткові матеріали необхідні для проведення ремонту на суму 19523,59 грн. 29.12.2020 позивач звернувся до відповідача з вимогою №26 про відшкодування збитків, згідно якої просив відшкодувати збитки, понесні у зв`язку з проведенням ремонтних робіт у розмірі 117742,24 грн та упущену вигоду у розмірі 20000,00 грн, у відповідь на яку листом №09/02/21 від 02.02.2021 відповідач відмовив у її задоволенні, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Відповідачем не подано відзиву на позовну заяву, про розгляд справи судом останній був повідомлений, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Розглянувши даний спір Господарський суд міста Києва відмовив у задоволенні позову вказавши на те, що позивачем не доведено існування таких складових елементів цивільного правопорушення як вина відповідача та причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками, так і в цілому того, що пошкодження нежитлового приміщення відбулося внаслідок спірної події. Проте, колегія суддів не погоджується з наведеними вище висновками місцевого господарського суду з приводу відсутності усіх елементів цивільного правопорушення, необхідних для доведення збитків, та вважає за необхідне зазначити наступне. Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому слід відрізняти обов`язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що випливає з договору (стаття 623 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов`язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Згідно із ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Частиною 2 статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Із наведених норм вбачається, що однією з підстав виникнення зобов`язання є заподіяння шкоди іншій особі. На відміну від зобов`язань, які виникають із правомірних актів, цей вид зобов`язань виникає із неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Деліктне (позадоговірне) зобов`язання виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов`язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов`язальних правовідносин. Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я, тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Частиною 1 статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди. Колегією суддів встановлено, що залиття нежитлового приміщення №14 відбулося в будинку №2 по пров. Макіївський, у якому відповідач зобов`язаний виконувати комплекс робіт по санітарно-технічному обслуговуванню будинку і прибудинкової території (згідно договору №19 на відшкодування експлуатаційних витрат від 01.12.2007). Заперечуючи свою відповідальність за шкоду, заподіяну майну позивача, відповідач надаючи усні пояснення по справі в суді апеляційної інстанції послався на ту обставину, що причиною залиття є недбалість і необачливість власників, які систематично порушують правила користування санітарно-технічними приладами, засмічення каналізаційного стояка сторонніми предметами. Проте суд апеляційної інстанції такі доводи відповідача вважає неспроможними з огляду на наступне. Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" надання комунальних послуг та надання послуги з управління багатоквартирним будинком здійснюються безперервно, крім часу перерв на: 1) проведення ремонтних і профілактичних робіт згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації і користування, положеннями про проведення поточного і капітального ремонтів та іншими нормативно-правовими актами; 2) міжопалювальний період для систем опалення виходячи з кліматичних умов згідно з нормативно-правовими актами; 3) ліквідацію наслідків аварії. Якість комунальної послуги повинна відповідати вимогам, встановленим цим Законом, іншими актами законодавства та договором. Обов`язок забезпечення відповідності якості комунальної послуги встановленим вимогам покладається на виконавця такої послуги. Обов`язок забезпечення відповідності якості послуги з управління встановленим вимогам та договору покладається на управителя багатоквартирного будинку. Частиною 3 статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" унормовано, що виконавець комунальної послуги не несе відповідальності за її ненадання, надання не в повному обсязі або невідповідної якості, якщо доведе, що в точці обліку такої послуги (в разу укладення індивідуального договору - на межі внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку та інженерно-технічних систем приміщення споживача) її якість відповідала вимогам, встановленим цим Законом, іншими актами законодавства і договором. Відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства №76 від 17.05.2005, балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Розділом 2 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій передбачено, що система технічного обслуговування жилих будинків повинна забезпечувати безпечне та безперебійне функціонування будинків, інженерних мереж та обладнання протягом установленого терміну служби будинку. Технічне обслуговування жилих будинків включає роботи з контролю за його станом, забезпечення справності, працездатності, наладки і регулювання інженерних систем тощо. Контроль за технічним станом здійснюється шляхом впровадження системи технічного огляду жилих будинків. Пунктом 2.1 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій встановлено, що система технічного огляду жилих будинків включає проведення планових та позапланових оглядів. Планові огляди житлових будинків розподіляються на загальні та профілактичні. Загальні огляди передбачають комплексне обстеження комісією елементів приміщень будинку, а також їх зовнішнього благоустрою з метою визначення технічного і санітарного стану, виявлення несправностей і прийняття рішень щодо їх усунення, а також визначення готовності будинків до експлуатації в наступний період. Загальний огляд проводиться з періодичністю два рази на рік - навесні та восени. Профілактичні огляди жилих будинків та їх конструктивних елементів здійснюються відповідними спеціалістами виконавця послуг відповідно до встановленої періодичності. При профілактичних оглядах потрібно здійснювати контроль за виконанням власниками, наймачами (орендарями) умов договору. У разі необхідності, власникам, наймачам (орендарям) рекомендується виконати роботи з ремонту жилих приміщень чи обладнання, які згідно з договором входять в їх обов`язки. Профілактичне обслуговування будинків є складовою технічного обслуговування і полягає в усуненні дрібних несправностей елементів будинків з метою забезпечення їх безперебійної роботи, а також попередження порушень санітарно-гігієнічних вимог до приміщень будинків, налагодження та регулювання окремих видів технічних пристроїв. Періодичність проведення профілактичного обслуговування елементів жилих будинків та граничні строки невідкладної ліквідації виявлених несправностей елементів жилих будинків наведена відповідно у додатках 2 та

3. Згідно із додатком 2 до п. 2.1.5 Правил, періодичність технічного обслуговування системи водопроводу, каналізації, гарячого водопостачання становить 3-6 місяців. Розпорядженням Виконавчого органу Києвської міської ради №307 від 09.03.2011 «Про впорядкування надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в м. Києві» затверджено Структуру, періодичність та строки надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в м. Києві. Так, частиною 6 вказаного акту передбачено, що технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем тепло-, водопостачання, водовідведення включає в себе регламентні роботи (обхід, огляд, перевірка роботи та технічного стану), які проводяться у міру необхідності але не рідше 1 разу на квартал та профілактичні роботи (прочищення, усуненення засмічень, несправностей та витоків в системах), які проводяться за необхідністю. Пунктом 2.3 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій передбачено, що склад робіт з технічного обслуговування жилих будинків і терміни їх виконання відображаються в плані-графіку, що складається виконавцем послуг на тиждень, місяць і рік. Для централізованого управління і контролю за технічним станом жилого фонду створюються об`єднані диспетчерські служби (далі - ОДС) або районні диспетчерські служби (далі - РДС) на мікрорайони або групи будинків. Для кожної ОДС установлюється перелік об`єктів диспетчеризації і контрольованих параметрів інженерного обладнання. Заявки на несправність інженерного обладнання або конструкцій повинні розглядатися в день їх надходження. У тих випадках, коли для усунення несправностей необхідний тривалий час, потрібно письмово повідомити заявника про прийняті рішення із зазначенням строку виконання робіт. При цьому термін виконання робіт повторно не продовжується. Неусунення несправностей в установлений термін є невиконанням робіт. Заявки, пов`язані з забезпеченням безпеки проживання, усуваються в терміновому порядку. У разі залиття, аварії квартир складається відповідний акт (додаток 4). Пунктом 12 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №45 від 24.01.2006 встановлено, що балансоутримувач житлового будинку або уповноважена ним особа несе відповідальність перед власником, наймачем (орендарем) приміщення житлового будинку в разі ненадання або надання не в повному обсязі послуг, що призвело до збитків, завданих його майну та/або приміщенню, шкоди, заподіяної його життю чи здоров`ю, - шляхом відшкодування збитків. За наведеного, технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем тепло-, водопостачання, водовідведення проводиться у міру необхідності але не рідше ніж передбачено зазначеними нормативними актами. Як слідує з матеріалів справи, 13.07.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою про встановлення та ліквідацію причини залиття його нежитлового приміщення. Разом з тим, відповідачем, в порушення наведених норм законодавства, не було здійснено невідкладної ліквідації виявлених несправностей елементів жилого будинку, а саме санітарно-технічного обладнання. Роботи по усуненню аварії, що спричинила залиття нежитлового приміщення позивача були виконані відповідачем в період з 13.08.2020 по 18.08.2020, тобто через місяць після звернення власника. При цьому колегія суддів вважає неспроможними твердження відповідача стосовно того, що після звернення позивача 13.07.2020 аварію було ліквідовано, тоді як 13.08.2020 відбулося повторне залиття приміщення, оскільки жодних доказів в підтвердження наведених доводів відповідачем до суду не надано. Крім того, суд першої інстанції не врахував, що відповідачем у підтвердження відсутності своєї вини у залитті нежитлового приміщення №14 не було надано жодного доказу, як-то плану-графіку робіт з технічного обслуговування жилого будинку №2 по пров. Макіївському (системи каналізації) і терміни їх виконання, тощо. Таким чином, зазначена у акті про залиття від 08.10.2020 причина - недбалість і необачність власників квартир, не може бути безумовною підставою відсутності вини відповідача у залитті нежитлового приміщення. До того ж, слід звернути увагу, що акт про залиття складено 08.10.2020 майже через 2 місяці після усунення аварії (13.08-18.08.2020) та за відсутності власника пошкодженого приміщення, що вказує на неналежне виконання відповідачем покладених на нього обов`язків. За наведеного, враховуючи, що відповідачем не заперечується факт залиття нежитлового приміщення №14 жилого будинку №2 по пров. Макіївському, при цьому не надано жодного доказу вжиття ним належних та достатніх заходів для організації технічної експлуатації санітарно-технічного обладнання систем та каналізації будинку, а також заходів щодо невідкладної ліквідації причин залиття, колегія суддів вважає, що особою, яка несе відповідальність за залиття нежитлового приміщення, яке належить позивачу, є саме відповідач. Разом з тим жодних доказів, які спростовували б вину відповідача у спричиненні шкоди позивачу, матеріали справи не містять Щодо розміру завданих позивачу збитків внаслідок залиття нежитлового приміщення №14, слід зазначити наступне. Обґрунтовуючи розмір завданих збитків позивач долучив до матеріалів справи: висновок вартості ремонту нежитлового приміщення з будівельним номером №14, що розташоване за адресою м. Київ Макіївський провулок, буд. 2 від 13.10.2020 наданий ТОВ «КДМ Девелопмент» в результаті проведеного експертного дослідження; договір підряду №7 від 19.08.2020; чеки на придбання додаткових матеріалів необхідних для ремонту приміщення. Відповідно до вказаного висновку вартість ремонту нежитлового приміщення, яке постраждало від залиття, становить 121878,00 грн. Зазначений висновок містить опис затопленого приміщення (із відповідною фотофіксацією), перелік пошкоджень та визначення матеріальної шкоди за його наслідками. Дослідивши поданий позивачем висновок суд апеляційної інстанції приймає його в якості належного письмового доказу на підтвердження розміру шкоди, завданої позивачу внаслідок залиття, а не як висновок судового експерта з огляду на те, що останній не відповідає вимогам статті 98 ГПК України. В свою чергу відповідачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано будь-яких доказів на спростування визначеного оцінювачем загального розміру матеріальної шкоди, в тому числі, іншого висновку експерта, складеного на замовлення відповідача. В підтвердження реальності понесених збитків позивач посилається на договір підряду №7 від 19.08.2020, згідно якого, за твердженнями останнього, його витрати становлять 98218,65 грн (вартість робіт та матеріалів необхідних для проведення ремонту) та додані до позовної заяви копії чеків, згідно яких витрати позивача на придбання додаткових матеріалів, необхідних для проведення ремонту, становлять 19523,59 грн. Однак суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем належними доказами не підтверджено факт понесених збитків у розмірі 98218,65 грн, оскільки матеріали справи не містять первинних документів в підтвердження оплати позивачем ремонтно-будівельних робіт на вказану суму (позивач у позові стверджував, що вже поніс витрати у зв`язку з відновленням пошкодженого приміщення). Відповідно до п. 11 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи - документи, які містять відомості про господарську операцію. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином, первинні документи по відображенню господарських операцій є основою для податкового обліку. Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України. Так, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього кодексу. За змістом пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат. Таким чином, витрати мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій. При цьому, необхідним є те, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум грошових зобов`язань на підставі таких операцій. Натомість, договір підряду №7 від 19.08.2020 та акт виконаних робіт від 06.11.2020 не підтверджує факт здійснення господарської операції щодо оплати виконаних робіт, а отже і реальне настання витрат. Тоді як позивачем не надано доказів оплати ремонтно-будівельних робіт у сумі 98218,65 грн, виконаних на підставі договору підряду №7 від 19.08.2020 та акта виконаних робіт від 06.11.2020, як суму реальних збитків, тобто, витрат, вже фактично понесених ФОП Загоняєвим В.М. Такими доказами може бути розрахунковий документ на підтвердження здійсненої оплати. Таким чином, позивачем не доведено, що ним понесено реальні збитки у розмірі 98218,65 грн, належними доказами підтверджені понесені позивачем збитки лише на суму 19523,59 грн (придбання додаткового матеріалу необхідного для проведення ремонту згідно фіскальних чеків). Відповідачем не надано будь-яких доказів на спростування понесених позивачем витрат на відновлення пошкодженого приміщення. Північний апеляційний господарський суд акцентує, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. 17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Дослідивши всі матеріали справи в їх сукупності судова колегія вважає, що надані позивачем докази, в підтвердження понесених збитків, є більш вірогідними ніж пояснення відповідача, які не підтверджені жодними доказами. Втім наведеного суд першої інстанції не врахував та дійшов необгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого позову. Зважаючи на встановлені судом обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем належними і допустимими доказами доведено наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою (бездіяльністю) відповідача та завданими позивачу збитками, оскільки фактично матеріальні втрати позивача, які визначені, як вартість пошкодженого майна, виникли саме внаслідок залиття такого майна, а відтак доведено наявність усього складу цивільного правопорушення як необхідної передумови для настання відповідальності у вигляді відшкодування шкоди за ст. 1166 ЦК України. Оскільки розмір понесених позивачем витрат у зв`язку з проведенням ремонтних робіт нежитлового приміщення №14 належним чином доведено лише в сумі 19523,59 грн, тоді як відсутні докази понесення реальних збитків у розмірі 98218,65 грн, з ТОВ «Житло-сервіс Груп» на користь ФОП Загоняєва В.М. слід стягнути витрати у розмірі 19523,59 грн. Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 20000,00 грн неотриманого прибутку, колегія зазначає наступне. Обґрунтовуючи зазначену вимогу, позивач вказує на те, що ним був неотриманий прибуток в розмірі 20000,00 грн, у звязку з розірванням договору оренди нежитлового приміщення. Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, позивач повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки. Відповідно до ч. 1 ст. 142 ГК України прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. З матеріалів справи слідує, що 15.06.2020 між ФОП Загоняєвим В.М. (орендодавець) та ФОП Гамрецька В.В. (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №3 (далі - договір), відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове, платне користування нежитлове приміщення №131 (будівельний номер 14), що розміщено за адресою: м. Київ, провулок Макіївський

2. Загальна сума орендної плати за приміщення на один календарний місяць становить 10000,00 грн (п. 3.1 договору). Відповідно до п. 3.3 договору орендар зобовязується передати орендодавцю в день підписання договору оренди суму в розмірі місячної орендної плати як гарантійний депозит в якості забезпечення належності та своєчасності виконання орендарем своїх зобовязань згідно цього договору. По закінченню терміну дії договору або припинення його дії достроково, вказана сума може бути зарахована в рахунок грошових зобовязань орендаря перед орендодавцем. При відсутності таких зобовязань гарантійний депозит повертається орендареві в день припинення або закінчення дії договору. 12.07.2020 орендар звернулась до орендодавця з листом-повідомленням, згідно якого повідомила про бажання припинити дію договору оренди в односторонньому порядку у звязку з тим, що приміщення за договором оренди стало обєктом залиття та не придатне до використання за призначенням, та просила повернути платіж за перший місяць користування приміщенням у розмірі 10000,00 грн та гарантійний депозит у розмірі 10000,00 грн. 15.07.2020 між ФОП Загоняєвим В.М. та ФОП Гамрецька В.В. підписано додаткову угоду №1 до договору оренди нежитлового приміщення №3 від 15.07.2020 згідно якої сторони дійшли згоди припинити договір оренди з 16.07.2020. Відтак позивач стверджує, що ним було неотримано прибуток у розмірі 20000,00 грн, у зв`язку з розірванням договору оренди нежитлового приміщення №14 та повернення орендарю грошових коштів у зазначеному розмірі. В результаті дослідження поданих позивачем документів судом встановлено, що нежитлове приміщення №14 перебувало в оренді ФОП Гамрецької В.В. 1 місяць, з 15.06.2020 по 15.07.2020. А отже, віднесення до складу упущеної вимоги грошових коштів за перший місяць користування приміщенням у розмірі 10000,00 грн є безпідставним, оскільки орендар користувався вказаним приміщенням згідно договору, та відповідно, мав виконувати свої зобов`язання щодо сплати орендної плати. Враховуючи, що позивачем надано докази в підтвердження реальності отримання доходів від передачі спірного приміщення в оренду, вимога позивача про стягнення з відповідача 20000,00 грн упущеної вигоди підлягає задоволенню частково у розмірі 10000,00 грн. Як передбачено ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже, судом першої інстанції при розгляді даної справи було неправильно застосовано норми матеріального права, а також ухвалено рішення за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2021 у справі №910/5598/21 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. За вказаних обставин апеляційна скарга ФОП Загоняєва В.М. підлягає частковому задоволенню. Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам. Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті. Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Загоняєва В`ячеслава Михайловича задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2021 у справі №910/5598/21 скасувати та ухвалити нове рішення.

3. Позов Фізичної особи-підприємця Загоняєва В`ячеслава Михайловича задовольнити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-сервіс Груп» (02034, м. Київ, вул. Градинська 20, офіс 1/1, ЄДРПОУ 33739577) на користь Фізичної особи-підприємця Загоняєва В`ячеслава Михайловича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) збитки у розмірі 29523 (двадцять дев`ять тисяч п`ятсот двадцять три) грн 59 коп.

5. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-сервіс Груп» (02034, м. Київ, вул. Градинська 20, офіс 1/1, ЄДРПОУ 33739577) на користь Фізичної особи-підприємця Загоняєва В`ячеслава Михайловича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 569 (п`ятсот шістдесят дев`ять) грн 08 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-сервіс Груп» (02034, м. Київ, вул. Градинська 20, офіс 1/1, ЄДРПОУ 33739577) на користь Фізичної особи-підприємця Загоняєва В`ячеслава Михайловича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 853 (вісімсот п`ятдесят три) грн 63 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

8. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Повний текст постанови складено 22.12.2021. Головуючий суддя В.В. Шапран Судді С.І. Буравльов В.В.Андрієнко