Постанова 4817 № 607/5923/21

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/5923/21Головуючий у 1-й інстанції Іваницький О.Р. Провадження № 22-ц/817/966/21 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 грудня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Бершадська Г. В., Шевчук Г. М., з участю секретаря - Романська К.М. сторін: апелянта ОСОБА_1 , представника апелянта ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/5923/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 07 липня 2021 року (ухвалене суддею Іваницьким О.Р.) в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , Тернопільської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування рішення Кобзарівської сільської ради та запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційного номеру об`єкта нерухомого майна, В С Т А Н О В И В: У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , Тернопільської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилалася на те, що після смерті свого чоловіка - ОСОБА_7 вона в порядку спадкування набула у власність житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 . У 2020 році ТОВ «Регіональний земельно-кадастровий центр «Галицькі землі» виготовлено Проект землеустрою щодо відведення їй за даною адресою земельної ділянки у власність площею 0.2229 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд в межах населеного пункту. Даний проект землеустрою виготовлено з врахуванням рішень судів, а саме:

1. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27 листопада 2009 року по справі №2-4809/09, яким: - визнано незаконним та скасовано рішення Кобзарівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області від 10 листопада 1995 року «Про вилучення із присадибної ділянки ОСОБА_7 в с.Вертелка Зборівського району Тернопільської області 0.05 га городу та його передачі ОСОБА_8 ». - визнано за ОСОБА_7 право користування земельною ділянкою розміром 0.05 га. з бувшої садиби ОСОБА_9 в с.Вертелка Зборівського району Тернопільської області, межі якої визначені точками «А», «Б», «В», «Г» у теодолітній зйомці земельної ділянки ОСОБА_7 та частина зйомки земельної ділянки ОСОБА_8 по межі між ними станом на 07 вересня 2000 року, яка є додатком до кадастрової оцінки від 04 жовтня 2000 року, яка виконана Тернопільським філіалом інституту землеустрою Української академії аграрних наук, якою незаконно користуються ОСОБА_3 і ОСОБА_10 , та зобов`язано Кобзарівську сільську раду Зборівського району Тернопільської області внести зміни в земельно-кадастрові документи сільської ради щодо даної земельної ділянки та закріпити її за ОСОБА_7 - зобов`язано ОСОБА_3 і ОСОБА_10 повернути ОСОБА_7 земельну ділянку розміром 0.05 га з бувшої садиби ОСОБА_9 в с.Вертелка Зборівського району Тернопільської області, межі якої визначені точками «А», «Б», «В», «Г» у теодолітній зйомці земельної ділянки ОСОБА_7 та частина зйомки земельної ділянки ОСОБА_8 по межі між ними станом на 07 вересня 2000 року, яка є додатком до кадастрової оцінки від 04 жовтня 2000 року, яка виконана Тернопільським філіалом інституту землеустрою Української академії аграрних наук. - скасовано рішення сесії Кобзарівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області від 27 листопада 1993 року в частині безоплатної передачі земельних ділянок ОСОБА_11 - як незаконне. - скасовано рішення сесії Кобзарівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області від 21 вересня 2009 року №261 в частині уточнення та безоплатної передачі у власність земельних ділянок ОСОБА_11 - як незаконне. - скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0.2500 га, яка розташована в с.Вертелка Зборівського району Тернопільської області з цільовим призначенням: «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд» серія ЯИ № 708685, який виданий на ім`я ОСОБА_11 який проживає в с.Вертелка Зборівського району - як незаконний. - визнано за ОСОБА_7 право користування земельною ділянкою розміром 0.05 га з бувшої садиби ОСОБА_12 вздовж межі, яка визначена у «Викопіровці з схеми с.Вертелка Мильнівської сільської ради (колгосп «Шлях Ілліча») Заложцівського району», яка розділяла земельні ділянки ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , відповідно до аерофотознимку 1961 року, його дешифровок 1962-1972 року в с.Вертелка Зборівського району Тернопільської області, якою незаконно користується ОСОБА_11 та зобов`язано Кобзарівську сільську раду Зборівського району Тернопільської області внести зміни в земельно-кадастрові документи сільської ради щодо даної земельної ділянки та закріпити її за ОСОБА_7 - зобов`язано ОСОБА_11 повернути ОСОБА_7 земельну ділянку розміром 0.05 га з бувшої садиби ОСОБА_12 вздовж межі, яка визначена у «Викопіровці з схеми с.Вертелка Мильнівської сільської ради (колгосп « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка розділяла земельні ділянки ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , відповідно до аерофотознимку 1961 року, його дешифровок 1962-1972 років в с.Вертелка Зборівського району Тернопільської області.

2. Ухвали Верховного Суду України від 01 грудня 2010 року по справі №6-20042св10.

3. Ухвали ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 грудня 2012 року по справі №6-39319св12, в якій зазначено наступне: - «Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову, суди, всупереч наведеним вимогам закону, не врахували, що права ОСОБА_7 на користування земельною ділянкою виникли у законний спосіб. Ці права підлягають захисту в обраний ним спосіб у відповідності до ст.152 ЗК України, ст.396 ЦК України, а посилання судів на те, що ОСОБА_7 не отримано правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою, є безпідставним, оскільки земельне законодавство не встановлює певний строк на отримання такого акту».

4. Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 17 червня 2015 року, яким визнано незаконними та скасовано: - рішення 26 сесії 5 скликання Кобзарівської сільської ради №354 від 18 травня 2010 року «Про скасування рішення Кобзарівської сільської ради»; - рішення 28 сесії 6 скликання Кобзарівської сільської ради №349 від 05 лютого 2014 року «Про припинення права користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_7 »; - рішення 32 сесії 6 скликання Кобзарівської сільської ради Зборівського району №378 від 17 червня 2014 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» щодо передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки 0.2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2 за рахунок земель, не наданих у власність і постійне користування ( в межах населеного пункту) в частині земельної ділянки площею 0.05 га, право користування на яку визнано за ОСОБА_7 рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 27 листопада 2009 року; - свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0.2500 га за адресою АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6122684800:03:001:0185 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) від 20 червня 2014 року, видане ОСОБА_3 , в частині земельної ділянки площею 0.05 га, право користування на яку визнано за ОСОБА_7 рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 27 листопада 2009 року. Однак, не зважаючи на рішення судів, 20 червня 2018 року сесією Кобзарівської сільської ради прийнято рішення № 226, яким затверджено технічну документацію ОСОБА_3 про передачу їй у приватну власність земельної ділянки площею 0.2500 га., що за адресою АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6122684800:03:001:0185 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та проведено реєстрацію права власності даного майна. Позивачка вважає, що Кобзарівська сільська рада, приймаючи рішення про виділення у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0.2500 га., в тому числі частини земельної ділянки, якою до смерті користувався ОСОБА_7 , порушила її права, як спадкоємця. У зв`язку з наведеним просила суд визнати недійсним рішення сесії Кобзарівської сільської ради № 226 від 20 червня 2018 року «Про затвердження технічної документації земельної ділянки та скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:389378861226. Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 07 липня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 адвокат Федірко В.С. подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не надано правової оцінки законності набуття ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку. Крім того, суд не вказав жодної норми матеріального права, на підставі якої право користування ОСОБА_7 земельною ділянкою площею 0.05 га припинилося в момент його смерті. Вважає, що у зв`язку з набуттям ОСОБА_1 в порядку спадкування права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 , до апелянта також перейшло право користування належною ОСОБА_7 присадибною ділянкою площею 0.25 га. згідно ч.2 ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України. У зв`язку з викладеним просить суд рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 07 липня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити. Відзив на апеляційну скаргу від учасників по справі до суду не надходив. В судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 та її представник адвокат Федірко В.С. апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на мотиви, викладені в ній. Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Молень Р.Б. проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін. Інші сторони в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином буди повідомлені про день і час слухання справи. Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Судом встановлено наступні обставини. 20 червня 2018 року сесією Кобзарівської сільської ради прийнято рішення №226, яким затверджено технічну документацію ОСОБА_3 про передачу їй у приватну власність земельної ділянки площею 0.2500 га., що за адресою АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6122684800:03:001:0185, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Даним рішенням сільська рада передала у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0.2500 га (кадастровий номер 6122684800:03:001:0185) для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2 . Право власності ОСОБА_3 зареєстровано відповідно до ст.126 Земельного кодексу України, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно:389378861226 (а.с.12, 72). Крім цього, рішенням сесії Кобзарівської сільської ради №225 від 20 червня 2018 року, яке в подальшому було змінено рішенням Тернопільської міської ради від 24 липня 2019 року №7/36/19, надано дозвіл ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею до 0.2300 га. Дані рішення стали підставою для розроблення проекту землеустрою, виконавцем якого є ТОВ «Регіональний земельно-кадастровий центр «Галицькі землі» (а.с.15-16, 19). Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 27 листопада 2009 року у справі №2-4809/09 визнано незаконним та скасовано рішення Кобзарівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області від 10 листопада 1995 року «Про вилучення із присадибної ділянки ОСОБА_7 в с.Вертелка Зборівського району Тернопільської області 0.05 га городу та його передачі ОСОБА_8 ». Визнано за ОСОБА_7 право користування земельною ділянкою розміром 0.05 га. з бувшої садиби ОСОБА_9 в с.Вертелка Зборівського району Тернопільської області, межі якої визначені точками «А», «Б», «В», «Г» у теодолітній зйомці земельної ділянки ОСОБА_7 та частина зйомки земельної ділянки ОСОБА_8 по межі між ними станом на 07 вересня 2000 року, яка є додатком до кадастрової оцінки від 04 жовтня 2000 року, яка виконана Тернопільським філіалом інституту землеустрою Української академії аграрних наук, якою незаконно користуються ОСОБА_3 і ОСОБА_10 , та зобов`язано Кобзарівську сільську раду Зборівського району Тернопільської області внести зміни в земельно-кадастрові документи сільської ради щодо даної земельної ділянки та закріпити її за ОСОБА_7 . Зобов`язано ОСОБА_3 і ОСОБА_10 повернути ОСОБА_7 земельну ділянку розміром 0.05 га з бувшої садиби ОСОБА_9 в с.Вертелка Зборівського району Тернопільської області, межі якої визначені точками «А», «Б», «В», «Г» у теодолітній зйомці земельної ділянки ОСОБА_7 та частина зйомки земельної ділянки ОСОБА_8 по межі між ними станом на 07 вересня 2000 року, яка є додатком до кадастрової оцінки від 04 жовтня 2000 року, яка виконана Тернопільським філіалом інституту землеустрою Української академії аграрних наук. Скасовано рішення сесії Кобзарівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області від 27 листопада 1993 року в частині безоплатної передачі земельних ділянок ОСОБА_11 - як незаконне. Скасовано рішення сесії Кобзарівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області від 21 вересня 2009 року №261 в частині уточнення та безоплатної передачі у власність земельних ділянок ОСОБА_11 - як незаконне. Скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0.2500 га, яка розташована в с.Вертелка Зборівського району Тернопільської області з цільовим призначенням: «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд» серія ЯИ № 708685, який виданий на ім`я ОСОБА_11 який проживає в с.Вертелка Зборівського району - як незаконний. Визнано за ОСОБА_7 право користування земельною ділянкою розміром 0.05 га з бувшої садиби ОСОБА_12 вздовж межі, яка визначена у «Викопіровці з схеми с.Вертелка Мильнівської сільської ради (колгосп «Шлях Ілліча») Заложцівського району», яка розділяла земельні ділянки ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , відповідно до аерофотознимку 1961 року, його дешифровок 1962-1972 року в с.Вертелка Зборівського району Тернопільської області, якою незаконно користується ОСОБА_11 та зобов`язано Кобзарівську сільську раду Зборівського району Тернопільської області внести зміни в земельно-кадастрові документи сільської ради щодо даної земельної ділянки та закріпити її за ОСОБА_7 . Зобов`язано ОСОБА_11 повернути ОСОБА_7 земельну ділянку розміром 0.05 га з бувшої садиби ОСОБА_12 вздовж межі, яка визначена у «Викопіровці з схеми с.Вертелка Мильнівської сільської ради (колгосп «Шлях Ілліча») Заложцівського району», яка розділяла земельні ділянки ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , відповідно до аерофотознимку 1961 року, його дешифровок 1962-1972 років в с.Вертелка Зборівського району Тернопільської області (а.с.80-89). Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 17 червня 2015 року в справі №599/1784/14-ц визнано незаконними та скасовано: - рішення 26 сесії 5 скликання Кобзарівської сільської ради №354 від 18 травня 2010 року «Про скасування рішення Кобзарівської сільської ради»; - рішення 28 сесії 6 скликання Кобзарівської сільської ради №349 від 05 лютого 2014 року «Про припинення права користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_7 »; - рішення 32 сесії 6 скликання Кобзарівської сільської ради Зборівського району №378 від 17 червня 2014 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» щодо передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки 0.2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2 за рахунок земель, не наданих у власність і постійне користування (в межах населеного пункту) в частині земельної ділянки площею 0.05 га, право користування на яку визнано за ОСОБА_7 рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 27 листопада 2009 року. Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0.2500 га за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6122684800:03:001:0185 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) від 20 червня 2014 року, видане ОСОБА_3 , в частині земельної ділянки площею 0.05 га, право користування на яку визнано за ОСОБА_7 рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 27 листопада 2009 року. Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З огляду на положення даної норми обставини, що ОСОБА_7 був належним користувачем земельної ділянки площею 0.05 га з колишньої садиби ОСОБА_9 в с.Вертелка Зборівського району, границі якої визначені станом на 07 вересня 2000 року відповідно до рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27 листопада 2009 року, яке набрало законної сили, доказуванню не підлягають. В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_7 помер у 2017 році та після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно житловий будинок загальною площею 50.8 м.кв. в АДРЕСА_1 . Вказане майно успадкувала позивачка ОСОБА_1 , як дружина померлого, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №108795339 від 22 грудня 2017 року, сформованого державним нотаріусом Другої Тернопільської нотаріальної контори Темніковою Світланою Аркадіївною. Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право на спадщину від 20 грудня 2017 року. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. Згідно з статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин. Відповідно до вимог статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Виходячи з положень статті 152 ЗК України та роз`яснень, які містяться у пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: - визнання прав; - відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; - визнання угоди недійсною; - визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; - відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України). Частинами першою та другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Відповідно до статті 155 ЗК України, в разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Отже, земельним законодавством України визначено порядок надання земельних ділянок громадянам України, порушення якого може слугувати підставою для визнання недійсним відповідного акта органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, якщо таким актом порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-836цс15. За змістом положень статті 182 ЦК України до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстровано в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна. Таким чином, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, провадиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві. Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку. Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена. Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування. Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут). Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини. Така позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 листопада 2016 року в справі №6-3113цс15 та постанові КЦС в складі Верховного Суду від 25 квітня 2018 року в справі № 399/374/16-ц. Виходячи із наведеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що право ОСОБА_7 на користування присадибною земельною ділянкою не входить до складу спадщини та припинилося в зв`язку із його смертю. Також апеляційний суд не приймає до уваги посилання представника апелянта на постанову Великої Палати ВС від 20 листопада 2019 року у справі №368/54/17 (провадження №14/487цс19), оскільки в даній справі предметом позову було право довічного успадковуваного володіння землею, яка була надана для ведення селянського (фермерського) господарства, що не є тотожним праву постійного користування землею. Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 вказала, що у складі спірної земельної ділянки площею 0.2500 га за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на частину земельної ділянки площею 0.0451 га, право користування якою було визначено за ОСОБА_7 рішеннями судів, а після його смерті це право користування перейшло до неї. Апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_7 за життя не розпочав процедури приватизації присадибної земельної ділянки площею 0.25 га, право користування якою належало йому на підставі судових рішень. Позивачка ОСОБА_1 , набувши в порядку спадкування після смерті чоловіка у власність належний спадкодавцю житловий будинок по АДРЕСА_1 (в даний час Тернопільска міська об`єднана територіальна громада), вирішила реалізувати своє право на безоплатне набуття у власність присадибної земельної ділянки у порядку, визначеному статтями 116, 118, 122 ЗК України. З цією метою вона 20 січня 2020 року звернулася до ТОВ «Регіональний земельно-кадастровий центр «Галицькі землі» із заявою про виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0.2229 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в межах населеного пункту в АДРЕСА_1 . Виготовлення вказаного Проекту землеустрою свідчить про те, що ділянка формується вперше для можливості надання у власність з урахуванням існуючих ділянок, а не відновлюються існуючі межі. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 березня 2019 року в справі №350/67/15-ц зазначила наступне: «ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2013 року, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю чи укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України. Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку. Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку. Зазначений порядок встановлений законодавством у разі набуття права власності на земельні ділянки шляхом їх приватизації громадянами (частина третя статті 116 ЗК України). Крім того, спадкоємець нерухомого майна у разі, якщо спадкодавцю належало право користування земельною ділянкою, вправі реалізувати своє право на безоплатне набуття у власність земельної ділянки у розмірах, встановлених ЗК України та у порядку, визначеному статтями 116, 118, 122 ЗК України». Обґрунтовуючи заявлені вимоги ОСОБА_1 посилається на те, що право користування присадибною земельною ділянкою такою ж площею, яка належала і її чоловіку (0.25 га) в неї виникло в зв`язку із набуттям в порядку спадкування права власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 . З даного приводу колегія судів зазначає, що у разі, якби ОСОБА_7 за життя розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, то його спадкоємці мали б право на її завершення та одержання державного акта про право власності на землю. Однак, оскільки спадкодавець за життя цього не зробив, то позивачка вправі реалізувати своє право на безоплатне набуття у власність земельної ділянки у розмірах, встановлених ЗК України та у порядку, визначеному статтями 116, 118, 122 ЗК України. З приводу посилань апелянта на порушення оскаржуваним рішенням її прав колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. У Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певні матеріальні або нематеріальні блага з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створенням об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага. Статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний засіб (спосіб) потрібно розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положеннями статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу. Зі змісту наведених норм законодавства випливає, що у контексті спірних правовідносин позивач на обґрунтування своїх вимог має конкретно зазначити, які саме його права порушені внаслідок прийняття спірних рішень. Колегія суддів враховує, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивачки до відповідних державних органів про реалізацію свого права набуття у власність виділеної їй земельної ділянки та відмови в реєстрації такого права на підставі розробленого проекту землеустрою. Посилання апелянта на протокол №4 засідання узгоджувальної комісії Тернопільської міської ради по вирішенню земельних спорів від 11 березня 2020 року колегія суддів до уваги не приймає, оскільки на вказаному засіданні питання затвердження розробленого позивачкою проекту землеустрою не розглядалося. Таким чином колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачкою не доведено порушення її прав внаслідок прийняття Кобзарівською сільською радою оскаржуваного рішення. Також позивачкою не надано доказів неможливості реалізації свого суб`єктивного права на безоплатне набуття у власність земельної ділянки у розмірах, встановлених ЗК України та у порядку, визначеному статтями 116, 118, 122 ЗК України. Доводи апелянта про те, що судом не надано правової оцінки законності набуття ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку колегія суддів відхиляє, оскільки у ситуації, коли позивачкою не доведено права на позов у матеріально-правому сенсі, суд не вправі робити висновок по суті позовних вимог про правомірність або неправомірність рішень та дій відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає що суд першої інстанції, з урахуванням вимог до ефективності захисту порушеного права, принципу неможливості захисту права, що не є порушеним, вірно відмовив у позові із підстав недоведеності факту порушення прав позивачки у результаті прийняття Кобзарівською сільською радою оскаржуваного рішення про виділення у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0.2500 га., оскільки воно не порушує права апелянта з підстав та доводів, що зазначені у позовній заяві. Оскільки судом встановлено правомірність набуття ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку, то відсутні правові підстави і для скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відмовляючи в задоволенні позову, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення. Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 07 липня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складення повного тексту постанови 13 грудня 2021 року. Головуючий Судді