Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/5046/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/5046/21 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Епель О.В., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 22 вересня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : Історія справи. 25.02.2021 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Апарату Верховної Ради України, в якому з урахуванням уточнень просить: зобов`язати нарахувати та виплатити їй грошову компенсацію за невикористану відпустку 109,5 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 04 лютого 2013 року по 27 листопада 2014 року та з 01 червня 2016 року по 29 серпня 2019 року за період роботи на посаді помічника-консультанта народного депутата України та нарахувати та виплатити їй середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення вимог чинного законодавства при звільненні її з посади помічника-консультанта народного депутата, не виплатив грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку, внаслідок чого, посилаючись на положення статтей 116 та 117 КЗпП України, просить задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі. Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 22.09.2021 позовні вимоги задоволено у повному обсязі: зобов`язано Апарат Верховної Ради нарахувати та виплатити позивачці грошову компенсацію за невикористані 109,5 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 04 лютого 2013 року по 27 листопада 2014 року та з 01 червня 2016 року по 29 серпня 2019 року за період роботи на посаді помічника-консультанта народного депутата України та зобов`язано Апарат Верховної Ради нарахувати та виплатити позивачці середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Приймаючи у справі рішення суд першої інстанції зробив висновки, що оскільки позивач був прийнятий на посаду та звільнений із посади помічника-консультанта народного депутата України за розпорядженнями Апарату Верховної Ради України, то позивач перебував у трудових відносинах саме із Апаратом Верховної Ради України, то саме відповідач має сплатити позивачу компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку. Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції вказав, що оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці помічників-консультантів народного депутата України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, тому підлягають застосуванню норми статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення, внаслідок чого ці позовні вимоги є обґрунтованими. Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги аналогічні аргументам відповідача в суді першої інстанції. Зокрема, відповідач наполягає, що Апарат Верховної Ради України не є роботодавцем для помічників народних депутатів, а отже не може здійснювати їм виплати заробітної плати, матеріальної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, тощо. Апелянт вважає, що умови проходження патронатної служби помічниками-консультантами народних депутатів України є специфічними, оскільки безпосереднім роботодавцем та керівником помічника-консультанта є народний депутат України, а Апарат Верховної Ради України лише здійснює документальне та фінансове обслуговування трудових правовідносин між ними, і здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями, яких станом на час звільнення позивача було недостатньо. Також апелянт вважає, що обставина неотримання позивачем відпусток не підтверджена відповідними доказами. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2021 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження. Справу розглянуто у порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Обставини справи, установлені судом. Судом встановлено, що позивачка у період з 04 лютого 2013 року по 27 листопада 2014 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України з поширенням дії Закону України «Про державну службу», що підтверджено довідкою Апарату Верховної Ради України від 16.02.2021 2021 року № 20-20/137 (а.с.8). За вказаний період роботи позивачка не використала 57 календарних днів щорічної основної відпустки. З 01 червня 2016 року по 29 серпня 2019 року позивачка була прийнятя на посаді помічника-консультанта народного депутата України (патронатна служба) За вказаний період роботи не використано 52,5 календарних дні щорічної основної відпустки. Вказане також підтверджено вже зазначеною довідкою відповідача. Судом встановлено, що позивачка звернулась до Апарату Верховної Ради України із заявою від 26.01.2021, у якій, серед іншого порушувала питання щодо виплати компенсації за невикористану відпустку. Листом від 18.02.2021 №15/26-2021/50043 відповідач повідомив позивачку, що при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України 31 березня 2015 року виплачена компенсація за 10 календарних днів щорічної основної невикористаної відпустки, та при звільненні з посади помічника-консультанта іншого народного депутата України також виплачена компенсація за 20 календарних днів щорічної основної невикористаної відпустки. Окрім цього, у наведеному листі зазначено, що на момент звільнення позивача серпень 2019 р. економії фонду оплати праці помічників-консультантів народних депутатів України недостатньо для здійснення виплати компенсації за невикористану основну щорічну відпустку. Вищенаведені обставини підтверджені належними, достатніми та допустимим доказами і не є спірними. Нормативно-правове обґрунтування. Відповідно до положень ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в межах доводів апеляційної скарги. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Частиною 1 статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України. Відповідно до частини 3 статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад. Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України. Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк. Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів. Згідно з положеннями частини 1 статті 21 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Статтею 23 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 06 листопада 1992 року роз`яснив, що договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи. Таким чином, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов`язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду. Згідно з частиною сьомою статті 1.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року №379/95-ВР (далі - Положення), помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України. Частина восьма статті 1.1 Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням. Відповідно до частини другої Положення на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України. Згідно із статтями 3.1, 3.2 Положення, персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень. Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України. Відповідно до статті 4.1. Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України. У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Частинами 1 та 3 статті 4.4 Положення помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше. За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України "Про відпустки". Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України статусу, зокрема Прем`єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України та інших посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII) (3723-12) не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами. Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. За наведених обставин, до правовідносини у сфері проходження патронатної служби і, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми Кодексу законів про працю України та Закону України "Про відпустки". Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР). Згідно з частиною 3 статті 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону. Відповідно до частин 1, 4 статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. Положення частин 1, 4 статті 24 Закону № 504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин 1 ,4 статті 83 Кодексу законів про працю України. Статтею 3 Закону № 504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки. З системного аналізу викладеного вбачається, що підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади. При цьому, виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону № 504/96-ВР та Кодексу законів про працю України та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці. Частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Висновки суду апеляційної інстанції. Матеріалами справи підтверджено , що позивач у період з 2013-2019 роки приймався на посаду та звільнявся із посади помічника-консультанта народного депутата України відповідно до розпоряджень Апарату Верховної Ради України, тобто перебував у трудових відносинах саме із Апаратом Верховної Ради України, Проте, матеріалами справи підтверджено, що позивач займав посаду помічника- консультанта народного депутата України з поширенням дії Закону України «Про державну службу» лише з 04.02.2013 по 27.11.2014, що підтверджено довідкою Апарату Верховної Ради України від 16.02.2021 2021 року № 20-20/137 (а.с.8). У період з 01 червня 2016 року по 29 серпня 2019 року позивачка була прийнятя на посаді помічника-консультанта народного депутата України як на патронатну службу. Як наслідок колегія суддів вбачає, що спір щодо невиплати відповідачем грошової компенсації за невикористану відпустку у період 01 червня 2016 року по 29 серпня 2019 року не підлягає розгляду у порядку норм КАС, оскільки у цей період дія Закону України «Про державну службу» на позивача не розповсюджувалась. Такий спір підлягає розгляду у порядку норм ЦПК України, про що відповідно є судова практика Верховного Суду № 757/57336/16. Отже, з урахуванням положень п.1 ч.1 ст. 238 КАС України та ч.1 ст.319 КАС України провадження у справі щодо позовних вимог за період з 01 червня 2016 року по 29 серпня 2019 року підлягає закриттю, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, оскільки ці позовні вимоги за цей період не підлягають розгляду у порядку норм КАС, тому що дія Закону України «Про державну службу» на позивача у цей час не розповсюджувалась. Суд першої інстанції на вказану обставину не звернув уваги. Щодо решти позовних вимог за період з 04.02.2013 по 27.11.2014, то вже як було зазначено, що трудовою книжкою позивача та відповідними розпорядженнями відповідача підтверджено, що лише у цей період на позивача розповсюджувалась дія Закону України «Про державну службу», з чим погоджувався позивач при оформлені заяви щодо прийняття на посаду. Щодо визначення кількості невикористаних днів щорічної основної відпустки за цей період, то ця обставина підтверджена довідкою відповідача і позивач з цим погодилась. Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням вищенаведених висновків суду апеляційної інстанції. Таким чином доводи апелянта заслуговують частковій увазі. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія судді вважає, що відповідачем не доведено правомірність дій щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за період з 04.02.2013 по 27.11.2014, що становить 57 днів, тому колегія суддів вважає, що належним чином буде відновлення порушеного права позивача - це зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивача грошову компенсацію за невикористану ним відпустку за період 04.02.2013 по 27.11.2014 у кількості 57 днів та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку. Колегія судді наголошує, що оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці помічників-консультантів народного депутата України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексів законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, проте лише щодо частини позовних вимог з 04.02.2013 по 27.11.2014, а решта позовних вимог за період з 01.06.2016 по 29.08.2019 не підлягають розгляду у порядку норм КАС України, що є порушенням процесуальних норм. Як вже зазначалось позовні вимоги за цей період підлягають закриттю, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню. Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 22 вересня 2021 р задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про зобов`язання вчинити певні дії, скасувати в частині позовних вимог про зобов`язання Апарату Верховної Ради України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку за період 01 червня 2016 року по 29 серпня 2019 рік і в цій частині позовних вимог закрити провадження. В решті рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2021 р. - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263 , п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Колегія суддів: О.В. Карпушова Л.В. Губська О.В. Епель