Постанова 4802 № 161/16786/19

Справа № 161/16786/19 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк В. Ф. Провадження № 22-ц/802/1579/21 Категорія: 45 Доповідач: Бовчалюк З. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 грудня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бовчалюк З.А., суддів - Киці С.І., Федонюк С.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство «Українська транспортна страхова компанія», про відшкодування шкоди, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2021 року, В С Т А Н О В И В: Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 червня 2020 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.1 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки. На підставі ст. 75,76 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбуття призначеного йому покарання, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 2 роки, не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки:- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи. Цивільний позов директора КП «Луцька міська клінічна лікарня» Духневич Л.П. до ОСОБА_2 про відшкодування витрат, пов`язаних з лікуванням потерпілої ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь КП «Луцька міська клінічна лікарня» витрати пов`язані з лікуванням потерпілої в сумі 8113 гривень. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, з врахуванням збільшених позовних вимог задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь потерпілої ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 20203,55 гривень та моральну шкоду в розмірі 20 000 гривень. Ухвалою Волинського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року апеляційні скарги прокурора, захисника Урини О.І. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 , потерпілої ОСОБА_1 задоволено частково. Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 червня 2020 року в даному кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2 в частині стягнення моральної шкоди змінено. Збільшено суму стягнення моральної шкоди до 50000 гривень. Вирок в частині стягнення матеріальної шкоди за позовом потерпілої ОСОБА_1 до обвинуваченого ОСОБА_2 скасовано та призначено новий розгляд провадження в цій частині в Луцькому міськрайонному суді Волинської області в порядку цивільного процесуального судочинства. 19 листопада 2020 року вказана справа повернулася до суду для її розгляду в порядку цивільного судочинства. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 , в частині стягнення матеріальної шкоди, був обґрунтований тим, що вона витратила кошти на придбання медикаментів, також заправляла автомобіль для поїздки до лікарів, а також втратила можливість працевлаштуватися. Просить суд стягнути з відповідача на її користь 150 000,00 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2021 року в задоволені позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, з підстав неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи. Згідно з приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки ціна позову в даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою прийняття постанови у даній справі є 20 грудня 2021 року тобто, дата складення повного судового рішення. Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Відмовляючи в задоволені позову про стягнення майнової шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивач заявляє позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди на суму 150 000,00 грн., тобто, в межах ліміту відповідальності страховика за шкоду завдану життю та здоров`ю особи, який становив 200 000,00 грн., а тому пред`явлення таких позовних вимог до особи, яка застрахувала свою відповідальність, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Такі висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що згідно з вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 червня 2020 року, у незміненій частині, ОСОБА_2 визнаний винним та засуджений за те, що він 18.08.2019 року, близько 19:35 год., в світлу пору доби, керуючи технічно справним автомобілем марки «Форд Фієста» д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по пр. Василя Мойсея в напрямку вул. Стрілецька зі сторони пр. Перемоги в м. Луцьку, зі швидкістю 40 км/год., під`їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу, який розташований навпроти Меморіалу Слави в м. Луцьку, не вибрав безпечної швидкості, проявив безпечність та неуважність, не правильно оцінив дорожню обстановку, відволікся від її спостереження, тим самим, всупереч вимогам п.п.2.3 (б), 12.3 та 18.1 Правил дорожнього руху України, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу, таким чином не надав дорогу пішоходу ОСОБА_1 , 1999 року народження, яка здійснювала перехід проїзної частини дороги по нерегульованому пішохідному переході з права на ліво відносно руху автомобіля, та здійснив наїзд на останню. Внаслідок вищевказаних грубих порушень Правил дорожнього руху України, обвинувачений ОСОБА_2 , своїми необережними протиправними діями, які знаходяться в прямому причинному зв`язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, спричинив пішоходу ОСОБА_1 , 1999 року народження, згідно висновку судово-медичної експертизи № 611 від 17.09.2019 року, тілесне ушкодження у вигляді: закритого відламкового перелому обох кісток лівої гомілки в середній третині зі зміщенням, що за ступенем тяжкості відноситься до категорії середнього ступеня тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров`я, оскільки для його загоєння необхідний час більше 21 доби. Таким чином, в прямому причинному зв`язку із даною дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками, що настали є грубі порушення водієм ОСОБА_2 п.п.2.3 (б), 12.3 та 18.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року. З матеріалів справи слідує, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "Форд Фієста" д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована у Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія», поліс №АО0733668 від 20 квітня 2019 року. Ліміт страхової виплати за шкоду життю і здоров`ю 200 000,00 грн., розмір франшизи 500 грн. (а.с.58). Позивач не зверталася до страховика для виплати їй страхового відшкодування. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Частиною першою статті 1195 ЦК України передбачено, що фізичнаабо юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійноїабо загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України). Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності). Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів`у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілих, становить 100 тисяч гривень на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування. Відповідно до статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон), у разі настання страхового випадку страховику межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовуєу встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Статтею 23 Закону визначено, що шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий фізична особа зазнав у зв`язкуз каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого. У зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: для працюючої особи (особи, яка працює за трудовим договором) неотримана середня заробітна плата, обчислена відповідно до норм законодавства України про працю; для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, не отримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною; для непрацюючої повнолітньої особи допомога у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством (стаття 25 Закону). Тлумачення статей 22, 23, 25 Закону дає можливість зробити висновок, що ОСОБА_1 , має право на відшкодування за рахунок страховика забезпеченого транспортного засобу шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності, у вигляді неотриманого доходу неотриманої середньої заробітної плати, обчисленої відповідно до норм законодавства про працю. За загальним правилом, викладеним у пункті 5 частини першої статті 991 ЦК України, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків. Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає спеціальні правила щодо наслідків невиконання страхувальником обов`язку перед страховиком, зокрема з надання своєчасного повідомлення про настання страхового випадку. Так, підпункт 33.1.4 (до набрання чинності Законом № 3045-VI від 17 лютого 2011 року - підпункт 33.1.2) пункту 33.1 статті 33 вказаного Законув редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачав, що у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про ДТП встановленого зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. У випадку невиконання чи неналежного виконання страхувальником вказаного обов`язку страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника (підпункт 38.1.1 («ґ») пункту 38.1 статті 38 зазначеного Закону). Неповідомлення у передбачені законом строки страховика про настання ДТП, не позбавляє страховика обов`язку відшкодувати шкоду потерпілій особі шкоду, заподіяну страхувальником. Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів`у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) вказала, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35 Закону). Пунктом 36.2 статті 36 Закону визначено, щостраховик на протязі 15 днівз дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний:у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його, ау разі невизнання майнових вимог заявника, прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Таким чином суд першої інстанції вирішуючи спір в даній справі правильно зазначив, що коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. З огляду на викладене, а також враховуючи те, що позивач вимагала відшкодування шкоди тільки із завдавача шкоди, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована на підставі договору страхування цивільно-правової відповідальності зі страховиком, висновок суду першої інстанцій про те, що шкода має бути відшкодована страховиком винної особи в межах ліміту, є правильним. В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач зверталась до страхової компанії «Українська транспортна страхова компанія», в якій застрахована цивільно-правова відповідальність на момент ДТП ОСОБА_2 та їй було відмовлено у виплаті страхового відшкодування. Крім того суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідно до п.12.2 ст. 12 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобі, франшизи при відшкодуванні шкоди заподіяної життю та/або здоров`ю потерпілих, не застосовується, а тому відсутні підстави для покладання і цієї суми на відповідача. Також слід зауважити, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, на підтвердження вимог, щодо заподіяння їй шкоди у розмір 250000 гривень. ОСОБА_1 протягом часу розгляду справи декілька разів збільшувала розмір позовних вимог при цьому без належного обґрунтування такого збільшення. Вказуючи про те, що нею потрачено 150000 гривень на придбання паливних матеріалів та посиленого харчування, жодних письмових доказів про такі витрати суду не подала, не зазначивши, що за паливні матеріали і у зв`язку з чим вони придбавались. Окрім того, стверджуючи про те, що нею витрачено 100 000 гривень на придбання медикаментів, не надала відповідних платіжних документів та необхідності та кількості таких медикаментів. У відзиві на позовну заяву відповідач вказував, що в добровільному порядку ним сплачено ОСОБА_1 26047, 60 грн., які фактично ввійшли повторно до заявлених вимог, такі його твердження позивачем не спростовувались. Беручи до уваги наведене та з врахуванням тих доказів, які надані сторонами, суд позбавлений можливості вважати доведеними вимоги позивача щодо розміру шкоди, яка їй заподіяна. Апеляційна скарга зводиться виключно до цитування норм матеріального права, що регулюють порядок відшкодування шкоди, та не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає. Керуючись ст. 268, 367, 368, 369, 371, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді: