Ухвала КГС ВС № 910/16733/20

УХВАЛА 14 грудня 2021 року м. Київ Справа № 910/16733/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В., секретар судового засідання - Мельникова Л. В., розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2021 у справі за позовом Іноземного підприємства "І-АР-СІ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Плюс" про стягнення 1 300 667,04 грн. У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Оліфір К. М. (адвокат), відповідача - Гур`єва О. С. (адвокат), Кобець Т. М. (адвокат). ВСТАНОВИВ: У жовтні 2020 року Іноземне підприємство "І-АР-СІ" (далі - ІП "І-АР-СІ") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Плюс" (далі - ТОВ "СВП Плюс") про стягнення 1 300 667,04 грн. На обґрунтування позовних вимог зазначено, що у період з 03.02.2020 по 11.06.2020 ІП "І-АР-СІ" належно виконувало свої зобов`язання з поставки ТОВ "СВП Плюс" товарів відповідно до умов договору поставки від 14.03.2016 № 50/Р-26181-2016, у той час як відповідачем систематично прострочувалося виконання своїх грошових зобов`язань, у зв`язку з чим наявні правові підстави для стягнення пені у сумі 835 635,42 грн, інфляційних втрат у сумі 296 982,92 грн та 3 % річних у сумі 168 048,70 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.03.2021 у справі № 910/16733/20 (суддя Бойко Р. В.) позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "СВП Плюс" на користь ІП "І-АР-СІ" пеню у сумі 539 319, 29 грн, 3 % річних у сумі 98 555,98 грн, інфляційні втрати у сумі 168 150,12 грн та судовий збір у сумі 6 045,20 грн; в іншій частині в задоволенні позову відмовлено; повернуто ІП "І-АР-СІ" з Державного бюджету України судовий збір у сумі 6 451,17 грн. Судове рішення арґументовано наявністю порушення відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем за договором поставки від 14.03.2016 № 50/Р-26181-2016 у частині своєчасної оплати за поставлений товар, у зв`язку з чим місцевий господарський суду визнав правомірним нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних; здійснивши перерахунок розміру заявлених позовних вимог з урахуванням визначених позивачем сум заборгованості, встановлених судом дат, з яких відповідач є таким, що прострочив виконання своїх зобов`язань, суд дійшов висновку про їх часткове задоволення. При цьому місцевий господарський суд зазначив, що не вбачає підстав для зменшення неустойки, оскільки стягнутий судом розмір пені - 539 319,29 грн не є значним у порівнянні із загальною вартістю поставленого товару - 21 742 796,73 грн, оплата якого була прострочена відповідачем, а також з огляду на те, що, незважаючи на запровадження карантину на всій території України, відповідач продовжив замовляти товар у позивача у травні та червні 2020 року. Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "СВП Плюс" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення пені в сумі 539 319,29 грн та постановити в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір пені до суми 53 931,90 грн. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2021 (Мальченко А. О - головуючий, судді Агрикова О. В., Чорногуз М. Г.) рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2021 у справі № 910/16733/20 залишено без змін. Залишаючи без змін судове рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині, суд апеляційної інстанції зазначив про правомірність стягнення з ТОВ "СВП Плюс" на користь ІП "І-АР-СІ" пені в сумі 539 319,29 грн. При цьому апеляційний господарський суд зазначив, що, як убачається з матеріалів справи, відповідач під час розгляду справи місцевим господарським судом не подав письмового клопотання про зменшення розміру пені, однак під час виступу в судових дебатах у суді першої інстанції представник відповідача заявив про необхідність зменшення її розміру, посилаючись на відсутність заборгованості за договором поставки на дату звернення з позовом до суду, а також те, що позивач не вказував на завдання йому збитків у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язань. Проаналізувавши положення статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та врахувавши правові позиції, викладені Верховним Судом у постановах від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г, від 24.02.2020 у справі № 925/259/19, від 29.04.2020 у справі № 917/693/19, від 29.07.2020 у справі № 914/1470/19, від 30.09.2020 у справі № 922/3667/19, від 26.01.2021 у справі № 916/880/20, від 13.04.2021 у справі № 914/883/19, щодо застосування зазначених норм чинного законодавства, апеляційний господарський суд зазначив, що у цій справі відповідачем не доведено суду таких обставин, як винятковість випадку, з урахуванням інтересів обох сторін не наведено причин неналежного виконання зобов`язання, яке стало підставою для застосування заходів відповідальності позивачем, а також не обґрунтовано невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення зобов`язання, у зв`язку з чим колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності підстав вважати наявними та належним чином доведеними обставини, які є достатніми для зменшення розміру пені відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України. При цьому суд апеляційної інстанції наголосив, що наведена відповідачем обставина щодо відсутності у позивача збитків внаслідок прострочення оплати товару, не є тією виключною обставиною, яка б давала підстави для зменшення розміру штрафних санкцій за відсутності інших істотних обставин, які б свідчили про таку необхідність. Колегія суддів також не взяла до уваги твердження апелянта, викладені у поданих поза межами встановленого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження додаткових поясненнях до апеляційної скарги, про те, що ТОВ "СВП Плюс" перебуває у скрутному фінансовому становищі, з посиланням на оборотно-сальдові відомості за рахунками, оскільки такі доводи та докази не були предметом дослідження в суді першої інстанції, як і не були вказані в апеляційній скарзі, а тому, враховуючи положення частини 1 статті 266, частини 3 статті 269 ГПК України, залишені судом апеляційної інстанції без розгляду. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 26.03.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2021 у справі № 910/16733/20, ТОВ "СВП Плюс" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову в частині стягнення пені у сумі 539 319,29 грн скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким зменшити суму пені. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права, а саме положення статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постановах від 23.06.2021 у справі № 921/580/19, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18 та від 14.07.2021 у справі № 916/878/20. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 14.03.2016 між Іноземним підприємством "Матрікс-Про", яке в подальшому змінило найменування на ІП "І-АР-СІ" (у тексті договору - постачальник) та ТОВ "СВП Плюс" (у тексті договору - покупець) укладено договір поставки № 50/Р-26181-2016 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник, здійснюючи оптову торгівлю непродовольчими товарами, поставляє та передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує товар згідно з умовами цього договору. Пунктом 2.1 договору передбачено, що покупець здійснює вибірку товару з асортименту, наявного на складі постачальника, та направляє постачальнику замовлення на поставку товару, користуючись електронною формою. Замовлення може надаватись постачальнику не менше ніж за 10 робочих днів до запланованої дати поставки товару. Надіслання замовлення здійснюється в електронній формі, для чого постачальник надає покупцю доступ на сайт постачальника. Підтвердження замовлення постачальником (часткове підтвердження, непідтвердження) здійснюється по факсу або по електронній пошти, що сторони вважають письмовою формою відповідно до частини 2 статті 207 ЦК України та статті 181 ГК України, та визнають належним доказом у разі виникнення спору. Підтвердження замовлення постачальником може також здійснюватися шляхом прийняття його до виконання. Згідно з пунктом 2.2 договору товар поставляється і передається у власність покупцю вільним від усіх і будь-яких зобов`язань і обтяжень перед третіми особами (включаючи сплату обов`язкових платежів, податків, мита). Поставка товару за цим договором здійснюється на умовах EXW міжнародних правил тлумачення торгових термінів Інкотермс в редакції 2010 року, а саме: "Франко завод - склад постачальника", який на момент підписання договору знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Марка Вовчка, 18-а, шляхом самовивозу товару покупцем зі складу постачальника транспортом покупця та за його рахунок. Відповідно до пункту 3.3 договору оплата товару, що поставляється за цим договором, здійснюється на таких умовах: 3.3.1 покупець зобов`язаний оплатити кожну партію товару, поставленого йому за цим договором, протягом 30 календарних днів з дати передачі йому товару; 3.3.2 сторони домовились, що у разі будь-якого порушення з вини покупця умов здійснення розрахунку за цим договором постачальник має право надалі припинити поставку товару покупцю на умовах відстрочення платежу та вимагати здійснення покупцем попередньої оплати товару у розмірі, визначеному постачальником, в тому числі і 100% попередньої оплати товару. В такому разі покупець зобов`язаний оплатити товар протягом 5 робочих днів з дати отримання письмового повідомлення постачальника, направленого по факсу або по електронній пошті з одночасним направленням засобами поштового зв`язку; 3.3.3 покупець зобов`язаний своєчасно здійснювати розрахунок за товар. Оплата виконується шляхом безготівкового перерахунку сум, вказаних у видаткових накладних, за відповідну партію товару, на рахунок постачальника, зазначений у тексті цього договору, або в інший спосіб, окремо узгоджений сторонами, та не заборонений чинним законодавством України; 3.3.4 у разі наявності заборгованості покупця за поставлений йому постачальником товар, кошти, що надходять на рахунок постачальника, зараховуються на погашення такої заборгованості по мірі утворення останньої і не є попередньою оплатою за здійснення поставок наступних партій товару; 3.3.5 ціни на товар встановлюються у національній валюті України та повинні враховувати суму податку на додану вартість. Договір набуває чинності з дати його підписання та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2019, але не раніше повного виконання сторонами своїх зобов`язань по ньому. Сторони домовилися, що у випадку, якщо за один місяць до зазначеної дати постачальник письмово не заявить про намір розірвати договір, то договір автоматично (без укладення додаткової угоди) продовжує свою дію на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах. Кількість пролонгацій необмежена. Якщо інше не передбачено цим договором, будь-які зміни до цього договору або додатків до нього чинні, лише якщо вони виконані у письмовій формі та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками сторін (пункт 6.1 договору у редакції додаткової угоди № 1 від 28.12.2017). Згідно з пунктом 9.1 договору додаткові угоди, доповнення до цього договору є чинними, коли вони здійснені письмово та підписані уповноваженими представниками обох сторін. Сторони вважають письмовою формою також згідно зі статтею 639 ЦК України та статтею 181 ГК України обмін листами, телеграмами, телефонограмами, повідомленнями електронною поштою та іншими телекомунікаційними засобами, підписаними стороною, яка їх насилає, та погодженими іншою стороною аналогічним шляхом або шляхом прийняття до виконання письмового замовлення. Днем отримання повідомлень за цим договором є: при направленні повідомлення нарочним - день вручення такого повідомлення відповідній стороні, при направленні факсимільним, телеграфним, електронним зв`язком - день відправлення повідомлення, при направленні поштою - день закінчення терміну доставки кореспонденції поштовим зв`язком, згідно з чинними правилами. З матеріалів справи вбачається, що у період з 03.02.2020 по 11.06.2020 на виконання умов договору ІП "І-АР-СІ" поставило ТОВ "СВП Плюс" товар на загальну суму 21 742 796,73 грн. Разом з тим, як стверджує позивач та не заперечує відповідач, ТОВ "СВП Плюс" порушено встановлені договором строки здійснення оплати за поставлений товар. Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем своїх обов`язків за договором у частині оплати вартості поставленого товару, позивач звернувся з цим позовом до суду про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на заборгованість, яка виникла у зазначений період. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/16733/20 за касаційною скаргою ТОВ "СВП Плюс" з огляду на таке. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи те, що ТОВ "СВП Плюс" оспорює правомірність висновків судів попередніх інстанцій саме щодо задоволення позовних вимог у частині стягнення пені в сумі 539 319,29 грн, колегія суддів переглядає оскаржувані судові рішення лише в зазначеній частині та в межах доводів касаційної скарги. У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не з`ясували обставин щодо ступеня виконання зобов`язання, а саме наявності повного розрахунку за поставлений товар та фактичні обставини, які свідчили б про можливе погіршення фінансового стану чи ускладнення в господарській діяльності для позивача. Відповідно до статті 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Згідно із частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Як вказав Конституційний Суд України у Рішенні від 11.07.2013 № 7-рп/2013, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів для виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін. При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Крім того, Верховний Суд також зауважує, що застосоване у частині 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Аналогічні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19 та від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20. Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення. Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. Суд апеляційної інстанції, переглянувши рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, зазначив про правомірність висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені. Так, апеляційний господарський суд зазначив, що відповідач під час розгляду справи місцевим господарським судом не подав письмового клопотання про зменшення розміру пені, однак під час виступу у судових дебатах у суді першої інстанції представник відповідача заявив про необхідність зменшення її розміру, посилаючись на відсутність заборгованості за договором станом на дату звернення з позовом до суду, а також те, що позивач не вказував на завдання йому збитків у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язань. Проаналізувавши положення статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України та врахувавши правові позиції, викладені Верховним Судом у постановах від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г, від 24.02.2020 у справі № 925/259/19, від 29.04.2020 у справі № 917/693/19, від 29.07.2020 у справі № 914/1470/19, від 30.09.2020 у справі № 922/3667/19, від 26.01.2021 у справі № 916/880/20, від 13.04.2021 у справі № 914/883/19, щодо застосування зазначених норм чинного законодавства, апеляційний господарський суд зазначив, що у цій справі відповідачем не доведено суду таких обставин, як винятковість випадку, з урахуванням інтересів обох сторін не наведено причин неналежного виконання зобов`язання, яке стало підставою для застосування заходів відповідальності позивачем, а також не обґрунтовано невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення зобов`язання, у зв`язку з чим колегія суддів апеляційної інстанції погодилась з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав вважати наявними та належним чином доведеними обставини, які є достатніми для зменшення розміру пені відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України. При цьому суд апеляційної інстанції наголосив, що наведена відповідачем обставина щодо відсутності у позивача збитків внаслідок прострочення оплати товару, не є тією виключною обставиною, яка б давала підстави для зменшення розміру штрафних санкцій за відсутності інших істотних обставин, які б свідчили про таку необхідність. У свою чергу, звертаючись із касаційною скаргою та обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження у цій частині, скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 23.06.2021 у справі № 921/580/19, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18 та від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 щодо застосування положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України. Верховним Судом відхиляються зазначені доводи касаційної скарги відповідача, оскільки у наведених скаржником постановах Верховний Суд зробив висновки щодо застосування частини 3 статті 551 ЦК України та частини 1 статті 233 ГК України саме у контексті спірних відносин у справах, що ним розглядалися. Зміст відповідних судових рішень, фактичні обставини справ, докази на їх підтвердження свідчать про неподібність відповідної справи справі, що розглядається, і тому застосування названих норм права за неподібності правовідносин у справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи, зокрема, зазначених в оскаржуваній постанові. Взагалі аргументи касаційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового акта, оскільки такі аргументи зводяться до незгоди скаржника з висновками суду попередніх інстанцій стосовно встановлення ними обставин справи та містять посилання на обставини, які були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій та були спростовані ними. Разом з тим суд касаційної інстанції в силу положень частини 2 статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність. Таким чином, колегія суддів зазначає, що посилання скаржника в касаційній скарзі на постанови в інших справах не може бути взято до уваги, оскільки ці постанови прийняті за іншої ніж у даній справі фактично-доказової бази, правового регулювання, за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення. Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладено у постановах Верховного Суду від 23.06.2021 у справі № 921/580/19, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18 та від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/16733/20. Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності. Отже, оскільки наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/16733/20 за касаційною скаргою ТОВ "СВП Плюс" з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України. У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до положень статті 296 ГПК України, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягають. Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2021 у справі № 910/16733/20 закрити. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий Н. О. Волковицька Судді С. К. Могил О. В. Случ