Постанова 4804 № 637/1090/17

Єдиний унікальний номер 637/1090/17 Номер провадження 22-ц/804/2690/21 Номер провадження 22-ц/804/2690/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі колегії: судді-доповідача: Новікової Г.В., суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П., розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в місті Бахмуті апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 14 квітня 2021 року (ухваленого під головуванням судді Переясловської Ю.А. в місті Селидове Донецької області) у цивільній справі №637/1090/17 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: В квітні 2017 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі АТ КБ «Приватбанк») звернулося до Шевченківського районного суду Харківської області із зазначеним вище позовом, який обґрунтовувало тим, що згідно із заявою б/н від 21 лютого 2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. В порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 23 грудня 2020 року має заборгованість 17193,39 грн, яка складається з: 3979,33 грн заборгованість за тілом кредиту, 9288,18 грн заборгованість за простроченими відсотками, 3925,88 грн заборгованість по пені. Просив стягнути зазначену суму заборгованості та судові витрати з відповідача. Ухвалою Шевченківського районного суду Харківської області від 28 грудня 2017 року цивільна справа №637/1090/17 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості передана на розгляд Селидівського міського суду Донецької області. Рішенням Селидівського міського суду від 14 квітня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування посилається на те, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що банком не доведено факту надання кредитних коштів в розмірі, що відповідає заявленій заборгованості і порушено строки позовної давності. Заборгованість за кредитом у розмірі 3979,33 обумовлюється встановленням 03 серпня 2012 року відповідачу кредитного ліміту у розмірі 4000,00 грн і порушенням ним умов договору щодо повернення кредитних коштів, що підтверджується випискою по рахунку та розрахунком заборгованості. Суд не врахував, що кредитна картка є поновлюваною кредитною лінією, тобто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії картки. Строком дії картки, що була видана ОСОБА_1 для користування кредитним лімітом є грудень 2015 року та лютий 2016 року. Просить прийняти як доказ виписку по картковому рахунку та довідку про строк дії виданих карток, які не були надані до суду першої інстанції у зв`язку із розшуком в архівах банку. Виписка по картрахунку є первинним документом бухгалтерського обліку і підтверджує факт користування кредитним лімітом, часткове погашення заборгованості клієнтом підтверджує його згоду з умовами договору. Також судом не враховано висновки Верховного суду, які викладені в аналогічних справах. Суд не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, тому дійшов передвчасного висновку. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. У ч. 1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 17193,39 грн, тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість за кредитним договором визначена в розмірі, що не відповідає кредитному ліміту, зазначену в анкеті-заяві, а також з того, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо звернення з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Проте такий висновок не відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального та процесуального права. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно з частиною першою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно зі статтею 1049 указаного Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Судом першої інстанції встановлено, що 21 лютого 2012 року між ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. ОСОБА_1 було визначено бажаний кредитний ліміт в розмірі 3000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач тривалий час виконував свої зобов`язання в частині повернення кредитних коштів, тобто своїми конклюдентними діями висловив згоду на отримання зазначеної суми та виникнення зобов`язання щодо її повернення відповідно до положень ст. 1049 ЦК України. Часткове погашення кредиту позичальником підтверджується розрахунком заборгованості та випискою із рахунку. Факт укладання договору відповідачем не оспорюється. Встановлені обставини свідчать про те, що відповідачеві банком було надано кредитні кошти та ОСОБА_1 проводив їх часткове повернення. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що факт укладення договору кредиту підтверджено наявною у справі копією анкети-заяви та доведено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Визначальним у даній категорії справ є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Згідно з уточненим остаточним розрахунком заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 23 грудня 2020 року становить 17193,39 грн, яка складається з: 3979,33 грн заборгованість за тілом кредиту, 9288,18 грн заборгованість за простроченими відсотками, 3925,88 грн заборгованість по пені (а.с. 153-157). Наданий банком розрахунок заборгованості відповідачем не спростовано. Доказів того,що за кредитним договором відповідачем не вносилися кошти на його повернення також не надано. Таким чином, позивач за допомогою належних та допустимих доказів довів наявність договірних відносин із відповідачем та передачу йому грошових коштів на умовах, погоджених з останнім та наявність заборгованості за договором кредиту. Однак відповідач, на якого покладається обов`язок довести належне виконання своїх зобов`язань за кредитним договором, а саме, надати докази того, що кредитні кошти повернуті позикодавцю або спростувати суми боргу, заявленого позивачем, не надав під час розгляду справи жодних доказів в спростування позовних вимог. Судом встановлено, що анкета-заява від 21.02.2012 року містить підпис клієнта банку - ОСОБА_1 , однак в ній відсутні умови договору про розмір відсоткової ставки, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Також судом першої інстанції встановлено, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які надані суду першої інстанції, не містять особистого підпису відповідача. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Умов та Правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те,що зазначені витяги, які містяться в матеріалах справи, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети позичальника 21.02.2012 року. А отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, оскільки надані позивачем Умови та Тарифи не містять підпису ОСОБА_1 . Без наданих підтверджень про конкретно запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та Правил, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору. Документ, який би засвідчував отримання відповідачем під підпис пам`ятки, яка містить тарифи і основні умови кредитування, до суду першої інстанції також не було надано. Таким чином висновок суду першої інстанції про те,що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом, а також пені відповідають встановленим обставинам та узгоджуються з позицією Верховного Суду, висловленою в справі №342/180/17. Перевіряючи правильність ухваленого рішення судом першої інстанції в частині застосування строку позовної давності, апеляційний суд зазначає наступне. Пунктом 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Водночас пунктами третім - четвертим частини п`ятої ст. 12 ЦПК України передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Судом першої інстанції справу розглянуто за відсутності сторін, повідомлених належним чином про час та місце розгляду справи,за наявності заяв про розгляд справи у їх відсутності , тому суд був позбавлений можливості роз`яснити сторонам їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій та наслідки неподання відповідних доказів; та сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Поряд з цим, підставою для відмови у задоволенні позову суд першої інстанції вказав на відсутність доказів, які б підтверджували дату видачі та строк дії кредитної картки відповідача та рух коштів за кредитним рахунком, тобто дійшов висновку про пропуск строку позовної давності. Проте судом першої інстанції не прийнято до уваги довідку, надану позивачем до відповіді на відзив, відповідно до якої ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) згідно кредитного договору від 21.02.2012 року отримав картки № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня 02.2016 року (а.с. 130). Таким чином, суд першої інстанції не виконав вимог, встановлених статтею 12 ЦПК України, не роз`яснив позивачеві наслідків неподання відповідних доказів, чим не сприяв останньому у реалізації його прав та помилково не дослідив всіх доказів, які містяться в матеріалах справи. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які з поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд враховує як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, що забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого судового рішення. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що подані позивачем до суду апеляційної інстанції докази, а саме: довідка про строк дії кредитних карток та виписку з карткового рахунку за договором, мають виключне значення для правильного вирішення справи, які не були подані до суду першої інстанції з поважних причин, а тому такі докази приймаються апеляційним судом до уваги як належні та допустимі. Крім того, апеляційний суд вважає, що довідки про строк дії кредитної картки, має виключне значення для правильного вирішення справи За змістом ст.ст. 77,78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до положень ст. 12, ч. 1 ст. 81, 84 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог так і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем докази в підтвердження видачі кредитних карток та виписки з рахунку кредитних коштів ОСОБА_1 апеляційний суд вважає належними та допустимими. Надані докази нічим не спростовуються. За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). Згідно частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За кредитним договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору, а також початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно довідки Банку ОСОБА_1 було надано наступні кредитні картки: № НОМЕР_2 строком дії до грудня 2015 року та № НОМЕР_3 строком дії до лютого 2016 року (а.с. 199). До суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся 11.10.2017 року, тобто в межах строку позовної давності, на що не звернув уваги суд першої інстанції. За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск строку позовної давності та безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту. Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки висновки суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту не відповідають нормам матеріального та процесуального права, та встановленим обставинам, то апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором (тіло кредиту ) у розмірі 3979,33 грн. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на висновок про часткове задоволення позовних вимог банку йому підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача судові витрати пропорційно задоволеним вимогам у вигляді сплаченого ним судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 925,67 грн (із розрахунку 370,31 грн + 555,36 грн). Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 17193,39 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 368, 369, 376, 382, 384 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 14 квітня 2021 року скасувати. Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором від 21 лютого 2012 року станом на 23 грудня 2020 року в сумі 3979 грн (три тисячі дев`ятсот сімдесят дев`ять) гривень 33 копійок. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 925,67 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: