Постанова Харківський апеляційний суд № 643/13380/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 643/13380/20 Головуючий суддя І інстанції Єрмак Н. В. Провадження № 22-ц/818/2412/21, 22-ц/818/3470/21 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Справи у спорах про спонукання виконати або припинити певні дії П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2021 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Котелевець А.В., Хорошевського О.М., за участю секретаря судового засідання Чабан А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Московський районного суду м. Харкова від 24 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Єрмак Н.В., та ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2020 року та додаткове рішення від 22 січня 2021 року, ухвалені у складі судді Єрмак Н.В., по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_4 про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И В : У серпні 2018 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування позову зазначила, що їй на праві власності належить 1/2 частина домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 . Відповідач також є власником 1/2 частини зазначеного домоволодіння. 12.04.2020 по периметру частини будинку, якою володіє відповідач встановлено шість камер відеоспостереження, камери встановлені без згоди позивача та її родини. Камери відстежують пересування її та її родини. Дані камери порушують її право на приватність, а тому просить демонтувати відеокамери та знищити всі відеоматеріали, що отримані з 12.04.2020. Також, просить стягнути з відповідача на її користь в відшкодування моральної шкоди 10 000 грн. та всі документально підтверджені судові витрати. Рішенням Московський районного суду м. Харкова від 24 грудня 2020 року частково задоволено позов ОСОБА_3 . Зобов`язано ОСОБА_1 знищити всі матеріали відеоспостереження, отримані з 12.04.2020. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму моральної шкоди у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 840,80 грн. Додатковим рішенням Московський районного суду м. Харкова від 22 січня 2021 року доповнено судове рішення від 24 грудня 2020 року та стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5040 грн 00 коп. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Мирось С.В. просить скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення районного суду в частині задоволення позову є необґрунтованим, суперечливим, неузгодженим та таким, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, на ґрунті неповно з`ясованих обставин, що мають значення для справи та недоведених позивачем значущих обставин справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Вказав, що будь-яких доказів, окрім емоційно забарвлених голослівних висловлювань, які б свідчили на користь того, що камери відеоспостереження, встановлені відповідачем на своїй частині домоволодіння охоплюють ділянку позивача таким чином, щоб це надало можливість слідкувати за її приватним життям, останньою не надано. Послався на те, що рішення суду у частині видалення всіх матеріалів з системи відеоспостереження, що на лежить відповідачу, не може бути виконано, оскільки дана система оновлюється кожного місяця, тобто матеріалів, зафіксованих на зазначені відеокамери, починаючи з 12.04.2020 року, на сьогоднішній день - не існує. Окрім цього, судом першої інстанції не було обґрунтовано на якій підставі відповідач зобов`язана видаляти інші відомості з власних камер відеоспостереження, якими охоплюється її власна територія і яким чином вони порушують права позивача. Зазначив, що посилання суду на зберігання відповідачем матеріалів з камер відеоспостереження, які були додані останньою до цивільної справи, є хибними, оскільки копії цих матеріалів, що додавались до цивільної справи №643/13380/20, були взяті не з архіву системи відеонагляду, а з іншої цивільної справи за № 641/1187/20 (провадження по справі було відкрито ще 18 червня 2020 року), що розглядається Комінтернівським районним судом м. Харкова за позовом ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_3 (позивача у даній справі та за сумісництвом його матері) до ОСОБА_5 , яка є рідною донькою ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , який є зятем ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , який є сватом ОСОБА_1 , про визнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди, на що, зокрема, робилось посилання й позивачем у позовній заяві з акцентом на незаконність додання цих фотокарток та відеозаписів у якості доказу до матеріалів справи. Зауважив, що вказані матеріали також використовувались не для власних потреб та з метою зберігання, а виключно з метою захисту своїх прав в суді та недопущення введення ОСОБА_4 через свою матір ОСОБА_3 суду в оману. Послався на те, що безпідставним є стягнення моральної шкоди, оскільки відповідачем було надано достатньо доказів того, що саме вона є постраждалою від дій сім`ї позивача. Вказав, що позивач не надала й висновку приватного психолога, психотерапевта або ж хоча б якихось елементарних доказів, які б свідчили на користь наявності в неї моральної та психологічної травми і того, що вона має місце саме через встановлення відповідачем камер відеоспостереження на власній території. ОСОБА_3 надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить останню залишити без задоволення, а також стягнути з відповідача компенсацію за відрив від звичайних занять у сумі 650 (шістсот п`ятдесят) грн. Вказала, що в огляд камер потрапляють місця, якими вона та члени її родини користуються на цілком законних підставах, не потребуючи на те згоди, чи доброї волі відповідача ОСОБА_1 , підпадаючи таким чином під запис, який здійснюється за допомогою камер спостереження. Доказами того є мирова угода, затверджена ухвалою суду від 13.02.2013, де пунктом четвертим визначено порядок користування земельною ділянкою відповідно до плану додаткового варіанту користування земельною ділянкою, наданому. Послалась на те, що судом не встановлено порушення прав і свобод ОСОБА_1 . Зазначила, що крім голослівних тверджень та особистих міркувань сторона відповідача не надала будь-яких заперечень щодо неправильності правових підстав та висновків суду, викладених у рішенні Московського районного суду від 24.12.2020, щодо відшкодування моральної шкоди. Зауважила, що відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вказала, що вона не працює, веде домогосподарство. Даний відзив на апеляційну скаргу складала сама. На ознайомлення з апеляційною скаргою сторони відповідача та її аналіз затратила 2 години. На складення відзиву на апеляційну скаргу затратила 16 годин. Вважає, що відповідно до ст.138 ЦГІК України, у разі ухвалення рішення на її користь, належна їй компенсація за відрив від звичайних занять становитиме: 36,11 грн (мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі відповідно до ст.8 Закону України від 15.12.2020 року ХоЮ82-ІХ) X 18 годин = 649,98 грн. ОСОБА_3 також подала апеляційну скаргу, в якій просить: скасувати рішення суду в частині відмови зобов`язати відповідача ОСОБА_1 демонтувати камери відео спостереження в кількості шести штук та задовільнити цю позовну вимогу; Змінити рішення з часткового задоволення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 2000 грн. на повне задоволення позовної вимоги у відшкодуванні моральної шкоди в розмірі 10 000 грн; Скасувати рішення Московського районного суду м. Харкова від 22.01.2021 та постановити нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні вимоги про стягнення з позивача ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5040 грн; Стягнути з ОСОБА_1 компенсацію за відрив від звичайних занять щодо оскарження до Харківського апеляційного суду рішень Московського районного суду м. Харкова від 24.12.2020 та 22.01.2021 по справі 643/13380/20 у розмірі 2 599, 92 грн; Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 522,40 грн за подання до Харківського апеляційного суду апеляційної скарги. Вважає, що суд неправильно встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи в частині зобов`язати відповідача демонтувати відеокамери. Обставини, які суд вважав встановленими і які мають значення для справи, є недоведеними. Суд не зазначив які правовідносини існують поміж сторонами, не вказав яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно зі ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи. Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, що не перешкоджає її розгляду відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та розглянутого судом позову, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 має бути задоволена, а скарга ОСОБА_3 - не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Оскаржене рішення згаданим вимогам відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що позивачу на праві власності належить 1/2 частина домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 . Відповідачу ОСОБА_1 також належить на праві власності 1/2 частина домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 . Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13.02.2013 року затверджена мирова угода, відповідно до якої встановлено порядок користування земельною ділянкою, за адресою АДРЕСА_1 . Судом встановлено та не заперечується сторонами, що відповідач на власній частині домоволодіння встановила камери відеоспостереження. Разом з цим, судом встановлено та підтверджено копіями фотографій, які зроблені камерами відеоспостереження та долучені стороною відповідача до матеріалів цивільної справи, відповідачем здійснювалась фіксація та зберігання інформації, яка отримана з камер відеоспостереження. Задовольняючи частково вимоги позову, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що позивачем не надано суду жодних належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів, що встановленими відповідачем камерами ведеться зйомка будь-яких дій позивача, що такими камерами охоплюється вхід у її частину домоволодіння чи будь-які інші місця, належні їй, а відтак, суд вважає, що позивачем не надано суду жодних доказів порушення відповідачем внаслідок встановлення камер відеоспостереження її прав, зокрема, права на приватність. Оцінюючи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову в частині зобов`язання відповідача демонтувати камери відеоспостереження слід відмовити за безпідставністю позовних вимог, оскільки позивачем не представлено, а судом не отримано жодних переконливих доказів у їх підтвердження. Відповідач, будучи сторонньою особою, втручалася у особисте та сімейне життя позивача, оскільки остання не надавала право відповідачу на проведення фото та відеозйомки себе особисто та членів своєї родини. Посилання відповідача на те, що позивач та члени її родини регулярно порушують її права та користуються належною їй частиною земельної ділянки, не надає право відповідачу зберігати отримані з відеокамери фото та відеоматеріали, на яких знаходяться особи, які не надавали права на таке зберігання та розповсюдження. Внаслідок неправомірних дій відповідача позивачу була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, обумовлених потраплянням фото та відео матеріалів, на яких зафіксовано позивача та її родину до сторонніх осіб, що призвело до змін її нормальних, усталених, звичних і необхідних для неї умов життя. Ці обставини порушили звичний спосіб життя позивача та потребували від неї додаткових зусиль для організації своєї життєдіяльності. З посиланням на вимоги розумності та справедливості, суд задовольнив позов частково та стягнув з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 2000 грн. При ухваленні додаткового рішення, суд свої висновки обґрунтував тим, що розмір витрат на правову допомогу адвоката співмірний і містить всі складові, передбачені ч.4 ст.137 ЦПК України, послуги обумовлені договором виконані у повному обсязі, а відповідачем сплачена сума гонорару, суд, приходить до висновку, що витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з позивача на користь відповідача пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 5040 грн. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції в частині . Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження в матеріалах справи та спростовують висновки суду про задоволення позову ОСОБА_3 в частині зобов`язання ОСОБА_1 знищити всі матеріали відеоспостереження, отримані з 12.04.2020, а також стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 моральної шкоди у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп. та судового збору. Положенням ст.301 Цивільного кодексу України закріплено право на особисте життя та його таємницю. Фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб. Фізична особа має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя. Обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду, а також за її згодою. Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абз.2 ч.1 ст. 302 ЦК України). У відповідності до ст.307 ЦК України фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле-, чи відеоплівку лише за її згодою. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле-, чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле-, чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Згідно ст.1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (ч.2 ст. 5 зазначеного Закону). З урахуванням наведеного, особа не має права знімати своїх сусідів на фото-, кіно- чи відеоплівки без їх згоди, та зберігати фото та відео матеріали, на яких зафіксовано сторонніх осіб для власних потреб, а вправі використовувати відеокамери для контролю та спостереження, що встановлюється з метою охорони території власного домоволодіння. Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Згідно з п. п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. У ст.ст. 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. крім випадків, передбачених Конституцією України. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд першої інстанції всупереч згаданим вище нормам цивільного процесуального права не надав належної оцінки наведеним у відзиві заперечень проти позову та не з`ясував, що ОСОБА_1 встановила свої камери відеоспостереження на належній їй Ѕ частині спільного з позивачем домоволодіння по АДРЕСА_1 , що не потребує згоди позивача на їх встановлення з огляду на те, що позивач не надала до суду належних, допустимих і достатніх у розумінні вказаних норм ст.ст. 76-80 ЦПК України доказів на підтвердження того, що до поля зору встановлених відповідачем камер спостереження входить територія, яка належить виключно позивачу. Надані до справи фото таких відомостей не місять. Той факт, що на них є зображення позивача та членів її родини, за відсутності відповідних землевпорядних документів про те, що вони на той час знаходилися на земельній ділянці, яка перебуває у їх виключному користуванні (володінні), не є додатнім для висновку про порушення прав на приватність, про втручання до їх особистого, сімейного життя. За недоведеності перебування позивача під час фіксації на відеокамеру на своїй земельній ділянці або у своєму приватному помешканні, згадані спірні фото за змістом ст.ст. 20, 21 Закону України «Про інформацію» є відкритою інформацію. Виходячи з наведеного, та з урахуванням неспростованих висновків суду про те, що відеокамери були відповідачем розміщені на своїй території виключно для захисту своїх прав, висновки суду про втручання у захищене законом право позивача на приватність не можна вважати належним чином доведеними. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За недоведеності порушення права позивача на приватність не доведеним є також факт завдання їй моральної шкоди. Крім того, позивачем не було доведено, що на день розгляду цієї справи відповідач зберігала вищевказані зображення зі своїх відеокамер, які були отримані в межах розгляду іншої цивільної справи, що унеможливлює присуджене за оскарженим рішенням суду їх знищення. Наведені на обґрунтування скарги ОСОБА_3 доводи не знайшли свого підтвердження і тому колегія суддів їх відхиляє. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що надані позивачем фото не підтверджують факти розміщення відеокамер на земельній ділянці, яка перебуває у виключному користування чи володінні позивача, або що на цих фото позивач перебуває на своїй земельній ділянці. Тягар доведення цих обставин за змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України покладається на позивача. Порядок користування земельною ділянкою, на якій розташоване спільне домоволодіння сторін, на день розгляду справи не був визначений, відповідний спір з цього приводу розглядається судом в іншій цивільній справі № 641/10764/19. Відеоспостеження за територією земельної ділянки, яка перебуває у спільному користування сторін, що було відомо позивачу та відбувається відкрито - має публічний характер, а тому доводи скарги про порушення її прав на приватність в цій частині також є безпідставними. З огляду на те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а оскаржуване рішення в частині відмови у її позові - без змін. Оскільки в іншій частині рішення суду не відповідає обставинам справи, порушує норми матеріального права, колегія суддів відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольняє, оскаржене рішення районного суду скасовує в частині зобов`язання ОСОБА_1 знищити всі матеріали відеоспостереження, отримані з 12.04.2020, а також про стягнення з неї на користь ОСОБА_3 моральну шкоду та судовий збір. Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2020 року скасувати в частині зобов`язання ОСОБА_1 знищити всі матеріали відеоспостереження, отримані з 12.04.2020, а також стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму моральної шкоди у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп. та судового збору. Відмовити ОСОБА_3 у задоволенні вказаних вимог. В іншій частині рішення Московський районного суду м. Харкова від 24 грудня 2020 року та додаткове рішення Московський районного суду м. Харкова від 22 січня 2021 року залишити без змін Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 20 грудня 2021 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді колегії А.В. Котелевець. О.М. Хорошевський.