Постанова Одеський апеляційний суд № 2-98/2009

Номер провадження: 22-ц/813/3256/21 Номер справи місцевого суду: 2-98/2009 Головуючий у першій інстанції Івінський О.О. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.12.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М., з участю секретаря Стадніченко А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на ухвалу Котовського міськрайонного суду Одеської області від 22 вересня 2020 року про відмову у скасуванні заходів забезпечення позову, постановлену під головуванням судді Івінського О.О., по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, стягнення моральної та матеріальної шкоди, - в с т а н о в и в: У березні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, в якому просила скасувати арешт, накладений в порядку забезпечення позову ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 31 липня 2008 року. В обґрунтування клопотання зазначила, що ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 31 липня 2008 року з метою забезпечення позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, стягнення моральної та матеріальної шкоди, заборонено забудовнику ОСОБА_2 та будь-яким фізичним і юридичним особам проведення будівельних робіт на земельній ділянці, розташованій біля будинку АДРЕСА_1 та накласти арешт на розпочатий ОСОБА_2 на земельній ділянці, розташованій по АДРЕСА_1 будівництвом магазину з продажу промтоварів та на всі будівельні матеріали, які знаходяться на даній земельній ділянці. На підставі ухвали Котовського міськрайонного суду Одеської області від 31 липня 2008 року державним виконавцем Качурка В.В. було відкрито виконавче провадження №8500394 та згодом відомості були внесені до державного реєстру боржників. Про існування ухвали та виконавчого провадження їй стало відомо в січні 2020 року. При зверненні з заявою до начальника Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіанольного управління Міністерства юстиції на предмет скасування вказаного арешту їй було відмовлено. Заявниця вважає, що оскільки 08 квітня 2009 року по вказаній справі було постановлене рішення та вказане рішення було виконане в 2009 році, однак арешт знятий не був, просила про скасування накладеного арешту. Ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 22 вересня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовлено. Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в який просить ухвалу суду скасувати, винести нову, якою задовольнити заяву про скасування заходів забезпечення позову. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд відмовляючи у задоволені заяви мотивував своє рішення тим, що до суду не було надано доказів щодо виконання рішення суду, однак суд при прийнятті рішення не взяв до уваги змінений статус ОСОБА_2 , як власника земельної ділянки, не встановив всі обставини справи, а також проігнорував принцип непорушності права власності. Відзиву до суду надано не було. В судове засідання, призначене на 15 грудня 2021 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 125-127). Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Юшинської І.Є., представника ОСОБА_2 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 375 ЦПК України,суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволені заяви ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для скасування заходів забезпечення позову, оскільки до суду не було надано належних доказів, що рішення Балтського районного суду Одеської області від 08 квітня 2009 року виконано у передбаченому законом порядку. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Судом встановлено, що у провадженні Котовського міськрайонного суду Одеської області знаходилась цивільна справа № 2-98/2009 за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, стягнення моральної та матеріальної шкоди. Ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 31 липня 2008 року з метою забезпечення позову по цивільній справі № 2-98/2009 забудовнику ОСОБА_2 та будь-яким фізичним і юридичним особам заборонено проведення будівельних робіт на земельній ділянці, розташованій біля будинку АДРЕСА_1 та накладено арешт на розпочатий ОСОБА_2 на земельній ділянці, розташованій по АДРЕСА_1 будівництво магазину з продажу промтоварів та на всі будівельні матеріали, які знаходяться на даній земельній ділянці. 16 лютого 2009 року ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області цивільну справу №2-98/09 на підставі п. 3 ч.1 ст. 116 ЦПК України передано на розгляд до Балтського районного суду Одеської області. 08 квітня 2009 року рішенням Балтського районного суду Одеської області вимоги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено частково та зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_3 , ОСОБА_4 прибудинковою земельною ділянкою житлового будинку АДРЕСА_1 шляхом знесення розпочатого будівництвом магазину промтоварів та присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у відшкодування моральної шкоди по 2000 грн., кожному, в іншій частині позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишений без задоволення. 22 липня 2009 року ухвалою апеляційного суду Одеської області апеляційна скарга ОСОБА_2 відхилена, рішення Балського районного суду Одеської області від 08 квітня 2009 року залишено без змін. Також судом встановлено, що ОСОБА_2 звертаючись до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, просила скасувати арешт, накладений в порядку забезпечення позову ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 31 липня 2008 року, зазначивши, що 08 квітня 2009 року по вказаній справі було постановлене рішення та вказане рішення виконане в 2009 році, однак арешт знятий не був. За положеннями ст. 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала. Відмова у скасуванні забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з таким самим клопотанням при появі нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування забезпечення позову. У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду. Забезпечення позову - це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження, реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Отже, заходи забезпечення позову, за своєю правовою суттю - є гарантією забезпечення інтересів позивача у майбутньому при реалізації судового рішення. Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування. На підставі вищевикладеного, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволені заяви про скасування заходів забезпечення позову, оскільки заявником не було надано доказів того, що рішення Балтського районного суду Одеської області від 08 квітня 2009 року виконано. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Судове рішення відповідає вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки судові процедури повинні бути справедливими і розумними як до відповідача, так і до позивача. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 про те, що суд відмовляючи у задоволені заяви мотивував своє рішення тим, що до суду не було надано доказів щодо виконання рішення суду, однак суд при прийнятті рішення не взяв до уваги змінений статус ОСОБА_2 , як власника земельної ділянки, не встановив всі обставини справи, а також проігнорував принцип непорушності права власності, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вказані доводи спростовуються матеріалами справи, встановленими обставинами та зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає апелянт. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Таким чином, ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для її скасування відсутні. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Котовського міськрайонного суду Одеської області від 22 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 20 грудня 2021 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк ______________________________________ С.М. Сегеда